Законна сила судового рішення.

Властивість судового рішення як акта правосуддя залежить від на­брання ним законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апе­ляційне оскарження (ст.

Законна сила судового рішення означає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на виконання завдань цивільного судо­чинства, визначених ст. 1 ЦПК України; на охорону політичної та еко­номічної основи України, захист прав і охоронюваних законом інте­ресів громадян і організацій, на зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян, посадових і службових осіб в дусі неухильного виконання Конституції, законів України та поважання правил співжит­тя, честі і гідності людини.

Властивість судового рішення, що набрало законної сили, виявля­ється в правових наслідках, які воно викликає.

З набранням законної сили рішення набуває властивість викликати певні результати. Результативність його грунтується на авторитетності і загальнообов’язковості.

Авторитетність судового рішення, що набрало законної сили, ґру­нтується на авторитеті закону, який застосовується до конкретних пра­вовідносин і забезпечується його правоохоронним, запобіжним і вихов­ним впливом, сприянням мобілізації громадської думки проти порушників норм права і моралі.

Набравши законної сили, рішення суду стає загальнообов’язковим для всіх установ, підприємств і організацій, посадових осіб і громадян та підлягає виконанню на всій території України (ст. 124 Конституції, ст. 14 ЦПК).

Загальнообов’язковість виявляється в таких результатах, як стабіль­ність і реалізованість.

Стабільність — це надання судовому рішенню, що набрало закон­ної сили, такого гарантованого правового режиму, який встановлює не­можливість його оскарження з боку заінтересованих осіб і зміну судом, який його постановив;

Незмінність рішення виникає до набрання ним законної сили і поля­гає в тому, що після його проголошення суд, який постановив рішення, не має права сам його скасувати або змінити (ст.

Неспростовність рішення — неможливість оскарження для сторін та інших осіб.

Виключність — неможливість для сторін, інших осіб які брали участь у справі, а також їх правонаступників заявляти в суді ті ж позов­ні вимоги, з тих же підстав (ст. 122 ЦПК).

Преюдиціальність — обов’язковість фактів і правовідносин, встано­влених рішенням суду в одній справі, при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж самі особи.

Реалізованість характеризується як гарантована для захисту права можливість впровадження в життя фактів і правовідносин, визначених рішенням суду, що набрало законної сили.

Законна сила рішення суду не безмежна, її дія має об’єктивні та суб ’єктивні межі.

Об ’єктивні межі визначаються предметом судового розгляду. Вста­новлені судом дійсні правовідносини чи факти характеризуються не­спростовністю і реалізованістю, які разом з резолютивною частиною набирають законної сили.

Суб ’єктивні межі законної сили судового рішення визначаються йо­го дією щодо осіб: сторін та інших осіб, які брали участь у справі, та правонаступників в частині неспростовності, виключності і преюдиціа­льності.

22.7.