§ 1. Здійснення правосуддя виключно судами на засадах поваги до честі й гідності, рівності перед законом і судом
Конституція України визначає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовим особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції України). Ця норма Конституції має засадничий характер як для цивільного судочинства, так і для інших видів судочинства, а також глибокий конституційно- правовий зміст з точки зору регламентації сфери судової влади та здійснення правосуддя у цивільних справах. Перш за все йдеться про специфічну предметну сферу судової влади, на відміну від інших гілок влади, специфічну (юрисдикційну) функцію судів, яка є базовою, на відміну від інших державних органів, і, що є найголовнішим, — необмеженість судової юрисдикції на конституційному рівні. В аспекті прав та свобод громадян здійснення правосуддя виключно судами є гарантією реалізації конституційного права на судовий захист як необмеженого конституційного права (ст. 55 Конституції України).Принцип здійснення правосуддя виключно судами є похідним від принципу розподілу влади у державі на законодавчу, виконавчу і судову, оскільки судова влада уособлює своєрідний характер функцій суду відповідно до завдань судочинства. Тому цей принцип визначає суб'єкта, який згідно із законом компетентний здійснювати правосуддя.
Виходячи з того, що чинне судоустрійне та процесуальне законодавство передбачає розгалужену судову систему, яка будується на принципах територіальності та спеціалізації, принцип здійснення 151
правосуддя виключно судами означає також те, що згідно з існуючою судовою системою правосуддя має здійснюватися належним судом, тобто судом, який має відповідну юрисдикцію, та у спосіб, передбачений процесуальним законодавством. Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.
Незважаючи на те, що процесуальна форма цивільного судочинства є універсальною, і господарське та адміністративне судочинство побудовані на загальних правилах позовного провадження цивільного судочинства, з точки зору принципу здійснення правосуддя виключно судами формально правосуддя має здійснюватися судами в межах їх юрисдикції та у передбачених процесуальних формах цивільного, господарського та адміністративного судочинства.Це положення має принциповий характер з практичної точки зору і є визначальним для функціонування юрисдикції цивільних, господарських і адміністративних судів, ре алізації принципу здійснення правосуддя виключно судами у практиці різних видів судочинства та застосування ст. 15 ЦПК, ст. 12 ГПК, ст. 17 КАС. Так, у вересні 2005 р. ВАТ «К» звернулося до господарського суду Івано-Франківської області із позовом про визнання недійсною постанови про відкриття виконавчого провадження з приводу примусового виконання рішення суду від 16 вересня 2005 р. щодо стягнення з ВАТ «К» 55144,17 грн боргу на користь ТОВ «А». Крім того, ВАТ «К» просило суд вжити заходів щодо забезпечення позову та заборонити відповідачу, яким у цьому випадку був міський відділ державної виконавчої служби, вчиняти будь-які дії щодо виконання наказу суду № 18/76 від 25 липня 2005 р. Господарський суд ухвалою про порушення провадження у справі заборонив виконавчій службі вчиняти будь-які дії щодо виконання наказу суду, чим фактично зупинив виконання рішення суду. Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, Вищий господарський суд України звернув увагу на ту обставину, що чинним законодавством (Законом України «Про виконавче провадження», ЦПК, ГПК) не передбачена можливість визнання недійсними актів, що виносяться державними виконавцями при примусовому виконанні рішень. Єдиним таким законодавчо визначеним способом є оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця. При цьому суд зазначив, що місцевий господарський суд всупереч вимогам Закону порушив провадження за позовом про визнання недійсною постанови про відкриття виконавчого провадження з приводу примусового виконання наказу, тоді як такий спір не може бути розглянутий у порядку позовного провадження[CXLII].
Як видно, у даній справі суд звернув увагу на той принциповий процесуальний аспект, що справа була порушена в порядку позовного провадження, а не в порядку подання скарги, що є неприпустимим при здійсненні захисту права стягувана, боржника чи інших осіб при вчиненні виконавчих дій. У теоретичному плані такий висновок, по суті, означає, що належне здійснення правосуддя можливе лише в межах різних існуючих процесуальних форм судочинства, а порядок судочинства, передбачений процесуальним законодавством, є конститутивною ознакою легітимності судових рішень.Крім ознак юрисдикційності правосудної діяльності як складової принципу здійснення правосуддя виключно судами, а також дотримання процесуальних форм (способів) здійснення правосуддя у відповідних формах судочинства, принцип здійснення правосуддя виключно судами містить також інші імперативи, що визначаються статусними ознаками судді як представника судової влади і посадової особи, що здійснює правосуддя, правової регламентації складу суду, порядку створення судів та інстанційністю як засадничим положенням побудови судової системи, розподілу функцій судів різних інстанцій та їх повноважень. У цьому аспекті принцип здійснення правосуддя виключно судами означає обмеження і заборони щодо розгляду справ неправомочним суддею (при нескладенні присяги, повторної участі у розгляді тієї ж справи, закінченні повноважень, порушенні інстан- ційності судового розгляду тощо).
У ЦПК принцип здійснення правосуддя виключно судами закріплюється у специфічній редакції та разом із конституційним принципом поваги до честі й гідності, рівності перед законом і судом (ст. 129 Конституції України). Відповідно до ст. 5 ЦПК суд зобов’язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Незважаючи на такий техніко- юридичний прийом, принцип рівності всіх учасників цивільного процесу перед законом і судом, який є похідним від обов’язку суду поважати честь і гідність учасників цивільного процесу, за масштабом дії є самостійним і, більше того, він є соціально-правовою передумовою принципу здійснення правосуддя тільки судами, оскільки ідея правосуддя та рівність перед законом і судом — це врівноважуючі правові цінності.У цьому зв'язку цей принцип означає, що правосуддя не може бути привілеєм і доступ до правосуддя не обмежуватиметься за ознаками походження, соціального і майнового стану, расовою і національною належністю, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Ця суттєва ознака функціонування правосуддя як інституту влади випливає із рівності громадян перед законом і принципу верховенства права (статті 8, 24 Конституції України).
Рівність учасників судового процесу перед законом є похідною від інших положень Конституції України, які визначають рівність конституційних прав і свобод громадян та рівність перед законом (ст. 24), а також компетенцію органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19). Рівність усіх учасників судового процесу перед законом передбачає єдиний правовий режим судочинства, який забезпечує реалізацію їх процесуальних прав.
Що стосується іншої складової даного принципу — рівності всіх учасників судового процесу перед судом, то вона є похідною від засад доступності судового захисту та абсолютності права на судовий захист, оскільки громадяни мають право звертатися до суду (ч. 1 ст. 55 Конституції України), юрисдикція якого є необмеженою і поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ч. 2 ст. 124 Конституції України). Рівність усіх учасників судового процесу перед судом також визначається фундаментальним конституційним положенням про інституалі- зацію судової системи як єдиної системи судів загальної юрисдикції і недопущення створення надзвичайних та особливих судів (ст.
125 Конституції України). По суті це означає існування єдиного та рівного для всіх суду, що доктринально має визнаватися як необхідна умова верховенства права та гарантія основних прав і свобод людини і громадянина, як конкретизація загального принципу рівності громадян перед законом і судом у сфері здійснення судової влади і судочинства.Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом як конституційна засада судочинства потребує певного тлумачення щодо механізму її застосування і переводу абстрактної формули у практику судочинства. У зв'язку з цим можна визначити такі основні складові цього принципу:
- учасники судочинства повинні мати рівний обсяг прав та обов'язків, які відбивають їх процесуальне становище (сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, свідки, експерти тощо);
- процесуальне становище учасників судочинства має визначатися їх процесуальними функціями;
- у судочинстві є неприпустимим «процесуальне сумісництво», тому що статус учасника судочинства має бути єдиним;
- у межах процесуального статусу того чи іншого учасника судочинства його дії з реалізації процесуальних прав спрямовані на досягнення тих самих юридичних наслідків. Що стосується обсягу процесуальних обов'язків, то вони у межах того самого процесуального статусу є рівними;
- дії суду, спрямовані на дискримінацію того чи іншого учасника процесу, є неприпустимими.