Встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст. ст. 256-259 ЦПК)

З наявністю або відсутністю юридичних фактів пов’язується можли­вість виникнення суб’єктивних цивільних прав. Вони є передумовою виникнення, розвитку і припинення правових відносин.

Порядок судочинства в цих справах урегульований статтями 256-259 ЦПК України. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть розглядатися в порядку окремого прова­дження при наявності наступних умов:

1) факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне зна­чення, тобто від них повинно залежати виникнення, зміна або припи­нення особистих майнових чи немайнових прав громадян і юридичних осіб;

2) чинним законодавством не передбачений інший порядок їх вста­новлення;

3) заявник не має іншої можливості одержати чи поновити загубле­ний або знищений документ, який засвідчує факт, що має юридичні на­слідки;

4) встановлення факту не пов’язано з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого суду.

Згідно зі ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлен­ня фактів, що мають юридичне значення.

1) факт родинних відносин між фізичними особами. В багатьох справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам підвідомчі справи про встановлення факту родинних відносин. В заяві необхідно вказати мету встановлення факту, який орган РАЦС і коли відмовив у видачі відповідного документа. Просити можна про підтвер­дження такого ступеня спорідненості, який може спричинити правові наслідки для заявника (одержання спадщини, пенсії тощо). Так, можли­ве встановлення факту походження особи від батьків, які перебували в шлюбі, що не може бути підтверджений відповідними документами, а органи РАЦСу відмовилися відновити необхідний запис. В порядку окремого провадження не може встановлюватися факт родинних відно­син, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити надалі своє право на житло, приміщення або на його обмін (п.7 постанови № 5 Пле­нуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» ).

¹ Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне зна­чення: Постанова Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. № 5 //

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-95.

2) факт перебування фізичної особи на утриманні. Факт перебування на утриманні підтверджується документами житлово-комунальних ор­ганів, виконкомів сільських і селищних Рад і інших організацій. При ві­дсутності документа, відмові в його видачі, одержанні документа, який не підтверджує факт утримання, можливе його встановлення у судово­му порядку. Однак сам факт перебування на утриманні не завжди поро­джує певні наслідки. Виникнення спадкоємних прав можливе при не­працездатності утриманця, що продовжувалася до дня смерті спадко­давця не менше року. Факт утримання викликає право на пенсію, якщо утриманець є членом сім’ї померлого, був непрацездатним до дня смер­ті годувальника або мав заробіток, пенсію, стипендію, але одержувана утриманцем від годувальника допомога — основне і постійне джерело засобів для існування.

3) факт каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або оде­ржання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному платежу. Факт каліцтва можна встановлювати в окремому провадженні, якщо він необхідний для одержання пенсії, допомоги по соцстраху, як­що в позасудовому порядку це зробити неможливо через те, наприклад, що втрачено акт про нещасний випадок або при його складанні було допущено помилку, відповідано до Закону України від 24 листопада 1992р. «Про охорону праці»^[57], Закону України від 23 вересня 1999 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещас­ного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спри­чинили втрату працездатності»^[58].

4) факт реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення. У судо­вому порядку встановлюється не сам факт усиновлення, шлюбу, розір­вання шлюбу, а його реєстрація в книгах запису актів громадянського стану, якщо в органах РАЦСу не збереглися відповідні записи і вони ві­дмовилися їх відновити.

5) факт належності правовстановлюючих документів особі, прізви­ще, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в доку­менті, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом на­родження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або пас­порті. Ці справи в судах виникають внаслідок помилок у документах. Але помилки можуть виправляти насамперед організації, які видали да­ний документ. Тому суд повинен переконатися, що документ належить саме заявнику і що організація не має можливості внести необхідні ви­правлення. При цьому суд не має права встановлювати ідентичність імен, по батькові і прізвищ осіб, по-різному іменованих у різних доку­ментах.

При розгляді справи про встановлення фактів належності правовс- тановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з відповід­ними даними цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження чи па­спорті (в тому числі факту належності правовстановлюючого докуме­нта, в якому допущені помилки в прізвищі, імені, по батькові або заміст імені та по батькові зазначені ініціали), суд повинен запропо­нувати заявникові подати докази про належність йому даного докуме­нта. Виправлення в документах можуть вносити тільки органи, що їх видали.

Також в окремому провадженні розглядаються справи про встанов­лення фактів:

- факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу.

- народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації ор­ганом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

- смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації орга­ном державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

- смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасно­го випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природ­ного характеру.

В порядку окремого провадження допускаються також встановлення і не зазначених фактів за умови, що вони є юридичними і чинним зако­нодавством не передбачено інший (несудовий) порядок їх встановлення (факт батьківства у разі смерті передбачуваного батька, факт визнання батьківства відносно дитини, яка народилася до 1 жовтня 1968р., реєст­рація батьківства, факт прийняття спадщини, місце відкриття спадщини тощо). Суд може встановлювати факти і тоді, коли вони за іноземним законодавством тягнуть правові наслідки для заявника і рішення суду необхідно заявнику для застосування у відносинах з громадянами ін­ших держав, наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину в особи, яка за законодавством України не віднесена до кола спадкоємців за законом.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдик­ції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб’єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтвердже­ний відповідним документом у зв’язку з його втратою, знищенням архі­вів тощо.

За правилами про підсудність справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються судами за місцем проживан­ня заявника (ст. 257 ЦПК).

Заявниками у таких справах можуть бути фізичні особи, які заінте­ресовані у встановленні певних фактів, оскільки від цього залежить можливість реалізації їхніх суб’єктивних прав.

Не розглядаються в судовому порядку заяви про встановлення на­лежності до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служ­би, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання пора­нень і контузій при виконанні обов’язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідно­сті та часу її настання, про закінчення навчального закладу і здобуття відповідної освіти, одержання урядових нагород тощо.

Не встановлюються судом факти належності особі документів, що посвідчують особу громадянина (паспорта, військового квитка тощо). Поряд з тим, суди мають право розглядати справи про встановлення фактів належності громадянам довідок про поранення, перебування в госпіталях у зв’язку з пораненням, повідомлень військкоматів та інших органів військового управління про загибель або зникнення без вісти певних осіб у зв’язку з обставинами воєнного часу, також заповітів, страхових свідоцтв, полісів, ощадних книжок, трудової книжки та ін­шого документа про трудовий стаж, оскільки вони не належать до до­кументів, які посвідчують особу.

В заяві про становлення факту, що має юридичне значення, вказу­ється мета встановлення юридичного факту, оскільки вона дає можли­вість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. В заяві необхідно також вказати причини немо­жливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та вказати докази його існування. З урахуванням зазначеної в заяві мети, суд визначає коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі.

Рішення суду у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, складається за загальними вимогами щодо су­дових рішень, однак його особливістю є те, що в резолютивній час­тині, крім висновку про задоволення заяви, суд чітко визначає, який факт встановлено та мету його встановлення. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах реєст­рації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не за­мінює документів, що видають зазначені органи, а є лише підста­вою для їх одержання.

23.7.