Повноваження апеляційного суду

Повноваженнями апеляційного суду є сукупність прав та обов’язків даного суду щодо перевірки законності та обгрунто­ваності судових постанов (рішень) суду першої інстанції, що не набрали законної сили, та нового розгляду справи по суті.

Щодо повноважень апеляційного суду, то слід розрізняти дві їх групи, які можуть мати місце при перевірці рішення чи ухвали суду першої інстанції. Одна складова повноважень, яка передбачена у ч,1 ст.307 ЦПК, стосується рішення суду першої інстанції, а у ч. 2 ст. 307 ЦПК йдеться про повноважен­ня, які стосуються ухвали суду.

Так, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішен­ня суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення зая­ви без розгляду;

5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зупинемося на аналізі кожного повноваження. Так, апе­ляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін (п.1), якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Законода­вець у ЦПК не розкриває поняття «формальне міркування», тому можна припустити, що міркування можуть стосуватися вимог до встановленої форми рішення. Наприклад, якщо у рі­шенні неправильно зазначено свідка або інші несуттєві обста­вини, то такі помилки не можуть вважатися підставою для ска­сування рішення. Якщо у законі встановлено, що рішення су­ду має бути підписане суддею та секретарем, які розглядали справу, то така вимога є формальною, коли рішення взагалі не підписане.

У частині 2 ст. 308 ЦПК також не розкрито й інші понят­тя — «правильне по суті» і «справедливе» рішення. Ці терміни можна сприймати як задоволення вимог позивача або запере­чень відповідача, коли допущені судом першої інстанції фор­мальні помилки істотно не впливають на остаточний висновок суду, який є таким, що відповідає обставинам справи.

Згідно з п. 2 повноважень апеляційного суду, то підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення но­вого рішення або зміни рішення є:

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм мате­ріального або процесуального права.

Важко встановити, що спричинило неповне з’ясування обс­тавин справи чи їх недоведеність, але в основі запропонованих підстав лежать процесуальні дії суду першої інстанції, який досліджував подані сторонами докази і на цій підставі вирішу­вав питання про правову кваліфікацію правовідносин. У бага­тьох правових ситуаціях особи, які брали участь у справі, на­магаються покласти відповідальність на суд за неповне з’ясу­вання обставин, що мають значення для справи. Але суд згід­но з принципом змагальності лише сприяє особам у процесі доказування, але не повинен брати на себе ініціативу у цьому процесі. Слід підкреслити складність розмежування тих обс­тавин, що мають значення для справи, але неповне з’ясування яких має призводити до скасування рішення суду у повному обсязі. Повнота з’ясування судом обставин справи залежить не тільки від суду, а й від сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Щодо достатності доказів, то під достатністю слід розуміти мінімально необхідний перелік доказів, які ви­користовуються для доведення тієї чи іншої обставини.

Судова практика

При розгляді цивільної справи на клопотання однієї із сто­рін було призначено експертизу і потім інша сторона вияви­ла бажання поставити запитання експерту. Протягом го­дини експерт відповідав на запитання сторони і жодного за- уважения з боку цієї сторони не було висловлено, не було заяв­лено й клопотання про призначення повторної або додатко­вої експертизи, але в апеляційній скарзі ця сторона вислови­ла зауваження з приводу того, що експерт у висновку не від­повів на всі запитання. Тобто у такому разі має місце штуч­не посилання на недоведеність обставин, що мають значення для справи. Якщо суд визнав, що дослідження певної обстави­ни потребує спеціальних знань, оскільки призначив експер­тизу, то можна стверджувати, що висновок експерта є дос­татнім та необхідним доказом, а всі інші докази щодо такої обставини будуть неналежними.

Отже, суд може сприймати доказ як достатній і в тому разі, коли особи, які беруть участь у справі, в своїх поясненнях та у виступі в дебатах не заперечують проти доказів протилежної сторони і проти встановлення такого факту на підставі пода­них доказів.

Щодо невідповідності висновків суду обставинам справи (п.З), то цю підставу слід розглядати як відсутність логічного зв'язку між поданими доказами та тими обставинами, на підтвердження яких вони були подані суду.

Щодо порушення або неправильного застосування норм ма­теріального або процесуального права, то норми матеріально­го права вважаються порушеними або неправильно застосова­ними, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці пра­вовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосу­ванню. До таких випадків можна віднести застосування норм законів, які перестали діяти на момент виникнення правовідно­син, або до правовідносин, які мали місце в минулому, застосу­вання нового законодавства. Тут можна говорити про поширені випадки врегулювання судом правовідносин, які мали місце у різний час, наприклад, KnIIIC та CK - старим і новим ЦК тощо.

Порушення норм процесуального права можуть бути під­ставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушен­ня призвело до неправильного вирішення справи.

Підставами для скасування рішення із закриттям провад­ження у справі або залишенням заяви без розгляду є підстави, визначені статтями 205 і 207 ЦПК.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунто­ване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридич­ної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвален­ня рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для застосування вимог ч.І ст. 310 ЦПК.

Якщо ж сторона - фізична особа у спірних правовідносинах помирає або ліквідовано юридичну особу, то рішення суду про­понується переглядати на предмет його законності і обґрунто­ваності, навіть в тих випадках, коли правовідносини не допус­кають правонаступництва. З цим положенням важко одноз­начно погодитися для тих правовідносин, які втрачають свій правовий сенс у зв’язку з відсутністю правонаступництва. Од­нак такі рішення можуть мати принципове значення для інших осіб, які брали участь у справі, тому остаточно це питан­ня має узгоджуватися з волевиявленням саме таких осіб.

Рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;

2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який роз­глядав справу;

3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які бе­руть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;

4) суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі;

5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

Після скасування рішення і направлення його на новий розгляд до суду першої інстанції висновки і мотиви апеляцій­ної інстанції мають обов’язково враховуватися при новому розгляді справи. У цій ситуації варто зауважити, що апеля­ційний суд не дає прямих вказівок, як має бути вирішена справа, оскільки суд першої інстанції є незалежним І підкоря­ється тільки закону.

За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої ін­станції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу;

3) змінити ухвалу;

4) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції.

Як бачимо, у наведених повноваженнях не враховуються характерні відмінності порушення норм матеріального і про* цесуального права, оскільки у переважній більшості випадків порушення процесуальних норм призводить до ухвалення не­законного і необґрунтованого рішення. Водночас застосуван­ня норм матеріального права - це кваліфікація правовідно­син, яка може бути формально неправильною, але відповідати принципам справедливості, розумності тощо.

Підстави для здійснення судом своїх повноважень щодо ухвал суду першої інстанції

Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апе­ляційний суд:

1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;

2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і поста­новляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено су­дом першої інстанції з порушенням норм процесуального пра­ва або при правильному вирішенні було помилково сформу­льовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;

3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, вста­новлений для його вирішення.

За своєю суттю діяльність апеляційного суду з перевірки законності ухвал суду першої інстанції відповідає аналогічно­му провадженню щодо рішень суду. Тому основний сенс у діяльності апеляційної інстанції - це перевірка законності і обґрунтованості ухвал суду першої інстанції та відповідності їх матеріалам справи.

5.