ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Виконання цього обов’язку неможливе без створення в Україні ефективного механізму судового захисту прав і свобод людини.

Справедливий розгляд будь-якої цивільної справи, в першу чергу, залежить від правильно побудованого механізму встановлення обставин справи за допомогою засобів доказування, одним із яких у цивільному процесі є показання свідків. Показання свідків виступають одним із найбільш поширених засобів доказування, оскільки є можливість його використання в будь-якій категорії цивільних справ (окрім справ наказного провадження). Не дивлячись на тривале та доволі поширене на практиці використання показань свідків у цивільному процесі, даний засіб доказування на практиці породжує багато невирішених проблем, частина з яких безпосередньо пов’язані із завданнями цивільного судочинства, наприклад, недотримання розумних строків розгляду справи через неявку в судові засідання свідків.

Вирішення практичних проблем, що виникають під час використання показань свідків у цивільному процесі, неможливе без наукового осмислення їх юридичної природи та сутності. Важливе значення в цьому осмисленні буде відігравати вивчення та врахування зарубіжного досвіду. Водночас, аналізуючи зарубіжну процедуру залучення, дослідження та оцінки показань свідків, треба враховувати особливості вітчизняної правової культури, формування якої обумовлено історичними закономірностями становлення і розвитку інституту показань свідків у цивільному процесі на землях України. Все це зумовлює об’єктивну необхідність у проведенні всебічного наукового дослідження поняття показань свідків як судового доказу та відносин з використання показань свідків для встановлення обставин цивільної справи.

Судове доказування в цивільному процесі залишається об’єктом дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Однак, незважаючи на значну кількість наукових праць, присвячених дослідженню різних видів судових доказів у цивільному процесі, слід визнати, що показання свідків в недостатній мірі були науково опрацьовані. При цьому показання свідків як інститут цивільного процесуального права аналізувався переважно з навчальних, а не наукових позицій.

З моменту проголошення незалежності України вітчизняними науковцями не було здійснено спеціальних монографічних або дисертаційних досліджень саме цього засобу доказування. Водночас чинне процесуальне законодавство, яке регулює використання показань свідків у цивільному процесі, продовжує змінюватися та удосконалюватися. Нова редакція ЦПК України, що набула чинності 15 грудня 2017 року, передбачає не лише зміни в порядку використання показань свідків у цивільному процесі, а також частково вплинула на тлумачення сутності цих понять. З огляду на це, наукове дослідження юридичної природи показань свідків та особливостей використання даного засобу доказування є своєчасним та таким, що спрямоване на задоволення актуальних потреб науки і правозастосування у сфері цивільного судочинства.

Сучасний період розвитку процесуальної доктрини в дослідженні показань свідків характеризується аналізом даного засобу доказування без врахування всіх структурних елементів, що притаманні судовим доказам загалом. Так, у більшості вітчизняних та зарубіжних наукових праць, що стосуються показань свідків, окремо розкривається сутність свідка як учасника процесу та показань свідка як засобу доказування. Серед таких праць можна згадати наукові роботи О. В. Бауліна, О. Т. Боннера, Є. В. Васьковського, М. А. Гурвіча, А. Г. Коваленко, В. В. Комарова, Т. М. Кучер, О. А. Мохова, В. І. Тертишнікова, В. І. Решетнікової, М. К. Треушнікова, Д. Г. Фільченка, С. Я. Фурси, Т. В. Цюри, М. Й. Штефана, К. С. Юдельсона.

Свідок, будучи носієм доказової інформації, повинен також вивчатися не лише в аспекті учасника процесуальних відносин, а також з позицій судового доказу, оскільки природа судових доказів без їх носіїв немислима.

Сформовані в дисертації висновки ґрунтуються на працях А. С. Александрова,

B. Д. Андрійця, О. В. Бегічева, С. С. Бичкової, Ю. В. Білоусова, В. І. Бобрика,

C. Ю. Вандракова, С. В. Васильєва, Н. Ю. Волосової, М. О. Гетманцева, О. В. Гетманцева, К. В. Гусарова, О. О. Грабовської, С. П. Гришіна, Я. П. Зейкана, Е. С. Зеленяка, Т М. Кучер, Є. В. Лейби, Р В. Марченка, С. В. Матвеєва, О. Л. Мороза, М. С. Навасардова, Дж. Поттер, О. А. Сичова, І. В. Смолькова, А. А. Трефілова, Т В. Шакітько, В. Н. Щеглова, В. П. Феннича, М. М. Ясинка та багатьох інших.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України (протокол № 9 від 28.09.2016 р.). Дисертаційне дослідження виконано в межах теми науково-дослідної роботи Науково- дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України: «Наукові підходи до удосконалення цивільного та господарського судочинства в світлі судової реформи» (державний реєстраційний номер РК № 0116U000159).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні юридичної природи та сутності показань свідка, виявленні та вирішенні комплексу теоретичних і практичних проблем доктрини цивільного процесуального права, пов’язаних із визначенням особливостей та закономірностей використання показань свідків у цивільному процесі.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання дослідження:

- виявити передумови, етапи та шляхи еволюції інституту показань свідка під час розгляду та вирішення цивільних справ на землях сучасної України з часів Київської Русі до теперішнього часу;

- визначити сутність, цивільну процесуальну правосуб’єктність та процесуально-правовий статус свідка як носія доказової інформації по обставинам цивільної справи;

- розкрити систему ознак показань свідків, виходячи з їх структурних елементів;

- класифікувати показання свідків у цивільному процесі;

- на підставі порівняльної характеристики засобів доказування виявити відмінні ознаки між показаннями свідків та іншими засобами доказування;

- з’ясувати та розкрити способи та порядок залучення показань свідків у цивільну справу;

- встановити особливості дослідження показань свідків, залежно від форми їх надання у цивільному процесі;

- виявити специфіку в оцінюванні показань свідків у цивільному процесі;

- розробити пропозицій та рекомендацій з удосконалення актів цивільного процесуального законодавства, що регулюють використання показань свідків під час розгляду та вирішення цивільних справ.

Предметом дослідження є показання свідків у цивільному процесі, відповідні наукові концепції, ідеї, теорії, чинне законодавство України та зарубіжних країн, проекти нормативно-правових актів, що мають регулювати відносини з використання показань свідків, а також судова практика його застосування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають та існують у цивільному процесі під час встановлення обставин цивільної справи за допомогою показань свідків

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у процесі наукового дослідження в роботі застосовано сукупність загальних та спеціальних методів наукового пізнання. Зокрема, такі загальнонаукові методи пізнання, як діалектичний, формально-логічний, системно-структурний тощо та спеціальні - історико- правовий, правового моделювання, порівняльно-правовий, статистичний та інші.

Використання діалектичного методу полягало, зокрема, у широкому використанні окремих категорій та понять діалектики (форма і зміст, структура та елемент, причина й наслідок тощо) (підрозділи 1.2, 1.3). Застосування формально- логічного методу сприяло з’ясуванні основних понять та категорій, які використовуються в теорії цивільного процесу та актах законодавства (підрозділи 1.2, 1.3, 1.4, 2.1, 2.2, 2.3). Використання методу класифікації дало можливість виявити спеціальні ознаки показань свідків у цивільному процесі (підрозділ 1.3). Системний метод використано для визначення особливостей використання показань свідків у процесі судового доказування (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Застосування історико-правового методу дозволило виявити закономірність розвитку законодавства, що регламентувало використання показань свідків у судових процесах загалом та цивільному зокрема (підрозділ 1.1). За допомогою порівняльно-правового методу були виявлені схожі та відмінні підходи до використання показань свідків у цивільному процесуальному вітчизняному та зарубіжному законодавстві (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). За допомогою логіко-юридичного методу стало можливим формулювання пропозицій щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3).

Наукова новизна отриманих результатів полягає у таких наукових положеннях, що мають ознаки новизни і виносяться на захист:

Уперше:

1) обґрунтовується існування історичного поділу показань свідків у цивільних справах на підставі критерію їх функціонального призначення на традиційні (свідки надають інформацію лише щодо обставин справи) та нетрадиційні (свідки, окрім надання інформації щодо обставин справи, можуть надавати суду консультації щодо дії та змісту місцевих норм права, а також фактично заміняти суддю, у разі коли присяга свідків має вирішальне значення для вирішення справи по суті) показання свідків;

2) аргументується необхідність визначати процесуальний статус дитини в тих сімейних спорах, які стосуються захисту її прав, свобод та інтересів (стягнення аліментів на дітей, визначення місця проживання дитини тощо) в якості позивача чи іншого учасника справи, а не свідка (що набуло поширення у сучасній судовій практиці), оскільки дитина в таких справах має юридичну заінтересованість у результатах її вирішення, що не характерно для свідків;

3) визначається та обставина, що процесуально-правовий статус свідка в цивільному процесі змінюється і його зміст обумовлений змістом етапів судового доказування, які пов’язані з метою використання показань свідка та процесуальними завданнями, що притаманні для кожного з цих етапів;

4) диференціюються показання свідка залежно від спільності дослідження судових доказів, на: (а) показання свідка, що пов’язані з дослідженням інших судових доказів у справі та, (б) показання свідка, що не пов’язані з дослідженням інших судових доказів у справі;

5) аргументується необхідність закріплення в чинному процесуальному законодавстві дослідження показань свідка, наданих у письмовій формі, як основної форми процесуального використання (дослідження) цього засобу доказування, що усуває потребу виклику цих осіб до суду;

Удосконалено:

6) перелік спеціальних ознак показань свідків як засобу доказування. Спеціальні ознаки змісту показань свідка включають в себе такі ознаки як: (а) усна форма показань свідка, (б) показання свідка завжди повинні бути пов’язані з відомим джерелом, (в) показання свідка мають бути дані перед судом, (г) показання свідка не повинні порушувати чиї-небудь суб’єктивні права та інтереси.

7) зміст критеріїв оцінки показань свідка, що пропонується закріпити у законодавстві: (а) якщо достовірно встановлено, що відповідаючи на одне за питання свідок завідомо збрехав, інші його показання у даній цивільній справі судом можуть братися до уваги лише у разі, коли вони підтверджені іншими судовими доказами, (б) якщо свідок джерелом поінформованості вкаже на особу, яка не може бути допитана як свідок або свідок реалізує право відмовитися від надання показань, суд повинен оцінити такі показання на загальних засадах, (в) якщо в результаті допиту кількох свідків виникла суперечливість в їх показаннях, що в подальшому не була усунута, суд не повинен брати до уваги показання всіх цих свідків по спірному факту предмету доказування, якщо вони не підтверджуються іншими доказами у справі, (г) якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях сторони справи, вони не беруться до уваги, окрім випадку, якщо показання даються не на користь даної сторони справи і вони не суперечать іншим доказам у справі;

8) аргументацію закріплення серед такої групи учасників судового процесу як «представники» особи законного представника малолітньої та (або) неповнолітньої особи (дитини). Представник не замінює таку малолітню чи неповнолітню особу (дитину) під час її допиту тощо, але як представник повинен діяти в інтересах цієї особи (дитини), зокрема, реалізувати процесуальні права та обов’язки, пов’язані з явкою до суду, отриманням відшкодування витрат тощо;

Дістало подальшого розвитку:

9) вчення про існування у свідка цивільної процесуальної правоздатності та цивільної процесуальної дієздатності та зміст цих понять, зокрема в роботі:

(а) аргументується теза про одночасне виникнення у свідка цих понять та явищ,

(б) доводиться залежність змісту цивільної процесуальної правоздатності свідка від факту володіння ним інформацією, що має значення для справи, а змісту дієздатності свідка - від психофізичного рівня його розвитку, що є передумовою правильного сприймання, зберігання та надання інформації про обставини справи;

10) положення про неможливість формулювання свідками висновків щодо фактів (обставин) предмету доказування, оскільки всі показання свідка, з точки зору формальної логіки, виступають судженнями, а не умовиводами;

11) аргументація тези про необхідність допиту малолітніх та неповнолітніх свідків (дітей) за участю професійного дитячого психолога.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їхнього використання:

- у науково-дослідній сфері - отримані результати доповнюють концепцію судових доказів, зокрема, показань свідків як засобів доказування та можуть використовуватись для наступних досліджень юридичної природи та особливостей використання показань свідків у цивільних справах;

- у сфері законотворчості - в дисертації сформульовані рекомендації із внесення змін до чинного законодавства з питань залучення, дослідження та оцінки показань свідків;

- у юридичній практиці - рекомендації, узагальнення та висновки дисертації дозволять покращити правозастосування норм статей 69-71, 76, 87-88, 90-94, 116-119, 230-234 ЦПК України та підвищити ефективність використання показань свідків як засобів доказування;

- у навчальному процесі - положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників та навчально-методичних матеріалів з базових курсів «Цивільного процесу» та «Порівняльного цивільного процесу», спецкурсів «Докази і доказування в цивільному процесі», «Особливості розгляду окремих категорій цивільних справ» та при проведенні лекційних і семінарських занять тощо.

Апробація матеріалів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися й обговорювалися на спільних засіданнях наукових відділів Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України.

Основні результати дослідження оприлюднено на п’яти міжнародних науково-практичних конференціях: «Актуальні питання розвитку права та законодавства: наукові дискусії» (м. Львів, 16-17 грудня 2016 р.); «Вітчизняна юридична наука в умовах сучасності» (м. Харків, 17-18 березня 2017 р.); «Сучасні проблеми правової системи та державотворення в Україні» (м. Запоріжжя, 24-25 березня 2017 р.); «Актуальні питання теорії та практики застосування сучасного вітчизняного та міжнародного права» (м. Київ 9-10 червня 2017 р.); «Сучасні тенденції в юридичній науці України» (м. Київ, 29-30 червня 2017 р.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, 2 розділів, які охоплюють 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатку. Загальний обсяг роботи становить 245 сторінок.

1