ВСТУП

Актуальність теми. Стаття 1 Цивільного процесуального кодексу України закріплює завдання цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді і вирішенні цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Реалізація права на справедливий судовий розгляд є неможливою без створення умов для всебічного та повного з’ясування обставин справи та надання сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливості забезпечувати, надавати та досліджувати докази, необхідні для встановлення обставин справи, найбільш зручним та ефективним способом. Інститут доказування є важливим структурним елементом судового провадження в цивільному процесуальному праві. Його дослідженням присвячено праці таких вчених, як: С. С. Бичкова, Ю. В. Білоусов, О. Т. Боннер, К. Л. Брановицький, Л. А. Ванєєва, Є. В. Васьковський, О. П. Вершинін, С. П. Ворожбіт, А. Х. Гольмстен, М. В. Горєлов, М. А. Гурвіч, П. П. Гурєєв, І. М. Зайцев, О. Ф. Клейнман, В. В. Комаров, В. А. Кройтор, С. В. Курильов, В. Ю. Мамницький, Є. О. Нефедьєв, В. К. Пучинський, І. В. Решетнікова, В. І. Решетняк, Т. В. Руда, Т. В. Сахнова, С. І. Семилетов, М. С. Строгович, В. І. Тертишніков, М. К. Треушніков, Ф. Н. Фаткуллін, С. Я. Фурса, Д. М. Цехан, Д. М. Чечот, Н. О. Чечина, М. Й. Штефан, К. С. Юдельсон, В. В. Ярков, а також інших вчених процесуалістів.

Хоча більшість праць зазначених вище дослідників тією чи іншою мірою присвячені проблемам доказів, вони не враховують досягнення новітніх інформаційних технологій у зв’язку з їх використанням у цивільному процесі.

Попри стабільно значну увагу науковців до сфери доказування в цивільному процесі та дослідження окремих засобів доказування, спеціалізованих досліджень правової природи електронних засобів доказування, їх класифікації та проблем їх використання у цивільному судочинстві у вітчизняній науці цивільного процесуального права, зокрема на дисертаційному рівні, не було здійснено.

В деякій мірі це перешкоджає ефективному використанню сучасних джерел інформації та гальмує розвиток відносин з використанням сучасних інформаційно-комунікативних технологій, зокрема, електронної комерції. Така ситуація викликана, поряд із зазначеним, браком законодавчого закріплення електронних засобів доказування в системі засобів доказування в цілому та відсутністю встановлених механізмів їх подання, дослідження, оцінки, забезпечення тощо.

Впровадження нових інформаційних технологій стала одним з ключових питань модернізації цивілістичних процесів у зарубіжних державах. Електронні форми комунікацій, зокрема, мережа Інтернет, досягли такого рівня розвитку та впливу на суспільне життя, що вони потребують певного нормативного врегулювання при використанні в процесі вирішення цивільної справи судом. Інакше при всій цінності таких комунікативних мереж вони залишатимуться недоступними для використання в процесі судом при розгляді цивільних справ.

Окремі країни вже сьогодні мають широкий практичний та законодавчий досвід використання електронних технологій в судочинстві. Аналіз законодавства багатьох держав свідчить про те, що в них поступово з’являються норми, пов’язані з врегулюванням використання електронних технологій при розгляді і вирішенні справ судом.

Таким чином, електронізація комунікацій в рамках судочинства стає все більш явною тенденцією, яка не оминула і вітчизняний цивільний процес. Так, відповідно до Наказу Державної судової адміністрації України від 31 травня 2013 року № 72 «Про реалізацію проекту щодо обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу», суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин вже мають можливість обмінюватись з судом електронними документами. Крім того, вони можуть отримувати судові повістки та повідомлення за допомогою текстових SMS-повідомлень, брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак використання електронних засобів доказування залишається в більшій мірі неврегульованим у цивільному процесуальному законодавстві. У зв’язку з цим для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених статтею 1 ЦПК України, необхідно дослідити на дисертаційному рівні питання доказування в контексті використання електронних засобів доказування.

Виходячи з цього, необхідність дослідження електронних засобів доказування як певної теоретико-прикладної проблеми є очевидним. Означені обставини зумовлюють актуальність теми дисертації, її теоретичне та практичне значення. Тому постає питання визначення певних правил (засад) для їх використання в процедурі доказування в цивільному процесі. Поряд з цим виникає потреба в належному тлумаченні існуючих матеріальних і процесуальних норм та дослідження практики їх застосування з урахуванням особливостей електронних засобів доказування в цивільному процесі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри цивільного процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого в межах Державної цільової комплексної програми «Судова влада: проблеми організації та діяльності» (державна реєстрація № 0111U000957).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення основних засад використання електронних засобів доказування в цивільному процесуальному праві з врахуванням структурних, видових та процедурних особливостей дослідження та оцінки доказів у цивільному судочинстві.

Для досягнення цієї мети було поставлено такі основні завдання:

- дати наукове тлумачення сутності електронних засобів доказування як специфічних джерел доказової інформації в системі засобів доказування та розробити поняття електронних засобів доказування, яке б відповідало сучасному стану розвитку науки цивільного процесуального права;

- виявити специфіку та особливості окремих різновидів електронних засобів доказування та сформулювати їх класифікацію з метою найбільш ефективного використання їх у доказовій діяльності;

- визначити умови допустимості електронних засобів доказування, а також порядку їх подання, дослідження та оцінки;

- охарактеризувати особливості застосування інституту забезпечення доказів стосовно електронних засобів доказування;

- проаналізувати з наукової точки зору законодавчу регламентацію використання електронних засобів доказування в зарубіжних країнах, та з урахуванням порівняльно-правового аналізу сформулювати пропозиції внесення відповідних змін до вітчизняної правової системи.

Об'єктом дослідження є доказування як структурний компонент судового провадження, спрямованого на встановлення обставин цивільної справи.

Предмет дослідження - електронні засоби доказування в цивільному процесі.

Методи дослідження. У дослідженні використано систему наукових методів і підходів, які відповідають об’єкту, предмету та завданням дисертаційного дослідження.

Методологічну основу дослідження склали системно-структурний метод, який дозволив визначити місце електронних засобів доказування в структурі інституту доказування, та догматичний метод, який надав змогу здійснити тлумачення зв'язку між внутрішнім змістом і формою досліджуваних явищ.

При обґрунтуванні окремих висновків дисертації щодо процедур подання, дослідження та оцінки електронних засобів доказування автор використовував порівняльно-правовий метод для зіставлення норм національного права із законодавством та судовою практикою зарубіжних держав.

У дослідженні застосовувалися також методи аналізу і синтезу, дедукції, індукції, порівняння та протиставлення у систематизації емпіричного матеріалу й отримання теоретичних результатів та практичних висновків для досягнення поставленої мети і задач дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першою в науці цивільного процесуального права України науковою працею, що присвячена дослідженню електронних засобів доказування, в якій здійснено понятійне, структурне, видове і процедурне виокремлення електронних засобів доказування та виявлення особливостей їх використання при вирішенні цивільних справ.

За підсумками проведеного дослідження обґрунтовано низку нових теоретичних висновків і пропозицій, що виносяться на захист і містять наукову новизну та полягають у наступному.

Уперше:

1) запропоновано наділити електронні засоби доказування в цивільному процесі самостійним процесуальним статусом в системі засобів доказування, що обумовлений структурними, видовими та процедурними особливостями дослідження та оцінки цих доказів у цивільному судочинстві, та потребою спеціального правового регулювання;

2) розроблено поняття електронних засобів доказування як передбаченої законом процесуальної форми залучення носіїв письмової та аудіовізуальної інформації в електронній формі, котрі неможливо безпосередньо переглянути без використання технічних та програмних засобів для одержання відомостей, що мають значення для розгляду справи;

3) сформульовано понятійну та сутнісну кваліфікацію електронного документа в цивільному процесі в широкому (будь-яка інформація, збережена в електронній формі) та вузькому значенні (інформація, отримана і збережена як доказ для підтвердження правових обов’язків або ділової діяльності, яка зафіксована на електронних носіях та містить реквізити, що дозволяють її ідентифікувати), що має принциповий характер для номінації ступеню його модальності як засобу доказування з точки зору його належності та допустимості;

4) обґрунтовано в контексті теорії доказування процесуальне значення електронного підпису, яке може полягати в допустимості засобу доказування, презумпції авторства, доказовій силі та місці електронного документа в системі засобів доказування;

5) визначені особливості використання та оцінки в процесі доказування по цивільним справам інформації з мережі Інтернет, зокрема веб-сайти - специфічне інформаційне структуроване середовище, що може містити фактичні дані для встановлення наявності чи відсутності обставин по справі;

6) визначено порядок процесуального забезпечення електронних засобів доказування шляхом здійснення позасудових, договірних та судових забезпечувальних заходів щодо інформації в електронній формі, а також надано їх класифікацію.

Удосконалено:

7) визначення процесуального статусу інформації з мережі Інтернет для встановлення факту загальновідомості обставин, що може бути підставою для звільнення від доказування цих обставин по справі;

8) теоретичні положення щодо визначення механізму відповідальності осіб, які беруть участь у справі, за ухилення від подання доказів або їх знищення та запропоновано запровадити санкції у виді штрафу та висновку суду щодо існування певного факту на користь іншої сторони.

Набули подальшого розвитку:

9) пропозиції щодо використання звуко- та відеозаписів як джерела доказової інформації в цивільному процесі, доопрацьовано їх класифікацію та ознаки, які можуть мати значення для їх оцінки, зокрема динамічний характер фіксації інформації, можливість запису без втручання людини та особливий психологічний вплив, який полягає у створенні враження безпосереднього спостерігання подій;

10) рекомендації щодо надання нотаріусам права забезпечувати докази для їх подальшого використання в судовому розгляді.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у: а) науково-дослідницькій діяльності - для подальшого дослідження проблем використання електронних засобів доказування в цивільному процесі; б) правотворчості - як теоретичний та практичний матеріал при розробці змін та доповнень до Цивільного процесуального кодексу України; в) правозастосуванні - для формування єдиної судової практики використання електронних засобів доказування при розгляді і вирішенні цивільних справ та підвищення ефективності судочинства; г) навчальному процесі - під час підготовки відповідних розділів підручників і навчальних посібників з дисципліни «Цивільний процес», розробці та викладанні навчальних курсів, у науково-дослідницькій роботі студентів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру, що містяться в дисертації, обговорювалися на засіданні кафедри цивільного процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, а також були оприлюднені на таких науково-практичних конференціях: «Перевірка судових рішень в

цивільному процесі України та Росії» (м. Харків, 19 березня 2013 року); «Інтеграційні процеси та інноваційні технології» (м. Харків, 11-12 квітня 2013 року); «Проблеми розвитку юридичної науки в дослідженнях молодих учених» (м. Харків, 18 квітня 2013 року); «Проблеми цивільного права та процесу» (м. Харків, 25 травня 2013 року); «Електронне правосуддя» (м. Гродно, 4 жовтня 2013 року); «Юридична осінь» (м. Харків, 14 листопада 2013 року); «Правова доктрина - основа формування правової системи держави» (м. Харків, 20 -21 листопада 2013 року); «Сучасні тенденції розвитку цивільного і цивільного процесуального законодавства та практики його застосування» (м. Казань, 10-11 квітня 2014 року).

Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження відображено в 11 наукових публікаціях, серед яких чотири статті в наукових фахових виданнях України, одна стаття у зарубіжному виданні і шести тезах наукових доповідей на конференціях.