17. КВАЛІФІКАЦІЯ ПОСАДОВИХ ЗЛОЧИНІВ

Посадовими називаються злочини, що вчинюються посадовими особами з використанням наданих їм законом прав і повноважень на шкоду інтересам служби, або невиконання чи неналежне виконання ними своїх посадових обов'язків.

Всі посадові злочини посягають на державне чи громадське управління як певну систему суспільних відносин.

18 2-75 545

бути, поруч з державним чи громадським управлінням, також відносини власності, система господарювання, особа, громадська безпека та деякі інші важливі суспільні цінності, блага.

Залежно від конкретних особливостей окремих посадових злочинів і їх законодавчої конструкції всі вони віднесені за ознаками безпосереднього об'єкта посягання до різних розділів Особливої частини Кримінального кодексу. У чинному Кримінальному кодексі України посадовими є злочини, передбачені статтями 158, I 59, 160, 172, 1735 207, 210, 211, 236, 238, 244, 272, 273, 285, 364-368, 371-375 КК України. Частково посадовими можна назвати злочини, передбачені статтями 271, 272-275, 287, 334, 340 КК України. Ці останні злочини характерні тим, що у певній кількості вони вчинюються і посадовими особами з використанням своїх посадових повноважень або з невиконанням чи неналежним виконанням посадовими особами своїх посадових обов'язків.

Головним у визначенні посадових злочинів є ознаки суб'єкта - посадової особи. Відповідно до закону (ст. 364 КК України) посадовими визнаються особи, які постійно чи тимчасово виконують функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. '

Певне суспільне небезпечне діяння може бути визнане посадовим злочином і кваліфікуватися за відповідною статтею Кримінального кодексу лише у тому випадку, якщо воно вчинене посадовою особою, тобто особою, яка була наділена повноваженнями представника влади або яка виконувала обов'язки, пов'язані з організаційно-

1 Таке визначення поняття посадової особи не дуже вдале (М.

546

розпорядчими або адміністративно-господарськими функціями. Якщо на певну особу в установленому порядку такі обов'язки покладені не були, то ця особа не може бути відповідальною за посадові злочини. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що до представників влади належать працівники державних органів і установ, які наділені правом у межах своєї компетенції пред'являти вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості.

Організаційно-розпорядчі обов'язки - це функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції, зокрема, виконують керівники міністерств, відомств, державних, колективних чи приватних підприємств, державних, колективних чи приватних установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами, їх заступники тощо), керівники ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири і т. ін.).

Адміністративно-господарські обов'язки - це повноваження по управлінню чи розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження у тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їх заступників, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів цих підприємств, відомчих ревізорів і контролерів тощо.

Особа є посадовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції чи обов'язки постійно, але й тоді, коли вона їх виконує тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці обов'язки чи повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним органом або посадовою особою.1

П.

18*

547

Згідно з пунктом 2 примітки до ст. 364 КК посадовими особами визнаються також іноземці і особи без громадянства, які виконують обов'язки посадової особи, зазначені у пункті 1 примітки до ст. 364 КК.

Посадовими можуть бути визнані лише ті особи, коло повноважень яких визначено у пункті 1 примітки до ч. 1 ст. 364 КК України, за умови, що такими повноваженнями вони були наділені в установленому порядку (призначені чи обрані на посаду) або вони виконували певні обов'язки за спеціальним розпорядженням, вказівкою відповідних органів або осіб. Не можуть бути визнані посадовими особи, які видавали себе за осіб, наділених певними адміністративно-владними повноваженнями, або самовільно присвоїли собі певні звання чи повноваження. Дії таких осіб, що видавали себе за посадових, пов'язані із заподіянням злочинної шкоди громадянам або державі, кваліфікуються як шахрайство за ст. 190 КК України або за ст. 353 КК України як самовільне присвоєння влади або звання посадової особи.

Згідно із законодавчим визначенням були визнані посадовими особами: механік комбінату комунальних підприємств,1 наглядач кладовища,2 інспектор оперативної частини ВТУ,3 черговий помічник спецкомендатури РВВС,4 лісничий.5 Для визнання особи посадовою не має значення, постійно чи тимчасово вона обіймала певну посаду, була призначена на цю посаду чи обрана, працювала за платню чи безоплатно. Посадовими визнаються також особи, які виконують посадові обов'язки на громадських засадах. Посадовою особою визнаються і керівники, наприклад, самодіяльної туристської групи за умови, що вони були затверджені керівниками походу відповідною організацією (установою), яка проводить такий похід чи мандрівку.

1 Постанова президії Чернігівського обласного суду від 1 березня 1988 р. у справі P.- Практика судів України в кримі нальних справах.-К., 1993.-С.

2 Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 29 червня 1982 р. у справі T.- Там само.- С. 165—166.

3 Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 25 липня 1985 р. у справі Н.- Там само- С. 168-169.

ВІД

4 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 груди" 1987 р. у справі О- Там само,- С. 170.

5 Постанова президії Закарпатського обласного суду 16 серпня 1990 р. у справі Л.- Там само- С. 155-156.

548

Не визнаються посадовими особи, які виконують у державних або громадських організаціях, установах чи на підприємствах не організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції, а функції виробничо-професійні або тільки професійні (лікарі, вчителі, адвокати та ін.). При цьому для кваліфікації діяння вирішальне значення має не найменування посади чи установи (організації), а характер обов'язків, які виконує певна особа. Тому для правильної кваліфікації посадового злочину завжди необхідно чітко визначити правовий статус притягуваної до відповідальності особи, коло її посадових повноважень і характер покладених на неї обов'язків.

Лікар, який отримує від хворого винагороду за виконання своїх професійних обов'язків, а не за виконання функцій посадової особи, не може бути визнаний суб'єктом посадового злочину. Безпідставно, наприклад, був засуджений за ч. 2 ст. 368 КК України С., який працював завідуючим хірургічним відділенням районної лікарні і неодноразово одержував від оперованих ним хворих винагороду за якісне проведення операцій і за післяопераційний догляд.

Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, вказала, що С. отримував винагороду не за виконання функцій посадової особи, а за належне виконання ним професійних обов'язків. На цій підставі судова колегія Верховного Суду України постановлені судові рішення щодо С. скасувала і справу провадженням закрила за відсутністю в його діях складу злочину. '

Необгрунтоване були визнані посадовими особами: приймально-здавальник багажу на залізничній станції,2 фельдшер наркологічного кабінету поліклініки районної лікарні, провідник залізничного вагону, оскільки особи, Що обіймають такі посади, не наділені організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими повноваженнями і фактично таких функцій не виконують.3

.Постанова президії Чернігівського обласного

суду від

І.

1 оерезня 1988 р. у справі Ф.- Там само.- С. 214.

"• И. Коржанский. Квалификация следователем должност-преступлений.- Волгоград, 1986.- С. 8-9.

Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 9 жовтня 1987 р. у справі С.- Практика судів України в кримінальних справах.- К., 1993 - С 163.

549

Характерна особливість посадових злочинів полягає в тому, що вони завжди проявляються як спосіб використання наданих особі за посадою повноважень для виконання нею покладених на неї обов'язків. Посадова особа може бути відповідальною лише в межах наданих їй прав і покладених на неї обов'язків. Будь-яке інше су-спільно небезпечне діяння, не пов'язане з виконанням особою своїх посадових обов'язків або з використанням наданих їй повноважень, не може кваліфікуватися як посадовий злочин.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що діяння може кваліфікуватися як посадовий злочин лише у випадках, коли дії винної особи були зумовлені її службовим становищем і перебували у зв'язку зі службовими повноваженнями цієї особи.1 Такі діяння, які не пов'язані з використанням особою своїх посадових повноважень кваліфікуються як злочини проти особи, проти власності, громадського порядку (статті 121, 122-125, I91 КК України). Зокрема, згідно із законом за ст. 354 КК України, кваліфікуються дії осіб, які не є посадовими, хоча ці особи працюють у державних або громадських організаціях, установах чи підприємствах торгівлі, транспорту, медицини та інших, що обслуговують населення.

Разом з тим і дії осіб, які не є посадовими, кваліфікуються за ст. 354 КК України лише у тому випадку, коли ці особи одержують незаконну винагороду способом вимагання за виконання своїх безпосередніх службових обов'язків, пов'язаних з обслуговуванням населення. Якщо ж ці особи одержують винагороду із застосуванням і внаслідок обману, то їх дії кваліфікуються за ст. 190 КК України як шахрайство.

П. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. «Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень».- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С.

Особливість посадових злочинів полягає і в тому, що суспільно-громадська сфера їх вчинення не має обмежень. Аналіз слідчо-судової практики та керівних постанов Пленуму Верховного Суду України свідчить, що посадові злочини вчинюються у всіх сферах господарської, культурної, громадської діяльності. Пленум Верховного Суду України у своїх керівних роз'ясненнях вказав, що повинні кваліфікуватися як посадові злочини:

дії службових осіб виправно-трудових установ, які пов'язані з незаконною передачею засудженим заборо нених предметів, за наявністю необхідних ознак складу злочину залежно від обставин справи можуть кваліфіку ватися за ст. 364 КК України;1

дії працівників контрольно-ревізійного апарату, а також інших службових осіб, які з корисливої чи іншої особистої заінтересованості умисно приховують роз крадання і нестачі, кваліфікуються як зловживання службовим становищем, а якщо такі дії були поєднані зі співучастю в розкраданні або з хабарництвом - за су купністю ст. 365 КК України та розкрадання або хабар ництво;2

шахрайство, вчинене посадовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживанням довір'ям зловживала владою або посадовим становищем, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених відповідними части нами ст. 190 і ст. 364 КК України;3

дії посадових осіб, які допустили внаслідок зло вживання владою чи посадовим становищем або халат ності введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд, коли при цьому заподіяно істотну шкоду державним чи громадським інтересам, кваліфікуються за ст. 367 КК України, а при забрудненні водойм чи атмосферного повітря і за ст. 24 I або ст. 242 КК України.4

П, 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі».- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду У країни,-С. 135-136.

П. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. «Про практику застосування судами України законодавства в справах про розкрадання продовольчих товарів, іх втрату і псування в системі державної торгівлі та споживчої кооперації».- Там само-С. 156-157.

П. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від •5 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності».- Там само.- С. 206. - . П. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від січня 1990 р. «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи».-

' само.- С. 325.

551

Притягнення до кримінальної відповідальності за посадовий злочин (як і за будь-який інший) вимагає повного і всебічного дослідження всіх обставин вчинення злочину, встановлення всіх ознак складу злочину. Пленум Верховного Суду України вимагає, щоб у справах про посадові злочини були глибоко досліджені обставини справи про перевищення влади чи посадових повноважень, забезпечені повнота, всебічність і об'єктивність попереднього слідства, щоб вирок ґрунтувався на доказах, ретельно перевірених у ході судового розгляду. При цьому необхідно з'ясувати всі фактичні обставини, у тому числі посадове становище і коло повноважень особи, обвинуваченої у вчиненні посадового злочину, її поведінку до вчинення злочину, мотив, мету і характер вчинених дій, їх зв'язок з посадовим становищем притягнутої до відповідальності особи та наслідки, що настали. До кримінальної справи мають додаватися копії положень, інструкцій та інших документів, що розкривають характер повноважень посадової особи.1 Але ці вимоги Пленуму Верховного Суду виконуються не завжди. Необ-ґрунтовано була засуджена, наприклад, за ч. 1 ст. 364 КК України Р. Вона була визнана винною в тому, що, працюючи начальником райсількомунгоспу, фіктивно оформила Г. на роботу сторожем і одержала через його дружину 439 крб. 95 коп. нарахованої заробітної плати, які використала на виробничі потреби, закупивши різне обладнання та інвентар для райсількомунгоспу. Ці дії Р. суд кваліфікував як зловживання службовим становищем із заподіянням державним інтересам істотної шкоди. Президія обласного суду, розглянувши справу, визнала таку кваліфікацію дій Р. необгрунтованою і вказала на те, що Р. використала нараховані Г. гроші на виробничі потреби. З акту інвентаризації видно, що в райсількомунгоспі придбане Р. обладнання є. Отже, фіктивно оформивши на роботу Г. і використавши нараховану йому заробітну плату для придбання обладнання, Р. не мала корисливої мети або іншої особистої заінтересованості. Таким чином,- зазначила президія,-засудження Р. за ч. 1 ст. 364 КК України є необґрунто-

' П. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. «Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень».- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 247.

552

ваним через відсутність у її діях передбаченого цією нормою складу злочину. На цій підставі президія обласного суду вирок щодо Р. скасувала із закриттям провадження у справі.1