§ 5. Принцип пропорційності

Цей загальновизнаний принцип міжнародного права базується на визначальних постулатах верховенства права і, виходячи з пріоритету прав людини, передбачає баланс необхідного державного втручання у приватні справи.

Принцип пропорційності спрямований на забезпечення у право­вому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав повинні бути істотними, а за­соби їх досягнення — обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються. З огляду на це доктринальні характерис­тики цього принципу з точки зору системи його вимог у площині правозастосування зводяться до такого: мета встановлення певних об­межень має бути легітимною й істотною; обмеження, що переслідують істотну мету, мають бути об’єктивно виправданими, обґрунтованими; при застосуванні обмежень має забезпечуватися розумний баланс при­ватних і публічних інтересів¹.

У розбудову принципу пропорційності неабияких зусиль доклав ЄСПЛ. Дослідники підкреслюють, що при цьому Суд послідовно ви­рішував чотири групи питань: 1) чи було передбачене законом те об­меження (втручання), що заперечується; 2) чи переслідувало воно одну з легітимних цілей, зазначених у ЄКПЛ; 3) чи було воно необхідним у демократичному суспільстві; 4) чи було воно співрозмірним тій пра­вомірній меті, якої досягали^{[139] [140].}

Хрестоматійною щодо цього є справа Жовнер проти України. За­явниця скаржилася до ЄСПЛ на невиконання рішення Конотопського міського суду від 1 квітня 1998 р., що визнало за нею право на над­бавку за вислугу років.

Суд визнав, що рішення Конотопського міського суду від 1 квітня 1998 р., яке зобов’язало державний заклад сплатити заявниці її над­бавку за вислугу років, стало о статочним і таким, що підлягає при­мусовому виконанню, створило право вимоги, достатнім чином вста­новлене, щоб підлягати задоволенню і вважатися «майном» відповідно до ст.

Суд зауважив, що стаття 1 Першого Протоколу містить три чітких положення: перше, яке міститься у першому абзаці першого пункту та має загальний характер, проголошує принцип поваги до права влас­ності; друге, яке міститься у другому абзаці того ж пункту, передбачає можливість позбавлення права власно сті та встановлює умови для нього; третє, яке міститься у другому пункті, визнає за державами повноваження регулювати користування майном відповідно до загаль­них інтересів. Мова не йде про правила, які не мають зв'язку між со­бою. Друге та третє положення стосуються конкретних випадків по­сягання на право власності; таким чином, вони повинні тлумачитися у світлі принципу, зазначеного у першому положенні.

Суд виходив із того, що стаття 1 Першого Протоколу вимагає, перш за все і особливо, щоб втручання державної влади у використання права на майно було законним і була дотримана справедлива рівно­вага між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав громадян. Контролюючи виконання цієї вимоги, Суд визнає за державою певну свободу розсуду як для вибору способів впроваджен­ня, так і для вирішення, чи їх наслідки є виправданими та відповідають загальному інтересу у спробі досягти зазначеної мети закону. Тому Суд нагадав, що в принципі система тимчасового зупинення або відстроч­ка виконання судових рішень не критикується як така, особливо беру­чи до уваги свободу розсуду, дозволену в другому абзаці статті 1. Проте така система має наслідком ризик покладання на власників не­помірного тягаря, зокрема, можливості розпоряджатися своїм майном і, таким чином, повинна передбачати певні процедурні гарантії для спостереження за запровадженням системи та її непередбачуваних наслідків для права власності.

Суд зауважив, що в даному випадку відстрочка виконання рішення не містила жодного точного строку і що зазначене рішення залишалось невиконаним вже протягом шести років.

З огляду на вищезазначене Суд дійшов висновку, що мало місце порушення статті 1 Першого Протоколу.

Показовим є те, що КАС передбачає умови застосування пропор­ційності при розгляді справ про оскарження рішень, дій чи бездіяль­ності суб'єкта владних повноважень, звертаючи увагу на необхідність оцінки рішень чи дій суб'єкта владних повноважень з точки зору до­тримання балансу між будь-якими не сприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на до сягнення яких вони спрямовані (п. 8 ч. 3 ст. 2 КАС).

Слід також зазначити, що прецедентна практика ЄСПЛ щодо прин­ципу пропорційності починає застосовуватися і національними судами. Так, рішенням Господарського суду Донецької області від 06.01.2009 р. у справі № 37/219 задоволені вимоги Товариства з обмеженою відпо­відальністю «Компанія “Лізинговий дім”», м. Львів до Товариства з об­меженою відповідальністю «Донспецпром», м. Донецьк, про стягнення заборгованості зі сплати лізингових платежів в сумі 888 083,73 грн.

Відповідач звернувся до Господарського суду Донецької області із заявою про відстрочку виконання рішення суду строком на 12 місяців та після закінчення терміну відстрочення розстрочити виконання рі­шення строком на строк 12 місяців.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що заява відповідача підлягає частковому задоволенню. Від­повідно до вимог ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції Укра­їни суд має здійснювати повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно зі ст. 121 Господарського процесуального кодексу України суд за наявно сті підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони у виняткових випадках, залежно від обставин справи може, серед іншого, відстрочити або роз­строчити виконання рішення.

Враховуючи відомості щодо стану відповідача, суд оцінив обґрун­тованість та адекватність вимог заявника виключно за наявними до­кументами та наголосив, зокрема, на такому: можливість масового вивільнення працівників та зволікання із погашенням перед ними за­боргованості за заробітною платою у разі здійснення одночасного за­доволення вимог позивача, на що звертав увагу голова Куйбишевської районної у м. Донецьку ради у клопотанні про надання відстрочки, призведе до негативних соціальних наслідків, які несумісні із принци­пами ст. 3 Конституції України, дотримання яких віднесено до загально­державних інтересів за змістом ст. 3 Закону України «Про основу національної безпеки України». Водночас, згідно з усталеною практи­кою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права для національних судів, здійснення державою пропорційного та адекват­ного втручання у право мирного володіння своїм майном, до якого у розумінні Конвенції можуть бути віднесені і борги за судовим рішен­ням (п. 45 Рішення Суду у справі «Агротехсервіс» проти України від 05.07.2005 р.), може бути зумовлено саме загальними інтересами (п.

Водночас Суд зауважив, що задоволення заяви відповідача у повно­му обсязі з огляду на тривалість порушення прав позивача на отриман­ня відповідних грошових коштів та інфляційні процеси в економіці призвело б до непропорційного порушення балансу майнових інте­ресів та невиправданих додаткових втрат позивача. У зв'язку із чим відмовив відповідачу у наданні розстрочки виконання рішення^[141].

Питання для самоконтролю

1. Яким є статус загальновизнаних принципів і норм міжна­родного права в національній правовій системі?

2. Яким є значення загальновизнаних принципів і норм між­народного права в цивільному судочинстві?

3. Охарактеризуйте систему загальновизнаних принципів і норм міжнародного права як принципів цивільного судо­чинства.

4. Як співвідносяться окремі загальновизнані принципи і норми міжнародного права як принцип цивільного судо­чинства?

5. Чи можна стверджувати про пріоритет того чи іншого за­гальновизнаного принципу чи норми міжнародного права у судовому правозастосуванні?