3.1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини
Незаконне позбавлення волі посягає на свободу особи як одне з важливих конституційних прав.
Зб'єктивно незаконне позбавлення волі може прояв-
гися у різних способах і засобах - запертя у примі-
І з позбавленням можливості вийти з нього, зв'язу-
Ія, поміщення у спеціальне сховище тощо.
Позбавлен-лі, передбачене ст. 146 КК, припускає застосування
185
до потерпілого примушування, насильства, інших дій проти його волі.
Умови незаконного позбавлення волі на відповідальність не впливають, якщо при цьому потерпілому не було заподіяно шкоди здоров'ю.
Частина 1 ст. 146 КК передбачає відповідальність за незаконне позбавлення волі чи за викрадення людини.
Викрадення людини і утримування викраденої особи (осіб) з певною метою (корисливою, політичною тощо) також називається позбавленням волі.
За частиною 2 ст. 146 КК кваліфікується незаконне позбавлення волі або викрадення малолітнього або з корисливих мотивів, а також незаконне позбавлення волі, поєднане із заподіянням потерпілому фізичних страждань, або вчинене способом, небезпечним для його життя чи здоров'я, а також вчинене щодо двох чи більше потерпілих або за попередньою змовою групою осіб чи із застосуванням зброї або поєднане з утримуванням потерпілого протягом тривалого часу.
Не утворює складу злочину, передбаченого ст. 146 КК, затримання і позбавлення волі на підставі закону, наприклад, затримання особи, що вчинила злочин, з метою доставления його відповідним органам влади (ст. 38 КК України) або у стані крайньої необхідності (ст. 39 КК України).
За частиною 3 ст. 146 КК кваліфікується незаконне позбавлення волі або викрадення, якщо вони були вчинені організованою групою, або спричинили потерпілим тяжкі наслідки.
Відповідальними за незаконне позбавлення волі є лише приватні особи. Посадові особи за незаконне позбавлення волі підлягають відповідальності за перевищення влади (ст. 365 КК України) або за незаконний арешт (ст. 371 КК України).
Відповідальність за незаконне позбавлення волі настає з шістнадцяти років.