Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (ст. ст. 246-250 ЦПК)

Громадянин може бути в судовому порядку визнаний безвісно від­сутнім, якщо протягом одного року за місцем його постійного прожи­вання немає відомостей про місце його знаходження.

При неможливості встановити день одержання останніх відомостей про відсутність початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що випливає за тим у який були отримані останні відомості про відсутнього, а при неможливості установити цей місяць — перше січня наступного року. Судове визнання громадянина безвісно відсутнім ви­кликане необхідністю захисту інтересів інших осіб (громадян і органі­зацій), для яких тривала відсутність цього громадянина є перешкодою в здійсненні своїх прав.

Громадянин може бути в судовому порядку оголошений померлим, якщо в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його знаходження протягом трьох років, а якщо він пропав безвісти при обставинах, що загрожували смертю або які дають підставу при­пускати його загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців.

Військовослужбовець чи інший громадянин, який пропав без вісти у зв’язку з воєнними діями, може бути в судовому порядку оголошений померлим не раніше, ніж після закінчення двох років із дня закінчення воєнних дій.

Днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набуття законної сили рішення суду про оголошення його померлим. У разі оголошення померлим громадянина, який пропав безвісти при об­ставинах, які загрожують смертю чи дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті цього громадянина день його передбачуваної загибелі.

Підсудність цих справ визначена за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна (ст. 246 ЦПК).

На порушення справи подається заява, у якій, крім відображення за­гальних вимог, згідно зі ст. 247 ЦПК, повинно бути зазначено, для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну від­сутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізич­ній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу при­пускати її загибель від певного нещасного випадку.

Суддя в порядку підготовки справи до розгляду з’ясовує осіб (роди­чів, співробітників і ін.), які можуть дати відомості про відсутнього, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання ві­дсутнього (житлово-комунальні органи, органи внутрішніх справ або виконавчий комітет місцевої Ради) і за останнім місцем його роботи про наявність відомостей щодо відсутнього.

Одночасно суд вживає заходи через органи опіки і піклування щодо призначення опікуна для охорони майна відсутнього, а якщо потрібно, то і для управління цим майном (ст. 248 ЦПК).

Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у зая­ві, і осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати і постановляє рі­шення про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення її померлою (ст. 249 ЦПК).

Якщо особа, яка в судовому порядку була визнана безвісно відсут­ньою або оголошена померлою, появиться, суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання з участю цього громадянина, заяв­ника й інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнан­ня особи безвісно відсутньою або оголошення померлою (ст. 250 ЦПК України).

Із заявою про скасування рішення суду може звернутися безпосере­дньо особа, щодо якої ухвалене рішення, та інші заінтересовані особи, що потерпають від її відсутності.

Рішення суду після набуття законної сили повинно бути направлено відповідному органу реєстрації актів громадянського стану для анулю­вання запису про смерть громадянина, а також органам опіки і піклу­вання для зняття опіки над майном.

23.5.