Заходи процесуального примусу

ЦПК України включає главу 9 розділу І «Заходи процесуального примусу». Заходами процесуального примусу є встановлені ЦПК про­цесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують вста­новлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства.

Заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослі­дження судом; 4) привід. До однієї особи не може бути застосовано кі­лька заходів процесуального примусу за одне й те саме правопорушен­ня (ст. 90—91 ЦПК). Порядок застосування названих заходів процесуального примусу закріплено у ст. ст. 92— 94 ЦПК України.

За порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого до учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх в судовому засіданні, застосовується попередження.

Попередження — це усне застереження суду, яким він попереджає особу, винну у порушенні порядку під час судового засідання, про не­припустимість таких дій в майбутньому, необхідність дотримуватися встановленого порядку та виконувати розпорядження головуючого. Цей захід застосовується до будь-яких осіб, що присутні у залі судового за­сідання та своєю поведінкою заважають здійсненню судочинства (на­приклад, розмова по телефону, лайка, бійка та інші хуліганські дії).

Попередження оформлюється відповідною ухвалою суду, яка поста­новляється без виходу судді до нарадчої кімнати. Дана ухвала не оска­ржується.

Суд може застосовувати цей захід без обмежень.

Видалення із залу судового засідання — це окремий захід процесуа­льного примусу, який застосовується у разі повторного порушення по­рядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень голо­вуючого.

Цей захід може застосовуватись до тих осіб, що присутні у залі су­дового засідання, до яких вже застосовувався попередній захід — попе­редження.

Особа видаляється із залу судового засідання на підставі ухвали су­ду, яка постановляється без виходу до нарадчої кімнати. Ухвала не оскаржується в апеляційному порядку.

Виконання цієї ухвали покладається на судового розпорядника.

У випадках застосування цього заходу до перекладача, суд, з метою забезпечення прав учасників процесу, які саме користуються його пос­лугами, оголошує перерву для його заміни.

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом. У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов’язаний витребувати такі докази. Особи, які не мають можливості подати доказ, який вима­гає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов’язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п’яти днів з дня отримання ухвали (ч.1, ч.4 ст. 137 ЦПК).

За неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання доказів, в тому числі з причин, визнаних судом неповажни­ми, винні особи несуть відповідальність. Притягнення до такої відпові­дальності не звільняє винних осіб від обов’язку подати докази (ч.ч.5,6 ст. 137 ЦПК).

За такої ситуації суд може застосувати такий захід, як тимчасове ви­лучення доказів для дослідження судом.

Примусове вилучення доказів оформлюється ухвалою суду, в якій повинні міститись наступні реквізити: ім’я (найменування) особи, у якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування) або місцез­находження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення. Ухвала оформлюється як окремий письмовий документ та не оскаржується в апеляційному по­рядку. Виконується ухвала суду державними виконавцями.

Державний виконавець вилучає в осіб, зазначених в ухвалі, відпові­дні письмові чи речові докази та передає їх до суду для дослідження.

Привід свідка. Відповідно до ст. 50 ЦПК України свідок зо­бов’язаний з’явитися до суду у визначений час і дати правдиві показан­ня про відомі йому обставини. У разі неможливості прибуття за викли­ком суду свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд.

Якщо в справі є відомості про належне повідомлення свідка про час і місце судового засідання, відсутня його заява про неможливість з’явитися до суду або причини неявки визнаються судом неповажними, в цьому випадку суд може застосувати до порушника такий захід про­цесуального примусу як привід свідка. Якщо свідок повідомив про при­чини неявки й вони є поважними, суд повторно викликає свідка до су­ду, а привід не застосовується.

Про застосування названого процесуального заходу судом постано­вляється ухвала, в якій зазначаються: ім’я, фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доруча­ється здійснення приводу. Ця ухвала не оскаржується в апеляційному порядку та виконується негайно.

Привід свідка здійснюється через органи внутрішніх справ з відш­кодуванням з винної особи витрат в дохід держави.

Працівник міліції, який призначений для виконання приводу, на під­ставі наявних у постанові (ухвалі) даних (прізвище, ім’я, по батькові, рік народження і місце проживання) зобов’язаний достовірно встанови­ти особу, по відношенню до якої вона винесена. Якщо в постанові (ух­валі) відсутні окремі дані, що не дозволяють установити цю особу або місце її перебування, і вияснити їх неможливо, орган внутрішніх справ негайно сповіщає про це прокурора, слідчого, орган дізнання або суд, що винесли постанову (ухвалу) про привід.

Після встановлення особи, яка підлягає приводу, працівник міліції оголошує їй постанову (ухвалу) про привід під розписку. Відмова від підпису із зазначенням мотивів відзначається в постанові (ухвалі) і за­тверджується виконавцем приводу.

Не підлягають приводу в суд особи, які не можуть бути допитані як свідки: недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не зда­тні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обстави­ни, що мають значення для справи, або давати показання; особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем, — про такі відомості; священнослужителі — про відомості, одержані ними на спо­віді віруючих; професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку, також особи, які мають дипломатичний імунітет, якщо вони на надали згоди на їх допит, а представники дип­ломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника.

В разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу, через нача­льника органів внутрішніх справ негайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання.

Інші особи, крім свідка, примусовому приводу не підлягають. Разом з тим, у ст. 146 ЦПК України передбачено також можливість примусо­вого приводу відповідача для проведення судово-біологічної (генетич­ної) експертизи у справах про встановлення батьківства. Привід відпо­відача відбувається за аналогією.

Контрольні запитання

1. Види та характеристика санкцій в цивільному процесі.

2. Дайте визначення та розкрийте зміст цивільної процесуальної ві­дповідальності.

3. Які заходи процесуального примусу ви знаєте?

4. Умови застосування видалення із залу судового засідання.

5. До яких осіб не застосовується привід?

6. Хто виконує ухвали суду про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом та привід свідка?

Рекомендована література

1. Гетманцев, М. Заходи процесуального примусу як засоби реалі­зації цивільної процесуальної відповідальності / М. Гетманцев // Юри­дична Україна. — 2011. — № 5. — С. 71—77.

2. Горяйнов, А.М. Примус і цивільно-правова відповідальність / А.М. Горяйнов // Вісник Верховного Суду України. — 2012. — № 3. — С. 36—39.

3. Захарова, О.С. Проблеми процесуального примусу у цивільному процесі України / О.С.Захарова // Вісник Академії адвокатури Украї­ни. — 2010. — № 2 (18). — С.134—136.

4. Лукіна, І. Проблеми класифікації цивільної процесуальної відпо­відальності / І. Лукіна // Підприємництво, господарство і право. — 2012. — № 9. — С. 46—49. — Бібліогр.: 17 назв.