Справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб

Потреба у розкритті банками інформації, яка містить бан­ківську таємницю, щодо фізичних або юридичних осіб зумов­лена випадками:

- коли кредитор розшукує майно, за рахунок якого може відбутися погашення кредиту або коли відшкодовується зав­дана шкода;

- коли власник рахунку помер і розшукується належна йо­му спадщина для задоволення вимог кредиторів, визначення частки другого з подружжя, який пережив, або спадкового майна тощо.

Підсудність

Заява про розкриття банком інформації, яка містить бан­ківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випад­ках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаход­женням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу.

Заявником у даній справі може бути фізична, юридична особа, або держава, від імені якої діють певні органи через своїх представників, якій необхідно розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, і яка має на це відповідні обґрунтовані підстави. Від розкриття даної інформації у заяв­ника потенційно можуть виникнути, змінитися або припини­тися певні суб’єктивні права, тому законодавством передбача­ється здійснювати захист банківської таємниці.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківсь­ку діяльність» від 7 грудня 2000 р. інформація щодо юридич­них та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розк­ривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки Украї­ни, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонополь­ного комітету України - на їх письмову вимогу щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної осо­би - суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний про­міжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного конт­ролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної осо­би або фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу що­до додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об’єктом фінансового моніторингу;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову ви­могу з питань виконання рішень судів щодо стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності.

Проте у цьому переліку зазначено деякі конкретні держав­ні органи, які можуть самостійно звертатися до банку з обґрунтованою вимогою щодо розкриття банківської таємни­ці. Але якщо така інформація буде необхідна іншим органам, наприклад оперативно-розіпуковим підрозділам, які не вхо­дять до складу органів, вказаних у пунктах 3, 4 ст. 62 Закону, або ж органи та їх підрозділи, зазначені у ст. 62 Закону, але які звертаються до банку з питань, що не входять до компетен­ції осіб, які вказуються у ст. 62 Закону, можуть витребувати банківську таємницю лише з дозволу суду, для чого їм необ­хідно звернутися до нього із заявою. Такі їх звернення зумов­лені виконанням покладених на них завдань оперативно-роз- шукової діяльності. Вони мають право витребовувати, збира­ти і вивчати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окре­мих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів. Але такі відомості вони можуть отримати лише з дозволу суду.

У такому разі виключається можливість свавільного втру­чання деяких оперативних підрозділів у сферу розкриття банківської таємниці. Так забезпечується більш надійний за­хист банківської таємниці.

Зміст заяви

У заяві до суду про розкриття банком інформації, яка міс­тить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної осо­би має бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вима­гається розкриття інформації, яка містить банківську таємни­цю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником;

3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуго­вує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;

4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вима­гається розкрити інформацію, що містить банківську таємни­цю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які нада­ють відповідні повноваження, або прав та інтересів, які пору­шено;

5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить бан­ківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

Подавати заяву про розкриття банківської таємниці мо­жуть будь-які особи, які вважають свої права залежними від існування коштів на рахунку у певної фізичної чи юридичної особи. Наприклад, нотаріус не зможе визначити обсяг спад­щини, якщо у нього не буде відомостей про наявність у помер­лого на рахунках певних коштів. Але на запит нотаріуса бан­ки не нададуть такої інформації. Отже, можна вважати, що нотаріус має подавати таку заяву до суду, але такий випадок можливий буде лише в тій правовій ситуації, коли треба виз­начити розмір спадщини перед розглядом справи про визнан­ня її відумерлою. В усіх інших випадках така заява має пода­ватися від імені спадкоємців, які є заінтересованими особами, або кредиторами спадкодавця.

Заінтересованою особою у цій справі є «особа, щодо якої ви­магається розкриття інформації, яка містить банківську таєм­ницю». Коли ж власник рахунку помер, то заінтересованою особою може виступити особа, зазначена у банківському ра­хунку розпорядником вкладу. Якщо і така особа відсутня, то заінтересованою особою залишається банк, оскільки його ці­кавитимуть законність розкриття банківської таємниці щодо рахунку, належного певній особі.

Заява може подаватися від імені юридичної особи.

Щодо подання заяви представником, то у такому разі пред­ставник повинен обов’язково до цієї заяви додати копію нота­ріально посвідченої довіреності чи іншого документа, який за­свідчує повноваження представника (ст. 42 ЦПК). Зазначення найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує осо­бу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю є обов’язковим, оскільки у противному разі суд не зможе наді­слати копію рішення певному банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, для розкриття ним банківської таємниці, і, як наслідок, рішення суду не буде реалізовано. У разі розшу­ку банківського вкладу певної особи можуть бути надіслані декілька запитів до різних банків або всіх банків, розташова­них у певному населеному пункті, але з обов’язковою вказів­кою реквізитів банків.

Певні обставини мають бути підтверджені відповідними ва­гомими доказами, які виключають незаконність та необґрун­тованість вимоги щодо розкриття банківської таємниці. Нап­риклад, наявність рахунку в банку на певну суму було вико­ристано у суді як доказ передачі коштів у борг. Тобто позивач зазначив, що у певний період передав кошти і взяв розписку, але спадкоємці відповідача заперечували передачу грошей. Проте наявність вкладу на рахунку на трохи меншу суму і в період після давання розписки підтвердили дійсність пере­дачі коштів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 288 ЦПК у заяві мають зазначати­ся права, які порушено. Порушене суб’єктивне право є об’єк­том судового захисту у позовному провадженні, а не в окремо­му, тому розкриття інформації, яка містить банківську таєм­ницю, може відбуватися і в позовному провадженні. Наприк­лад, коли ділиться спільно набуте за час шлюбу майно, то мо­же виникнути питання про розподіл коштів, які знаходяться на банківському рахунку у певній установі. У цьому випадку отримання інформації від банку не повинно відбуватися за рі­шенням, ухваленим у порядку окремого провадження. За статтею 62 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» суд вправі надіслати належним чином оформлену вимо­гу і банк зобов’язаний надати таку інформацію.

Щодо мети використання цієї інформації, то вона має бути законною та обґрунтованою і її треба обов’язково вказувати у заяві до суду, у противному разі це може призвести до тяжких наслідків (наприклад, до вчинення злочину або завдання ве­ликих матеріальних збитків),

Розгляд справи

Справа про розкриття банком інформації, яка містить бан­ківську таємницю, розглядається у п’ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідом­ленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа роз­глядається з метою охорони державних інтересів та на­ціональної безпеки, - з повідомленням тільки заявника.

Неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не пе­решкоджає розгляду справи, якщо суд не визнав їхню участь обов’язковою. Таке можливе лише за умов, якщо у справі є достатньо доказів і ці особи були належним чином повідом­лені про час і місце слухання справи.

Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовно­го провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Це положення випливає з того, що спір про матеріальне пра­во має бути відсутній у справах окремого провадження, в яких можливий лише процесуальний спір (спір про певні юридичні обставини, достатність і достовірність поданих доказів тощо).

Рішення суду

У рішенні про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи заз­начаються:

1) ім’я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представни­ка одержувача, коли інформація надається представникові;

2) ім’я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце прожи­вання або місцезнаходження цієї особи;

3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуго­вує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;

4) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить бан­ківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мету її використання.

Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заяв­ник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав та повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви.

Ухвалене судом рішення підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інфор­мація. Особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у п’ятиденний строк оскаржити ухва­лене судом рішення до апеляційного суду в установленому по­рядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Скорочення строку апеляційного оскарження цілком відповідає сутності окремого провадження, коли потребується вживати необхідних заходів. Але апеляційне оскарження ре­ально може відбутися й після отримання відповідної інфор­мації заявником. Тому сенс короткого строку на апеляційне оскарження може бути втрачено. Більше того, оскарження рішення не зупиняє його виконання, але така форма сприян­ня заявнику явно порушує права заінтересованої особи, яка не здатна захистити свої права від розкриття банківської таємниці. Але ж розкриття банківської таємниці має незво- ротний характер, оскільки інформація вийшла з-під контро­лю банку та заінтересованої особи.

^I Детальніше див.: Фуpea CЛ. Окреме провадження у цивільному процесі України. - K., 1999.

ⁱ Чечот Д.М. Неисковое производство. - M., 1973. - С. 16.

³ Заворотько П.П., Штефан MJl. Непозовне провадження в радянському цивільному процесі. - K., 1969. - С. 43; Каллистратова Р.Ф. Дела об ус­тановлении фактов, от которых зависит возникновение, изменение или прекращение прав граждан или юридических лиц. - M., 1963. - С. 160.

' Блажеев В.В. //Комментарий к гражданскому процессуальному кодек­су Российской Федерации. - M., 2003. - С.482.

⁵ Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний комен­тар. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - С.22, 23.

⁶ Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України; Академічний курс. ~ K.:Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. -С. 442.

’ Блажеев ВЛ. Особое производство по гражданским делам, связаным с изменением правового статуса гражданина: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. - M.,1991. - С.5.

⁸ Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підручник. - K.: Концерн «Видавничий Дім «ІнЮре», 2005. -С.450.

* Детальніше див.: Цивільний процесуальний кодекс України: Науково- практичний коментар / За заг. ред. Фурси С.Я. - Т.1. - K.: Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2007. - С.639-655; Сімейний кодекс України: Науко­во-практичний коментар / За заг. ред. Фурси С.Я. - K.: Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2008. - С.537-640.

¹⁰ Детальніше див.: Сімейний кодекс України: Науково-практичний ко­ментар. / За заг. ред. Фурси С.Я. - K.: Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2008. ^,, Щодо особливостей розгляду окремих фактів, що мають юридичне зна­чення див.: Фурса СЛ., Фурса CJ., Щербак CJf. Цивільний процесуаль­ний кодекс України: Науково-практичний коментар. - Т.1. - K.: Вида­вець Фурса С.Я.: KHT, 2007. - С.698-730.

¹³ Блажеев BJf.// Комментарий к Гражданскому процессуальному ко­дексу Российской Федерации. - M., 2003. - С.511.

¹³ Детальніше див.: ФурсаС.1. Процедура визнання спадщини відумерлою // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2001. - №3. — С.66—67; Спадкове право: Нотаріат. Адвокатура. Суд / За заг. ред. Фурси С.Я. - К.: Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2008. - С.251-257.

^II Детальніше див. коментар до ст. 274 ЦПК: Фурса СЛ., Фурса CJ., Щер­бак CJ3. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практич­ний коментар. - Т.І. - K.: Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2006. - С. 746-750.

¹⁶ Детальніше див.: Фурса СЛ., Фурса CJ., Щербак С.В. Цивільний проце­суальний кодекс України: Науково-практичний коментар. - Т.І. - K.: Видавець Фурса С.Я.:КНТ, 2007.