<<
>>

Стаття 201. Обов'язок суду зупинити провадження у справі

1. Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі:

1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;

2) злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі;

3) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан;

4) неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства;

5) призначення або заміни законного представника у випадках, передбачених частинами першою - третьою статті 43 цього Кодексу.

(Пункт 5 частини першої статті 201 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3551-IV від 16.03.2006)

2. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.

1. Зупинення провадження по справі – це врегульована законом і оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні по цивільній справі, викликана наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд.

Зупинення провадження в справі - це також, як і відкладення провадження в справі, перенесення судового засідання в справі на інший час, але на відміну від відкладення при зупиненні час нового судового засідання суд точно позначити не може. Судове засідання при зупиненні провадження переноситься до припинення дії перешкод, що послужили підставою зупинення провадження в справі.[70]

Необхідно вказати на відмінності зупинення провадження по справі від відкладення провадження по справі:

1) провадження у справі відкладається для здійснення судом чи сторонами визначених процесуальних дій. У зв’язку з зупиненням провадження у справі зупиняється здійснення будь-яких процесуальних дій у даній справі за деякими винятками (наприклад, дії по забезпеченню доказів);

2) якщо при відкладенні провадження у справі суд обов’язково вказує день і час нового розгляду справи, то при зупиненні провадження такий строк не вказується. Відновлення провадження можливе лише при настанні умов, які передбачені законом;

3) відкладення провадження у справі не впливає на сплив строків позовної давності, а з моменту зупинення провадження у справі призупиняється і сплив строку позовної давності;

4) перелік підстав для зупинення провадження у справі є вичерпним і розширеному тлумаченню на підлягає. В той же час, вичерпний перелік підстав для відкладення провадження у справі законом не встановлено.

Провадження у справі відновлюється на прохання сторін, з ініціативи суду, а також за заявою прокурора після усунення обставин, які спричинили його зупинення. Відновлюючи провадження у справі, суд викликає сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, на загальних підставах.[71]

2. Залежно від характеру підстав розрізняють два види зупинення провадження в справі: обов'язкове і факультативне. Обов'язкове зупинення провадження в справі передбачене тоді, коли в силу прямої вказівки закону суд зобов'язаний зупинити провадження незалежно від свого розсуду і від розсуду осіб, які беруть участь у справі. Обов‘язковими є підстави передбачені ст. 201 ЦПК.

3. Суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Біологічна смерть наступає вслід за клінічною і являє собою незворотній стан, при якому оживлення організму як цілого вже неможливе. Відповідно до Інструкції щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку, затвердженої наказом МОЗ №226 від 25.09.2000р. смерть мозку – повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює та примусовій вентиляції легенів. Смерть мозку прирівнюється до смерті людини.

Відповідно до ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті. Згідно з ч.1 ст. 47 ЦК правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Для зупинення провадження суд повинен мати достовірні докази, а саме копію свідоцтва про смерть сторони або рішення суду, що набрало законної сили, про оголошення особи померлою.

Провадження в справі зупиняється до вступу в справу або притягнення до неї правонаступника. Ця норма поширюється також на третіх осіб з самостійними вимогами.

Коментована підстава для зупинення провадження не застосовується тоді, коли спірні правовідносини не допускають правонаступництва, зокрема, коли вони пов'язані з особою померлої сторони чи третьої особи з самостійними вимогами. В таких випадках провадження в справі закривається відповідно до п.6 ст.205 ЦПК.

Смерть сторони у справі про визнання недійсними шлюбу, заповіту, договору дарування чи іншої угоди про відчуження майна не може розглядатись як підстава для закриття провадження у справі за наявності інших заінтересованих осіб, що є правонаступниками у майнових правовідносинах, з якими пов'язана вирішувана справа. Відповідно до п. 6 ст. 205 ЦПК ця подія тягне за собою закриття судом провадження в справі тільки тоді, коли спірні правовідносини не допускають правонаступництва.[72]

4. Суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі.

Відповідно до статті 106 ЦК України: злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Відповідно до Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов‘язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств” при вирішенні майнових спорів, пов'язаних з реорганізацією підприємств, господарським судам необхідно враховувати, що у разі злиття, поділу, приєднання підприємств момент переходу майна та відповідних прав і обов'язків до нових підприємств визначається, якщо інше не передбачено законом чи постановою про реорганізацію, днем підписання передаточного або розподільного акта чи балансу, і тому може не співпадати у часі з моментом здійснення реорганізації підприємства, тобто виключення його з державного реєстру.

Якщо в розподільному акті (балансі) відображено лише розподіл майна, а дані про розподіл кредиторської і дебіторської заборгованості відсутні, розподіл заборгованості за наявності спору здійснюється між новоутвореними підприємствами пропорційно вартості отриманого ними майна (п.10).

Нові підприємства, до яких в результаті реорганізації перейшли майнові зобов'язання, несуть за ними матеріальну відповідальність і у випадку, якщо прийняте ними майно не покриває вимог кредиторів у межах, визначених установчими документами про реорганізацію правопопередника. Перетворення державного підприємства на підприємство, засноване на іншій формі власності, не припиняє його зобов'язань.

Вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу. Отже у разі виникнення питань, пов'язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов'язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.

У разі якщо реорганізація підприємства сталася під час вирішення господарським судом спору, учасником якого воно є, господарський суд за клопотанням відповідного підприємства чи організації або за власною ініціативою здійснює заміну сторони у спорі її правонаступником згідно із статтею 25 Господарського процесуального кодексу України. Процесуальне правонаступництво може мати місце і в тому разі, коли реорганізація відбулася до подання позову, але відповідачем у позовній заяві зазначено реорганізоване підприємство. Правонаступник повинен довести факт правонаступництва, подавши, зокрема, документи, які підтверджують припинення існування реорганізованого підприємства і створення у зв'язку з цим нового (або нових). Необхідно враховувати, що правонаступник, який бере участь у судовому процесі, в усіх своїх діях зв'язаний попередніми процесуальними діями реорганізованого підприємствами. Наприклад, здійснена попереднім позивачем зміна підстави або предмету позову, зміна розміру позовних вимог тощо є обов'язковою для позивача-правонаступника (п.10-1).

Відповідно до ч.2 ст. 108 ЦК у разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Відповідно до ст. 109 ЦК виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Відповідно до ч.5 ст. 107 ЦК якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.

Відповідно до ч.2 ст. 104 ЦК юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Тому єдиним допустими доказом припинення (реорганізації) юридичної особи, на підставі якого суд зобов‘язаний зупинити провадження, є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

5. Підставою для обов’язкового зупинення провадження у справі є також перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 39 Закону “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 18.06.1999р. рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях приймається Президентом України у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Відповідно до ст.1 Закону “Про правовий режим воєнного стану” від 06.04.2000р. воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, Закон України „Про правовий режим воєнного стану”, інші закони України та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

6. Суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства. Ця підстава для зупинення на практиці зустрічається найчастіше.

Дана підстава виникає в процесі тоді, коли постановлення рішення можливо після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для даної справи, в іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.[73]

Зупинення провадження з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.201 ЦПК допускається лише тоді, коли розглядати справу далі неможливо. Ця неможливість полягає в тому, що обставини, які є підставою позову або заперечень проти нього, є предметом дослідження в іншій справі і рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на вирішення спору. Так, наприклад, під час вирішення питання про віндикацію речі (повернення майна з чужого незаконного володіння) позивач повинен доказати, що він є власником речі. Однак якщо в іншій справі це право оспорюється, суд, який розглядає віндикаційний позов, зобов‘язаний зупинити провадження у справі, оскільки результати розгляду іншої справи безпосередньо впливають на вирішення справи, що ним розглядається. Так, у разі задоволення позову та визнання права власності за іншою особою, у віндикаційному позові слід буде відмовити.

На підставі п. 4 ст. 201 ЦПК суд зупиняє провадження у справі, коли її неможливо розглянути у зв'язку з тим, що питання про наявність певних фактів, від яких залежить її вирішення, відповідно до чинного законодавства вирішується в іншій цивільній, господарській або кримінальній справі чи у справі, що розглядається в адміністративному порядку.

Сам по собі розгляд питання іншим органом, не пов'язаний зі встановленням наявності чи відсутності таких фактів, не є підставою для зупинення провадження.

Зупинення провадження в цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, яка розглядається в порядку цивільного, кримінального, господарського чи адміністративного судочинства (п. 4 ст. 201 ЦПК), може мати місце тільки в тому разі, коли в цій, іншій, справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цивільній справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.[74]

Справою, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства є цивільна, господарська, кримінальна або адміністративна справа, порушена у встановленому законом порядку, що розглядається відповідним судом. Наведене підтверджується ухвалою про відкриття провадження у справі, ухвалою про порушення провадження у справі, з яких вбачається характер спору.

Винесення постанови про порушення кримінальної справи органами досудового слідства або поданя позовної заяви до суду позивачем не є підставою для зупинення провадження у справі.

Зупинення провадження у справі до вирішення іншої, виконує профілактичну функцію, оскільки запобігає постановленню суперечливих рішень у різних, але пов‘язаних справах.

Згідно зі ст. 43 Закону “Про Конституційний Суд України” суд загальної юрисдикції в разі необхідності може звернутись до Конституційного Суду України з конституційним зверненням з питання дачі висновку про офіційне тлумачення положення Конституції України чи закону, що має застосовуватися при вирішенні справи, яка перебуває у провадженні суду загальної юрисдикції. В цьому разі у Конституційному Суді України відкривається провадження у справі за даним зверненням, від наслідків розгляду якої залежить можливість вирішення справи, в якій порушено клопотання щодо звернення до Конституційного Суду України.

Виходячи з наведеного є підстави для зупинення провадження до розгляду Конституційним Судом справи за конституційним зверненням.[75]

Відповідно до ч.2 п.2 ППВСУ №9 від 01.11.1996р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

На реалізацію даних положень спрямований п.3 ст.8 ЦПК відповідно до якого у разі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

7. Суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі призначення або заміни законного представника сторони чи третьої особи у випадках, встановлених статтею 43 цього Кодексу.

Відповідно до статті 39 ЦПК права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом; права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном; права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна.

Відповідно до ст.43 ЦПК у разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, а також у разі, коли законний представник цих осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд зупиняє провадження у справі і пропонує органу опіки і піклування чи іншому органу, визначеному законом, призначити або замінити законного представника.

8. Як правило, про наявність підстав для зупинення провадженян у справі суд дізнається від сторін, які зацікавлені у зупиненні. Сторона подає суду клопотання про зупинення провадження та докази, які підтверджують наявність підстав для цього. Проте навіть у разі відсутності такого клопотання суд зобов‘язаний зупинити провадження з власної ініціативи, якщо у нього є відомості про обставини, зазначені у ст. 201 ЦПК.

Питання про зупинення провадження в справі розглядається в судовому засіданні з участю осіб, які беруть участь у справі, про що суд постановляє ухвалу. В ухвалі зазначаються підстави для зупинення, закон, яким керувався суд, подія або дія, з настанням якої закінчується строк зупинення провадження у справі, інші необхідні дані.

<< | >>
Источник: Науково практичний коментар до ЦПК України. 2006

Еще по теме Стаття 201. Обов'язок суду зупинити провадження у справі:

  1. Поняття доказів та засобів доказування, їх співвідношення. Доводи сторін.
  2. Стаття 201. Обов'язок суду зупинити провадження у справі
  3. § 2. В иди представництва в суді
  4. ЗМІСТ
  5. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про виконавче провадження
  6. 56. Зупинення провадження у справі: підстави, процесуальний порядок, правові наслідки. Відновлення провадження у справі.
  7. 64.Временная отановка судебного разбирательства.
  8. Кримінально-процесуальні функції вторинного рівня та їх реалізація в кримінальному провадженні
  9. Звернення рішень третейських судів до примусового виконання
  10. 1.2. Правова природа фактів, що мають юридичне значення і підлягають встановленню у порядку цивільного судочинства
  11. 3.2. Провадження у справах про встановлення інших фактів, що мають юридичне значення
  12. Права та інтереси дитини як особливий суб’єкт захисту прокурором
  13. 2.3.2 Обстановка розголошення даних досудового розслідування.
  14. Економіко-правова характеристика капітального будівництва
  15. Оптимізація земельно-правових відносини у містобудуванні як основа розвитку капітального будівництва
  16. Вдосконалення нормативно-правового регулювання договірних підрядних відносин у капітальному будівництві як засіб його непрямої державної підтримки
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -