Як визначається юрисдикційність та підсудність розгляду клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні?
Загальні правила розмежування компетенції між судами різних юрисдикцій визначені ст. ст. 15-17 ЦПК, ст. 17 КАС, ст. ст. 1, 12 ГПК. Зазначені питання можуть вирішуватись також і міжнародними договорами, які в силу ст.
9 Конституції України входять до національного законодавства України.Крім того, лише в ЦПК міститься глава (VIII) щодо процедури розгляду та вирішення справ за клопотаннями про визнання та виконання рішень іноземних судів. Проте у проекті ГПК в главі 35 містяться норми щодо такої ж процедури для господарських судів (Закон і бізнес. - 2004. - № 36).
Таким чином, в силу загальновизнаних принципів міжнародного права, а саме: територіальної цілісності і суверенної рівності держав, визнання та виконання рішення іноземного суду на території будь-якої держави можливо лише на підставі відповідних норм національного законодавства (принцип закону суду) або міжнародного договору.
З урахуванням наведеного, суди загальної юрисдикції розглядають справи щодо визнання та виконання рішень іноземних судів, якщо міжнародними договорами, угодами, стороною яких є Україна, не передбачено інше. Також сторони між собою можуть домовитись про вирішення їх спору в господарському суді. Наприклад, так передбачено п. 2 ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, підписаної урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у м. Києві 20.03.1992 р. (Угода підписана республіками Білорусь, Вірменія, Таджикистан, Казахстан, Туркменистан, Узбекистан, Киргизькою Республікою, Російською Федерацією та Україною), за винят-ками, передбаченими у пунктах 3 і 4 ст. 4 даної Угоди.
Підсудність розгляду клопотань стягувача про визнання та виконання рішень іноземних судів визначена ст. 392 ЦПК. Таке клопотання розглядається за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. Відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; місцем перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік ( ст.
3). Згідно зі ст. 29 ЦК місце проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважено або тимчасово.Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника. Так, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визначено, що об'єкт нерухомого майна - це земельні ділянки, а також об'єкти розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. З метою надання в інтересах юридичних та фізичних осіб інформації про зареєстровані бюро технічної інвентаризації права власності на нерухоме майно або про відсутність зареєстрованих прав здійснюється реєстрація прав власності на нерухоме майно.