§ 7. Захист права власності

Способи захисту права власності в римському праві змінювалися згідно з тими видами власності, що виникли впродовж розвитку Рим­ської держави і були дуже різноманітними за своїми джерелами регу­лювання.

Віндикаційний позов (res vindicatio) мав місце тоді, коли одна особа заявляла, що є власником майна, яке перебуває в незаконному

володінні іншої особи, і на цій підставі вимагала повернення майна. Віндикаційний позов захищав власника від найбільш брутального порушення його права, а саме, від дій іншої особи, яка незаконно утримувала його річ (майно). Позивач мав довести ті обставини, які підтверджували б його право власності на спірну річ (майно). Якщо ж доказати право власності не вдавалося, тоді позов відхилявся. При доведенні права власності на річ позов у легісакційному процесі підлягав задоволенню. У формулярному процесі праву власності по­зивача можна було протиставити правомірну підставу володіння (iusta causa possidenti), наприклад узуфрукт, оренду, заставу і т. ін. У таких ситуаціях віндикаційний позов задовольнити було неможливо. Але якщо особа, яка отримала майно з волі власника на підставі будь- якого цивільного договору, згодом відмовилася його повернути, вона ставала неправомірним володільцем і відповідала за віндикаційним позовом. При розгляді позову в умовах формулярного процесу розріз­няли добросовісних і недобросовісних володільців. Загалом і в тих і в інших набувачів володіння мали місце юридичні недоліки, a res vindicantio було спрямоване на те, щоб повернути не тільки річ влас­нику, але і всі пов’язані з нею вигоди. Добросовісний володілець зобов'язаний був повернути разом із річчю ті плоди, які він отримав з моменту пред'явлення до нього віндикаційного позову.

Негаторный позов (actio negatoria) мав місце в тому разі, коли належне власнику право не піддавалося сумніву, але інші особи зазі­хали на те, щоб користуватись цією власністю, начебто маючи яке- небудь право на чужу річ (ius in re aliena) (сервітут, узуфрукт). Пору­шення права власності могли мати подвійний характер: позитивний або негативний, з огляду на те, чи здійснює третя особа всупереч волі власника прямо вплив на річ або ж вона заважає вільно користуватися річчю^[CLIII]. У такому разі виникали підстави для заяви не віндикаційного, а негаторного позову (лат. negare — заперечувати). Цей позов належав тільки володіючому власнику і був спрямований проти будь-яких

серйозних і реальних зазіхань від будь-кого на його власність у вигляді привласнення права сервітутного або схожого користування (проходу чи проїзду через його земельну ділянку, прибудови до його стіни спо­руд). Власник заперечував наявність у відповідача такого права. Суддя завжди запрошував відповідача згідно з позовом надати гарантії про недопущення подальших дій, що турбують власника (cautio de amplius non turbando), тобто взяти на себе зобов'язання уникати в майбутньому дій, які спричинятимуть перешкоди для власника. Задоволення позову означало не що інше, як судову констатацію того факту, що майно, яке перебуває у власника-позивача, вільне від тих правових обтяжень на користь третіх осіб, на які вони претендують.

Прогібіторний позов (actio prohibitoria) — позов про заборону (лат. prohibere — забороняти), застосовувався в разі, якщо треті особи, які не зазіхали на чуже майно ні в цілому, ні в рамках обмеженого права, проте своєю поведінкою заважали власнику нормально користуватися майном.

До різновидів прогібіторних позовів, які були ще відомі із Законів XII таблиць, слід віднести позови по захисту нерухомої власності (май­на) у відносинах сусідства. Наприклад: 1) про удосконалення межі зе­мельних ділянок, які межують одна з одною (actio finium regundorum), у разі непорозуміння або незгоди щодо розташування межових знаків та належності відповідних земельних ділянок на їх межах; 2) про за­тримання дощової води (actio aguae pluviae arcendae) у разі зміни при­родного режиму стоку води або штучного позбавлення води; 3) про збір плодів (interdictum de glande legenda) — у разі якщо власник земельної ділянки забороняв своєму сусідові заходити на його територію, щоб збирати свої плоди; 4) гарантія на випадок загрозливої шкоди (cautio damni infecti) у разі якщо одна із двох розташованих по сусідству будівель унаслідок природних або залежних від людини причин виявлялась у загрозливому стані, — надання сусідом обіцянки відшкодувати шкоду, яка може бути спричинена об'єктами права власності; 5) про обрізування дерев (interdictum de arboribus caedendis) мав місце в тому разі, якщо претор давав розпорядження власникові нерухомості особисто обрізати гілки дерев, які схилялися над сусідньою ділянкою.