§ 2. Система та склад принципів цивільного судочинства
Підвищення рівня професіоналізму судової практики має здійснюватися у контексті практичного розмежування судового тлумачення позитивного та природного права. І це є можливим саме завдяки застосуванню загальновизнаних принципів і норм міжнародного права як принципів цивільного процесуального права.
Тому уявлення про систему принципів цивільного процесуального права та тлумачення сутності принципів цивільного процесуального права у цьому аспекті приводить до висновку, що систему принципів цивільного процесуального права становлять загальновизнані принципи і норми міжнародного права та принципи, закріплені у національному законодавстві. Загальновизнані норми і принципи як принципи цивільного процесуального права, на відміну від принципів, визначених національним цивільним процесуальним законодавством, відбивають засадничі положення природного права у піблічних та приватних відносинах, у тому числі у сфері правосуддя у цивільних справах.Що стосується загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, то вони як фундаментальні, вихідні, основоположні норми природного права визначають глибинні, сутнісні модуси правового регулювання цивільних процесуальних відносин при здійснені правосуддя у цивільних справах. Ці принципи є загальними принципами права і за своєю природою виступають як форма природного права. Що стосується принципів цивільного процесуального права, визначених національним процесуальним законодавством, то вони є основоположними в аспекті механізму правового регулювання цивільних процесуальних правовідно син, зокрема, визначають систему юридичних і процесуальних засобів правового регулювання процесуальних правовідносин, тобто догму права.
Можна апріорі стверджувати, що в цілому дві групи принципів цивільного процесуального права в контексті лібертарного підходу мають співвідноситися як загальне і специфічне. Втім принципи цивільного процесуального права, які закріплені у національному законодавстві, можуть у змістовно-регулятивному значенні і не збігатися, виходячи зі специфіки, національної самобутності та традицій правового регулювання у цій сфері.
Такий стан речей, на перший погляд, приводить до асинхронності загальних принципів міжнародного права та принципів, закріплених у національних правових системах. Разом з тим така асинхронність (умовна асинхронність) не приводить до їх абсолютного протистояння. На наш погляд, саме ця асинхронність є наслідком і відбиттям глибокої закономірності процесуального регулювання — розуміння концептуальної єдності у правозастосовній діяльності судів закону та права, обов'язку суду застосовувати закон по праву та справедливо з точки зору достатності процесуальних гарантій розгляду судових справ.При цьому здається дуже важливим, що таке бачення системи принципів цивільного процесуального права відбиває суть філософсько- правової проблеми функцій права як нормативно-цілісної правової системи1. Такі висновки певним чином ґрунтуються, зокрема, не лише на перевагах позитивного права і догми права як такої, а й на загальних принципах права, які в силу своєї умовної асинхронності й акумуляції в собі власне правового змісту і загальних правових цінностей мають глибокий правовий зміст — пріоритет прав людини, верховнство права, тобто сутнісний модус права. А це означає, що в механізмі судочинства з точки зору правозасто сування загальновизнані принципи і норми міжнародного права як принципи цивільного процесуального права мають субсидіарний характер.
Під загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права розуміють основоположні імперативні норми міжнародного права, що приймаються і визнаються міжнародним співтовариством держав у цілому, відхилення від яких є неприпустимим. Вони мають наднаціональний характер і закріплюються у міжнародно-правових актах — Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини.
У наш час не всі норми міжнародного права визнаються абсолютно всіма державами обов'язковими для себе.
Тим не менше, у сучасному міжнародному праві є значна кількість норм, які офіційно визнані всіма або майже всіма державами. Ці норми називаються загальновизнаними. Найбільш загальні з них іменуються принципами міжнародного права[108] [109].Слід зауважити, що міжнародному праву відоме таке поняття, як загальні принципи права. Згідно зі ст. 38 Статуту міжнародного Суду, поряд із конвенціями та звичаями, Суд застосовує загальні принципи права, визнані цивілізованими націями. У теорії міжнародного права під загальними принципами права розуміють принципи, загальні для національно-правових нормативних систем держав. Загальні принципи права сприяють створенню системи національного права, міжнародного права, а також правозастосуванню і тому поняття загальних принципів права не можна ототожнювати з поняттям загальновизнаних приниципів і норм міжнародного права1.
Загальновизнані принципи і норми міжнародного права стосуються різних сфер міжнародного права — дипломатичної служби, пароплавства, режиму бойових дій, польотів, торгових відносин та інших, у тому числі й сфери правосуддя. Вичерпного переліку загальновизнаних принципів і норм міжнародного права не існує і не може існувати, що ускладнює їх реальне застосування у судовій практиці. Разом із тим все ж таки поступово застосування цих норм стає фактом[110] [111]. Тим не менше в юридичній літературі робляться спроби їх певної систематизації або формального визначення. Так, наприклад, стверджується, що до них беззаперечно належать лише наведені у Статуті ООН і Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. основні принципи міжнародного права[112]. Відповідно до ст. 2 Статуту ООН, наприклад, до них належать рівність, співробітництво, добросовісне виконання забов'язань, мирне врегулювання спорів, невтручання та незастосування сили, повага до фундаментальних прав людини, право націй на самовизначення. Виходячи з того, що загальновизнані принципи і норми регулюють не тільки публічні, а й приватні відно сини, пропонується виділяти принципи регулювання приватних відносин як форм конкретизації принципів публічної сфери. Що стосується сфери правосуддя у цивільних справах з точки зору застосування загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, то, без сумніву, можна назвати такі принципи: пріоритету прав людини, верховенства права, права на суд, правової визначеності, правової ефективності[113] [114]. Очевидність цієї номенклатури принципів визначається тим, що вони випливають безпосередньо з Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини. Особливо прикметно, що ці принципи безпосередньо використовуються при застосуванні і тлумаченні п. 1 ст. 6 ЄКПЛ, в якій як конвенційне закріплено право на справедливий судовий розгляд як системи процесуальних гарантій належного здійснення право суддя. У цьому зв'язку є досить симптоматичним те, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначив, що, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У сфері цивільного судочинства виявляють свою дію і принципи, закріплені в Конституції України, законодавстві про судоустрій і Цивільному процесуальному кодексі. Незважаючи на те, що принципи закріплюються в різних нормативних актах, вони мають однаковий предмет правового регулювання і належать до складу принципів цивільного процесуального права. Так, у Конституції України містяться базові норми судочинства як єдині підстави правосудної діяльності всіх органів судової влади: поділ державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу й судову (ст. 6); верховенство права й законності (ст. 7); право на судовий захист (ст. 55); неприпустимість примусу свідчити проти себе або своїх близьких родичів (ст. 63); здійснення правосуддя тільки судом (ст. 124); незалежність і підпорядкування суддів закону (ст. 129) та ін. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» принципами судочинства називає такі, як здійснення правосуддя в Україні виключно судами (ст. 5), самостійність судів (ст. 6), право на судовий захист (ст. 7), право на повноважний суд (ст. 8), рівність перед законом і судом (ст. 9), правова допомога при реалізації права на справедливий суд (ст. 10), гласність і відкритість судового процесу (ст. 11), мова судочинства (ст. 12), обов’язковість судових рішень (ст. 13), право на оскарження судового рішення (ст. 14), одноособовий та колегіальний розгляд справ (ст. 15). У Цивільному процесуальному кодексі України також закріплюються загальні принципи правосуддя та принципи, специфічні для цивільного судочинства: - здійснення правосуддя на засадах поваги до честі й гідності, рівності перед законом і судом (ст. 5); - гласність та відкритість (ст. 6); - державна мова судочинства (ст. 7); - законність (ст. 8); - змагальність сторін (ст. 10); - диспозитивність цивільного судочинства (ст. 11); - забезпечення апеляційного і касаційного о скарження судових рішень (ст. 13); - обов’язковість судових рішень (ст. 14); - процесуальна рівноправність сторін (ч. 1 ст. 31); - усність (ст. 6). Зміст названих нормативних актів свідчить про те, що принципи цивільного процесуального права в них або дублюються, або мають місце певні редакційні відмінності в найменуванні. Крім того, треба зазначити, що мають місце і розходження у формі юридичного закріплення принципів у текстах законів. Ці неузгодженості переважно мають юридико-технічний характер. Очевидно, що всі принципи цивільного процесуального права, як і інші його норми, відбиваються у структурі чинного законодавства, що регулює організацію і порядок здійснення цивільного судочинства. Узагалі ж більшість принципів цивільного проце суального права, закріплених у Конституції України, Законі України «Про судоустрій в Україні», конкретизується у цивільному процесуальному законодавстві. За сталою науковою традицією склад принципів цивільного про- це суального права класифікують за джерелами їхнього закріплення. При цьому виокремлюють конституційні принципи та принципи, закріплені в законодавстві про судоустрій і у ЦПК. Залежно від сфери правового регулювання виділяють загальноправові, міжгалузеві та галузеві принципи права. З огляду на це принципи цивільного процесуального права в основному мають міжгалузевий характер, оскільки виявляють свою дію і в інших суміжних галузях правового регулювання — судоустрою, кримінальному, господарському та адміністративному судочинстві. Відповідно до ролі того чи іншого принципу в здійсненні правосуддя розрізняють організаційно-функціональні та функціональні принципи цивільного процесуального права. Перша група принципів регулює організацію правосуддя і здійснює вплив на порядок його реалізації. Друга група принципів регулює в основному порядок здійснення правосуддя, тобто визначає процесуальну діяльність суду і учасників цивільного судочинства. По суті у даному випадку мова йде про класифікацію принципів, виходячи із об'єкта правового регулювання принципів як специфічних правових приписів1. Висловлюються й інші погляди щодо класифікації принципів цивільного процесуального права. Так, пропонують їх класифікувати на три групи. До першої групи входять ті, що становлять фундамент галузі (право на суд та захист порушеного права, баланс приватних та публічних інтересів, рівність учасників спірних відносин перед законом і судом, право на відкритий розгляд справи). Другу групу становлять ті, що утворюють капітальні перегородки в будівлі правосуддя (мова судочинства, диспозитивність волевиявлення, змагальні засади, безпосередність дослідження доказів, безперервність судового розгляду). До третьої групи віднесено ті, що смикають контури образно названої будівлі і становлять її дах (верховенство основних прав і права щодо закону, яке прийшло на зміну законності; співробітництво держав у захисті порушеного права)[115] [116]. Без сумніву, і така точка зору, незважаючи на образність порівнянь, має право на існування, оскільки містить певний зміст. Класифікація принципів навряд чи може бути предметом особливих теоретичних дискусій, оскільки сама по собі класифікація має відносно самостійне значення і різні види класифікацій мають право на існування лише у певному прикладному значенні. Разом з тим на рівні догми права та при догматичному аналізі слід враховувати природу принципів як специфічних правових приписів, а також предмет цивільного процесуального права. При цьому науково-практичне значення мають систематизація, тлумачення і застосування норм-принципів за правилами, передбаченими для систематизації нормативних актів, у яких фіксуються ці норми, та безпосередній предмет правового регулювання. І тому, так би мовити, двоєдиний підхід, який поєднує характеристику принципів цивільного процесуального права контекстуально з нормативним актом, в якому той чи інший принцип закріплено, та предметом регулювання — порядком організації та здійснення цивільного судочинства є більш доцільним. Він синтетично відбивається при характеристиці принципів цивільного проце суального права як організаційно-функціональних та функціональних. До організаційно-функціональних принципів належать принципи здійснення правосуддя тільки судом на засадах рівності громадян перед законом і судом; незалежності суддів і підкорення їх тільки закону; одноособового та колегіального розгляду цивільних справ; державної мови судочинства; гласності. До групи функціональних — принципи законно сті; диспозитивності; змагальності; публічності та судового керівництва; процесуальної рівноправності сторін; трьохінстанційнос- ті та забезпечення апеляційного та касаційного о скарження рішення суду; усності; безпосередності; обов’язковості рішень суду. За ідеєю склад принципів цивільного процесуального права, їх кількість — об’єктивно задана величина. Такої думки дотримуються майже всі дослідники. Однак беззаперечним фактом є досить різні пропозиції щодо складу принципів цивільного процесуального права. Г. О. Жилін правильно пише, що кількість принципів тієї чи іншої галузі права об’єктивно обумовлена і не може визначатися тим, чи сформульовано те чи інше положення в конкретній нормі права як принцип, чи ні. Не залежить воно і від розсуду того чи іншого автора і його аргументів, оскільки принципи містяться у нормах права і виводяться через їх адекватне тлумачення. У поглядах вчених, дійсно, немає єдно сті щодо складу принципів цивільного процесуального права, нерідко безпідставно склад принципів розширюється, але таким є шлях пізнання складного явища, яким є принципи права[CXVII].