4. Структура навчальної дисципліни

4.1.1. Розподіл часу навчальної дисципліни за темами (денна форма навчання)

4.1.2. Розподіл часу навчальної дисципліни за темами (заочна форма навчання)

4.1.3 Питання, що виносяться на самостійне опрацювання

5. Індивідуальні навчально-дослідні завдання

5.1.1. Теми проектно-реферативної роботи

1. У чому полягає метод складання балансових аркушів і «мозкового штурму»?

2. Назвіть засоби, які забезпечують ефективність ділової бесіди.

3. Охарактеризуйте механізми проведення переговорів.

4. Який специфічний продукт є найуспішнішим результатом переговорного процесу?

5. Чим відрізняється конфліктна боротьба з боротьбою сторін на переговорах?

6. Покажіть відмінність між дистрибутивними та інтегративними типами переговорів

7. Охарактеризуйте основні форми ведення міжособових переговорів.

8. Визначте опорні моменти бесіди як форми ведення переговорів.

9. Схарактеризуйте напрями розвитку теорії і практики переговорів.

10. Дайте визначення переговорам. У чому полягає мета їх проведення?

11. Назвіть послідовність підготовки до переговорів.

12. Визначте і опишіть два основні напрямки роботи під час підготовки до переговорів.

13. Назвіть правила, які пропонуються для використання при фізичному контакті з терористами.

14. Визначте, коли переговори із звільненню заручників вважається успішними, які при цьому проходять стадії?

15. Які стадії проходять дії правоохоронних органів у ситуації захоплення заручників терористами?

16. Назвіть основні моделі поведінки під час переговорного процесу й охарактеризуйте їх.

17. Сформулюйте визначення маніпуляції.

18. Назвіть маніпуляції, засновані на правилах пристойності.

19. Які основні стратегії використовують у переговорному процесі?

20. Вивчення переговорів: основні підходи та методи.

21.

6. Методи навчання

Під час викладання курсу поєднуються традиційні методи, прийоми та форми викладання у вищій школі з новими, що передбачають використання активних форм навчання, різнопланової науково-дослідної роботи студентів під безпосереднім керівництвом викладача. На семінарських заняттях використовуються наступні методи навчання: підготовка доповідей, проведення обговорення дискусійних питань в малих групах шляхом дебатів, переговорів, перегляд навчальних відеороликів, мозковий штурм, робота над вирішенням ситуаційних різнопланових завдань (кейсів), підготовка презентацій та доповідей на задану тему. При вивченні тем використовуються методи пов’язані з моделюванням ситуативних задач та використанням інтерактивних методів навчання. При проведенні лекцій використовуються інформаційні технології та мультимедійний супровід.

7. Перелік питань та завдань, що виносяться на підсумковий контроль

Питання до заліку

101. Конфлікт – добро чи зло у суспільстві. Ознаки конфлікту.

102. Вигоди та втрати від конфлікту.

103. Функції конфлікту.

104. Види конфліктів.

105. Структура конфлікту.

106. Поняття конфліктогенів.

107. Деструктивна характеристика конфлікту.

108. Альтернативні види вирішення конфліктів та спорів.

109. Медіація як основний спосіб альтернативного вирішення спорів. Поняття і природа. Мета та передумова.

110. Технологія діагностики конфлікту.

111. Відмінність медіації від переговорів та арбітражу.

112. Завдання медіації. Компоненти медіації.

113. Сфери застосування медіації. Зв’язок медіації з іншими сферами знань.

114. Принципи медіації.

115. Види медіації.

116. Внутрішня присудова медіація за моделлю « суддя-медіатор»

117. Зовнішня присудова медіація.

118. Моделі медіації. Поняття. Ролі медіатора в процесі медіації.

119. Трансформативна медіація. Суть.

120. Наративна медіація. Суть.

121. Учасники медіації. Як здійснюється право на медіація?

122. Особливості розвитку медіації на Україні.

123. Сторони медіації. Правові умови сторін у медіації.

124. Права і обов’язки сторін медіації.

125. Медіатор як професія. Функції медіатора. Підготовка медіаторів.

126. Права і обов’язки медіатора. Відповідальність медіатора.

127. Інші учасники медіації. Їх роль у процесі медіації.

128. Компетентності медіатора.

129. Конфліктологічні компетентності медіатора.

130. Комунікативні компетентності медіатора.

131. Види слухань. Комунікаційний квадрат.

132. Процедурна компетентність медіатора.

133. Рефлексивна компетентності медіатора.

134. Правова компетентності медіатора.

135. Техніки медіатора.

136. Невербальна комунікація.

137. Постановка запитань до учасників медіаційного процесу.

138. Сутність перефразування як техніки. Мета перефразування. Правила.

139. Робота з емоціями. Емоційний квадрат.

140. Цілісність структурованість, гнучкість процедури медіації. Суть.

141. Етап підготовки «Премедіація». Фази.

142. Ознайомлення сторін з фазами медіаційних переговорів. Медіабельність спору. Поняття та суть.

143. Стадії медіації. Підготовча стадія: основні завдання ті цілі.

144. Договір про проведення медіації. Суть угоду. Функції договору.

145. Стадія збору інформації та визначення тем для обговорення.

146. Правила ведення медіативних переговорів.

147. Співвідношення позицій та інтересів потреби людей. Піраміда Маслоу А.

148. Пошук та оцінка варіантів рішення при проведенні медіації.

149. Тести для оцінки рішень медіації. Назви та суть.

150. Оформлення домовленостей. Угода за результатами медіації.

151. Стадія постмедіації. Суть. Основні завдання постмедіації.

152. Основні види міжнародних стандартів медіації. Документи розвитку стандартів медіаційної процедури.

153. Європейські стандарти медіації. Рада Європи; Європейський Союз

154. Медіація в Українському праві. Фактори правового регулювання медіації.

155. Етичні засади медіатора. Кодекс Етики медіаторів.

156. Сімейна медіація. Поле застосування.

157. Особливості та причина сімейних конфліктів.

158. Проведення сімейної медіації. Участь дітей.

159. Бізнес-медіація – поняття та суть. Сфери застосування. Медіабельність.

160. Особливості проведення бізнес-медіації.

161. Додаткові можливості бізнес-медіації.

162. Медіація в трудових відносинах. Суть, особливості.

163. Трудові спори та конфлікти.

164. Фази медіаційного процесу у трудових відносинах

165. Квазі-медіація. Індифікатори медіабельності трудового спору.

166. Медіація в адміністративно-правових відносинах.

167. Види спорів в адміністративно-правових відносинах.

168. Медіабельність в адміністративно- правових відносинах.

169. Поняття та ознаки відновного правосуддя.

170. Принципи та форми відновного правосуддя.

171. Медіація в діяльності суддів. Форми врегулювання спорів за участю судді.

172. Засади, на яких ґрунтується врегулювання спорів за участю судді.

173. Процедура та стадії проведення врегулювання спорів за участю судді.

174. Обмеження проведення врегулювання спорів за участю судді.

175. Цілі проведення спільних та закритих нарад при проведенні врегулювання спорів за участю судді.

176. Переваги та спільні сторони медіації та врегулювання спору за участю судді.

177. Фактори підвищення інтересу до медіації у адвокатській практиці.

178. Практика європейських країн у застосування медіації у діяльності адвокатів.

179. Етичні засади діяльності адвокатів. Дотримання.

180. Принцип конфіденційності у адвокатській практиці.

181. Медіація в діяльності адвокатів. Можливості.

182. Відмінності у роботі адвоката і медіатора.

183. Медіація в сфері нотаріату. Складності та можливості.

184. Принципи медіації щодо нотаріату.

185. Визначення сутності дій, що вчиняється нотаріусом до виникнення спору з метою уникнення спору.

186. Застосування медіації в окремих сферах нотаріальної практики.

187. Договори у спадкових правовідносинах; Договори у сімейних правовідносинах; Договори відчуження майна. Застосування медіації з метою уникнення спорів.

188. Проблемні питання медіації у нотаріальній сфері.

189. Медіація у діяльності прокурора. Медіабельність у даній сфері.

190. Модель участі прокурора у примирних процедурах: делегована медіація; медіація у рамках повноважень прокурора; комбінована модель.

191. Ювенальна юстиція. Роль прокурора у запровадженні медіації.

192. Впровадження альтернативних заходів у кримінальному судочинстві.

193. Функції прокурора як медіатора.

194. Медіація в діяльності державного виконавця.

195. Право на медіацію на усіх стадіях судового та досудового процесу.

196. Медіація в діяльності приватного виконавця.

197. Питання примусового виконання угод.

198. Завершальна стадія судового провадження.

199. Медіація як елемент допомоги сторонам для порозуміння.

200. Міжнародна практика у застосуванні медіації у судових провадженнях.

8. Розподіл балів, які отримують здобувачі вищої освіти з навчальної дисципліни

Контрольні заходи включають у себе поточний та підсумковий контроль.

Поточний контроль.

До форм поточного контролю належить оцінювання:

- рівня знань під час семінарських, практичних, лабораторних занять;

- якості виконання індивідуальної та самостійної роботи.

Поточний контроль здійснюється під час проведення семінарських, практичних та лабораторних занять і має за мету перевірку засвоєння знань, умінь і навичок курсантом (студентом, слухачем) з навчальної дисципліни.

У ході поточного контролю проводиться систематичний вимір приросту знань, їх корекція. Результати поточного контролю заносяться викладачем до журналів обліку роботи академічної групи за національної системою оцінювання («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно»).

Оцінки за самостійну та індивідуальну роботи виставляються в журнали обліку роботи академічної групи окремою графою за національною системою оцінювання («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно»). Результати цієї роботи враховуються під час виставлення підсумкових оцінок.

При розрахунку успішності здобувачів вищої освіти в Університеті враховуються такі види робіт: навчальні заняття (семінарські, практичні, лабораторні тощо); самостійна та індивідуальна роботи (виконання домашніх завдань, ведення конспектів першоджерел та робочих зошитів, виконання розрахункових завдань, підготовка рефератів, наукових робіт, публікацій, розроблення спеціальних технічних пристроїв і приладів, моделей, комп’ютерних програм, виступи на наукових конференціях, семінарах та інше); контрольні роботи (виконання тестів, контрольних робіт у вигляді, передбаченому в робочій програмі навчальної дисципліни). Вони оцінюються за національною системою оцінювання («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно»).

Результат навчальних занять за семестр розраховується як середньоарифметичне значення з усіх виставлених оцінок під час навчальних занять протягом семестру та виставляється викладачем в журналі обліку роботи академічної групи окремою графою.

Результат самостійної роботи за семестр розраховується як середньоарифметичне значення з усіх виставлених оцінок з самостійної роботи, отриманих протягом семестру та виставляється викладачем в журналі обліку роботи академічної групи окремою графою.

Студент (слухач), який отримав оцінку «незадовільно» за навчальні заняття або самостійну роботу, зобов’язаний перескласти її.

Загальна кількість балів (оцінка), отримана здобувачем за семестр перед підсумковим контролем, розраховується як середньоарифметичне значення з оцінок за навчальні заняття та самостійну роботу, та для переводу до 100-бальної системи помножується на коефіцієнт 10.

Підсумковий контроль.

Підсумковий контроль (залік) проводиться з метою оцінки результатів навчання на певному ступені вищої освіти або на окремих його завершених етапах.

Для обліку результатів підсумкового контролю використовується поточно-накопичувальна інформація, яка реєструються в журналах обліку роботи академічної групи. Результати підсумкового контролю з дисциплін відображуються у відомостях обліку успішності, навчальних картках студентів.9слухачів), залікових книжках. Присутність студентів (слухачів) на проведенні підсумкового контролю обов’язкова. Якщо студент (слухач) не з’явився на підсумковий контроль (залік, екзамен), то науково-педагогічний працівник ставить у відомість обліку успішності відмітку «не з’явився».

Підсумковий контроль (залік) оцінюється за національною шкалою. Для переводу результатів, набраних на підсумковому контролі (екзамені, заліку), з національної системи оцінювання в 100-бальну вводиться коефіцієнт 10, таким чином максимальна кількість балів на підсумковому контролі (екзамені, заліку), які використовуються при розрахунку успішності курсантів (студентів, слухачів), становить - 50

Підсумкові бали з навчальної дисципліни визначаються як сума балів, отриманих здобувачем протягом семестру та балів, набраних на підсумковому контролі (заліку).

Студент (слухач), який під час складання підсумкового контролю отримав оцінку «незадовільно», складає підсумковий контроль (екзамен, залік) повторно. Повторне складання підсумкового контролю (екзамену, заліку) допускається не більше двох разів з кожної навчальної дисципліни, у тому числі один раз – викладачеві, а другий – комісії, що створюється навчально-науковими інститутами (факультетами). Незадовільні оцінки виставляються тільки в відомостях обліку успішності. Курсантам (студентам, слухачам), які отримали не більше як дві незадовільні оцінки (нижче ніж 60 балів) з навчальної дисципліни, можуть бути встановлені різні строки ліквідації академічної заборгованості, але не пізніше як за день до фактичного початку навчальних занять у наступному семестрі. Курсанти (студенти, слухачі), які не ліквідували академічну заборгованість у встановлений термін, відраховуються з Університету. Особи, які одержали більше двох незадовільних оцінок (нижче ніж 60 балів) за підсумковими результатами вивчення навчальних дисциплін з урахуванням підсумкового контролю, відраховуються з Університету.

9. Шкала оцінювання: національна та ECTS

10. Інформаційне та методичне забезпечення навчальної дисципліни

10.2. Рекомендована література

Нормативні джерела

16. Конституція України від 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

17. Загальна декларація прав людини Прийнята і проголошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року. Офіційний вісник України. 2008. № 93. Ст. 89, стаття 3103, код акту 45085/2008.

18. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року. Офіційний вісник України. 1998. № 13. Ст. 270.

19. Європейський кодекс поведінки для медіаторів. URL: http:.ec.europa. eu/civiljustice/adr/adr_ec_code_conduct_en.pd

20. Кодекс етики медіатора. URL : http:.ukrmediation.com.ua/ua/about_center/mediator_code_of_ethics/

21. Проект Закону України «Про медіацію» від 27 грудня 2015 р. № 3665, внесений на розгляд Верховної Ради України народними депутатами А. І. Шкрум та ін. URL: http:.w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57463.

22. Проект Закону України «Про медіацію» (альтернативний) від 29 грудня 2015 р., № 3665-1, розгляд Верховної Ради України народними депутатами С.В. Ківаловим та ін. URL : http:.w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc 4_1?pf3511=57620

23. Резолюція Європарламенту від 25 жовтня 2011 р., (2011/2117(INI), "Щодо альтернативного вирішення спорів в цивільних, комерційних та сімейних справах". URL: http:.www.europarl.europa.eu/

24. Директива № 2008/52/ЄС Європейськогопарламенту і Ради "Про деякі аспекти посередництва (медіації) в цивільних та комерційних справах". URL: http:.zakon.rada.gov.ua/go/994_a95

25. Зелена книга від 19 квітня 2002 р. COM(2002)196 "Щодо альтернативного вирішення спорів в цивільних та комерційних справах". URL: https:.www.euromed-justice.eu/en/document/eu-2002-com-196-final-green-paper-alternative-dispute-resolution-civil-and-commercial-law

26. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R(2002)10 "Щодо медіації в цивільних справах", від 19вересня2002року.URL:https:supreme.court.gov.ua/userfiles/Rec_2002_10_2002_09_18_1.pdf

27. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R(2001)9 "Щодо альтернатив судовому вирішенню спорів між органами управління та приватними суб'єктами", схвалена 5 вересня 2001 рок. URL: https:.rm.coe.int/16805e2b59

28. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R(99)19 "Щодо медіації в карних (кримінальних) справах"від15вересня1999року.URL:http:.www.mediacio.hu/files/EU_dok/CoE_R(99)19_mediation.pdf

29. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R(98)1 "Щодо сімейної медіації" від 21 січня1998року. URL: http:.www.mediacio.hu/files

30. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року. Відомості Верховної Ради України. 2002. - № 3. Ст. 27.

31.

Основна література

20. Boulle L.,Nesic M. Mediation: principles, process practice. London, 2001. 637 р.

21. DePalo G., Trevor M.B. EU Mediation: Law and Practice. Oxford, 2012. 593 p.

22. Fisher R.,Ury W. Getting to yes: Interest-based conflict management. 3rd ed. New York, NY: Penguin Books. 240 p.

23. Hermann M., Bennett M.G. The Art of Mediation. 2nd edn. South Bend, IN: The National Institute for Trial Advocacy, 2010. 290 p.

24. KheelT.W. The keys to conflict resolution: Proven method of resolving disputes voluntarily. New York, NY: Four Walls Eight Windows, 2001. 164 p.

25. Lang M.D., Taylor A. The making of a mediator: Developing artistry in practice. Hoboken, NJ: Wiley, 2012. 288 p.

26. McCorkle S., Reese M.J. Mediation Theory and Practice. 2nd edn. Thousand Oaks, CA: Sage Pub., 2015. 247 p.

27. Moore C.W. The mediation process: Practical strategies for resolving conflict, 3rd ed. San Francisco, CA: Jossey-Bass, 2014. 704 p.

28. Stitt A.J. Mediation: A Practical Guide. London: Cavendish Publ. Group, 2004. 150 p.

29. Белінська О.В. Медіація альтернативне вирішення спорів / О.В. Белінська. Вісник Вищої ради юстиції. 2011. № 1(5). С. 158-173.

30. Кононов В.В. Петровська М.П. Критерії медіабельності земельних спорів.. Електронне наукове фахове видання «Юридичний науковий електронний журнал». - № 4. - 2016. С. 90-93. Електронний ресурс: http:.www.lsej.org.ua/index.php/arkhiv-nomeriv/2-uncategorised/57-4-2016-ukr.

31. Кучерова М.П. Розмежування медіації та інших альтернативних способів вирішення земельних спорів за участю третьої нейтральної сторони.. Електронне наукове фахове видання «Юридичний науковий електронний журнал». - № 6. - 2017. С. 173-176. Електронний ресурс: http:.lsej.org.ua/6_2017/51.pdf

32. Лейба Л.В. Правове регулювання вирішення земельних спорів: дис.... канд. юрид.наук : 12.00.06; Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого. Х., 2005. 18 c.

33. Леко Б.А., Чуйко Г.В. Медіація: підруч. Чернівці : Книги - ХХІ, 2011. 464 с.

34. Практичне застосування медіації. Практично-методичний посібник викладача. Київ, 2016. 110 с.

35. Шемшученко Ю. С. Земельні спори. Юридична енциклопедія. − К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана. − К., 1999. − Т. 2. − С. 590-591.

36. Шумова К.А. Принципы медиации: дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.15 / Шумова КристинаАлександровна. Саратов, 2016. 196 с.

37. Ясиновський І.Г. Імплементація процедури медіації в українське законодавство: теоретико-правовий аналіз: дис. … канд. юрид. наук. К., 2016. 295 с.

Додаткова література

50. Альтернативні способи вирішення спорів (ADR): матеріали IV львівського міжнародного форуму (Львів, 26–27 травня 2011 року). Львів: Львівський державний інститут новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола, 2009. 196 с.

51. Бобровник С.В. Компроміс і конфлікт у праві: теоретико-методологічне дослідження: автореф. дис. … д-ра юрид. наук : спец. 12.00.01. Київ, 2013. 40 c.

52. Дараганова Н. Медіація як один з альтернативних способів вирішення спорів / URL : http:.zavantag.com/docs/1886/index-34326. html?page=16.

53. Землянська В. Вивчення досвіду Польщі у сфері медіації. Право України. 2004. № 3. С. 135-137.

54. Зубко Т. Л. Медіація як спосіб альтернативного врегулювання спорів в Європейському просторі. Право: зб. наук. пр. Харків. нац. пед. ун-туім. Г. С. Сковороди. 2014. Вип. 21. С. 130–136.

55. Кисельова Т. Правове регулювання відносин із надання послуг медіації у зарубіжних країнах / Т. Кисельова. Право України. 2011. № 11–12. С. 225-236.

56. Красіловська З.В. Умови застосування медіації для врегулювання спорів із органами публічної влади: вітчизняний та зарубіжний аспекти. Теорія та практика державного управління. 2015. Вип. 4 (51). С. 200-207.

57. Лисенко О.М. Посередництво (медіація) як ефективна технологія розв’язання конфліктів за участю третьої стороні. Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. 1998. № 4. С. 154-158.

58. Лиско А. Використання позасудових способів вирішення публічно-правових спорів у США. Теоретичні та практичні проблеми застосування адміністративного та кримінального законодавства. Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, 2011. С. 31-34.

59. Проценко Д.В. Допустимість медіації в цивільних, господарських, адміністративних і трудових спорах. Юридичний журнал. № 6–7 (132–133). Київ: ВО ТОВ «Юстиніан», 2013. С. 102-107.

60. Санченко А. Медіація як демократичний й ефективний спосіб вирішення спорів: Європейські норми і досвід та українська перспектива. Голос України. 2010. 30 жовт. № 204. С. 12-13.

61. Цибуляк-Кустевич А. Роль судді в процедурах примирення та медіації (порівняльно-правове дослідження). Evropsky politicky a pravni diskurz. - 2015. - Vol. 2, Iss. 2. - С. 282-293. - Режим доступу: http:.nbuv.gov.ua/UJRN/evrpol_2015_2_2_45.

62. Ясиновський І. Г. Переваги і недоліки медіації при вирішенні правових конфліктів. Часопис Київського університету права. 2014. № 2. С. 344-347.

63. Ясиновський І.Г. Проблеми впровадження та проведення медіації в Україні. Актуальні проблеми політики. 2015. Вип. 55. С. 260-267.

64. Antes J.R., Hudson D.T., Jorgensen E.O., Moen J.K. Is a stage model of mediation necessary?. Mediation Quarterly. –1999. 16 (3). pp. 287-301.

65. Astor, H. Mediator neutrality: Making sense of theory and practice. Social Legal Studies. 2007. 16 (2). pp. 221-239.

66. Beer J.E., Stief E. The mediator’s handbook, 3rd ed. Gabriola Island, BC: New Society, 1997. 194 p.

67. Binder D.A., Bergman P., Price S.C. (1996). Lawyers as counselors. In E.W. Trachte-Huber S. K. Huber (Eds.). Alternative dispute resolution: Strategies for law and business. Cincinnati, OH: Anderson Pub. Co., 1996. pp. 51-68.

68. Borisoff D., Victor D.A. Conflict management: A communication skills approach, 2nd ed. Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall, 1998. 247 p.

69. Burke J.E., Boyle P.J. Most successful mediators are masters of negotiation. New York Law Journal. 2000. 223 (103). p. 9.

70. Cloke K. Mediating dangerously: The frontiers of conflict resolution. San Francisco, CA: Jossey-Bass, 2001. 272 p.

71. Cohen O. Listening to clients: Facilitating factors, difficulties, impediments, and turning points in divorce mediation.. Family Therapy. 2009. 36 (2). pp. 63-82.

72. Cohen O., Dattner N., Luxenburg A. The limits of the mediator’s neutrality. Mediation Quarterly. 1999. 16 (4). pp. 341-348.

73. Crowe J., Field R. The Problem of Legitimacy in Mediation. Contemporary Issues of Law. 2008. 9 (1). pp. 48-60.

74. Cruthirds K.W. The impact of humor on mediation. Dispute Resolution Journal. 2006. 61 (3). pp. 33-41.

75. Da Silveira M.A. Impartiality v. substantive neutrality: Is the mediator authorized to provide legal advice. Dispute Resolution Journal. 2007. 62 (1). pp. 26-32.

76. Davidheiser, M. Race, worldviews, and conflict mediation: Black and White Styles of Conflict revisited. Peace Change. 2008. 33 (1). pp. 60-89.

77. Davis A.M., Salem R.A. Dealing with power imbalances in the mediation of interpersonal disputes. Mediation Quarterly. 1984. 6. pp. 17-26.

78. Deitz R.M. Mediate with an expert: contrary to perceived role, they are catalysts for resolution. New York Law Journal. 2000. 223 (122). p. 56.

79. Donohue W.A., Diez M.E. Weider-Hatfield D.W. Skills for successful bargainers: A valence theory of competent mediation. In R.N. Bostrom (Ed.). Competence in communication. Beverly Hills, CA: Sage, 1984. pp. 219-255.

80. Johnston M.K., Weaver J.B., Watson K.W., Barker L.B. Listening styles: Biological or psychological differences?. International Journal of Listening. 2000. 14. pp. 32-46.

81. Kavalnė S. Mediation in Disputes between Public Authorities and Private Parties: Comparative Aspects. Jurisprudence. 2011. 18 (1). pp. 251-265.

82. Kessen S. Phasen der Mediation Interessen und Bedürfnisseals Kernelemente. In: Hensler, Martin/Koch, Ludwig (Hrsg.): Mediation in der Anwaltspraxis. 2. erg. und erw. Auflage. Bonn, 2004. - рр. 271-287.

83. Kessen S., Konig U. Eisenbahntrasse Gasteinertal. Einige Anmerkungen zur Kunst des Wartens. Zeitschrift für Konfliktmanagement(ZKM). 2002. - № 3. рр. 128-134.

84. Kessen S., Troja M. Ablauf und Phasen einer Mediation. Haft, Fritjof/Schlieffen, Katharina v. (Hrsg.): Handbuch Mediation. 3. vollständigneubearbeitete Auflage. München, 2016. рр. 329-355.

85. Knickle K., McNaughton N, Downar J. Beyond winning: Mediation, conflict resolution, and non-rational sources of conflict in the ICU. Critical Care. 2013. 16 (3). p. 308.

86. Lis R. Charakteristika eines guten Abschlussvertrags. Perspektive und Prinzipien der Mediation.. KON:SENS (Zeitschriftfür Mediation) 2/1999, 341-343.

87. Moore Ch.W. The Mediation Process. Practical Strategies for Resolving Conflict. 2-end edition. San Francisco, 1996.

88. Mosten F.S. Mediation career guide: A strategic approach to building a successful practice. San Francisco, CA: Jossey-Bass, 2001. 320 p.

89. Noble C., Dizgun L.L., Emond D.P. Mediation Advocacy: Effective Client Representation in Mediation Proceedings. Toronto: Emond Montgomery Publications, 1998. 200 p.

90. Picard C.A. Mediating interpersonal and small group conflict, rev. ed. Ottawa, ON, Canada: The Golden Dog Press, 2002. 161 p.

91. Poitras J. The strategic use of caucus to facilitate parties’ trust in mediators. International Journal of Conflict Management. 2013. 24 (1). pp. 23-39.

92. Ponte L.M., Cavenagh T.D. Alternative dispute resolution in business. Cincinnati, OH: West Educational, 1999. 433 p.

93. Roggers C.R., Schmid P.F. Person-zentriert. Grundlagen von Theorie und Praxis, r. erw. Aufl. Mainz. 2000.

94. Rosenberg M.B. Gewaltfreie Kommunikation. ElineSprache des Lebens. 8. Aufl. Paderborn. 2007.

95. Slaikeu K.A. When push comes to shove: A practical guide to mediating disputes. San Francisco, CA: Jossey-Bass, 1996. 301 p.

96. Troja M.Sch., Eckard/Kessen S. Mediation als Gegenstand der Ausbildung. In: Haft, Fritjof/Schlieffen, Katharina v. (Hrsg.): Handbuch Mediation. München, 2002. - 1297-1318.

97. Weinberger S. Klientenzentrierte Gesprächsführung. Lern-und Praxisanleitung für psychosoziale Berufe. 13. Aufl. Weinheim, Basel. 2011.

98. Wildau S.T. Transitions: Moving parties between stages. Mediation Quarterly. 1987. 16 (3). pp. 3.