§ 1. Загальна характеристика полі тико-державного режиму

Політико-державний режим.

Політико-державний режим - це сукупність прийомів, методів та засобів, за допомогою яких здійснюється державна влада, а держава регулює відносини між людьми та взаємодіє із суспільством і громадянином.

Політико-державний режим складається, щонайменше з трьох компонентів, що зберігають певну самостійність, автономність.

Перший компонент, що складає зміст поняття “політико-державний режим” - це державно-політичний режим, тобто спосіб взаємодії держави, суспільства і громадянина. Саме державно-політичний режим визначає права і свободи особи, пріоритетний тип її політико-правової культури, поведінки, свідомості і менталітету. Сутність державно-політичного режиму визначається тим, що в державі є пріоритетного - права держави, права суспільства чи права громадянина, що з переліку прав, закріплених у Загальній декларації прав людини держава визнає, гарантує або обмежує.

Другий компонент змісту „політико-державного режиму” - це “політичний режим”. Він має декілька вимірів, обумовлених рівнем і якістю соціально-

економічного розвитку суспільства, принципу поділу влади, способом формування органів державної влади, статусами партійної системи, політичної опозиції, ЗМІ, армії, поліції, церкви.

Третій компонент політико-державного режиму - це державний режим, тобто методи здійснення державної влади, способи врегулювання і розв'язування соціальних, політичних і правових конфліктів.

Державно-політичний режим.

За державно-політичним режимом всі держави поділяються на цивілітарні, соціалістські та етатистські.

Цивілітарний режим (від лат. civilis - громадянин) передбачає наявність розвиненого громадянського суспільства. В умовах цивілітаризму громадянське суспільство домінує над державою, а остання (разом із суспільством) служить інтересам громадянина. Прикладами цивілітарних політичних режимів є сучасні соціальні держави: ФРН, Швеція тощо.

Соціалістський режим передбачає служіння держави і громадянина інтересам як суспільства загалом, так і його окремим соціальним верствам. Прикладами соціалістських режимів є як різного роду традиційні суспільства (допетровська Московія, Річ Посполита), так і більш сучасні держави (націонал-соціалістична Німеччина, яка забезпечувала панування „арійської” раси чи СРСР за часів диктатури пролетаріату тощо).

Етатистський режим (від франц. etat - держава), навпаки, дозволяє домінувати державі над громадянином та суспільством. Прикладами таких режимів є фашистська Італія (вона визначили мету розвитку цивілізації саме Державу), тяглова держава часів правління Петра І, яка змусила служити державі всі верстви населення.

Приклад 13.1.

ЗОЇ

В.В. Сухонос (мол.) про етатистсъкий та соціалістський режими в Німеччині та Італії.

Так, у 1932 році в своїй “Доктрині фашизму” Б. Муссоліні писав, що “ фашистська концепція життя підкреслює значення Держави і приймає індивідуальне лише настільки, наскільки його інтереси співпадають з інтересами Держави, котра уособлює совість та універсальну волю людини як історичної сутності”.

На відміну від Муссоліні, котрий вбачав у державі кінцеву мету розвитку людства, Гітлер вважав, що держава - це засіб. В своїй праці “Моя боротьба” він писав: “Держава є засіб до мети. Її власна мета полягає у збереженні та в подальшому розвитку колективу фізично і морально однакових людських істот. Це збереження відноситься насамперед лише до того ядра, котре дійсно належить до даної раси і забезпечує їй розвиток тих сил, що закладені у цій расі. Частина цього ядра буде забезпечувати збереження фізичного життя, а інша частина - сприяти подальшому духовному розвитку. Насправді ж одна частина створює передумови, необхідні для іншої.

Держава, що не слугує цій меті є якоюсь відразливою і приреченою на загибель. Сам факт її існування ще нічого не доводить. Адже ніхто не скаже, що успіх зграї флібустьєрів може виправдати розбійництво як інститут.

...Найвищою метою дійсно народної держави повинно стати піклування про збереження того расового ядра, котре лише й спроможне створити культуру, подарувати людству красу, гідність і все високе. Ми, арійці, розуміємо під державою лише живий організм раси, що не лише забезпечує саме існування цієї раси, але й забезпечує їй також можливість подальшого більш високого розвитку всіх закладених в ній здібностей до ступеня найвищої свободи”.

Джерело: Сухонос В.В. Динаміка сучасного державно-політичного режиму в Україні: антиномія демократизму і авторитаризму. - Суми:

Університетська книга, 2003. - С. 27.

Державний режим.

Державний режим можна пояснити, виходячи з його визначення як сукупності прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється державна влада^[54]. В даному разі під цими “прийомами і способами” розуміються методи здійснення державної влади.

Традиційно теорія держави і права виділяє три методи здійснення державної влади: переконання, стимулювання і державний примус (правовий і неправовий). Залежно від того, який метод домінує, всі державні режими можна поділити на лібертарні (домінують методи переконання), біхевіористичні (домінують методи стимулювання), консервативні (домінує правовий державний примус) і терористичні (домінує неправовий державний примус, тобто державне свавілля).

Лібертаризм передбачає невтручання держави у громадянські справи (насамперед, в економіку) і єдиним методом її впливу на суспільство може бути лише переконання.

Біхевіористичний режим передбачає певне втручання держави у справи суспільства за допомогою стимулюючих методів. Цей термін має своє “історичне” коріння. Річ у тім, що біхевіоризм - це напрямок у американській психології та соціології, що пропонує не цікавитись внутрішнім станом людини, а досліджувати зовнішні стимули та зворотні реакції. Така постановка питання повинна була допомогти соціальним наукам подолати свою “гуманітарну обмеженість” і стати більш точною.

Консервативний режим опирається на традиції і для їх забезпечення дуже часто використовує державний примус. Однак в його умовах повага до традицій певним чином стає повагою до закону, а тому домінує правовий державний примус.

Терористичний режим передбачає певну відмову від традицій та права. Характерна для нього боротьба з супротивниками методами державного терору

призводить до певного державного свавілля, тобто неправового державного примусу.

Рис. 13.1. Класифікація політико-державиих режимів.

Все це можна пояснити на прикладах.

1933 розділив історію СІЛА, які спочатку (до 1933 року) були державою з лібертарним режимом, а потім (після 1933 року) стали державою з біхевіористичним режимом. Прикладом консервативного режиму було правління генерала де Голля у Франції в часи становлення П’ятої Республіки. Терористичний режим - це радянський режим в період так званого “червоного терору”.

Політичний режим.

Теорія держави і права виділяє декілька видів політичного режиму.

Найпоширенішою з них є ідеологічна класифікація, що передбачає розділ політичних режимів на демократичні та недемократичні. Раніше до недемократичних режимів належали тиранічні, які були засновані на одноособовому правлінні. При цьому влада тирана часто встановлювалася насильницьким шляхом, через захоплення влади та усуненням законної влади з допомогою державного перевороту. Тиранія була характерна для деяких полісів Еллади. Зараз на зміну

тиранічному режиму прийшли інші різновиди недемократичних режимів: авторитарний та тоталітарний. В умовах авторитарного режиму держава декларує, що регулює все, але якась частина суспільних відносин залишається не урегульованою (наприклад, бізнес в Чилі у період правління генерала Августо Піночета Угарте). В умовах тоталітарного режиму держава регулює економіку, політику і ідеологію (Німеччина у період знаходження у влади націонал-соціалістів Гітлера).

Рис. 13.2. Класифікація політичних режимів.

Однак поділ політичних режимів на демократичні та недемократичні є не дуже коректним.

Інша класифікація політичного режиму пов'язана з особливостями взаємодії держави і громадянського суспільства. У цьому випадку виділяються демократичні, авторитарні і тоталітарні режими. Слабкість такого поділу полягає у тому, що не зовсім зрозумілим є місце у такій класифікації, що склався в СРСР під час „Перебудови” у 1988-1989 роках.

Саме тому найкращою уявляється класифікація усіх політичних режимів залежно від типу правового регулювання на демократичні, ліберальні, авторитарні і тоталітарні.

Приклад 13.2.

О. Ковлер про співвідношення демократизації та лібералізації

Насамперед загальними були причини переходу до форсованої демократизації. Правляча еліта шакала найефективніший варіант функціонування індустріального суспільства на фоні наростання за багатьма параметрами відставання від західних сусідів. Слабка і непослідовна лібералізація, що розпочалася невдовзі, не принесла істотних результатів, а, навпаки, викликала вибух сподівань населення. Заради справедливості слід погодитись з думкою тих, хто вважає, що основним досягненням лібералізації стало набуття свободи слова та інших „вільностей”, але, як зазначає Пьєтро ді Кортона, лібералізація відрізняється від демократизації тим, що передбачає лише надання верхами обмежених та контрольованих поступок у сфері політичних та громадянських прав, без надання їм повного та всеосяжного характеру. Саме тому лібералізація завжди може передувати демократизації і стати елементом переходу до демократії: режим йде на певні поступки та вводить свободи у тих чи інших сферах, водночас прагнучи зберегти деякі атрибути авторитаризму і обмежуючи вимоги участі у здійсненні владних повноважень, робить висновок ді Кортона. Процес лібералізації йшов в Угорщині та Польщі з 1956 р., в Чехословаччині його було перервано у 1968 р., в СРСР йшов з 1982 по 1989 р., у багатьох же

країнах Східної Європи він відбувався практично одночасно з демократизацією.

Джерело: Ковлер А.И. Кризис демократии? Демократия на рубеже XXI века. - М.: Институт государства и права РАН, 1997. - С. 72-73.

Питання для самоконтролю.

1.Що таке політико-державний режим?

режиму?

5. Які існують види державно-політичного режиму?

6. Які існують види державного режиму?

7. Що таке цивілітарний режим?

8. Що таке соціалістський режим?

9. Що таке етатистський режим?

10. Що передбачає лібертаризм?

11. Що передбачає біхевіористичний режим?

12. На що опирається консервативний режим?

13. Що передбачає терористичний режим?

14 . Які види політичного режиму виділяються за ідеологічною класифікацією?

15. Які види політичних режимів виділяються за особливостями взаємодії держави і громадянського суспільства?

16. Які види політичного режиму виділяються за типом правового регулювання?