ТЕМА 4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНСТИТУТУ НЕСПРОМОЖНОСТІ (БАНКРУТСТВА) У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

ПЛАН

1. Неспроможність (банкрутство) в торговому праві Німеччини.

2. Неспроможність (банкрутство) у торговому праві Франції.

3. Неспроможність (банкрутство) в торговому праві Англії.

4. Неспроможність (банкрутство) у торговому праві США.

1. З 1 січня 1999 р. введено нове Положення про неспроможність (Закон про регулювання порядку провадження у справах про неспроможність – облікований в 1994 р.).

Як сказано у § 1 Закону, «провадження у справах про неспроможність призначено для спільного задоволення вимог кредиторів шляхом реалізації майна боржника та розподілу виручки або погодження на основі конкурсного плану особливого порядку, що має своєю метою, зокрема, збереження підприємства».

Провадження у справах про неспроможність може бути порушено щодо майна будь-яких фізичних і юридичних осіб, а також щодо майна товариства, який не є юридичною особою (повного товариства, командитного товариства, простого товариства). Виняток зроблено для юридичних осіб публічного права (федерації або землі), стосовно яких провадження у справах про неспроможність не допускається.

Провадження про неспроможність відкривається на підставі заяви, правом подачі якої користуються кредитори і боржник. При цьому кредитор, подаючи заяву, повинен мати законний інтерес у порушенні провадження у справі про неспроможність і може обгрунтувати свою вимогу.

Підставою для порушення провадження є неплатоспроможність. Відповідно до Положення про неспроможність (§ 17), «боржник вважається неплатоспроможним, якщо він не в змозі виконати грошові зобов'язання, що підлягають виконанню. Неплатоспроможність має бути визнана, якщо боржник призупинив здійснення своїх платежів». Положення називає ще дві підстави для порушення провадження у справі про неспроможність, а саме: загроза неплатоспроможності (§ 18) і велика заборгованість юридичної особи (§ 19).

До винесення рішення за заявою, з метою захисту кредиторів від несприятливих змін у майновому положенні боржника, суд у справах про неспроможність приймає постанову про заходи забезпечення. Зокрема, такими заходами можуть бути призначення тимчасового керуючого, встановлення для боржника заборони на розпорядження майном. При цьому правомочності щодо управління та розпорядження майном боржника переходять до тимчасового керуючого.

Провадження у справі про неспроможність починається з відкриття конкурсного провадження. Судом призначається конкурсний керуючий і формується конкурсна маса.

Конкурсним керуючим призначається «…компетентна і незалежна від кредиторів фізична особа» (§ 56). Свою діяльність конкурсний керуючий здійснює під наглядом суду у справах про неспроможність. Суд може в будь-який час зажадати від нього окремих відомостей або звіту про управління справами боржника. Конкурсний керуючий повинен діяти з обачністю порядного і добросовісного конкурсного керуючого. У випадку винного порушення обов'язків, покладених на нього законом, він зобов'язаний відшкодувати збитки всім учасникам. Розмір винагороди конкурсного керуючого встановлюється судом у справах про неспроможність.

Провадженням у справі про неспроможність охоплюється все належне боржникові на момент порушення провадження і придбане ним під час виробництва майно, у тому числі і таке, що є предметом застави. Це майно має назву «конкурсна маса».

Одночасно з відкриттям конкурсного провадження боржник відсторонюється від управління бізнесом: його повноваження щодо розпорядження і управління майном переходять до конкурсного керуючого. Разом з тим за певних обставин боржник має право здійснювати управління та розпорядження конкурсної масою, але під наглядом уповноваженого, який призначається розпорядженням суду у справах про неспроможність (§ 270).

Конкурсний керуючий складає перелік всіх кредиторів боржника, які стали відомими йому з книг і ділової кореспонденції боржника, інших даних боржника, із заявлених ними вимог або іншим чином.

Конкурсним керуючим виконуються обов'язки боржника з ведення бухгалтерського обліку та звітності щодо конкурсної маси, передбачені торговим і податковим законодавством. При цьому з порушенням провадження у справі про неспроможність починається новий фінансовий рік (§ 155).

Для участі кредиторів у конкурсному провадженні створюються колективні органи – збори кредиторів і комітет кредиторів.

Збори кредиторів скликаються судом у справах про неспроможність. Право участі у зборах мають кредитори, що користуються правом на відокремлене задоволення (забезпечені кредитори), всі конкурсні кредитори, конкурсний керуючий і боржник.

Збори кредиторів приймають рішення про те, чи повинен бути створений комітет кредиторів. Проте комітет кредиторів може бути створений і за рішенням суду. У цьому випадку збори кредиторів приймають рішення, чи має бути збережений цей комітет. У комітеті кредиторів повинні бути представлені кредитори, що користуються правом на відокремлене задоволення їх вимог (заставні кредитори), конкурсні кредитори, що мають максимальні вимоги, і кредитори по невеликих сумах. Крім того, до комітету кредиторів включається представник працівників, якщо їх вимоги в якості конкурсних кредиторів не є платіжними (§ 67). Збори кредиторів розглядають звіт конкурсного керуючого про економічний стан боржника і приймають рішення, чи повинно підприємство боржника бути закрито або тимчасово продовжити свою діяльність. Збори кредиторів можуть уповноважити керуючого підготувати конкурсний план і попередньо визначити його цілі.

Кредитори мають реальну можливість контролювати напрям процедур неплатоспроможності. Тому продовження діяльності підприємства на основі конкурсного плану можливо тільки в тому випадку, коли кредитори вирішать, що їм вигідніше зберегти діючий бізнес (з метою більш повного задоволення їх вимог), ніж почати його ліквідацію.

Конкурсний план може бути представлений до суду у справах про неспроможність не тільки конкурсним керуючим, але і боржником, одночасно з подачею ним заяви про порушення провадження у справі про неспроможність.

Положення про неспроможність описує структуру конкурсного плану (§ 219-221). У конкурсному плані встановлюються права учасників і у зв'язку з цим утворюються такі групи кредиторів: кредитори, які мають право на відокремлене задоволення; конкурсні кредитори, що знаходяться поза черговості; окремі групи конкурсних кредиторів на підставі § 225 закону. Кожна група кредиторів, що мають право голосу, голосує за конкурсним планом роздільно. Для прийняття кредиторами конкурсного плану необхідно, щоб у кожній групі з планом погодилася більшість тих кредиторів, хто голосує, та сума вимог, заявлених кредиторами, які погодилися з планом, склала більше половини суми вимог тих кредиторів, що голосували.

Після прийняття конкурсного плану кредиторами і схвалення його боржником план затверджується судом у справах про неспроможність. Одночасно із затвердженням конкурсного плану суд приймає рішення про припинення провадження у справі про неспроможність. Повноваження конкурсного керуючого та членів комітету кредиторів припиняються. Боржнику повертається право вільного розпорядження конкурсної масою. Разом з тим конкурсний керуючий і члени комітету кредиторів зберігають повноваження з нагляду за виконанням конкурсного плану. Нагляд здійснюється також і з боку суду.

Нагляд припиняється на підставі постанови суду у разі, якщо вимоги, за виконанням яких здійснюється нагляд, задоволені або їх задоволення забезпечено, або якщо з моменту припинення провадження у справі про неспроможність минуло три роки і заява про порушення нового провадження у справі про неспроможність відсутня.

За результатами звіту конкурсного керуючого збори кредиторів можуть прийняти рішення про ліквідацію підприємства і реалізацію конкурсної маси.

Конкурсний керуючий має право звернутися до суду на предмет здійснення примусового продажу з торгів нерухомого майна, що входить в конкурсну масу, в тому числі і такого, щодо якого існує право на відокремлене задоволення.

Якщо конкурсний керуючий не має права на реалізацію рухомої речі, щодо якої існує право на відокремлене задоволення, кредитор має право самостійно реалізувати цю річ.

Після проведення перевірки заявлених вимог конкурсних кредиторів щодо суми та черговості починається задоволення вимог конкурсних кредиторів. До цього конкурсний керуючий складає перелік вимог, які повинні бути враховані при розподілі.

Після закінчення реалізації конкурсної маси проводиться остаточний розподіл, на яке повинна бути отримана згода суду у справах про неспроможність. Після проведення остаточного розподілу суд приймає рішення про припинення провадження у справі про неспроможність.

Після припинення провадження у справі про неспроможність конкурсні кредитори вправі пред'являти до боржника в необмеженому розмірі вимоги, що залишилися непогашеними.

2. Французька система регулювання неспроможності характеризується явно вираженою продебіторскою (проборжниковою) спрямованістю.

Закони, що регламентують питання неспроможності, – це Закони 1985 р.: Закон № 85-98 «Про відновлення підприємств та ліквідації їх майна в судовому порядку», Закон № 85-99 «Про конкурсних керуючих, ліквідаторів і експертів з визначення стану підприємств».

У 1994 р. був прийнятий закон № 94-475 «Про фінансове оздоровлення підприємств».

Французьке законодавство про неспроможність виходить з того, що цілями даного законодавства є, по-перше, збереження діючих підприємств як бізнесу, по-друге, – збереження робочих місць, і, по-третє, задоволення вимог кредиторів.

За законом № 94-475 оздоровлення неспроможних боржників та їх ліквідація за рішенням суду застосовні до комерсантів, осіб, зайнятих у сільському господарстві, і юридичних осіб – суб'єктів приватного права.

Правом на звернення до суду із заявою про порушення провадження у справі про неспроможність мають кредитори або боржник. Причому боржник у ряді випадків зобов'язаний звернутися до суду, наприклад, в тому випадку, якщо має місце припинення платежів. Суд може прийняти рішення про початок процедури з власної ініціативи або на основі інформації представників трудового колективу, адміністрації підприємства, прокурора.

Суди прагнуть ініціювати переговори між боржником і кредиторами при перших ознаках неплатоспроможності. Конфіденційність таких переговорів забезпечується кримінальним законодавством. У результаті переговорів сторони можуть прийти до будь-якої угоди, не починаючи офіційних процедур. На період переговорів суд може ввести індивідуальний мораторій на вимоги окремих кредиторів.

Досить часто кредиторам доводиться погоджуватися на запропоновані в результаті переговорів умови, що погіршують їх права, тому що при відкритті судових процедур вони можуть взагалі нічого не отримати. При відсутності згоди кредиторів і боржника починаються судові процедури.

Початок процедур неспроможності відкривається введенням періоду спостереження. При цьому суд призначає суддю ad hoc і двох уповноважених –адміністратора та представника кредиторів.

Адміністратор проводить фінансовий аналіз підприємства боржника (це його основне завдання). Боржник не відсторонюється від управління і розпорядження майном.

У звітах адміністратора обов'язково враховуються соціальні питання (соціальні наслідки): можливі скорочення, можливі звільнення, можлива втрата профілю даної організації і т. п. Звіт адміністратора заслуховується у судовому засіданні за участю кредиторів, боржника, представників працівників боржника, і приймається рішення або про продовження діяльності, або про ліквідацію підприємства.

Якщо у боржника є можливість продовжити роботу, суд може відкрити процедуру реструктуризації. У цьому випадку керівництво боржника має у визначені терміни представити план щодо продовження діяльності підприємства, що задовольняє вимоги кредиторів у доступні для огляду терміни. При реструктуризації боржником може бути запропонована продаж підприємства третім особам на умовах продовження діяльності підприємства. При цьому ціна визначається від вартості діючого підприємства, а не від розміру зобов'язань боржника. План реструктуризації затверджує тільки суд. Кредиторів практично усунуто від розробки і затвердження цього плану.

На підставі звіту адміністратора суд може прийняти рішення про передачу підприємства (повної або часткової) як цілісного технологічного комплексу.

Якщо реальної можливості продовжити діяльність підприємства немає, за рішенням суду відкривається ліквідаційна процедура, і починається розпродаж активів боржника. При цьому в пріоритетному порядку задовольняються вимоги по заробітній платі та виплат, пов'язаних із трудовими відносинами, а також погашаються судові витрати. Потім погашаються вимоги з зобов'язань, що регулярно виникають внаслідок продовження діяльності підприємства. Після цього погашаються вимоги забезпечених кредиторів. Залишок майна розподіляється між незабезпеченими кредиторами пропорційно до їх вимог.

3. Регулювання неспроможності і відповідальності за протиправні дії, пов'язані з банкрутством, відточувалося в Англії протягом кількох століть. Відносини з неспроможності стали тією сферою торгового права, яку публічна влада визнала соціально значимої ще в 1543 р., коли король Генріх VIII затвердив перший англійський конкурсний закон. Протягом наступних століть конкурсне право отримувало все більшу підтримку з боку парламентаріїв (закони 1572, 1706, 1813, 1825, 1849, 1861 р.р. та ін), які в 1986 р. прийняли чинний Закон про неспроможність. Закон поширюється на фізичних осіб і компанії, зареєстровані на підставі законів про компанії 1980 і 1985 р., за винятком страхових компаній, які діють відповідно до Закону про страхові компанії 1982 р., банків та інших банківських інститутів, що створені і діють за Законом про банки 1979 р. Закон поширює свою дію і на незареєстровані компанії, під якими розуміються: ощадний фонд (банк), що діє на умовах довірчої власності, будь-яке товариство, асоціація (виключаючи залізничні компанії, створені на основі спеціального акта Парламенту).

Неспроможність розуміється як положення компанії, при якому вона не може платити за своїми боргами у встановлені терміни, або її борги, в тому числі і ті, які виникнуть у майбутньому, перевищують вартість активів. Термін «банкрутство» вживається переважно щодо фізичних осіб. Оцінка спрямованості англійського законодавства у бік захисту інтересів боржника або кредитора є в літературі спірною.

В англійській юридичній літературі називаються чотири основних принципи, що пронизують законодавство про банкрутство для цілей захисту інтересів кредиторів і боржника.

По-перше, необхідність виявлення всіх активів і пасивів боржника, справедливого обліку всіх прав і обов'язків, що виникли до початку ліквідації компанії, за винятком тих, які засновані на зловживанні правом або іншому його неналежному використанні боржником (операції, вчинені за заниженими цінами, такі, що необгрунтовано віддають пріоритет одним кредиторам перед іншими, тощо).

По-друге, враховування прав третіх осіб на майно, що перебуває у боржника, виявлення майна боржника, що знаходиться у третіх осіб.

По-третє, припинення всіх зобов'язань боржника, що виникли до початку процедури банкрутства, трансформація («новація») цих зобов'язань в особливі правовідносини між боржником і всіма кредиторами для справедливого задоволення вимог кредиторів відповідно до спеціальної процедури.

По-четверте, кредитори, виконання вимог яких не забезпечене заставою або іншими переважними правами щодо звернення стягнення на майно боржника, за загальним правилом, зрівнюються в черговості задоволення вимог з кредиторами, вимоги яких забезпечені. Цей принцип поширює свою дію на ті вимоги, які виникли до початку процедури банкрутства. За договорами, укладеними ліквідатором, в тому числі про постачання боржнику товарів, про надання послуг, про виконання робіт, нові кредитори (вимоги) мають пріоритет над іншими вимогами. Відповідні виплати кредиторам розглядаються як «витрати по ліквідації», необхідні для підтримки діяльності боржника і збереження його майна.

У Законі про неспроможність передбачаються як реорганізаційні (відновні) процедури, спрямовані на збереження боржника, так і ліквідаційні.

До реорганізаційних процедур відносяться наступні.

Укладення мирової угоди між боржником і кредиторами про умови погашення боргів, а також виконання такої угоди здійснюється під контролем особи, що призначається зі складу кваліфікованих фахівців з конкурсного управління. Діяльність такої особи, у свою чергу, контролюється судом, і, крім того, завдяки зверненню зі скаргою до суду кредиторами, акціонерами компанії й іншими особами. Мирова угода може укладатися на всіх стадіях конкурсного процесу.

Управління майном боржника здійснюється особою, що призначається кредитором (кредиторами), як правило, власником (власниками) облігацій для задоволення їх вимог, або за клопотанням кредиторів на підставі судового наказу. Право за призначенням виникає у кредитора (кредиторів) в силу угоди з боржником при розміщенні ним облігацій. Керуючий наділений широким колом повноважень щодо розпорядження певним майном боржника на користь кредитора, які при придбанні облігацій встановлюються або безпосередньо боржником і кредитором, або, в разі відсутності такої угоди, в силу закону і вважаються уявними.

В якості керуючого не може виступати юридична особа, однак кредитори вправі призначати кількох керуючих.

Застосування даного способу забезпечення виконання зобов'язань боржника можливо, тільки якщо: 1) відповідно до умов угоди між кредитором і боржником керуючий при настанні обумовлених умов буде вправі розпоряджатися або всім майном компанії боржника, або його істотною частиною, і 2) таке майно було обтяжене на користь кредитора правом звернення на нього стягнення.

Про введення управління повинні бути повідомлені безпосередньо всі кредитори компанії, реєстратор, а також інші особи шляхом розміщення інформації про призначення на всіх офіційних сайтах компанії (ст. 39, 46 Закону про неспроможність).

Адміністрування здійснюється керуючим та адміністратором, який призначається судом із числа уповноважених конкурсних керуючих. Адміністратор, який замінює виконавчі органи управління, наділений найширшим колом повноважень. Він має право здійснювати найм та звільнення персоналу, в тому числі керівного, розпоряджатися будь-яким майном боржника, представляти інтереси компанії в суді і т. п. (ст. 14 Закону про неспроможність). Контроль за діяльністю адміністратора здійснюється зборами кредиторів і судом.

За результатами адміністрування суд за поданням адміністратора приймає рішення про необхідність введення наступних процедур. Якщо справи компанії виправилася, то, припиняючи «зовнішнє управління», адміністратор передає керівництво призначеному їм директору(ам) (ст. 18 Закону).

Ліквідаційні процедури включають в себе добровільну і примусову ліквідацію боржника.

Добровільна ліквідація здійснюється на основі рішення її учасників (акціонерів) під контролем ліквідатора. З дня прийняття рішення про добровільну ліквідацію, про розрахунки з кредиторами та акціонерами, компанія зобов'язана припинити подальшу підприємницьку діяльність, за винятком тієї, яка необхідна для успішного завершення ліквідації (ст. 87 (1) Закону).

Примусова ліквідація здійснюється на підставі рішення Канцлерського відділення Високого суду або, якщо сплачений статутний капітал компанії не перевищує 120 000 фунтів стерлінгів, суду графства за місцем реєстрації компанії (ст. 117 Закону).

Примусова ліквідація здійснюється, зокрема, якщо:

1) акціонери компанії ухвалили рішення про застосування процедури примусової ліквідації;

2) публічна компанія не здійснила належне розміщення акцій протягом року після її створення;

3) компанія була створена до 1985 р. на підставі законодавства, який втратив силу, і не привела свій статус у відповідність до нових вимог;

4) компанія не здійснювала свою діяльність протягом року після створення або призупинила діяльність на термін більше року;

5) кількість учасників компанії стало менше двох, крім приватних компаній з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю;

6) компанія не здатна здійснювати платежі за своїми зобов'язаннями;

7) суд вважає, що ліквідація компанії є справедливою і необхідною при даних умовах (ст. 122 Закону). Заява про ліквідацію може бути подана або самою компанією, або її директором, кредитором (кредиторами), або інвестором (інвесторами), або з магістратського суду у випадках, встановлених ст. 87А Закону про суди 1980 р. (стягнення штрафу, накладеного на компанію), або особами спільно в будь-якому поєднанні (ст. 124 11 Закону про неспроможність.

Крім того, якщо Державний секретар на основі інформації про діяльність компанії прийде до висновку про необхідність ліквідації компанії в публічних інтересах, він має право звернутися до суду з відповідною заявою (ст. 124 Закону).

Суд вправі відмовити у задоволенні заяви, відкласти слухання справи, в тому числі з умовою, прийняти проміжний наказ чи інший наказ, який визнає за необхідне, або задовольнити заяву. У останньому випадку суд призначає ліквідатора і контролює його діяльність.

Департамент торгівлі та промисловості (Служба у неспроможності) – державний орган, відповідальний за організацію діяльності керуючих і ліквідаторів, їх ліцензування, ведення різного роду облікових реєстрів; контроль за роботою директорів компанії в період її реорганізації або ліквідації, та ін.

4. Американську систему неспроможності відносять до «продолжніковой», оскільки вона дозволяє боржникові, що потрапив у важке фінансове становище, звільнитися від боргів. В основі даної системи банкрутства лежить реорганизационная ідея.

Питання неспроможності регламентуються Кодексом про банкрутство 1978 р., який володіє складною структурою і передбачає безліч процесуальних можливостей врегулювання неплатоспроможності в залежності від кола суб'єктів.

Кодекс поширюється на фізичних осіб, товариства і корпорації, муніципалітети. Не можуть бути суб'єктами неспроможності державні утворення. Не можуть піддаватися процедурі ліквідації в порядку розд. 7 Кодексу залізничні, страхові, банківські та будівельні корпорації.

Провадження у справі про неспроможність може бути розпочато з ініціативи як кредитора, так і боржника у разі припинення боржником платежів за зобов'язаннями.

Кредитори можуть подати заяву про початок процедури, якщо є більше 12 кредиторів із сумою незабезпечених вимог більше 5000 доларів, а заява подається більш ніж трьома кредиторами, або якщо є менше 12 кредиторів, а заява подається одним або кількома кредиторами з сумою незабезпечених вимог більше 5000 доларів .

При цьому заяву можуть подати кредитори з незабезпеченими вимогами. Кредитори за забезпеченим вимогам не мають права подавати такі заяви. Вони можуть це зробити тільки в тому випадку, якщо відмовляться від своїх прав щодо забезпечення, або їх права, що випливають із забезпечення, реалізовані, але кредитори не отримали при цьому повного задоволення і вимога в непогашеної частини перевищує мінімальний розмір, встановлений в законі.

Боржник також може за своєю ініціативою подати заяву про порушення провадження у справі про неспроможність, якщо передбачає, що стан його справ не дозволить йому виконати свої грошові зобов'язання. У цьому випадку боржник постає «під захист» законодавства про банкрутство.

При цьому боржник зобов'язаний представити суду список усіх кредиторів та боржників, опис свого майна, види і розмір наданого за борговими зобов'язаннями забезпечення, спеціальну резолюцію про врегулювання або ліквідації, план врегулювання в разі, якщо боржник має намір поліпшити економічний стан підприємства і врегулювати відносини з кредиторами шляхом реалізації підприємства.

Відкриття провадження у справах про неспроможність тягне такі правові наслідки.

По-перше, вирішується питання про розпорядження і управління майном боржника. Це означає, що, якщо суд не прийняв рішення про призначення довірчого керуючого, боржник продовжує свій бізнес і розпоряджається власністю без обмежень.

За клопотанням заінтересованої сторони суд може дати вказівку спеціальному державному органу призначити тимчасового керуючого активами боржника, який надалі буде виконувати функції довірчого керуючого, якщо не буде замінений рішенням зборів кредиторів.

У більшості випадків при відкритті процедури реорганізації суд залишає боржника управляти підприємством, і він вважається виконує функції довірчого керуючого (боржник у володінні).

Разом з тим до затвердження плану реорганізації суд може призначити довірчого керуючого для управління та розпорядження майном боржника, якщо це необхідно в інтересах кредиторів або акціонерів боржника і якщо дії боржника пов'язані з шахрайством, обманом, некомпетентністю, грубою помилкою в управлінні.

Довірчим керуючим може бути фізична особа або, у випадках, передбачених Кодексом про банкрутство, корпорація. Довірчий керуючий представляє суду гарантії на користь США для забезпечення чесного виконання своїх функцій. Довірчий керуючий виступає як «представник майна» боржника. Його заснована завдання – розслідувати (фінансове становище боржника та подати звіт про свою роботу зборам кредиторів.

Боржник зобов'язаний передати довірчому керуючому все своє майно і бухгалтерські книги, надавати йому необхідну допомогу.

Якщо суд не прийняв рішення про призначення довірчого керуючого, зацікавлена сторона може клопотати про призначення екзаменатора. Екзаменатор призначається спеціальним державним органом (Довірчим керуючим від США). Його завдання – проаналізувати фінансовий стан боржника для визначення умов плану реорганізації. Крім того, екзаменатор виконує ті функції, які не може виконувати боржник у володінні.

По-друге, в разі відкриття провадження у справі про неспроможність щодо майна боржника встановлюється конкурсний імунітет, тобто вимоги кредиторів здійснюються тільки в рамках провадження у справі про неспроможність.

По-третє, створюються колективні органи кредиторів. Таким органами є збори кредиторів і комітет кредиторів. До комітету кредиторів входять кредитори з незабезпеченими вимогами. Однак можуть бути сформовані й інші додаткові комітети кредиторів або власників акцій боржника.

По-четверте, після відкриття провадження у справі про неспроможність формується майно неспроможної особи. Боржник має право вилучити з майнової маси майно, перераховане в Кодексі про банкротеїіе (наприклад, нерухомість, в якій проживає боржник, на суму не більше 7500 доларів, автомобіль ціною не більше 1200 доларів).

Відкриття провадження у справі про неспроможність автоматично призупиняє дії будь-яких осіб, спрямовані проти майна боржника за зобов'язаннями, а також будь-яке стягнення з права забезпечення, що виникло до подачі заяви.

Боржник або довірчий керуючий (якщо він призначений) можуть використовувати, продавати, здавати в найм майно підприємства після порушення провадження про неспроможність. Якщо така угода пов'язана зі звичайним веденням бізнесу боржника, боржник (або довірчий керуючий) діє самостійно. Якщо ж угода виходить за рамки звичайного ведення бізнесу, то вона здійснюється з дозволу суду.

Стосовно всіх боржників починаються або процедури реорганізації, або процедури ліквідації. Причому ліквідаційна процедура, про яку могли клопотати боржник або кредитори, може бути трансформована за рішенням суду в реорганізаційні процедури. При невдалій реорганізації знову може бути розпочата ліквідаційна процедура.

Процедура реорганізації здійснюється на підставі розділу 11 Кодексу про банкрутство (за винятком залізничних, страхових, банківських та будівельних корпорацій).

Тільки боржник протягом певного періоду часу (період ексклюзивного права) може запропонувати план реорганізації. Якщо боржник не представив у цей період план, то будь-яка зацікавлена особа, в тому числі і довірчий керуючий, представляють такий план. Вимоги, що пред'являються до змісту плану реорганізації, визначені Кодексом про банкрутство.

Для голосування за планом реорганізації вимоги кредиторів і права вимоги учасників і акціонерів повинні бути розбиті на класи. В одному класі можуть бути зібрані тільки однорідні вимоги або інтереси.

План реорганізації підлягає схваленню кредиторами, які голосують за класами. Схвалений план підлягає затвердженню судом.

У ході реорганізаційних процедур становище боржника значно полегшується, старі зобов'язання нівелюються або перетворюються, у боржника з'являється можливість «нового старту». При цьому кредитор залишається задоволений, отримавши 15-20 центів на один долар, обгрунтовано вважаючи, що краще отримати що-небудь, ніж не отримати нічого.

За певних обставин реорганізаційні процедури можуть бути трансформовані судом у ліквідаційні процедури.

За клопотанням боржника або кредиторів провадження у справі про неспроможність може бути відразу розпочато відкриттям ліквідаційної процедури.

У цьому випадку державним органом призначається тимчасовий довірчий керуючий, кандидатура якого затверджується зборами кредиторів. Основним завданням довірчого керуючого є формування конкурсної маси («власність в майні», в яку включаються не тільки матеріальні об'єкти та права на них, але і «безтілесні майна», а саме: клієнтура, ділові зв'язки, об'єкти промислової власності та ін.

Довірчий керуючий здійснює реалізацію майна боржника, після чого задовольняються пріоритетні вимоги. До них відносяться: забезпечені вимоги за грошовими зобов'язаннями; забезпечені вимоги за податковими зобов'язаннями. Майно, яке залишилося після задоволення вимог по забезпеченим позовам, розподіляється у черговості, визначеною Кодексом про банкрутство.