§ 7. Система кримінального права
I. Система Загальної частини чинного кримінального законодавства — це певний порядок розміщення загальних (основних) його норм у Кримінальному кодексі України. Загальна частина Кримінального кодексу України складається з п'яти глав: І. Загальні положення II. Межі чинності Кримінального кодексу III. Про злочин IV. Про покарання V. Про призначеня покарання і про звільнення від покарання. У першій главі містяться статті про завдання Кримінального кодексу і про підстави кримінальної відповідальності. Глава друга включає статті, які стосуються чинності Кримінального кодексу щодо діянь, вчинених на території України і за її межами, чинності кримінального закону в часі. Глава третя містить статті, в яких тлумачаться поняття злочину, тяжкого злочину, поняття вчинення злочину умисно і з необережності. У цій главі розкрито також питання про відповідальність неповнолітніх, необхідну оборону і крайню необхідність, відповідальність за готування до злочину і замах на злочин, про добровільну відмову від вчинення злочину, співучасть у злочині, переховування та недонесення про деякі злочини. Крім цього, глава містить статті, що передбачають можливість суду застосовувати до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років, примусові заходи виховного характеру, а також можливість суду застосувати примусові заходи медичного характеру до осіб, які вчинили суспільне небезпечне діяння у стані неосудності. У главі четвертій міститься ряд статей: про мету, види і строки покарання, про підстави та порядок призначення конкретного виду покарання. У главі п'ятій чимало 16 статей про загальні начала призначення покарання, обставини що пом'якшують або обтяжують відповідальність, призначення покарання при вчиненні кількох злочинів, призначення покарання за кількома вироками, призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, про умовне засудження, відстрочку виконання вироку, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, умовнодострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м'яким, про давність притягнення до відповідальності, давність виконання вироку, погашення судимості тощо. 2. Система науки кримінального права (Загальна частина). В основу системи науки кримінального права Сїї Загальної частини) покладена система Загальної частини Кримінального кодексу України. Однак у теоретичному плані система науки кримінального права охоплює більш широке коло питань. Тому у підручнику в окремі глави виділені найбільш важливі інституції цієї частини кримінального права. Це глави: Поняття, предмет, методи і.^завдання кримінального права. Наука кримінального пра^~2ва; Кримінальна відповідальність та її підстави; Склад зло"^чину; Об'єкт злочину; Об'єктивна сторона складу злочину; "^Суб'єкт злочину; Суб'єктивна сторона складу злочину; ^Множинність злочинів; Основні питання Загальної частини ^кримінального права іноземних держав. •^ Система кримінального права України (Загальна частина) як навчальна дисципліна дається в програмі, розробленій відповідним вузом. Б і Б. и U ї Е К А СХІДН. У.:^Л?[;СЬКСГО, ) 17 Глава II ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА Термін "принцип" походить від латинського "prindpium" і означає "начало", "основа". Принципи кримінального права — це вихідні основоположні ідеї, які випливають зі змісту правових норм, закріплених у кримінальному законодавстві. У загальній теорії права неоднозначно розуміється зміст принципів і дається різний їх перелік. Однак прийнято розрізняти два види принципів: 1) загальної! равові, притаманні всім галузям права, 2) спеціальні (галузеві), характерні лише для окремих галузей права. До загальноправових належать, в основному, ті принципи, які закріплені в конституції держави. У Конституції України закріплені такі: принцип суверенітету і незалежності України, цілісності та недоторканності її території (ст. 1 і ст. 2), принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову (ст. 6), принцип верховенства права (ст. 8), принцип рівності громадян перед законом (ст. 24), принцип законності (статті 29, 61, 62, 124). До загальних принципів усіх галузей права відносять також принцип гуманізму та принцип справедливості права. Певні загальноправові принципи більшою або меншою мірою характерні і для окремих галузей права. До того ж, деякі з них мають своє спеціальне призначення і конкретний зміст у тій чи іншій галузі права. Особливо це стосується принципів законності і справедливості. До спеціальних принципів кримінального права треба віднести принципи законності та гуманізму (в їх конкретному кримінальноправовому змісті), а також принцип особистої відповідальності за наявності вини, принцип невідворотності кримінальної відповідальності, принцип гуманізму, принцип справедливості (індивідуалізації) відповідальності та принцип економії кримінальної репресії (див. схему 1)'. ' Принципи кримінального права виписані в п'яти статтях Кримінального кодексу Російської Федерації. Це принципи: законності (ст. 3), рівності громадян перед законом (ст. 4), вини (ст. 5), справедливості (ст. 6) і гуманізму (ст. 7). 18 Принцип законності. У теорії кримінального права цей принцип виражається формулою: немає злочину — немає покарання без вказівки на те у законі (nullum crimene nulla pona sine lege). Принцип законності у загальній формі закріплено в Конституції України таким положенням: "Ніхто не може відповідати за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом як правопорушення" (ч. 2 ст. 58). Зміст цього принципу розкривається також у ст. б КК, згідно з якою "злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього злочину". Це положення, поперше, зобов'язує державні органи влади і посадових осіб суворо дотримуватися норм кримінального закону при притягненні людини до кримінальної відповідальності і застосуванні до неї покарання і, подруге, виключає застосування кримінального закону за аналогією щодо дій, які не передбачені нормами Загальної та Особливої частин КК. Принцип особистої відповідальності за наявності вини особи є відображенням загальноконституційного принципу, відповідно до якого "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (ч. 2 ст. 61 Конституції). Згідно з цим принципом неприпустимо покладати кримінальну відповідальність на особу за злочин, який було вчинено іншою особою, а також неможливо притягати до кримінальної відповідальності юридичну особу. Іншими словами, особиста відповідальність за вчинений злочин можлива лише при встановленні в діянні конкретної особи вини у формі умислу чи необережності (статті 8 і 9 КК). Принцип невідворотності кримінальної відповідальності виявляється у тому, що: 1) кожна особа, в протиправних діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримінальну відповідальність; 2) така особа не може бути покарана за один і той самий злочин двічі. У цьому принципі закладені також загальна і спеціальна превенції норм кримінального права. Принцип гуманізму пов'язаний із піклуванням держави про безпеку людини, з людяністю, повагою до людської гідності. Він полягає в тому, що кримінальний закон заперечує жорстокі, болісні та тілесні покарання, не має на меті помститися (око за око, зуб за зуб) особі, яка вчинила злочин, спричинити їй фізичні страждання. Держава при застосуванні до людини, яка вчинила злочин, міри покарання прагне повернути цю людину до суспільства, колективу, сім'ї. Санкції статей Особливої частини Кримі 20 нального кодексу відповідають ступеню небезпеки злочину. Гуманізм кримінального права полягає і в тому, що стосовно особи, яка вчинила злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, Кримінальний кодекс передбачає покарання, не пов'язані з ізоляцією засудженого від суспільства, колективу, сім'ї, а також встановлює, що: 1) стосовно злочинів, за які законом передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року або інше, більш м'яке, покарання, допускається, відповідно до ст. 51, звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів адміністративного стягнення; 2) при призначенні покарання особі, яка вперше засуджується до позбавлення волі на строк до трьох років, суд може відстрочити виконання вироку щодо такої особи на строк від одного року до двох років (ст. 46'). Принцип гуманізму найбільш повно виявляється щодо неповнолітніх злочинців. Крім зазначеного вище, він виявляється й у тому, що: 1) до осіб, які на момент вчинення злочину не досягли вісімнадцятирічного віку, не може бути застосована найвища (виняткова) міра покарання (ч. 2 ст. 24); 2) до таких осіб суд може застосувати замість покарання примусові заходи виховного характеру (ст. 11); 3) строк позбавлення волі цих осіб не може перевищувати десяти років. В окремих випадках кримінальноправове виявлення гуманізму може мати практичне значення щодо попереджання небезпечних наслідків при вчиненні злочину. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 56 КК України "звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників не вчинив ніяких дій і добровільно заявив органам влади України про свій зв'язок з ними". Звільнення від кримінальної відповідальності за певних умов передбачено також іншими статтями Особливої частини КК (ч. З ст. 57, ч. З ст. 170, ч. 2 ст. 222, ст. 229'°). Принцип справедливості (індивідуалізації) відповідальності означає, що покарання, яке застосовується судом до особи злочинця, повинно бути, у межах закону, конкретним та індивідуальним із урахуванням тяжкості вчиненого злочину. Важливою підставою для вирішення питання про міру покарання злочинця є його індивідуальні особливості: 21 фізичний стан, характер, виховання, професія, спосіб життя, а також середовище, в якому він перебував, тощо, характер злочинного діяння і ступінь тяжкості такого діяння, форма вини. Крім цього, зазначений принцип знаходить свій вияв у тому, що суд, з одного боку, застосовує суворі міри покарання до осіб, які вчинили тяжкі й особливо тяжкі злочини, а з іншого — широко застосовує міри покарання, не пов'язані з позбавленням волі, до тих осіб, що вчинили нетяжкі злочини. Принцип економії кримінальної репресії властивий як законодавчій, так і правозастосовчій діяльності. На законодавчому рівні економія репресії виявляється в тому, що законодавець із загальної маси протиправних діянь до сфери кримінальне карних відносить лише ті з них, котрі мають високу ступінь суспільної небезпеки, грубо порушують публічні або приватні права та інтереси, спричиняють таким правам та інтересам істотну шкоду або створюють реальну можливість заподіяння такої шкоди. Законодавча економія кримінальної репресії має місце і під час класифікації злочинів (тяжкі злочини — ст. 7', особливо тяжкі злочини — статті 24, 25); залежно від їх тяжкості визначається міра покарання у санкції кримінальноправової норми. Цей принцип знаходить свій вияв і в законодавчому встановленні більш м'яких видів покарання та звуження строків позбавлення волі за менш тяжкі злочини, і в дуже обмеженій сфері застосування смертної кари, і в розширенні переліку видів покарання, не пов'язаних із позбавленням волі, і в можливості відстрочки виконання вироку та звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Водночас в основу застосування кримінального закону як такого покладена однакова загальна міра відповідальності. Це означає, що єдиною підставою відповідальності для всіх, хто вчинив злочин, є наявність у такому діянні складу конкретного злочину, описаного в законі. 22 Глава III КРИМІНАЛЬНИЙ ЗАКОН 8 1. Поняття та значення кримінального закону Кримінальний закон в найбільш широкому розумінні — це система національних законодавчих актів України та імплементованих у них положень міжнародних договорів, що містять норми кримінального права. Поняттям кримінальний закон законодавець, теорія та судова практика користуються у широкому та вузькому розумінні, виходячи з кола кримінальноправових норм, які містить даний закон. Кримінальний закон — це законодавчий акт Верховної Ради України, який містить одну, кілька або систему взаємопов'язаних і взаємоузгоджених кримінальноправових норм. З урахуванням змісту та обсягу правової регламентації і джерела походження кримінальноправової норми кримінальний закон має чотири аспекти. Поперше, кримінальний закон — це Кримінальний кодекс — єдиний кодифікований законодавчий акт, який містить переважну більшість кримінальноправових норм. Він є основним кримінальним законом. На сьогодні в нашій державі чинним є Кримінальний кодекс України I960 р. (прийнятий Законом УРСР як Кримінальний кодекс Української РСР від 28 грудня I960 p.), який відтоді зазнав значних змін і доповнень, але принципові було внесено до нього лише після набуття Україною суверенітету та державної незалежності, коли з'явилася об'єктивна можливість узгодити національне законодавство України із загальновизнаними світовими правовими стандартами. Подруге, кримінальний закон — це і окрема стаття Кримінального кодексу або її частина, що передбачає відповідальність за злочин певного виду. Наприклад, ч. 2 ст. 140 КК передбачає відповідальність за крадіжку індивідуального майна, вчинену повторно, тощо. Потретє, кримінальний закон — це окремий законодавчий акт, що містить лише одну правову норму, яка стосується загальних положень кримінального права або регулює відповідальність за злочин певного виду. Наприклад, Указ Президії Верховної Ради України "Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених 23 купонів багаторазового використання" від 21 січня 1992 p., яіяій зберігає чинність і понині'. Почетверте, кримінальний закон — це і передбачені cf. 9 Конституції України відповідні положення міжнародних договорів, імплементовані у кримінальне законодавство україни на загальногалузевому рівні Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" від \0 грудня 1991 p. Згідно із цим Законом укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства2. Отже, з урахуванням всього вищезазначеного кримінальний закон України — це сукупність систематизованих та окремих законодавчих актів Верховної Ради України, що визначають загальні положення, підстави і ^ежі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачених за них покарань, підстави призначення покарання, звільнення від покарання чи відповідальності; а також це — сукупність положень міжнародних договорів, імплементованих у кримінальне законодавство України як його невід'ємна частина. Значення кримінального закону як системи законодавчих актів кримінальноправового характеру визначається ^ількома аспектами. 1. Кримінальний закон є одним із важливих засобів охорони життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканності і безпеки людини як найвищої соціальної цінності, суспільного ладу України, її політичної та економічної систем, власності й усього правопорядку від злочинних посягань і засобом боротьби з ними. ' Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 18. — Ст. 246. На гой час нормативні акти законодавчого характеру могла приймати і Президія Верховної Ради України. За характером дії вони прирівнювалися fto законів. 2 До кола цих норм донедавна, згідно із Законом "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 p., належали ще й міжнародні договори, укладені колишнім СРСР. Серед них була укладена СРСР та Країнами колишньої соціалістичної співдружності Конвенція "Про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для відбування покарання в державах, громадянами яких вони є" від 29 травня 1978 p. У серпні 1994 p. термін дії цієї Конвенції на території державправонаступниць СРСР, в тому числі й України, вичерпався. Інші ж двосторонні договори СРСР про взаємне надання правової допомоги з іншими країнами були у порядку правонаступництва обов'язковими для України лише до закінчення 5річних термінів їх дії, 24 2 Лише кримінальний закон містить кримінальноправові норми, які визначають загальні положення кримінального права, злочинність та караність діянь, види цих діянь та покарань за їх вчинення, підстави, обсяг та межі кримінальної відповідальності, підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання. 3. Кримінальний закон є певним засобом виховного та превентивного впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, а також на інших громадян.
Еще по теме § 7. Система кримінального права: