§ 1. Поняття принципів цивільного судочинства
Принципи є найбільш узагальненою категорією науки цивільного процесуального права поряд із такими, як предмет і метод цивільного процесуального права, цивільні процесуальні правовідносини тощо.
І тому принципи цивільного процесуального права відбивають суттєві характеристики цивільного процесуального права як самостійної галузі права та цивільного судочинства як певної сфери правового регулювання1.Інтенсивні дослідження принципів припадали на періоди, які пов'язані з кодифікаціями процесуального законодавства та посткоди- фікаційні періоди. Так було і в період процесуальних кодифікацій 60-х років минулого століття та кодифікацій вже 2000-х років[90] [91]. Достатньо велика кількість спеціальної літератури з цієї проблематики дозволяє уявити сучасний стан теорії принципів цивільного процесуального права, її прикладне значення. У цьому зв'язку привертає увагу те, що теоретичні концепти, які покладені в основу теорії принципів цивільного процесуального права у 60-х роках минулого століття, залишились майже незмінними1. У процесуальній літературі дається різне тлумачення поняття принципів права. Так, під принципами цивільного процесуального права розуміють основні ідеї, уявлення про суд і правосуддя, які закріплені у процесуальному законодавстві, у результаті чого стали його основними положеннями, якісними особливостями, котрі визначають характер цивільно-процесуального права, порядок його засто сування і напрями подальшого розвитку[92] [93]. Майже тотожне поняття наводять інші автори — принципи цивільного процесуального права (цивільного процесу) називають фундаментальні його положення, основоположні правові ідеї, які закріплені у нормах більш загального характеру. Вони пронизують усі цивільно-процесуальні інститути і визначають таку побудову цивільного процесу, який забезпечує ухвалення законних і обґрунтованих рішень та їх виконання. Принципи є основами системи норм цивільного процесуального права, центральними поняттями, стрижневими засадами всієї системи процесуальних законів[94]. Аналогічні дефініції принципів цивільного процесуального права можна було б продовжити. Таке розуміння принципів є найбільш поширеним і апріорі ґрунтується на тому, що принципи мають імперативний характер з точки зору їх регулювального впливу на цивільні процесуальні правовідносини. Нерідко принципи цивільного процесуального права, крім родової характеристики як базових правових начал, кваліфікувалися як ідейно- політичні засади цивільного процесуального права. Наприклад, В. М. Семенов писав, що принципи радянського процесуального права є втіленими в нормах ідейно-керівними началами, які становлять якісні особливості даної галузі права, виражають соціалістичний характер та специфічні властивості цивільного процесуального права і цивільного судочинства, визначають перспективи розвитку галузі та забезпечують виконання завдань цивільного судочинства у період побудови комунізму1. На такий же аспект при визначенні поняття принципів акцентувала увагу Н. О. Чечина[95] [96]. Є очевидним, що така характеристика принципів цивільного процесуального права певним чином політизувала наукові дослідження. В. Ф. Воронов обґрунтовано зазначив, що твердження про начебто класовий характер цивільного процесуального права були явно перебільшеними. У цивільному процесуальному праві практично не було норм, яким можна було б приписати класовий характер, по суті, вони мали не класову, а загальнолюдську цінність та демократичну сутність[97]. Окремі автори принципи цивільного процесуального права кваліфікували як ідеї правосвідомості і правової науки, як такі, що не мають імперативного, нормативного значення, а мають доктринальний харак- тер[98]. Щодо цього висловлено і таку думку, що принципами цивільного процесуального права є тільки ті вихідні положення, які закріплені в Конституції або ЦПК. Це, по суті, основні точки зору щодо поняття принципів цивільного процесуального права. Зрозуміло, від відповідного визначення принципів залежить і розуміння функцій принципів процесуального права. Якщо при розумінні принципів як імперативних начал правового регулювання можна стверджувати, що принципи мають регулюючу функцію та певне місце у структурі процесуального права, то у другому випадку очевидним є те, що принципи мають лише, так би мовити, інтерпретаційне значення доктринального характеру для тлумачення норм цивільного процесуального права і не є реальним інструментом у механізмі правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин. На відміну від сталих зазначених підходів деякі науковці стверджують, що принципи цивільного процесуального права у понятійному відношенні є однопорядковими з цілями та завданнями цивільного процесу і виступають способами (методами) їх здійснення1. Закріплення у нормах цивільного процесуального права принципів служить засобом реалізації завдань із правильного і своєчасного розгляду справ, а через їх виконання — і кінцевих цілей цивільного судочинства. Отже, стосовно загальних завдань та цілей судочинства принципи є цільовими установками більш нижчого рівня[100] [101]. У західній процесуальній літературі проблема принципів цивільного процесу не була такою актуальною і привабливою, як у вітчизняній процесуальній теорії, у тому числі теорії процесуального права радянського періоду. До цієї проблеми західна процесуальна доктрина стала підходити лише у 80-ті роки минулого століття, у період постін- дустріального розвитку суспільства. Причому засвоєння принципів цивільного процесуального права здійснювалось під впливом декількох факторів — відчутної кризи цивільного правосуддя, яке було неспроможне забе зпечити доступність різних верств населення до цього соціально-правового інституту, нагальною потребою оновлення національних цивільних процесуальних законодавств та глобалізацією, яка вимагала певної гармонізації процесуальних систем. Крім того, незважаючи на орієнтацію, так би мовити, на європейські цінності у до слідженні принципів цивільного судочинства, спостерігаються і більш радикальні критичні погляди щодо суті проблеми. Так, М. Сторм, зауважуючи, що протягом тривалого часу проблеми цивільного процесу залишились незмінними, вважає, що в таких умовах є актуальним питання: чи не висуваються як загальні принципи цивільного процесу принципи, які не відповідають головній меті цивільного судочинства? Ось чому він запропонував замінити існуючу систему принципів абсолютно новою системою. Причому, як зауважив М. Сторм, одним із питань щодо сприяння реалізації цих тенденцій і майбутнього цивільного процесу є перегляд загальних проблем цивільного процесу, в тому числі загальних, конституційних та міжнародних принципів[104]. Є очевидним, що українська процесуальна наука формувалась в інших умовах праворозуміння та розвитку суспільства в цілому. Характер же розвитку капіталістичних суспільств ре ально спонукав до створення адекватних концепцій і моделей правових інститутів та утвердження принципу верховенства права, який у сучасній науці розглядається як загальний принцип права. Таким чином, за великим рахунком теорія принципів цивільного процесуального права успадкувала дві різні наукові традиції, які тяжіють до різних правових культур — нормативну та природно-правову. Разом з тим різниця у теоретичних підходах, як виявляється, по суті відтворює діалектичне співвідношення права і закону в межах сучасного праворозуміння. Тобто концепти нормативізму та природного права не можуть взаємно виключати один одного1. Якщо розуміння принципів цивільного процесуального права в аспекті догми права і догматичної юриспруденції має цілком визначений формат їх законодавчого закріплення, безпосередньо або опосередковано, то принципи цивільного процесуального права в контексті природного права є похідними визначально від природних прав людини і по суті відбивають глибшу субстанціальну сутність цивільного процесу в аспекті верховенства права та права людини на ефективне судочинство. Т М. Нешатаєва слушно констатує, що втілення верховенства права потребує застосування позитивного права в дусі верховенства права, передумовою якого є розмежування шляхом судового тлумачення позитивного та природного права. Вона зазначає, що ефективне розмежування шляхом судового тлумачення права на природне (право по природі) і позитивне (право за розсудом) може вивести судову систему на зовсім інший рівень розвитку з метою досягнення реальної незалежності та самостійності. Втім ілюзій щодо швидкості руху на шляху реалізації норм природного права в судових рішеннях не може бути. Подібний алгоритм задано попереднім розвитком правової думки та практики, яка була значною мірою позитивістською, скерованою на визнання властивостей права тільки за писаними, тобто встановленими владою, правовими приписами[105] [106]. Отже, стає дедалі очевиднішим, що проблема принципів цивільного процесуального права є ланцюгом у проблематиці правової науки, засвоєння якої з теоретичної і практичної точок зору передбачає осмислення принципів і з погляду їх правової природи крізь призму певного праворозуміння, і з точки зору правореалізації, тобто механізмів застосування права. Сучасний рівень професіоналізму судової практики, який має формуватися під впливом ідеї, принципу верховенства права, безперечно передбачає виведення стану правореалізації на рівень розмежування судового тлумачення позитивного та природного права. Наскільки це важливо, свідчить те, що судова практика занадто повільно застосовує ст. 8 Конституції України, яка визначає, що в Україні діє принцип верховенства права, а також норми Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прецеденти Європейського суду з прав людини, загальновизнані принципи і норми міжнародного права. Це, на наш погляд, є ключовим, оскільки реалізація принципу верховенства права неможлива без застосування у судовому судочинстві загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, які мають бути складовими національного правопорядку. Уявляється, таке розуміння принципів цивільного процесуального права означає, що принципи цивільного процесуального права з точки зору їх родової характеристики, є правовими засадами правосуддя в цивільних справах. Підтвердження цього ми знаходимо у Конституції України, яка, регламентуючи правосуддя, передбачає основні засади судочинства: законність, рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом та ін. Характеристика принципів цивільного процесуального права як основних засад має суттєве значення, оскільки принципи є вихідними положеннями, закріпленими в міжнародному праві та чинному законодавстві, на яких повинно ґрунтуватися процесуальне законодавство та практика його застосування. Як основні засади принципи цивільного процесуального права мають такі особливості: 1. Фундаментальний характер для цивільного процесу в цілому та окремих інститутів цивільного процесуального права. 2. Відбивають певний механізм здійснення судової влади і процедур правосуддя і цінно сті цивільного судочинства та цивільного процесуального права. 3. Мають нормативний характер. Особливо це стосується загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, які мають наднаціональний характер і закріплюються у міжнародно-правових актах. 4. Визначають модус доступності правосуддя для будь-якого суб'єкта права як наявність рівних можливостей доступу до суду. 5. Мають виключно обов'язковий характер. Недотримання принципів цивільного судочинства тягне незаконність судових актів. 6. Визначають залежність відповідальності держави за дотримання принципів у частині виконання міжнародно-правових зобов'язань і принципу верховенства права при здійсненні судочинства. Не менш важливе значення має характеристика принципів цивільного процесуального права і в аспекті механізму правового регулювання цивільних процесуальних відносин. Виходячи з природи принципів цивільного процесуального права як основних засад правосуддя та враховуючи їх регулюючу роль, можна кваліфікувати принципи з точки зору правової форми як норми загального і визначеного характеру, як вихідні для регламентації правосуддя у цивільних справах та на яких ґрунтується увесь масив інших процесуальних норм. Звідси принципи цивільного процесуального права — це своєрідні, специфічні норми цивільного процесуального права, нетипові правові приписи. Особливість норм-принципів цивільного процесуального права полягає в тому, що вони є первинними у структурі цивільного процесуального права і не виводяться з інших норм. Навпаки, інші норми повинні відповідати, конкретизувати норми-принципи. У силу цього норми-принципи зв'язують зміст цивільного процесуального права з його основами (началами) — статусом судової влади і правосуддя у правовій системі, концептуалізують особливу сферу правового регулювання цивільного процесуального законодавства. У зв'язку з кваліфікацією принципів цивільного процесуального права як специфічних норм і їх фундаментальним значенням стосовно інших норм цивільного процесуального права важливо звернути увагу на особливості норм-принципів. По-перше, у нормах-принципах закріплений більш загальний характер правових вимог, на відміну від ординарних норм цивільного процесуального права. По-друге, норми- принципи мають незаперечний характер, тобто не допускають жодних винятків із визначеного масштабу правового регулювання. По-третє, норми-принципи мають найвищу стабільність і не піддаються змінам, на відміну від ординарних норм цивільного процесуального права. Зазначимо, що інтерпретація принципів як специфічних норм, нормативних приписів у національному законодавстві відсутня, але має місце в деяких міжнародно-правових актах. Наприклад, у Віденській конвенції «Про право міжнародних договорів» 1969 р. зазначається, що під загальновизнаними принципами міжнародного права розуміються імперативні норми загального міжнародного права, які приймаються та визнаються міжнародною спільнотою держав у цілому як норми, відхилення від яких є неприпустимим (ст. 53), що означає їх надімператив- ну силу. Тобто в сукупності принципи мають характер норм jus cogens. Таким чином, принципи цивільного процесуального права — це виражені в нормах цивільного проце суального права незаперечні за своєю природою вимоги до суду й учасників цивільного процесу, які концептуалізують його зміст, та визначальний порядок засади здійснення правосуддя в цивільних справах. Регулятивна функція принципів у процесуальних галузях права, у тому числі і цивільному процесуальному праві, має виняткове значення, тому що недотримання принципів тягне порушення основних правових засад порядку судочинства й ухвалення незаконних судових рішень. Таким чином, подальший розвиток теорії принципів цивільного процесуального права відбиває глибокі закономірності, тенденції змін якісних характеристик правового регулювання цивільного судочинства, які історично лежать у надрах різних систем праворозуміння і обумовлюють новий світогляд на правосуддя, функцію судів як органів судової влади, які в умовах демократичних суспільств мають забезпечити пріоритет прав людини, верховенства права, новий стан юридичної практики в цілому.