Умови об’єднання і роз'єднання позовів

4.1. Загальні умови об’єднання позовів

Пред’являючи позовну заяву позивач зразу може об’єднати у ній декілька позовних вимог, але при цьому повинні бути до­тримані вимоги, які пред’являються до змісту та форми позов­ної заяви статтями 119, 120 ЦПК, а також вимоги, передбаче­ні ст.

Вважаємо доцільним зупинитися на аналізі терміна, який застосовується законодавцем у цій нормі, - «вимоги, які по­в’язані між собою», оскільки викладення цього положення та­ким чином не дає відповіді на запитання, які це саме вимоги. Слід виходити із предмета позову, тобто ці позовні вимоги ма­ють виникати із одних правовідносин, тобто регулюватися од­ним нормативним актом, бути однорідними, але при цьому слід враховувати не тільки матеріальний критерій, а й проце­суальний, що спільний їх розгляд є доцільним. Наприклад, позивач, пред’являючи позов про розірвання шлюбу у цій са­мій заяві (одній позовній заяві) може зазначити вимогу щодо визначення місця проживання дитини з ним, а також про стягнення аліментів. Отже, ці вимоги пов’язані між собою, оскільки випливають з одних сімейних правовідносин, регу­люються одним нормативним актом - Сімейним кодексом, їх спільний розгляд є доцільним, оскільки питання місця про­живання дитини та її утримання і виховання після розірвання шлюбу повинно мати пріоритетне значення для батьків.

У теорії цивільного процесу виділяють взаємозалежні по­зови.

У ст. 126 ЦПК закріплено правила об’єднання позовів (са­мостійних) у одне провадження та роз’єднання позовів.

Оскільки нині у ЦПК має місце нова стадія цивільного про­цесу - попереднє судове засідання (ст. 130 ЦПК), тому слід уточнити, що об’єднання позовів та їх роз’єднання може мати місце: під час відкриття, після відкриття провадження у спра­ві (ст. 129 ЦПК), на стадії попереднього судового засідання (ст.

Щодо умов об’єднання позовів, то вони визначені у ч. 1 ст. 126 ЦПК. Так, в одне провадження об’єднуються:

1) декілька однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;

2) декілька однорідних вимог за позовами одного й того са­мого позивача до різних відповідачів;

3) декілька однорідних вимог за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Судова практика

1 )До суду звернувся гр. Б. з самостійними позовами про ви­плату йому грошей за виконання облицювальних робіт наріз­них об’єктах (відповідно до різних договорів підряду), які бу­ли укладені з одним відповідачем - БМУ-2 тресту «Будівель­ник». Об’єднання таких позовів в одне провадження зумовле­не їх однорідністю гпа суб’єктним складом - один і той самий позивач та один і той самий відповідач.

2) До суду звернувся гр. Б. з самостійними позовами про від­шкодування йому матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті злочинних дій Іваненка, Петренка, Сидоренка. Тут має місце солідарна відповідальність. Однорідність вимог одного і того самого позивача до різних відповідачів.

3) Щодо третього випадку, то однорідні самостійні вимо­ги позивачів громадян Б., Ю., С. щодо виплати їм грошей як членам будівельної бригади згідно з одним договором підряду на виконання малярських робіт до одного і того ж самого відповідача - БМУ-2 тресту «Будівельник» можуть бути об’єднані в одне провадження, де позивачів буде декілька, а відповідач один.

Про об’єднання позовних вимог у одне провадження суддя постановлює ухвалу, яка за ст. 293 ЦПК не підлягає оскар­женню окремо від рішення суду, оскільки не перешкоджає по­дальшому руху справи.

Об’єднання позовів може бути як з ініціативи суду, так і за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

4.2. Роз'єднання позовів

Залежно від обставин справи суддя чи суд мають право пос­тановити ухвалу про роз’єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог (позовів) у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи.

У ст. 126 ЦПК йдеться про об’єднання та роз’єднання позо­вів. На практиці виникають спірні питання щодо правильного розуміння редакції цієї норми. У ній йдеться про об’єднання самостійних первісних позовів та роз’єднання первісного по­зову, який складається із окремих вимог (самостійних по­зовів) на окремі провадження. У судовій практиці мають місце випадки, коли роз’єднуються в окремі провадження первіс­ний позов та позов третьої особи із самостійними вимогами чи зустрічний позов. Такі дії є неправильними, оскільки позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору між сторонами є відносно самостійним та виникає на базі первісно­го позову. Аналогічна ситуація має місце і з зустрічним позо­вом.

4.3. Первісний та зустрічний позови

Первісний позов відрізняється від всіх наступних позовів лише часом подання до суду, оскільки він подається першим і визначає статус суб’єктів у справі. Так, позивач за первісним позовом зберігає свій статус незалежно від пред’явлення позо­ву третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору та зустрічного позову. Зміна стутусу відбувається лише в тому разі, якщо первісний позов залишається без розгляду чи провадження по ньому закривається, тоді становище осіб, які беруть участь у справі, змінюється залежно від того, чий позов продовжує розглядатися.

Зустрічний позов - звернення відповідача з самостійною вимогою до позивача через суд з вимогою про припинення пра­вопорушення, оспорювання чи невизнання його права у про­цесі, а також відшкодування шкоди, коли провадження у справі було відкрито за заявою позивача.

Згідно зі ст, 123 ЦПК зустрічний позов може бути пред’яв­лений на стадії до попереднього судового засідання, тобто після відкриття провадження у справі (протягом одного міся­ця - ст. 129 ЦПК), і під час попереднього судового засідання.

Виходячи з принципу рівності прав та обов’язків сторін, які закріплені у ч, 1 ст. 31 ЦПК, позивач має право на пред’яв­лення позову. В свою чергу, його право повинно бути врівнова­жене правом відповідача, яке може виявлятися у двох проце­суальних формах: заперечення відповідача проти позову чи пред’явлення ним зустрічного позову. Хоча ст. 123 ЦПК іме­нується «Зустрічний позов», але у ній йдеться про процедуру пред’явлення зустрічного позову. Вдалою була назва ст. 140 ЦПК 1963 р., а саме: «Пред’явлення зустрічного позову».

Зустрічний позов є одним із основних процесуальних засо­бів відповідача як у захисті від первісного позову, так і в одно­часному задоволенні особистих вимог відповідача до позива­ча.

Тому питання пред’явлення зустрічного позову відповіда­чем та його прийняття судом безпосередньо пов’язане з гаран­тованим відповідачеві правом на судовий захист від претензій позивача та задоволенням особистих вимог відповідача, які сформульовані останнім у його зустрічній позовній заяві.

Відповідач може захищати свої права та інтереси шляхом пред’явлення заперечень, які можуть бути як матеріального, так і процесуального характеру. Але на практиці мають місце випадки:

1) одночасного пред’явлення заперечень проти позову та зу­стрічного позову;

2) пред’явлення заперечень проти позову;

3) пред’явлення зустрічного позову.

Розглянемо заперечення проти позову.

Матеріально-правові заперечення спрямовані проти суті позову.

Процесуально-правові заперечення - це доводи відповіда­ча, якими він намагається довести неправомірність виникнен­ня даного судового процесу, наприклад, неналежність справи до компетенції суду, непідсудність даної справи суду тощо.

Щодо зустрічного позову, то він пред’являється шляхом подання зустрічної позовної заяви, яка подається з додержан­ням загальних правил пред’явлення позову, повинна відпові­дати вимогам статей 119 і 120 ЦПК.

У ст. 123 ЦПК йдеться не лише про форму і зміст зустрічної позовної заяви, а про процедуру її пред’явлення, тобто підсуд­ність. Щодо підсудності, то при пред’явленні до суду зустріч­ної позовної заяви застосовуються положення ч. 2 ст. 113 ЦПК, якою регламентується підсудність кількох вимог, по­в’язаних між собою. Так, зустрічний позов незалежно від його підсудності пред’являється в суді за місцем розгляду первіс­ного позову. Це зумовлене тим, що фактично зустрічний по­зов - це позов первісного відповідача до первісного позивача, та такі позови взаємно пов’язані, оскільки, виходячи із прин­ципу рівності сторін, зустрічний позов є способом захисту інтересів відповідача. Тому спільний розгляд таких позовів є доцільним, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватись, або коли за­доволення первісного позову може виключити повністю або частково задоволення зустрічного позову,

У ч. 2 ст. 123 ЦПК йдеться про те, що до зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених ч. 1 даної статті щодо форми та змісту, застосовуються положення стат­ті 121 ЦПК, тобто якщо заява не відповідає вимогам щодо змісту та форми та не сплачено державне мито (судовий збір) чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечен­ня розгляду справи, суд постановляє ухвалу та надає відпові­дачеві строк для усунення недоліків заяви. Якщо у встановле­ний строк недоліки зустрічної позовної заяви не будуть усуну­ті, суддя повертає цю заяву відповідачу, про що виносить ухвалу. Така ухвала може бути оскаржена (п. З ч. 1 ст, 293 ЦПК).

Вважається доцільним звернути увагу на наслідки повер­нення зустрічної позовної заяви у порядку ст. 121 ЦПК, як та­кої, що не відповідає вимогам закону. Частиною 5 ст. 121 ЦПК передбачено, що повернення позовної заяви (зустрічної позов­ної заяви, - С.Ф.) не перешкоджає повторному зверненню із за­явою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. Але при цьому слід врахову­вати положення ст.

4.4. Позов третьої особи з самостійними вимогами

Позов третьої особи із самостійними вимогами - віднос­но самостійний позов щодо первісного позову між сторонами. Він пред’являється до однієї чи обох сторін у справі, у якій відкрито провадження за первісним позовом між сторонами, з метою захисту своїх власних прав та інтересів, відмінних від прав та інтересів сторін щодо предмета спору між сторонами з метою недопущення ухвалення рішення, яке порушуватиме права третьої особи.

Позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору між сторонами може бути пред’явлений на стадіях: після відкриття провадження у справі (ст. 129 ЦПК), у попе­редньому судовому засіданні (ст. 130 ЦПК), на стадії підготов­ки до судового розгляду (ч. 6 ст. 130 ЦПК), на стадії судового розгляду, тобто до ухвалення судом рішення (ч. 1 ст. 35 ЦПК).

У ст. 34 ЦПК йдеться про таких суб’єктів цивільних процесу­альних правовідносин, як треті особи із самостійними вимогами щодо предмета спору, які можуть вступити у справу до закінчен­ня судового розгляду, пред’явивши позов до однієї чи обох сторін. Фактично ст, 125 ЦПК та статті 123, 124 ЦПК можуть збігатися щодо підстав об’єднання первісного позову із позовом третьої осо­би з самостійними вимогами (ч, 2 ст. 123 ЦПК) та вимогами щодо змісту та форми позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору (статті 119,120,121 та 124 ЦПК).

5,