Стадії апеляційного провадження

3.1. Порядок прийняття апеляційної скарги до розгляду (стадія відкриття апеляційного провадження)

Справа з апеляційною скаргою направляється судом пер­шої інстанції до апеляційного суду, де вона реєструється і пе­редається у порядку черговості судді-доповідачу.

До апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до ви­мог, встановлених ст. 295 ЦПК, а також у разі несплати суми судового збору чи неоплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи застосовуються положення ст. 121 ЦПК.

Згідно зі статтями 121, 297 ЦПК суд має постановити такі ухвали:

- про залишення апеляційної скарги без руху, у разі вста­новлення її недоліків та надання строку для їх усунення;

- про повернення апеляційної скарги, коли недоліки не бу­ло усунено у встановлений судом строк;

- про прийняття апеляційної скарги до розгляду.

Виходячи з принципу сприяння громадянам у захисті їхніх прав слід розмежовувати ухвали про прийняття скарги до роз- гладу, які не потребують мотивації, та про повернення, які мають бути вмотивованими. Це положення випливає з того, що така ухвала перешкоджає подальшому руху справи, тому вона може бути оскаржена у касаційному порядку.

Апеляційний суд може повернути справу до суду, який ух­валив рішення, якщо буде виявлено певні процесуальні не­доліки у справі.

До недотриманих вимог щодо належного оформлення спра­ви можна віднести непідписання журналу, протоколу про ок­ремі процесуальні дії секретарем судового засідання, непозна- чення сторінок справи тощо.

Істотними процесуальними недоліками є також відсутність реакції на вимоги сторін щодо роз’яснень рішень суду, вип­равлення описок та арифметичних помилок тощо.

Апеляційний суд може повернути справу до суду, який ух­валив рішення, коли будуть виявлені такі процесуальні не­доліки у справі:

- нерозглянуті зауваження на правильність і повноту фіксу­вання судового процесу технічними засобами;

- нерозглянуті письмові зауваження щодо повноти чи неп­равильності журналу судового засідання;

- залишення без вирішення питання про ухвалення додат­кового рішення.

Після постановления ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду (фактично має місце стадія відкриття апе­ляційного провадження) апеляційний суд не пізніше наступного дня з цієї дати надсилає копії заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги та доданих до них матеріалів особам, які бе­руть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані ними заперечення на апеляційну скаргу.

У статті 299 ЦПК передбачено право осіб, які беруть участь у справі, приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов’язки.

Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути по­дано до початку розгляду справи в апеляційному суді.

За подання заяви про приєднання до апеляційної скарги су­довий збір не сплачується.

Право приєднатися до апеляційної скарги - це спеціаль­не право, яке зумовлене спільними інтересами і виявляється в тому, що особа, яка сама не оскаржує рішення суду, може вис­ловити свою згоду з аргументами, наведеними стороною, на чиєму боці вона виступала, та яка оскаржує рішення. Специ­фіка приєднання виявляється і в ч. 2 ст.299 ЦПК, оскільки у ній передбачено фактично строки подання такої заяви, тобто до початку розгляду справи в апеляційному суді.

Сенс такого приєднання - надання апеляційній скарзі під­тримки з боку третьої особи. У заяві про приєднання загалом висловлюється згода з вимогою скаржника, але можуть роз­ширюватися або уточнюватися аргументи на користь задово­лення вимоги, зазначеної у скарзі.

Аналогічним правом користуються особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов’язки, тобто вони можуть вступити у справу навіть на стадії апеляцій­ного провадження. Але на цій стадії вони мають не тільки при­єднуватися до апеляційної скарги, але і обґрунтувати, яким чи­ном ухвалене рішення стосується їхніх прав та обов’язків.

Заява має бути подана у письмовій формі. Неподання або невчасне подання заяви про приєднання до апеляційної скар­ги до початку розгляду справи в апеляційному суді не позбав­ляє третіх осіб права висловити свою думку з приводу ухвале­ного судом першої інстанції рішення, оскільки вони вправі да­вати пояснення згідно з ч, 3 ст. 403 ЦПК, у яких вони і вислов­лять свою позицію.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відклика­ти її до початку розгляду справи в апеляційному суді, а друга сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою у повному обсязі чи в певній частині.

Підстави для відкликання апеляційної скарги можуть бути різні, наприклад, сторони досягли компромісного вирішення спору. Але альтернативним способом вирішення спору може бути укладення сторонами мирової угоди (ст.306 ЦПК), а не відкликання апеляційної скарги. До відкликання апеляцій­ної скарги особу можуть спонукати розрив відносин з адвока­том, який не бачить юридичної перспективи від участі в апе­ляційному оскарженні рішення суду або особа дійшла виснов­ку, що її апеляційна скарга не має юридичної перспективи.

Наслідки відкликання чи визнання апеляційної скарги:

- якщо у справі не має інших апеляційних скарг, то відкли­кання апеляційної скарги призводитиме до набрання рішен­ням суду законної сили у передбачені ст. 223 ЦПК строки;

- якщо у справі була відкликана лише одна апеляційна скарга, то апеляційний розгляд відбуватиметься, але стосува­тиметься вимог лише скарги, яка не була відкликана;

- визнання апеляційної скарги обґрунтованою у повному обсязі чи в певній частині спрощує процес її розгляду, але апе­ляційна скарга розглядається у звичному порядку.

Щодо заяви про відкликання апеляційної скарги, суддя, який готував справу до розгляду в апеляційному суді, поста- новлює ухвалу про повернення скарги. Така ухвала суду не ос­каржується, оскільки вона відповідає волі скаржника, який подав апеляційну скаргу і бажає її повернення назад.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право протягом усього часу розгляду справи відмовитися від неї повністю або частково.

Процесуальний термін «відкликання апеляційної скарги» відрізняється від терміна «відмова від апеляційної скарги повністю чи частково».

Відкликання апеляційної скарги сприймається як безу­мовна процесуальна дія, яка не передбачає її розгляду судом.

Відмова від апеляційної скарги та у зв’язку з цим закрит­тя апеляційного провадження «вирішується апеляційним су­дом, що розглядає справу у судовому засіданні» (ч. 4 ст. 300 ЦПК). Це зумовлено тим, що суд вправі поставити запитання і вислухати позицію скаржника з приводу причин його відмо­ви від апеляційної скарги, однак скаржник не зобов’язаний повідомляти причини, якщо вони стосуються його особисто (ст. 63 Конституції України).

Важливим у такому разі правовим моментом має стати роз’яснення судом скаржнику правових наслідків відмови від апеляційної скарги - повторне оскарження цього рішення, ух­вали з тих самих підстав не допускається.

У частині 5 ст. 300 ЦПК має місце положення про те, що визнання апеляційної скарги другою стороною враховується апеляційним судом у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.

Це положення закону деякою мірою суперечить принципу диспозитивності, оскільки визнання апеляційної скарги дру­гою стороною не призводить до закриття провадження у спра­ві, а лише враховується апеляційним судом у частині наявно­сті або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи. Оскільки суд ухвалює рішення іменем України, а не від імені сторін у справі, тому рішення має відповідати мате­ріалам справи, а не тільки волевиявленню сторін. Особливо це положення стосується апеляційної інстанції, оскільки у цьому виді провадження перевіряється обґрунтованість і за­конність рішення суду першої інстанції. Тому формально слід брати до уваги не тільки волевиявлення сторін, а й рі­шення суду першої інстанції. Через те, що сторони погодили­ся, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законодавства або є необгрунтованим, спірність прийнятого рішення не усувається.

3.2. Підготовка апеляційним судом справи до судового роз­гляду

Протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-допо- відач має провести підготовку справи до судового розгляду. У порядку підготовки він вчиняє такі дії:

1) з’ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі;

2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює;

3) з’ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень;

4) з’ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами;

5) вирішує питання щодо поважності причин неподання до­казів до суду першої інстанції;

6) за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення екс­пертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову;

8) вчиняє інші дії, пов’язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

Звернемо увагу на те, що встановлені у ЦПК підготовчі дії провадяться суддею-доповідачем незалежно від складності справи і ставлення до апеляційного провадження осіб, які ма­ють брати участь у розгляді справи.

Щодо п.1ч, 1 ст. ЗОЇ ЦПК, суд, з’ясовуючи склад осіб, які беруть участь у справі при її розгляді в апеляційній інстанції, зазвичай орієнтується на тих суб’єктів, які брали участь у суді першої інстанції. Але до осіб, які беруть участь в апеляційно­му розгляді справи, мають бути також включені особи:

- які хоча й не брали участі у справі в суді першої інстанції, але подали відповідні скарги на рішення чи ухвалу суду;

- особи, на інтереси яких, за позицією апеляційного суду, вплине рішення суду.

При визначенні характеру (п. 2 ч. 1 ст. ЗОЇ ЦПК) спірних правовідносин та закону, який їх регулює, слід брати до уваги ієрархію нормативних актів. Розглянемо приклад із судової практики.

Судова практика

При розгляді цивільної справи позивач просив встановити порядок користування приватизованою квартирою, коли Uo- му за актом приватизації належала 1 /6 частка на кварти­ру і відповідно 8.88 кв. метри житлової площі, а він вимагав встановити порядок користування квартирою, відповідно до якого йому мала перейти у користування кімната житло­вою площею 11.8 кв. метри. При цьому представник позивача посилався на норми ЖК, постанову Пленуму Верховного Суду України від 1991 р., але проти такої постановки питання інша сторона заперечувала на підставі положень ЦК. Так, робилося посилання на те, що лише речові права можуть об­межувати право власності інших співвласників, зокрема сер­вітут. Незважаючи на те, що встановлення порядку корис­тування більшою кімнатою, ніж належить позивачу, пору­шує права інших співвласників на користування своєю влас­ністю, суд задовольнив позов і не взяв до уваги необхідність встановити відповідну компенсацію іншим співвласникам квартири.

Отже, при вирішенні питань про те, яким законом має ке­руватися суд при вирішенні конкретних правовідносин, по­винні застосовуватись нормативні акти, які мають вищу юри­дичну силу. Коли постає питання про врегулювання правовід­носин двома чи декількома нормативними актами, то з них слід обирати ті, які більш чітко врегульовують правовідноси­ни.

Щодо з*ясування обставин, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх ви­мог і заперечень (п.З), суд повинен виходити з норм матеріаль­ного права та доказів, які подаються сторонами на їх підтверд­ження.

Судова практика

У суді розглядалась цивільна справа про поділ майна, набу­того подружжям під час шлюбу. До спільного майна належа­ла квартира, яка була приватизована на ім’я одного із под­ружжя. Питання про віднесення до спільної сумісної влас­ності квартири, яка була приватизована під час перебування у шлюбі, залишається спірним. У статті 57 CK має місце ви­черпний перелік майна, яке вважається особистою приват­ною власністю чоловіка, дружини, і в цьому переліку не наве­дено приватизоване майно. Спеціальний закон, яким є Закон «Про приватизацію державного житлового фонду» не нази­ває приватизоване майно особистою власністю того із под­ружжя, на чиє ім’я відбулася приватизація. Деякі фахівці приватизацію пов’язують з даруванням державою житла особам, які ще не використовували свого права на його прива­тизацію. Отже, це питання до останнього часу залишається спірним і його вирішення може залежати від реальних обста­вин справи,

* * *

При розгляді іншої справи про розподіл спільного майна один з подружжя посилався на те, що квартира йому подаро­вана державою, але й не заперечував, що позивач проживав у зазначеній квартирі на момент її приватизації більше двох років. Досить цікава з моральної і правової позиції думка з цього приводу суду, який вважав, що куплена за гроші позива­ча квартира розподілу підлягає, а приватизована у цей самий період квартира одним із подружжя розподілу не підлягає, а вважається особистою приватною власністю.

⅜ ⅛ ⅛⅛

Подібна ситуація була і в іншій справі, коли позивач умо­вив свою дружину подавати заяву про відмову від привати­зації квартири, а приватизував її сам, оскільки він як військо­вослужбовець мав пільги щодо приватизації, але через півроку подав заяву до суду про розірвання шлюбу на розподіл спільно­го майна, не включаючи приватизовану на його ім’я кварти­ру до спільного майна. Хоча його дружина протягом трьох років до цього проживала у квартирі, спільно з ним її ремонту­вала та за власні кошти покращила її стан. Вона заперечу­вала проти грошової компенсації покращення, а просила виз­нати за нею право власності на половину квартири, оскільки іншого житла вона не має. Проте суд відмовив дружині у за­доволенні зустрічного позову щодо визнання за нею права власності, а виділив їй грошову компенсацію покращення при­ватизованої у шлюбі квартири.

Щодо з’ясування судом, які обставини визнаються чи запе­речуються сторонами та іншими особами, то у переважній більшості випадків, спірними обставинами будуть ті, які не­достатньо обґрунтовані доказами або з приводу яких сторона­ми було подано різні докази.

Судова практика

При розгляді цивільної справи сторони подавали суду свої варіанти розрахунку частки учасника товариства з обмеже­ною відповідальністю, підтверджували свій варіант поділу посиланням на статті фахівців у провідних фахових видан­нях. Суд, не маючи спеціальних знань, призначив бухгалтерсь­ку експертизу і таким чином отримав належний та допусти­мий доказ і тим самим усунув спірність щодо цієї обставини.

Тому питання, які не обумовлено в апеляційній скарзі, мо­жуть вважатися встановленими і визнаними особами, які ос­каржують рішення суду.

При підготовці справи суддя має вирішити питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстан­ції (п.4 ч.І ст. ЗОЇ ЦПК). Якщо він дійде висновку, що такі причини були поважними, а суд першої інстанції їх не враху­вав він має сприяти особі у їх витребуванні та поданні. Бува­ють випадки, коли суди першої інстанції обмежують сторони у кількості свідків, яких вважається за доцільне допитати у конкретній справі. Якщо судом апеляційної Інстанції буде встановлено суперечність у показаннях свідків сторін, він мо­же додатково допитати заявлених стороною свідків, у допиті яких було відмовлено судом першої інстанції для усунення спірності щодо конкретної обставини.

Якщо судом першої інстанції не був забезпечений позов або у забезпеченні було відмовлено, то апеляційний суд за клопо­танням осіб, які беруть участь у справі, може вирішити питан­ня щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Судом апеляційної інстанції можуть вчинятися й інші дії, пов'язані із забезпеченням розгляду справи, але з урахуван­ням специфіки апеляційного провадження.

Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач допові­дає про них колегії суддів, яка в разі необхідності вирішує пи­тання про проведення додаткових підготовчих дій та призна­чення справи до розгляду.

Справа призначається суддею до розгляду у розумний строк, але не пізніше п’ятнадцяти днів після закінчення дій з підготовки справи до розгляду.

3.3. Судовий розгляд справи апеляційним судом

Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розді­лу V «Перегляд судових рішень».

Суддя-доповідач доповідає зміст рішення (ухвали), яке ос­каржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази,

З урахуванням принципу змагальності на цій стадії судово­го розгляду в апеляційному суді доцільно оголошувати й дово­ди заперечень проти апеляційної скарги.

Щодо меж розгляду справи апеляційним судом, то під час розгляду справи в апеляційному порядку суд:

- перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду пер­шої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, за­явлених у суді першої інстанції;

-досліджує докази, які судом першої інстанції будр дослід­жено з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено;

- досліджує нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Щодо перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції, то діяльність суду апеляційної інстанції має бути спрямована на те, щоб виявити можливі недоліки ухва­леного рішення і вирішити спір цо суті. Але акцент у діяль­ності апеляційного суду ставиться лише на тих зауваженнях, які були виявлені скаржником. У цьому випадку апеляційно­му суду не доведеться переглядати справу з самого початку, а треба буде перевірити доводи апеляційної скарги,

У судах першої інстанції можуть мати місце випадки пору­шення правил збирання та дослідження доказів. У апеляцій­ній скарзі особа має довести ті факти, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, вона має не тільки зазначити неправомірні дії суду щодо порушення по­рядку дослідження доказів, але і підтвердити свої заперечен­ня доказами.

Тобто очевидна незаконність має пов’язуватися з відпові­дальністю судді і викликати певні наслідки - скасування рі­шення суду, а не перевірку справи у повному обсязі. Доцільно перевіряти рішення суду, якщо воно викликає сумніви в його законності.

Щодо дослідження судом апеляційної інстанції нових до­казів, то вони мають подаватися на підтвердження певних фактів, які мають встановлюватися апеляційним судом, тому ці докази мають досліджуватися судом апеляційної інстанції в іншому порядку, а саме - лише після встановлення поважно­сті та об’єктивності причин їх неподання до суду першої інстанції. Апелянт повинен спочатку подати суду апеляційної інстанції докази на підтвердження поважності причин непо­дання доказів до суду першої інстанції (ст. 131 ЦПК). Потім суд апеляційної інстанції вирішує питання про їх прийняття, а лише потім повинен їх досліджувати.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено непра­вильне застосування норм матеріального права або порушен­ня норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляцій­ний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Після доповіді судді-доповідача пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, - першим дає пояснення позивач. Далі дають пояснення інші особи, які беруть участь у справі.

На стадії судового розгляду у апеляційній інстанції пози­вач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти ми­рову угоду (ст. 306 ЦПК). У разі прийняття відмови від позову чи визнання умов мирової угоди апеляційний суд має закрити провадження у справі.

Якщо ж відмови від позову немає, чи сторони не уклали ми­рову угоду, апеляційний суд закінчує з’ясування обставин справи і перевірку їх доказами та надає особам, які беруть участь у справі, можливість виступити у судових дебатах в та­кій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.

На початку судового засідання суд може оголосити про час, який відводиться для судових дебатів. Кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, надається одна­ковий проміжок часу для виступу.

Важко визнати економією часу судового розгляду, коли на початку судового засідання суд може оголосити про час, який відводиться для виступу у судових дебатах. Скоріш доцільно обмежити осіб у праві повторювати доводи, зазначені в апеля­ційній скарзі. На практиці у деяких судових засіданнях за­мість виступу у дебатах суд запитує осіб, які беруть участь у справі, чи підтримують вони апеляційну скаргу і чи визнає до­води апеляційної скарги інша сторона, а потім виходить до па­радної кімнати. Не можна безпідставно скорочувати виступ у судових дебатах, оскільки на цій стадії мають місце остаточні доводи сторін і провадиться аналіз всіх матеріалів справи. Крім того, сторони повинні мати право обмінюватися репліка­ми, що також є виявленням і гарантією принципу змагально­сті.

Після закінчення дебатів суд виходить до нарадчої кімна­ти.

У разі потреби під час розгляду справи може бути оголоше­но перерву або розгляд її відкладено. Так, згідно зі ст. 305 ЦПК апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі:

- неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки;

- або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини не­явки буде визнано судом поважними. Тобто особа, яка не здат­на взяти участь у розгляді справи, має лише повідомити суду причини неявки, а не подавати суду відповідні докази. На практиці суди вимагають докази на підтвердження відповід­них обставини, що є явним порушенням прав осіб, які беруть участь у справі. Зокрема, коли особа захворіла, то свій лікар­няний вона отримає лише після одужання,чи, наприклад, по дорозі до суду у особи стався серцевий напад.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду спра­ви, не перешкоджає розглядові справи.

Якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду пер­шої інстанції були подані в установлені ЦПК строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв’яз­ку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами глави 1 розділу V ЦПК.

Залежно від обґрунтованості скарги, зазначеної в ч. 1 ст. 318 ЦПК, суд ухвалює рішення або постановлює ухвалу відповідно до ст. 307 ЦПК. При цьому за наявності підстав мо­же бути скасовано рішення або ухвалу апеляційного суду.

Як бачимо, положення ст. 318 ЦПК спрямоване на те, щоб забезпечити реальну можливість захисту прав осіб, які фактич­но пропустили строк на апеляційне оскарження, але пропусти­ли його з поважних причин. Зокрема, коли суд вирішив питан­ня про права і обов’язки особи, яку не було своєчасно повідом­лено про розгляд справи в апеляційній інстанції або вона не бу­ла залучена до участі у справі, то щодо подання такою особою апеляційної скарги не повинні застосовуватися строки, перед­бачені у ст. 294 ЦПК. Умовою для розгляду справи апеляцій­ним судом вважається відсутність особи, яка подала апеляцій­ну скаргу, під час розгляду цієї справи апеляційним судом.

4.