<<
>>

Стаття 50. Свідок

1. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

2. Свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.

3. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.

4. Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

5. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.

1. Свідок – це учасник процесу, основна функція якого – дати правдиві показання щодо відомих йому обставин. Показання свідка – це одне з найважливіших джерел доказів в цивільному процесі, із якого суд одержує відомості про наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Свідком може бути лише фізична особа, яка може правильно сприймати обставини, що мають значення для справи та давати про ці обставини правильні (достовірні) показання.

Свідок з‘являється в процесі за клопотанням сторін. З власної ініціативи свідок показання давати не може. Процесуального статусу свідка особа набуває не в силу того, що їй щось відомо, а тому що її залучено в процес у цій якості. На час постановлення ухвали про виклик свідка суд виходить з припущення, що цій особі щось відомо, оскільки про це стверджує особа, яка заявляє клопотання про виклик свідка.

2. Ч. 1 коментованої статті вказує, що свідком може бути кожна особа. Використання слова “кожна” означає, що закон не встановлює жодних обмежень для особи свідка.

При цьому слід враховувати норму ст. 51 ЦПК, яка передбачає перелік осіб, які не можуть бути допитані в якості свідка. Закон не встановлює мінімальний вік особи, яка може бути свідком. Однак слід враховувати психологічну зрілість особи для правильного сприйняття обставин та їх переказу.

Не має обмежень також щодо участі у справі як свідків близьких родичів сторін. Такі особи можуть бути свідками, не зважаючи на те, що вони часто зацікавлені у результаті справи. Це обов‘язково враховується судом під час оцінки доказів.

3. Коментована стаття покладає на свідка обов’язок з'явитися до суду у визначений судом час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. При цьому суд не забезпечує доставку свідка до місця розгляду справи, оплату йому витрат, пов‘язаних із викликом до суду. Не передбачено також щоб ці витрати несла котрась із сторін. Усі ці питання свідок вирішує сам.

Разом з тим, практично ці витрати завжди несе сторона, зацікавлена в показаннях свідка. Бувають випадки, коли свідки вимагають оплату за свої “послуги”. Самі лише покликання на необхідність виконання громадянського обов‘язку не завжди виявляються дієвими.

Попередня оплата витрат свідка або компенсація втраченого ним заробітку однією з сторін підриває довіру до свідка, оскільки інша сторона в такому випадку може стверджувати, що свідок є заангажованим. Разом з тим, чинне законодавство не передбачає можливості відводу свідка, а тому усі ці обставини можуть впливати лише на оцінку показань свідка, але не позбавляють його права (і обов‘язку) давати показання.

У разі неможливості прибуття за викликом до суду свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд. Таке повідомлення може бути як усним, так і письмовим. Завчасне повідомлення дає суду можливість спланувати свій робочий час, попередити інших учасників процесу.

У разі неявки свідка, він може бути підданий заходу процесуального примусу у вигляді приводу.

4. Свідок, як учасник процесу має право: давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, передбачених ст.

52 ЦПК, а також на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду. Щодо компенсації витрат – див. коментар до ст. 86 ЦПК. Щодо права користуватися письмовими записами – див. коментар до ст. 181 ЦПК.

5. Свідок зобов‘язаний давати правдиві показання. Цей обов‘зок забезпечується встановленням кримінальної відповідальності за відмову давати показання або завідомо неправдиві показання. Ст. 384 КК України встановлює кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання свідка в суді. Неправдивими є показання, в яких умисно повністю або частково перекручені факти, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ст. 385 КК України передбачає кримінальну відповідальність за відмову свідка від давання показань в суді. При цьому відмова передбачає відкритий прояв небажання свідка давати показання. Форми відмови можуть бути різними – усна, письмова тощо.

6. Коментована стаття вказує, що за невиконання інших обов’язків свідок несе відповідальність, встановлену законом. Так, зокрема ст. 185-3 КпАП встановлює адміністративну відповідальність за неповагу до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка або в його непідкоренні розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а також вчинення інших дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених суді правил. При цьому передбачається можливість накладення штрафу від 3 до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

<< | >>
Источник: Науково практичний коментар до ЦПК України. 2006

Еще по теме Стаття 50. Свідок:

  1. Стаття 358. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів
  2. 2.1. Поняття та класифікація суб’єктів, які надають послуги у сфері освіти
  3. 2.2. Легітимація діяльності суб’єктів, які надають послуги у сфері освіти
  4. 4.2. Регулювання надання послуг у сфері освіти законодавством країн СНД
  5. 4.5. Напрями удосконалення українського законодавства про надання послуг у сфері освіти за рахунок прогресивного зарубіжного досвіду
  6. Стаття 11. Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі
  7. Стаття 49. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі
  8. Стаття 58. Документи, що підтверджують повноваження представників
  9. Стаття 65. Свідок
  10. Стаття 68. Перекладач
  11. Стаття 71. Обов'язок доказування
  12. Стаття 74. Способи забезпечення доказів
  13. Стаття 75. Заява про забезпечення доказів та порядок її розгляду
  14. Стаття 115. Судове доручення
  15. Стаття 271. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом
  16. Стаття 27. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у праві.
  17. Стаття 119. Форма і зміст позовної заяви
  18. Стаття 212. Оцінка доказів
  19. § 6. Розгляд судом заяв про фальшивість доказів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -