ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається тим, що кожна людина має комплекс особистих немайнових прав, які регламентовані законодавством, а також тих, які випливають з реальних правовідносин та знаходяться у постійному розвитку.

При цьому, варто відмітити досягнення українських цивілістів, які внесли істотний вклад в регламентацію особистих немайнових прав у новій редакції Цивільного кодексу України і постійно розвивають їх матеріальний зміст у своїх наукових працях. Але специфіка окремих правових інститутів може бути досліджена і в контексті їх застосування в процесуальних галузях, що дозволяє поглянути на давно відомі і, нібито, достатньо досліджені норми під іншим кутом зору. Саме такий підхід до особистих немайнових прав через «призму» цивілістичного процесу надав можливість отримати нові концепції в сприйнятті таких прав, визначити їх співвідношення з іншими поняттями, такими як свободи, інтереси тощо, а також простежити надійність охорони особистих немайнових прав в нотаріальному процесі, гарантії їх захисту в цивільному процесі, а також їх відновлення (компенсацію) у виконавчому процесі.

Відзначимо, що, традиційно, особисті немайнові права формуються в нормах матеріального права, але звернемо увагу на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і ми побачимо істотну відмінність в тому, що в цьому міжнародному правовому акті, ратифікованому Україною, йдеться про права та основоположні свободи, а останній термін абсолютно не відображений у нормах Цивільного кодексу України (далі ЦК) та Сімейного кодексу України (далі СК).

Автор поставив собі за мету звернути увагу фахівців на ті проблемні та дискусійні питання, які мають місце при реалізації особистих немайнових прав юридичними та фізичними особами, їх охороні, захисті та відновленні у межах цивілістичного процесу. Одним з головних завдань у наукових дослідженнях є конструктивно-критичний аналіз концепцій науковців та широкого кола фахівців, щоб необгрунтовані і помилкові гіпотези не набули статусу загальновизнаних і таких, які мають відображатися у законодавстві. Тому у роботі велику увагу приділено аналізу думок, концепцій провідних вчених, звернено увагу на те положення, що наділення нотаріусів все більшими не властивими їх професії повноваженнями призводитиме до негативних наслідків в сфері надання нотаріальних послуг.

Щодо удосконалення законодавства та відповідної практики його застосування, то спеціальне завдання з їх комплексного дослідження в роботі не ставилося, але виявлені при аналізі чинного законодавства недоліки стали підґрунтям для теоретичних висновків і у зв’язку з цим в роботі були запропоновані окремі пропозиції з їх поліпшення та усунення з практичної діяльності фахівців негативних факторів.

Базовими для дослідження в роботі стали праці видатних вчених в галузі цивільного і сімейного права: О.І. Безклубого, О.О. Бойло, В.І. Бобрика, Ю.Л. Бошицького, С.Н. Братуся, І.В. Венедиктової, М.К. Галянтича, М.А. Гори, Н.О. Горобець, Н.О. Давидової, О.В. Данильченка, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, І.В. Жилінкової, В.В. Іванюшенко, О.С. Іоффе, В.Я. Калакури, Н.В. Кальченко, Т.П. Карнаух, О.Ю. Кашинцевої, В.І. Кисіля, В.Ю. Кобринського, В.О. Кожевнікової, А.М. Колодія, Н.В. Коробцової, О.В.

Малиновського, Л.В. Малюги, А.О. Матвійчук, М.І. Матузова, Є.О. Мічуріна, О. О. Осадька, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, О.Г. Рогової, З.В. Ромовської,

І.Ф. Севрюкової, І.Я. Сенюти, О.Ф. Скакун, С.О. Сліпченка, І.В. Спасібо- Фатєєвої, А.В. Соловйова, О. А. Сокуренка, М.О. Стефанчука, Р.О. Стефанчука, М.К. Сулейменова, Л.В. Федюк, Є.О Харитонова, О.І. Харитонової, Н.М. Хуторян, Я.М.Шевченко, Б.Р. Шишки, Г.І. Чанишевої, С.І. Чорнооченко, Г.А. Цірата, К.Б. Ярошенка та ін.

У роботі проаналізовані доробки вчених в галузі нотаріального, цивільного та виконавчого процесів: В. М. Аргунова, А.М. Авторгова, Н.М. Бакаянової, В.В. Баранкової, Є.І. Білозерської, Ю.В. Білоусова, С.С. Бичкової, М.В. Бондарєвої, О.О. Борисової, О.О.Бурмак, О.В. Гетманцева, Н.С. Горбань, К.В. Гусарова, О.О. Дерій, М.М. Дякович, І.О. Ізарової, О.О. Кармази, В.В. Комарова, В.А., Кройтора, Т.М. Кучер, Н.А. Ляшенко, Р.О. Ляшенка, Л.С. Малярчук, І.С. Мельник, P.M. Мінченко, Д. М. Сібільова, Г.О. Світличної, О.С. Снідевича, Ю.Д. Притики, Л.К. Радзієвської, С.Я. Рабовської, І.В. Решетнікової, Г.П. Тимченка, Є.І. Фурси, Є.Є. Фурси, С.Я. Фурси, Ю.С. Червоного, М.Й. Штефана, С.В. Щербак, В.В. Яркова, М.М. Ясинка та ін.

Нормативно-інформаційними джерелами для дослідження стали Конституція України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, закони України «Про нотаріат», «Про виконавче провадження» та інші спеціальні нормативні акти, які регламентують питання особистих немайнових прав, свобод та підзаконні акти, зокрема, Правила професійної етики нотаріусів, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України тощо.

Фактологічна база ґрунтується на матеріалах, проведеного автором опитування нотаріусів, практиці Європейського суду з прав людини, судів України, аналізі діяльності нотаріусів та виконавців.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до наукової теми «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (№ 11БФ042-01), яка досліджувалася на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2015 року, і наукової теми «Теорія та практика адаптації України до законодавства ЄС» (№ 16БФ042-01), яка досліджується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2020 року.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексний аналіз особливостей реалізації особистих немайнових правовідносин в різних юрисдикційних процесах, що пов’язані з їх охороною, захистом та відновленням.

Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі завдання:

- проаналізувати поняття особистих немайнових правовідносин, їх структуру та галузеву належність;

- дослідити особисті немайнові правовідносини та їх правове регулювання у цивілістичному процесі;

- здійснити комплексне дослідження особистих немайнових правовідносини в нотаріальному процесі;

- дослідити особливості охорони та захисту особистих немайнових правовідносини у різних нотаріальних провадженнях;

- визначити учасників цивільного судочинства у справах, що виникають з особистих немайнових правовідносин та дослідити специфіку юрисдикції цивільних справ, що виникають з особистих немайнових правовідносин;

- проаналізувати проблемні аспекти окремого та позовного провадженнь у справах, що виникають з особистих немайнових правовідносин та сформулювати обґрунтовані пропозиції щодо їх усунення;

- розкрити загальні правила примусового виконання рішень немайнового характеру;

- дослідити теоретичну та нормативну основи виконання рішень немайнового характеру та розробити пропозиції щодо вдосконалення процедури виконання таких рішень.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з виникненням, реалізацією, охороною, захистом та відновленням особистих немайнових прав.

Предметом дослідження є теоретичні основи особистих немайнових правовідносин, аспекти їх реалізації, охорони, захисту та відновлення у межах цивілістичного процесу.

Методи дослідження. Методи обрані, виходячи з поставлених у роботі мети та завдань, з урахуванням об’єкта та предмета. Методологічною основою дослідження є філософсько-правові засади пізнання соціальних явищ, зокрема тих, що стосуються реалізації, охорони, захисту та відновлення особистих немайнових прав осіб у цивілістичному процесі. Порівняльно-правовий метод застосовувався для порівняльного аналізу чинного процесуального та матеріального законодавства України, а також дозволив виявити недоліки законодавства та судової та виконавчої практики в аспекті ефективності виконання судових рішень немайнового характеру. Метод аналізу та синтезу використовувався при дослідженні взаємодії нотаріального, цивільного та виконавчого процесів та їх впливу на особисті немайнові права, їх охорону, захист та відновлення. Методи прогнозування та моделювання - при розробленні пропозицій щодо удосконалення цивільного процесуального законодавства, законодавства про нотаріат, про виконавче провадження в сфері захисту та відновлення особистих немайнових прав. У роботі також були використані інші загальнотеоретичні і спеціальні наукові методи юридичного пізнання.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що дисертація є першим комплексним науковим дослідженням теоретичних основ особистих немайнових правовідносин в цивілістичному процесі.

Наукову новизну дисертації складають такі основні узагальнені положення, висновки і рекомендації, які винесені на захист:

Вперше:

1. визначено, що теоретичні основи особистих немайнових правовідносин в цивілістичному процесі слід сприймати як багатовекторну категорію, де основу складають цивільно-правові та інші галузеві матеріальні правовідносини, до яких додаються процесуальні, які у свою чергу, мають деякі ознаки майнових та немайнових відносин, що інтегрують в собі охоронні, захисні та відновлювальні властивості, а також забезпечують перевірку досконалості законодавчого врегулювання немайнових відносин та утворення значної кількості інформації, яка може слугувати підставою для поліпшення відповідного законодавства і практики його застосування;

2.

3. доведено, що у цивілістичному процесі особисті немайнові правовідносини, за своєю галузевою природою, можуть бути не лише цивільними, а й сімейними, трудовими, екологічними, житловими та ін. Тому при врегулюванні особистих немайнових правовідносин необхідним є не визначення єдиного цивільно-правового характеру особистих немайнових правовідносин (у їх широкому розумінні), а ретельне вивчення та аналіз вченими особистих немайнових правовідносин та визначення їх специфіки, з урахуванням їх галузевої належності з метою регламентації у відповідному (спеціальному) законодавстві;

4. обґрунтовано, що не варто положення цивільного права абсолютизувати у межах цивілістичного процесу, оскільки останні відносини відрізняються від цивільно-правових за характером, змістом та виконуваними посадовими особами завданнями. Так, слід визнати особливу і важливу роль суду у врегулюванні цивільних відносин і ту владу, яку надано йому та виконавцям для забезпечення дієвості правової системи України, захисту і відновлення прав громадян та юридичних осіб. Але і цим уповноваженим особам не можна переходити межу допустимої поведінки і це не зважаючи на те, що багато порушень немайнових прав осіб виміряти складно і це суб’єктивний фактор. Так, для когось образа може полягати в безпосередніх «критичних» висловлюваннях на його адресу, а іншій особі навіть підвищення голосу на неї здається приниженням її честі, гідності і ділової репутації. Саме тому в основу немайнових прав доцільно включати особистість, її сприйняття тих чи інших правопорушень і умов їх вчинення, а також специфіку правовідносин з іншими особами, особливо, наділеними владними повноваженнями (відносини етики);

5. запропоновано визнати у цивілістичному процесі наявність особистих немайнових прав та виділити між ними три групи зв’язків:

1) особисті немайнові права є загальним об’єктом юридичного провадження, з приводу якого останнє й виникає. У зв’язку з цим, особисті немайнові права знаходять у цивілістичному процесі охорону та захист, а також компенсацію (відновлення, відшкодування);

2) особисті немайнові права та необхідність їх захисту чи охорони є основою для виокремлення значної кількості принципів окремих видів проваджень, які входять до складу цивілістичного процесу, як то нотаріальне процесуальне, судове (цивільне) процесуальне, виконавче (примусове) процесуальне провадження. Відтак, особисті немайнові права є основою, на підставі якої, власне, і здійснюється цивілістичний процес, а самі права реалізуються за допомогою відповідної процедури;

3) з двох, попередньо наведених зв’язків випливає, що окремі особисті немайнові права безпосередньо знаходять своє місце у цивілістичному процесі або ж своє забезпечення у вигляді гарантій, охорони чи захисту, або ж свої обмеження, коли учасники провадження мають підкорятися законним вимогам суду чи виконавця;

6. обгрунтовано та запропоновано, що одним із основних принципів, який має бути закріплений у законодавстві, що регламентує діяльність уповноважених державою на виконання юрисдикційної функції осіб, зокрема нотаріусів, суддів, виконавців має бути: «Кожен має право на повагу до його честі, гідності і ділової репутації». Цей принцип має розкриватися для кожного виду процесу з урахуванням його особливостей або з мінімальним відтворенням у його змісті конституційного принципу щодо гідності (ст. 28 Конституції України). Зокрема, цей принцип має увійти до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» та зайняти там одне із перших місць, тому що саме виконавці при примусовому виконанні рішення можуть застосовувати примус до осіб;

7. виявлено істотну колізію в регламентації і застосуванні положень цивілістичного процесу, яка пов’язана з необхідністю відображення положень ст. 3 Конституції України в процесуальних галузях як принципу сприяння фізичним та юридичним особам в здійсненні, охороні, захисті та відновленні (компенсації) їх немайнових прав, оскільки і в нотаріальному, і цивільному, і виконавчому провадженні відсутні однозначні положення щодо обов’язку уповноважених осіб дотримуватися такого права, процесуальних наслідків його невиконання, зокрема, щодо відводу такої особи та персональної матеріальної і дисциплінарної відповідальності за відповідне правопорушення;

8. аргументовано, що аналіз судової практики свідчить про відсутність у діяльності судів єдиного підходу до вирішення питання щодо віднесення тієї чи іншої справи, що виникає з особистих немайнових правовідносин, до категорії малозначних та розгляд її у спрощеному позовному провадженні. При вирішенні питання про віднесення справ до малозначних слід виходити з положення, що поняття немайнових спорів є значно ширшим, аніж ті, що виникають у зв’язку із захистом визначених у ст.3 Конституції життя, здоров’я, честі і гідністі, недоторканності і безпеки людини, які визнані найвищою соціальною цінністю. Законодавство передбачає й низку інших особистих немайнових прав, які очевидно не можна вважати такою цінністю. Крім того, доцільно проаналізувати рішення ЄСПЛ і сформувати відповідний Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод перелік з тих прав та свобод, які найбільше розглядаються цим судом і яким приділено в рішеннях особливу увагу як основоположним. Не потрібно забувати також й про те, що спір може виникати щодо захисту особистих немайнових благ не фізичних, а й юридичних осіб чи держави, які також не розглядаються ані у Конституції, ані у інших правових актах в Україні як найвища соціальна цінність;

9. обгрунтовано, що охорона та захист особистих немайнових прав на особисті папери та таємницю кореспонденції на сьогодні у ЦК та ЦПК є значною мірою зарегульованими. Внаслідок існуючих колізій та використання недосконалої термінології встановлені механізми запобігання розголошенню таємниці, що міститься у особистих паперах чи кореспонденції, можуть виглядати суттєвою перешкодою для здійснення правосуддя. При цьому, за аналогією із захистом та охороною інших охоронюваних законом таємниць, основою такої охорони повинні бути не дозволи осіб на використання паперів чи кореспонденції як доказів у суді, а закрите судове засідання. Відтак, у разі, якщо у процесі виникає необхідність оголошення особистих паперів чи кореспонденції, повинно проводитися закрите судове засідання з усіма наслідками, які воно тягне, і таким чином положення цивільного права будуть дотримані. З метою покращення правового регулювання цього питання необхідно виходити з того, що така охорона та захист особистих немайнових прав на особисті папери та таємницю кореспонденції у цивільному судочинстві повинні визначатися ЦПК, а не ЦК. Загалом потребують удосконалення процедури проведення таких судових засідань;

10. обґрунтовано, що концепція посттанативних прав не може бути адекватно сприйнята і безпосередньо відображена в законодавстві в силу звичного тлумачення поняття «правоздатність» фізичної особи, оскільки існування прав особи після її смерті є неможливим. Інакше, ми мусимо визнати покійного правоздатною особою. Тому не можна говорити про безпосередні права покійної людини, але можна і потрібно встановлювати інтереси такої особи, що неодмінно визначатиметься при тлумаченні заповіту - останньої волі заповідача, умов договору довічного утримання тощо і буде відповідати концепції врахування інтересів ненародженої дитини. На сьогодні стан розвитку матеріальних правовідносин, особливо особистих немайнових, вже перебуває на тому етапі, що можна та необхідно визнавати певну спеціальну правосуб’єктність і за померлими особами, надаючи визначеним живим суб’єктам можливість їх захисту у суді. Необхідно визнати, що смерть людини не призводить до припинення її окремих особистих немайнових прав, ці права, на нашу думку, трансформуються в інтереси покійного та забезпечується їх дотримання уповноваженими ним у заповіті чи в інших розпорядженнях на випадок смерті особами, або ж визначеними законом особами;

11. визначено, що у разі поширення недостовірної інформації про покійного і, зокрема, видатного автора будуть захищатися його інтереси на чесне ім’я, але, одночасно, права та інтереси тих спадкоємців, які пов’язують своє ім’я з іменем автора, мають добру пам’ять про нього, а також використовують його здобутки - інтелектуальну власність. Якщо ж проаналізувати наступне судове рішення щодо припинення правопорушення, пов’язаного з поширенням недостовірної інформації про покійного, то в інтересах покійного буде мати місце рішення про спростування такої інформації і це положення, одночасно, вигідне також його спадкоємцям, які вимагатимуть й відшкодування завданої моральної і, можливої, матеріальної шкоди внаслідок знецінення його творів саме їм, оскільки покійному за зрозумілих причин таке відшкодування присудити суд не зможе;

12. встановлено, що нотаріальні процесуальні відносини слід розглядати як комплексні, оскільки у своєму змісті вони мають дві складові: 1) відносини нотаріуса з клієнтом, які безпосередньо стосуються вчинюваної нотаріальної дії (матеріальні та процесуальні); 2) відносини, які у своєму змісті мають особисту немайнову складову, що стосується відносин нотаріуса з клієнтом та обумовлюється складністю вчинюваного нотаріального провадження, кваліфікацією нотаріуса, його характером і манерою поведінки, тобто етичними аспектами діяльності останнього, так і рисами характеру клієнта і його розумовими здібностями щодо сприйняття роз’яснень нотаріуса суті нотаріальної дії, яка вчиняється, та наслідків її вчинення. Наведені критерії особистої немайнової складової «нотаріус-клієнт», яка має місце у нотаріальних процесуальних відносинах дає підстави зробити висновок про те, що відносини нотаріуса з клієнтом перестають бути стереотипними, тобто окресленими лише межами тарифів з оплати вчинюваних нотаріальних дій, а вони підіймаються до рівня довірливих відносин між нотаріусом та клієнтом, що індивідуалізує кожне нотаріальне провадження. Отже, нотаріальні процесуальні відносини, які виникають за схемою «нотаріус-клієнт» суто формальними назвати не можна, оскільки їм притаманна особиста немайнова складова, яка обумовлена правилами професійної етики нотаріуса і, як правило, добровільним договірним характером вступу у відносини;

13. виявлено, що істотною проблемою сучасного виконавчого процесу є відсутність обґрунтованої концепції щодо порядку і змісту викладення норм в Законі України «Про виконавче провадження», оскільки загальні правила вчинення виконавчих проваджень розкриваються безсистемно і без врахування специфіки вчинення окремих з них, але існують значні аналогічні недоліки й у Законі України «Про нотаріат» та у ЦПК. Тому вважаємо, що, на теоретичному рівні, слід створити загальну уніфіковану концепцію порядку викладення норм у нормативних актах, які регламентують процедуру складових цивілістичного процесу, починаючи із звернення заявника (позивача, стягувача) до уповноваженої особи, щодо охорони, захисту та відновлення її прав до завершення таких процесі, при цьому слід сформулювати як загальні, так і спеціальні правила вчинення для кожного провадження. Найбільш ґрунтовною в цивілістичному процесі здається система викладення нормативної інформації у ЦПК, хоча і в її змісті мають місце окремі недоліки щодо певних видів проваджень і конкретних категорій справ, пов’язаних з немайновими правами громадян;

14. встановлено, що у науці цивільного права особисті папери розцінюють не лише як об’єкт особистого немайнового права, а і як об’єкт права власності, що породжує питання щодо можливості звернення стягнення на них у виконавчому провадженні. Так, в рішенні суду, потенційно, може бути відображена вимога про повернення листів тій особі, яка їх написала, у зв’язку з використанням інформації проти автора листів тощо. Тому вважаємо, що провадження зі звернення стягнення на особисті папери повинно узгоджуватися з особистим немайновим правом фізичної особи, а процедура такого звернення повинна бути регламентована у Законі України «Про виконавче провадження». Так само, має бути регламентована процедура примусового знищення паперових видань, де поширюється недостовірна інформація про особу, яка порушує її немайнові права, а також система анулювання такої інформації з сайту, де вона розташована, та із інших сайтів, які її дублюють.

Удосконалено:

15. концепції Фурси С.Я., Горбань Н.С. щодо поняття «конфіденційна інформація» в контексті цивілістичного процесу, а саме: якщо при зверненні до нотаріуса кількох осіб з метою посвідчення договору питання про те, а чи буде інформація, яка стала відома в результаті нотаріально посвідченого правочину, мати зміст конфіденційної, і чи будуть застосовуватися санкції за недотримання цього правила, вирішують самі особи. Щодо відносин у суді, то там по іншому вирішується питання про охорону інформації, оскільки на відміну від нотаріального процесу, де сторони вільні у розпорядженні своїми правами, у судочинстві згоду на участь в процесі у відповідача не запитують тощо. Тому вважаємо достатнім, щоб про бажання слухати справу у закритому засіданні заявила одна із сторін і зробила посилання на конфіденційність інформації, що пов’язана з особистим немайновим правом тощо. Доцільно таке ж правило застосовувати і у виконавчому провадженні.

Дістало подальшого розвитку:

16. конценції Фурси С.Я., Білозерської Є.І., Бурмак О.О., додаткове обґрунтовання забезпечення доказів, як однієї з функцій нотаріату. Відтак, хоча у Законі України «Про нотаріат» прямо не вказується на виконання нотаріусом функції із забезпечення доказів, зокрема у ст. 34 Закону, де перераховані його повноваження (окрім положень ст.102 Закону), нотаріус, насправді, незалежно від назви багатьох нотаріальних дій здійснюють їх саме на виконання мети забезпечення доказів і така діяльність нотаріусів має розширюватися на проблемні питання в суспільних відносинах, зокрема, проведення загальних зборів акціонерів, співвласників багатоквартирного будинку, кооперативів, фіксування інформації, отриманої з Інтернету тощо;

17. концепції Фурси С.Я., Тимченка Г.П., Горбань Н.С., положення про принципи цивілістичного процесу, зокрема, доведено, що значна кількість принципів цивілістичного процесу ґрунтується на охороні та захисті особистих немайнових прав людини. Такими є як загальні принципи, притаманні усій правовій системі (наприклад, здійснення правоохоронної та правозахисної діяльності на засадах поваги до честі, гідності і ділової репутації), так і міжгалузеві цивілістичні процесуальні принципи (принцип таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, принцип охорони особистого і сімейного життя громадянина, принцип нотаріальної таємниці, принципи недоторканності людини, недоторканності житла тощо);

18. твердження Фурси С.Я. щодо проблеми застосування ст. 7 ЦПК, коли йдеться про спір між особою, яка надіслала лист, і адресатом, то такий лист може використовуватися у суді як доказ без згоди іншої сторони. Визначено головним аргументом те, що суд має ознайомитися з усіма матеріалами справи, повинен проаналізувати усі докази наявні у справі та надати їм оцінку і врахувати їх при ухваленні рішення, а також відобразити в рішенні, на підставі яких доказів він дійшов до того чи іншого висновку, а які докази не взяв до уваги та чому. Отже, суд при оцінці всіх доказів, які є у справі має враховувати й ті, які не будуть оголошуватися в судовому засіданні. Логіка цивільного процесу полягає в тому, що до справи долучаються лише відносні докази, отже і листи мають відношення до вирішуваних питань і вони мають досліджуватися судом для об’єктивного вирішення справи. Хоча необхідність аналізу таких доказів, на нашу думку, й має визначати необхідність проведення закритого судового засідання, з метою збереження інформації, яка міститься в листах, від сторонніх осіб;

19. концепція Фурси С.Я., що на відміну від суду нотаріус посвідчує (фіксує) на підставі безспірних офіційних документів безспірні факти, які у майбутньому породять для особи юридичні наслідки, а суд встановлює такі факти на підставі доказів, які не завжди є безспірними, достовірність та належність яких потрібно довести суду, щоб суд ухвалив рішення про наявність або відсутність таких юридичних фактів. Тому діяльність нотаріуса можна «умовно» розцінювати як забезпечення доказів, тому що на момент вчинення нотаріального провадження із посвідчення безспірного факту, він ще доказом не є, а стане ним лише поза межами нотаріального провадження, тобто у майбутньому. Отже, юридичний факт, який був посвідчений нотаріусом та уособлений у нотаріальному акті буде використаний судом чи іншим компетентним органом при вирішенні якогось правового питання, наприклад, вчинення нотаріусом такої нотаріальної дії як акт про морський протест, який може бути використаний судом у майбутньому як доказ при розгляді судом справи про відшкодування збитків. На момент же вчинення нотаріусом (консулом ) морського протесту фіксується інформація про те, що під час доставки вантажу мала місце непереборна сила (форс-мажорні обставини). Умовний зміст такого способу забезпечення доказів полягає в тому, що діяльність нотаріуса ініціює клієнт, який й бачить подальшу перспективу використання ним отриманих доказів. Цю позицію можна було б по іншому кваліфікувати як би у ЦПК та інших процесуальних актах, наприклад, у Законі України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України була регламентована співпраця суду та нотаріусів, де б визначались її основні напрями;

20. думка Ляшенка Р.О. про залучення додаткових суб’єктів при виконанні рішення про відібрання дитини. Обґрунтовано, що під час виконання рішення про відібрання дитини у законодавстві має бути прямо передбачена можливість залучення поліції, медичних працівників для проведення комплексного огляду, психолога та інших спеціалістів у разі потреби. Однак доведено, що надмірна кількість залучених осіб до процедури виконання рішення про відібрання дитини є негативним явищем, оскільки присутність великої кількості невідомих дитині людей є некомфортним для неї, для дитини створюється стресова ситуація і виконання рішення теж стає неможливим.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю обраної теми, новизною положень та висновків. Сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції і практичні рекомендації щодо особистих немайнових правовідносин в цивілістичному процесі можуть бути використані та запроваджені у нотаріальній, судовій та виконавчій практиці для подальшого вдосконалення охорони, захисту та відновлення цих прав. У науково-дослідній сфері - для подальших розробках та вдосконалення теоретичних основ особистих немайнових правовідносин в цивілістичному процесі. У сфері нормотворчості - для вдосконалення законодавства в сфері нотаріату, цивільного судочинства та примусового виконання рішень.

Рекомендації по вдосконаленню законодавства України у сфері реалізації, охорони, захисту та відновлення особистих немайнових прав отримали схвальну оцінку в комітеті з питань правової політики та правосуддя Верховної Ради України (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у законотворчу діяльність № 04-29/15-855 (91423)) та в Міністерстві юстиції України (довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження № 7792/1.7/33-18).

У навчальному процесі - при викладанні навчальних дисциплін «Цивільний процес», «Нотаріальний процес», «Процедура нотаріального посвідчення договорів», «Засвідчення безспірних фактів в нотаріальному процесі», «Особливості виконання рішень судів в немайнових спорах», «Виконавчий процес», при підготовці підручників, навчальних посібників, практикумів із зазначених дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Дослідження виконане дисертанткою самостійно. Основні положення, висновки та розробки, що характеризують новизну роботи, теоретичне та практичне значення її результатів, одержано на основі власних досліджень. Використані в дисертації ідеї, положення чи гіпотези інших авторів лише підкріплюють ідеї здобувача та мають відповідні посилання. Усі публікації здійснено без співавторства.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертаційної роботи обговорювалися на засіданні кафедри нотаріального та виконавчого процесу і адвокатури юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протоколи від 22 грудня 2017 року; від 17 квітня 2018 року; від 12 вересня 2018 року; від 22 березня 2019 року; від 09 вересня 2019 року).

Основні положення, висновки та рекомендації оприлюднені автором у виступах і доповідях на міжнародних, всеукраїнських науково-теоретичних, науково-практичних, наукових конференціях та семінарах: «Проблеми теорії і практики виконання рішень судів та інших органів» (м. Хмельницький, 18-19 жовтня 2013 р.), «О noua perspectiva a proceselor de integrare Europeana a Moldovei si Ucrainei: aspectul juridic» (Chisinau, 25-26 martie 2016), «Priority a strategie pre rozvoj pravnej vedy vo svete vedy» (Slovenska republika, 28-29 oktobra 2016), «Реформа виконавчого провадження: сьогодення та перспективи» ( м. Київ, 30 березня 2018 р.), «Верховенство права та правова держава» (м. Ужгород, 14-15 вересня 2018 р.), «Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи» (м. Львів, 14-15 вересня 2018 р.), «Пріоритетні напрями розвитку сучасної юридичної науки» (м. Харків, 14-15 вересня 2018 р.), «Політико-правові реформи та становлення громадянського суспільства в Україні» (м. Херсон, 5-6

жовтня 2018 р.), «Актуальні питання розвитку державності та правової системи в сучасній Україні» ( м. Запоріжжя, 26-27 жовтня 2018 р.), «Юридична наука України: історія, сучасність, майбутнє» (м. Харків, 2-3 листопада 2018 р.), «Інтеграція юридичної науки і практики як основа сталого розвитку правової системи» (м. Дніпро, 8-9 листопада 2018 р.), «Нове міжнародне право та національне законодавство - нові завдання юридичної науки» (м. Київ, 9-10 листопада 2018 р.), «Право і держава: проблеми розвитку та взаємодії у ХХІ ст.» (м. Запоріжжя, 26-27 січня 2018 р.), «Сучасні проблеми правової системи та державотворення в Україні» (м. Запоріжжя, 22-23 лютого 2019 р.)., «Актуальні проблеми виконавчого процесу України: теорія і практика» (м. Київ, 6 грудня 2019 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано індивідуальну монографію. Основні положення, висновки та пропозиції, що сформульовано в дисертації, відображено у 37 публікаціях, зокрема: в 1 одноосібній монографії; 21 науковій статті (у тому числі 14 статей у виданнях, що входять до міжнародних науково-метричних баз даних), з яких 18 статей опубліковано у наукових фахових виданнях України, 3 статті - в іноземних фахових виданнях; у 15 тезах доповідей на міжнародних і всеукраїнських науко-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, що містять 17 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (577 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 465 сторінок, з яких основний текст дисертації - 391 сторінки.