ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Одним з основоположних напрямків на шляху до створення правової держави є законодавче закріплення та гарантування можливості захисту цивільних прав та законних інтересів осіб шляхом звернення до органів судової влади.

Переосмислення ролі суспільства у вирішенні юридичних спорів може бути досягнуто шляхом впровадження якісно нових та вдосконалення вже існуючих форм захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних та юридичних осіб, у тому числі й шляхом створення реальної можливості широкого застосування способів альтернативного вирішення спорів як поза судовою системою, так і в межах судової процедури.

Незважаючи на те, що обсяг та зміст законодавчого регулювання третейського розгляду певною мірою співвідноситься з деякими міжнародно- правовими актами та нормативно-правовими актами зарубіжних країн і може бути визнаний достатнім для функціонування даного інституту, за тривалий час, що минув з прийняття Закону України «Про третейські суди», третейський розгляд не став поширеним способом вирішення цивільно-правових спорів. Навіть із прийняттям Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10 травня 2006 року №361/2006, якою передбачалося створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових) способів розв’язання спорів та розширення переліку спорів, підвідомчих третейському суду, третейський розгляд не набув запланованого широкого застосування, а навпаки, сфера застосування третейського розгляду звузилася з низки причин.

Особливої актуальності набуває питання розширення меж підвідомчості деяких категорій спорів третейським судам у світлі судової реформи, відповідно до Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, затвердженої Указом Президента України від 20 травня 2015 року №276/2015, одним із завдань якої є підвищення ефективності правосуддя та оптимізація повноважень судів різних юрисдикцій, у тому числі і шляхом розширення переліку способів альтернативного (позасудового) врегулювання спорів, практичного впровадження інституту медіації та посередництва, розширення переліку категорій справ, які можуть вирішуватися третейськими суддями або розглядатися судами у спрощеному провадженні. Однак самого лише розширення переліку підвідомчих третейському суду категорій справ недостатньо для ствердження третейського розгляду в якості реальної альтернативи державному судочинству, оскільки наявні і певні недоліки законодавчого регулювання, що обумовлюють численні зловживання у цій сфері.

Окремі аспекти розгляду цивільно-правових спорів третейськими судами досліджувалися у роботах вітчизняних та зарубіжних науковців: І. В. Андронова, В. М. Анурова, В. С. Балуха, Н. Л. Бондаренко-Зелінської, О. А. Виноградової, О. І. Віцина, Д. Л. Давиденка, С. М. Довганчука, С. Ю. Казаченок, В. П. Козирєвої, В. В. Комарова, М. В. Купцової, С. А. Курочкіна, М. Ю. Лебедєва, Г. І. Лис, Н. А. Литвина, М. М. Мальського, Ю. А. Михальського, О. І. Носирєвої, О. С. Перепелинської, Ю. Д. Притики, В. А. Рекуна, М. О. Рожкової, Г. В. Севастьянова, О. Ю. Скворцова, О. М. Спектор, Є. О. Суханова, С. О. Юлдашева, В. В. Яркова та інших. Водночас, у науці цивільного процесуального права України до цього часу ще не було здійснено спеціального комплексного дослідження третейського розгляду цивільно-правових спорів з урахуванням змін, що відбулися у третейському законодавстів, а також тих практичних пробем, які проявилися в ході правозастосовчої діяльності.

Таким чином, актуальність теми обумовлена необхідністю дослідження теоретичних проблем третейського розгляду цивільно-правових спорів в Україні, удосконалення чинного цивільного процесуального законодавства у цій сфері та практики його застосування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри цивільного процесу Національного університету «Одеська юридична академія» «Цивільне судочинство у світлі судової реформи в Україні» на 2011-2015 роки як складової плану науково-дослідної роботи Національного університету «Одеська юридична академія» «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку Української державності та права» на 2011-2015 роки (державний реєстраційний номер 0110U000671).

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є розвиток науки цивільного процесуального права України щодо третейського розгляду цивільно-правових спорів, його місця в системі способів альтернативного вирішення спорів, а також формулювання теоретично обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства у цій сфері.

Для досягнення поставленої мети дисертації вирішувалися наступні завдання:

дослідити методологічні засади функціонування інституту третейського розгляду;

виокремити основні етапи становлення та розвитку третейського розгляду цивільно-правових спорів в Україні та охарактеризувати їх особливості;

визначити місце третейського розгляду в системі способів альтернативного вирішення спорів;

з’ясувати місце інституту третейського розгляду у системі національного права, в тому числі співвідношення норм зазначеного інституту з нормами цивільного процесуального права;

удосконалити понятійно-категоріальний апарат щодо третейського розгляду цивільно-правових спорів;

охарактеризувати третейські угоди як підґрунтя третейського розгляду та вирішення цивільно-правових спорів;

обґрунтувати необхідність розширення переліку категорій цивільно- правових спорів, підвідомчих третейському суду;

дослідити процесуальний порядок розгляду та вирішення цивільно- правових спорів в третейському суді та визначити стадії третейського процесу;

розглянути особливості оскарження рішень третейських судів та звернення їх до примусового виконання;

сформулювати теоретично обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про третейські суди та цивільного процесуального законодавства України щодо третейського розгляду цивільно-правових спорів.

Об’єктом дослідження є правовідносини, пов’язані з розглядом цивільно-правових спорів третейськими судами.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання розгляду цивільно-правових спорів третейськими судами в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного

дослідження складають як загальнонаукові методи (діалектичний, поєднання аналізу та синтезу), так і спеціальні наукові методи, зокрема, історичний, формально-логічний, формально-догматичний, порівняльно-правовий, статистичний, системно-структурного аналізу, моделювання та прогнозування.

Основою дослідження є діалектичний метод пізнання, за допомогою якого вдалося розглянути досліджуване правове явище в його розвитку та взаємозв’язку з іншими явищами. Застосування історичного методу дозволило дослідити становлення та розвиток третейського розгляду, виявити особливості даного інституту на певних історичних етапах (підрозділ 1.2). Завдяки методу системно-структурного аналізу визначено: місце третейського розгляду в системі способів альтернативного вирішення цивільно-правових спорів, його співвідношення з процедурою розгляду цивільно-правових спорів у порядку цивільного судочинства (підрозділ 1.3); стадійність третейського розгляду цивільно-правових спорів (підрозділ 2.3); місце проваджень з оскарження рішення третейського суду та видачі виконавчих листів на примусове виконання рішення третейського суду в структурі цивільного процесу (підрозділи 3.2, 3.3).

Аналіз положень чинного законодавства, якими закріплено процедуру третейського розгляду, оскарження рішень третейського суду та звернення їх до примусового виконання здійснено за допомогою формально-логічного та формально-догматичного методів (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3).

Порівняльно-правовий метод застосовано при аналізі норм чинного законодавства України, якими врегульовано порядок розгляду справи третейським судом, судом загальної юрисдикції та міжнародним комерційним арбітражем (як специфічною формою третейського розгляду) із законодавством інших країн (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3).

За допомогою статистичного методу було досліджено кількісні показники діяльності судів загальної юрисдикції за заявами про оскарження рішень третейських судів та видачі виконавчих листів на їх примусове виконання (підрозділ 1.1).

Емпіричною базою дослідження є рішення Конституційного Суду України, практика Європейського суду з прав людини, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також судів першої та апеляційної інстанцій за 1997-2015 роки.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній доктрині цивільного процесуального права спеціальним комплексним дослідженням теоретичних та практичних питань розгляду цивільно-правових спорів третейськими судами в Україні.

У межах здійсненого дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну:

вперше:

сформульовано авторське визначення поняття третейського розгляду як субінституту міжгалузевого правового інституту альтернативного вирішення спорів. Зазначений субінститут є сукупністю правових норм, які регулюють відносини між третейським судом та учасниками третейського розгляду (сторонами та їх представниками, а також третіми особами, якщо їхня участь передбачена регламентом третейського суду або угодою сторін у третейському суді для вирішення конкретного спору) з вирішення цивільно-правового спору, переданого на розгляд третейському суду на підставі третейської угоди;

сформульовано визначення поняття третейського розгляду цивільно- правових спорів як складової третейського процесу як сукупності процесуальних дій третейського суду та учасників третейського розгляду (сторін та їх представників, а також третіх осіб, якщо їхня участь передбачена регламентом третейського суду або угодою сторін у третейському суді для вирішення конкретного спору), спрямованих на вирішення цивільно-правового спору, переданого на розгляд третейському суду на підставі третейської угоди;

запропоновано закріпити в Законі України «Про третейські суди» можливість укладення нетипових для вітчизняного третейського розгляду багаторівневих та альтернативних третейських угод щодо передачі цивільно - правових спорів на вирішення внутрішніх третейських судів.

обґрунтовано необхідність, одночасно з розширенням переліку спорів, підвідомчих третейським судам, надати споживачам та найманим працівникам, з метою захисту їх законних інтересів, додаткові гарантії щодо обмеження можливості нав’язування їм умов третейського застереження більш сильною стороною, для чого необхідним є встановлення недійсності третейських угод, однією зі сторін якої є споживач чи найманий працівник, укладених до виникнення обставин, що стали підставою для звернення до третейського суду;

запропоновано закріпити в Законі України «Про третейські суди» можливість перегляду рішення третейського суду тим самим третейським судом у зв’язку з нововиявленими обставинами, якщо таке питання врегульовано регламентом третейського суду чи третейською угодою сторін. Водночас, з метою забезпечення сталості цивільного обороту пропонується у зазначеному Законі встановити граничний (річний) строк для всіх підстав перегляду рішення третейського суду, після спливу якого у будь-якому випадку третейський розгляд не може бути поновлений, а заява не може бути задоволена;

обґрунтовано доцільність об’єднання в рамках одного провадження з метою процесуальної економії розгляд компетентним судом вимог щодо оскарження рішення третейського суду та провадження з видачі виконавчого листа на його примусове виконання;

удосконалено:

класифікацію третейських угод, а саме запропоновано розширити кількість груп третейських угод за таким критерієм їх класифікації як залежність від спрямованості третейської угоди на вирішення наявного чи потенційного спору: 1) спрямовані на передачу до третейського суду наявного спору (третейський запис); 2) спрямовані на передачу до третейського суду можливих спорів у майбутньому (третейське застереження, третейська угода proprio vigore); 3) змішані (генеральний третейський договір);

положення ст. 389-3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якою передбачено можливість під час розгляду заяви щодо скасування рішення третейського суду та видачі виконавчого листа на його примусове виконання витребування компетентним судом матеріалів третейського розгляду за заявою однієї зі сторін. Запропоновано привести їх у відповідність з положеннями ст. 56 Закону України «Про третейські суди», відповідно до якої суд зобов’язаний витребувати матеріали третейської справи з постійно діючого третейського суду незалежно від наявності заяв про це сторін третейського розгляду. Щодо третейських судів для вирішення конкретного спору запропоновано встановити обов’язок складу третейського суду ad hoc впродовж семиденного строку з моменту вирішення справи надіслати відповідні матеріали до компетентного суду за місцем розгляду справи на зберігання;

встановлений ст. 389-5 ЦПК України перелік підстав для скасування рішення третейського суду. З метою забезпечення можливості перевірки судом загальної юрисдикції відповідності третейського рішення принципу законності, запропоновано доповнити перелік підстав для скасування рішення третейського суду такою підставою як невідповідність рішення третейського суду вимогам чинного законодавства. При цьому компетентний суд не наділяється ревізійними функціями щодо перегляду третейської справи по суті, переоцінки доказів та зміни третейського рішення;

перелік підстав для відмови у видачі виконавчого документу на примусове виконання рішення третейського суду, закріплений у ст. 389-10 ЦПК України. Запропоновано виключити із зазначеного переліку таку підставу як ненадання на вимогу компетентного суду постійно діючим третейським судом відповідних матеріалів третейської справи, оскільки питання захисту прав учасника спірних цивільних правовідносин не може ставитися в залежність від неправомірних дій будь-яких інших осіб, в тому числі і самого третейського суду;

дістало подальшого розвитку:

теза про розширення меж підвідомчості спорів третейським судам (арбітрабельності). Запропоновано виключити зі ст. 6 Закону України «Про третейські суди» пункти 10 та 14, відповідно до яких третейським судам не підвідомчі справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов’язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; справи у спорах щодо захисту прав споживачів, крім споживачів послуг банку (кредитної спілки). Положення п. 9 зазначеної статті щодо непідвідомчості справ у спорах, що виникають із трудових відносин, запропоновано доповнити фразою «крім індивідуальних трудових спорів, що можуть бути предметом розгляду комісій по трудових спорах».

Практичне значення отриманих результатів. Сформульовані в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані у:

науково-дослідній діяльності - для подальшого дослідження теоретичних та практичних питань розгляду цивільно-правових спорів третейськими судами в Україні;

правотворчій діяльності - для підготовки проектів законів про внесення змін до чинного цивільного процесуального законодавства України та законодавства України про третейські суди з метою удосконалення процедури розгляду цивільно-правових спорів третейськими судами в Україні;

правозастосовній діяльності - при розгляді третейськими судами цивільно-правових спорів, оскарженні рішень третейських судів та зверненні їх до примусового виконання;

навчальному процесі - при викладенні курсів «Цивільний процес», «Альтернативні засоби захисту цивільних прав», підготовці підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, практикумів із зазначених дисциплін.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Дисертацію виконано та обговорено на кафедрі цивільного процесу Національного університету «Одеська юридична академія». Результати дослідження використовувались у навчальному процесі під час проведення практичних занять з навчальної дисципліни «Цивільний процес».

Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях, засіданнях круглих столів: Міжнародній науково-практичній конференції професорсько-

викладацького складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 16-17 травня 2013 р.); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції ім. Ю. С Червоного «Актуальні проблеми цивільного права та процесу» (13 грудня 2013 р.); 9-ій Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Сучасна цивілістика» (м. Одеса, 28 березня 2014 р.); Міжнародній науково-практичній конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу, присвяченій ювілею академіка С. В. Ківалова «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 16-17 травня 2014 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивілістики» (м. Одеса, 21 листопада 2014 р.); Круглому столі «Цивільне судочинство у світлі судової реформи в Україні» (м. Одеса, 16 травня 2015 р.); Державній науково- практичній конференції «Актуальні проблеми українського законодавства» (м. Біла Церква, 19 листопада 2015 р.); Круглому столі «Зловживання цивільними процесуальними правами: шляхи протидії» (м. Одеса, 27 листопада 2015 р.); Міжнародній науково-практичній конференції ім. Ю. С Червоного «Цивільне судочинство у світлі судової реформи в Україні» (м. Одеса, 18 грудня 2015 р.); Круглому столі «Практика ЄСПЛ з питань цивільно- процесуального права» (м. Одеса, 5 квітня 2016 р.); Міжнародній науково- практичній конференції до 150-річчя від дня народження Є. В. Васьковського «Методологічні засади вдосконалення цивільного процесуального права» (м. Одеса, 8 квітня 2016 р.); Міжнародній науково-практичної конференції «Правові та інституційні механізми забезпечення розвитку держави та права в умовах євроінтеграції» (м. Одеса, 20 травня 2016 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації викладені у 17 публікаціях, у тому числі 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено МОН України, 1 науковій статті, опублікованій у зарубіжному періодичному виданні, та 12 тезах доповідей на науково-практичних конференціях та засіданнях круглих столів.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють 9 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (223 найменування) та одного додатку. Загальний обсяг роботи складає 229 сторінок, з яких основний зміст - 202 сторінки, додаток - 1 сторінка.