§ 28. Правотворчість: поняття, види.
Нормативні правові акти є продуктом особливого роду діяльності — нормотворчості (правотворчості). Нормотворчість — основний шлях впливу на суспільні відносини, головний засіб додання праву юридичної чинності.
Нормотворчість в правовій сфері — це в принципі і головним чином державна діяльність, що завершує процес формування права, що означає зведення державної волі в закон.
Споконвічне право формується історично, до і незалежно від діяльності законодавця. Початкова стадія в процесі правоутворення — виникнення об'єктивне обумовленої потреби в юридичному регулюванні суспільних відносин. Ця потреба в кінцевому рахунку обумовлена економічним базисом, але найближчими факторами, її живильними, є соціально-політичні, класові й інші суспільні інтереси. На завершальній стадії правоутворення здобуває велике значення спеціальна цілеспрямована діяльність компетентних органів по вираженню суспільної потреби і відповідних інтересів у загальнообов'язкових правилах поведінки. Ця діяльність, що конституює правоутворення у формально визначені розпорядження загального характеру, і є правовою нормотворчістю. Розрізняються три способи такого нормотворчісті:
1) безпосередня правоустановча діяльність повноважних державних органів;
2) санкціонування державними органами норм, що склалися незалежно від них у виді звичаю (ділового звичаю) чи вироблені недержавними організаціями (наприклад, кооперативами, громадськими організаціями);
3) безпосереднє правотворчість народу, проведене у формі всенародного голосування (референдуму).
В усіх трьох випадках нормотворчість відрізняється і своїми цілями, і тими принципами, на яких воно ґрунтується. Загальними принципами нормотворчість є: науковість, демократизм, законність, інтернаціоналізм.
В окремі періоди розвитку тієї чи іншої держави мали місце відступу від якого-небудь принципу, але вони не можуть похитнути необхідність пошуку і твердження відповідних початків законодавчої діяльності.
Правотворчість діяльність так чи інакше зв'язана з проявом державної волі. Це положення багаторазове доведено світовою історією. Крім того, що пануючі при даних відносинах індивіди повинні конституювати свою силу у виді держави, вони повинні додати своїй волі, обумовленої цими визначеними відносинами, загальне вираження у виді державної волі, у виді закону.
Правотворчість може виражатися у виді прийняття одиничного акта, що містить окремі юридичні норми, і у виді систематизованого (кодифікаційного) акта, що містить визначені сукупності, групи норм. Найбільш розвитим видом є кодифікаційна нормотворчість. З його допомогою закладаються основи законодавчої системи в ціпом і по галузях права, а потім здійснюється подальший розвиток законодавства. За допомогою одиничних актів права-творчості вносяться доповнення і зміни в кодифіковане законодавство. У ході поточної правотворчості усуваються протиріччя і пробіли в законодавстві.