Зміни в позовному спорі

Позивач має право на стадії провадження у справі до судового розг­ляду і подальшого розгляду справи по суті змінити підставу або пред­мет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмо­витися від позову.

Необхідність у зміні підстав позову можлива тоді, коли в процесі пі­дготовки чи розгляду справи встановлюється невідповідність між фак­тами, що обґрунтовують позов, і обставинами, за якими така вимога може бути задоволена. Зміна підстави позову означає, що замість юри­дичних фактів, що обґрунтовують позовну вимогу, покладені нові.

Зміна предмета позову можлива тоді, коли в процесі провадження у справі до судового розгляду або розгляду справи замість первісних спірних правовідносин заявлені нові. При уточненні, доповненні чи конкретизації формулювання вимоги предмет позову залишається незмінним, а змінюються, як правило, зміст позову — збільшується або зменшується спірна сума або пред’являється альтернативна ви­мога.

Відмова від позову — це відмова від заявленої в суді матеріально- правової вимоги до відповідача і від судового захисту своїх прав. Такі дії є волевиявленням позивача. Відмова від позову повинна носити без­умовний характер. Особа, яка виконує такі дії, має право одержати роз’яснення суду про правові наслідки такої відмови (ст. 174 ЦПК).

Право на відмову від позову реалізується виконанням процесуаль­них дій в усній чи письмовій формі. При прийнятті відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою одночасно закриває провадження у спра­ві. Але коли відповідач пред’являє зустрічний позов, то справу нале­жить розглядати як і тоді, коли є відмова від подальшого проведення процесу у зв’язку з необґрунтованістю позову.

Формою відмови другої сторони — відповідача від належних прав на судовий захист буде визнання позову — безспірна згода відповідача, висловлена ним в судовому засіданні, про задоволення пред’явлених до нього вимог і спрямована на закінчення спору шляхом встановлення позитивного для позивача судового рішення.

Визнання позову викликає певні юридичні наслідки — звільняє суд від подальшого дослідження обставин у справі, а позивача — від дока­зової діяльності на обґрунтування позову і є підставою для задоволення судом вимог позивача. При визнанні факту інші особи, які беруть участь у справі (позивач і особи, які пред’явили вимогу в інтересах ін­ших осіб), звільняються від обов’язку доказування його за допомогою інших засобів.

Мирова угода — це укладена в цивільному процесі угода між сторо­нами у справі і затверджена судом про умови припинення спору про право цивільне на підставі взаємних уступок — відмови позивача від частини своїх вимог або зміни їх, визнання відповідачем зміненого по­зову чи зменшеного розміру позовних вимог.

Коли мирова угода укладається поза судом і ним не затверджується, то вона підлягає доказуванню в суді. Затверджена судом мирова угода є підставою для виконання. Але затвердження судом мирової угоди не означає, що суд цим самим стверджує існуючі між сторонами відноси­ни. Суд перевіряє, чи вільна виявлена воля сторін мирової угоди, чи не порушені будь-які права та інтереси, чи не шкодить мирова угода дер­жавним і громадським інтересам; щоб під виглядом мирової угоди не затверджувалась незаконна угода, не втілювався договір, не пов’язаний з предметом позову, для укладення якого встановлений нотаріальний порядок тощо. Не допускається укладення мирової угоди, спрямованої на звільнення в обхід закону від майнової відповідальності посадових осіб, винних в заподіянні підприємствам і організаціям шкоди незакон­ним звільненням з роботи працівників, у невиконанні рішення суду про поновлення на роботі та ін.

Контроль суду забезпечує законність укладення мирової угоди і га­рантує захист прав та інтересів суб’єктів спірних матеріально-правових правовідносин.

Ухвалюючи в попередньому судовому засіданні рішення у зв’язку з визнанням відповідачем позову або закриваючи провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову чи визнанням укладеної між сторонами мирової угоди, суди повинні враховувати положення ст. ст. 174, 175 ЦПК України та до ухвалення відповідного судового рі­шення роз’яснювати сторонам наслідки вчинення відповідних процесу­альних дій.

19.5.