Система принципів цивільного процесуального права та їх класифікація

Принципи цивільного процесуального права тісно пов’язані між со­бою і в сукупності становлять єдину систему. При цьому, з одного боку, кожен з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує га­лузь в цілому чи окрему стадію, інститут, а з іншого — між ними існує зв’язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань цивільного судочинства.

Принципи цивільного процесу в умовах незалежної України динамічно розвиваються, і сучасне цивільне процесуальне право та врегульоване ним цивільне судочинство побудовані на демократичних принципах.

В юридичній літературі прослідковується п’ять основних підходів до класифікації принципів цивільного процесуального права.

За формою нормативного закріплення принципи поділяються на;

• закріплені Конституцією України;

• закріплені законодавством про судочинство.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених Кон­ституцією України, належать:

• здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124);

• територіальність і спеціалізація побудови системи судів загальної юрисдикції (ст. 125);

Цивільний процес: Навчальний посібник /За ред.. Ю.В. Білоусова.— K.: Прецедент, 2005.— С. 10—12.

• здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суддів, а та­кож за участю народних засідателів (ч. 2 ст. 129);

• незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки за­конові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129);

• законність (п. 1 ст. 129);

• рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129);

• змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129);

• гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ст. 129) тощо.

За роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб’єктів правовідносин принципи поділяються на ті, які визначають:

• процесуальну-правову діяльність суду і органів судового виконання;

• процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу.

За предметом регулювання принципи цивільного процесуального права поділяються на:

• принципи організації правосуддя (судоустрою і судочинства);

• функціональні принципи процесуальної діяльності (судочинство);

• принципи, які визначають зміст процесуальної діяльності (диспо- зитивність, об’єктивна істина та ін.);

• принципи, які визначають форму виконання процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність та ін.).

За значимістю принципи цивільного процесуального права поділя­ються на:

• фундаментальні (диспозитивність, рівність сторін тощо);

• конструктивні (всі інші принципи, наприклад, усність, безперерв­ність).

Найбільш прийнятною і практично значущою є систематизація принципів цивільного процесуального права за їх змістом і сферою поширення:

• загальноправові принципи — характерні для всіх галузей націона­льного права, в тому числі і цивільно-процесуального;

• міжгалузеві принципи — закріплені в нормах кількох галузей пра­ва, як правило, близьких за змістом, наприклад, для кримінально- процесуального та цивільно-процесуального, господарсько-процесуаль­ного;

• галузеві принципи — закріплені нормами лише цивільного проце­суального права.

Загальноправові принципи

Принцип демократизму цивільного процесуального права полягає в тому, що, здійснюючи правосуддя в цивільних справах, суд покликаний охороняти права і законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій. Діяльність суду повинна спрямовуватись на захист соціа­льної справедливості, зміцнення демократизму і правової держави.

Принцип гуманізму цивільного процесуального права полягає в тому, що діяльність суду при вирішенні цивільних справ повинна спрямовува­тись на зміцнення соціальної справедливості і враховувати та захищати законні інтереси особи. Наприклад, згідно з чинним законодавством всім учасникам процесу гарантовано рівне становище незалежно від освіти, статі, віку, матеріального та соціального становища тощо; окремі катего­рії позивачів звільняються від сплати судових витрат.

Принцип верховенства права, закріплений в Конституції України, в цивільно-процесуальному судочинстві, означає підпорядкованість дія­льності судових органів та всіх учасників цивільного процесу праву як способу вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом.

Принцип законності в цивільному процесуальному праві полягає в обов’язку суду та всіх інших учасників процесу неухильно дотримува­тись у своїй діяльності норм Конституції та законів України. Розгляда­ючи справу та приймаючи рішення, суд керується виключно законом, а в організації своєї діяльності та виконанні судових рішень — законами та підзаконними правовими актами.

Порушення судами принципу законності призводить до несприят­ливих процесуальних та організаційних наслідків, які полягають у прийнятті необгрунтованого рішення чи його відміні. Якщо обов’язок дотримуватись закону не виконується особами, які беруть участь у справі, то до них можуть бути застосовані процесуальні санкції (на­приклад, відмова в прийнятті апеляційної скарги в разі порушення те­рміну її подання).

Міжгалузеві принципи

Міжгалузеві принципи цивільного правосуддя закріплені Конститу­цією України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів»^[3] від 7 липня 2010 р.

Основними серед них є:

Здійснення правосуддя виключно судами.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, ст. 5 Закону України «Про су­доустрій і статус суддів» правосуддя здійснюється тільки судом.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виника­ють у державі та суспільстві. Не допускається делегування функцій су­дів, а також присвоєння цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Особи, які незаконно поклали на себе функції суду, несуть ві­дповідальність у порядку, визначеному законом.

Таким чином, правосуддя, в тому числі і цивільне, здійснюють спе­ціально уповноважені (компетентні) державні органи — суди.

Даний принцип здійснення правосуддя має важливе значення для дотримання прав і свобод людини і громадянина, так як судова про­цедура найбільше гарантує забезпечення законності, незалежності і об’єктивності при розгляді та вирішенні цивільних справ.

Рівності громадян перед законом і судом.

Згідно з ст. ст. 24, 129 Конституції України всі громадяни мають рі­вні конституційні права і свободи і рівні перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального похо­дження, майнового стану тощо. Цей принцип передбачає рівність мож­ливостей для зацікавлених осіб при зверненні до суду, а також при ви­користанні процесуальних засобів захисту своїх інтересів. Зміст даного принципу реалізується на всіх етапах цивільного судочинства. Напри­клад, при зверненні до суду позивач подає позов, а відповідач може по­дати зустрічний позов. Під час судового розгляду справи сторони мо­жуть відмовитись від позову і зустрічного позову, можуть підписати мирову угоду. Рівними є можливості участі сторін у наданні доказів су­ду тощо.

Незалежності і самостійності суддів та їх підпорядкованості тільки закону.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, ст. 6 Закону «Про судоустрій і статус суддів» при здійсненні правосуддя в цивільних справах сторони незалежні, підкоряються тільки законові, і нікому непідзвітні. Незалеж­ність суддів означає їх незалежну процесуальну діяльність при здійс­ненні правосуддя. Ніякі державні органи, громадські організації і поса­дові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішувати конкретну справу. Обов’язковим елементом не­залежності є підкорення суддів закону. Це означає що вони повинні ви­рішувати справи на підставі законів України, відповідно до закону за­стосовувати норми міжнародного права, а при відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосовувати закон, що регулює подібні відносини (ст. 8 ЦПК).

Самостійність суддів гарантується особливим порядком їх призна­чення, обрання і звільнення, недоторканністю, визначеною юридичною процедурою здійснення правосуддя, таємницею наради суддів при ви­несенні рішення, відповідальністю за неповагу до суду і втручання в ді­яльність судових органів, великими повноваженнями органів суддівсь­кого самоврядування.

Колегіальності і одноособовості розгляду і вирішення цивільної справи в суді.

Даний принцип, закріплений в ч.2 ст. 129 Конституції України, від­повідно до якої судочинство проводиться суддею одноособово і колегі­єю суддів.

Згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (ст. 15) справи в судах першої інстанції розглядаються суддями одноособово, колегіально чи за участю народних засідателів або суду присяжних. Су­ддя, який розглядає справу одноособово, діє від імені суду. В апеляцій­ній і касаційній інстанціях цивільні справи розглядаються колегіально в складі не менше трьох професійних суддів. Яким чином буде розгляда­тися справа колегіально чи одноособово — визначається ЦПК України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і залежить від ка­тегорії справи та інстанції, яка її розглядає.

Національна мова судочинства.

Судочинство в Україні здійснюється державною мовою. Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Застосування інших мов в судочинстві здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом. Виходячи з цього, допускається здійс­нення судочинства українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, які беруть участь у справі і не володіють мо­вою, якою проводиться судочинство, згідно зі ст. 7 ЦПК України забез­печується право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і зая­вляти клопотання рідною мовою, користуватися послугами перекла­дача. Суд зобов’язаний роз’яснити громадянам це право. Порушення принципу національної мови судочинства, обмеження прав особи на користування в процесі рідною мовою, необгрунтована відмова у запро­шенні перекладача є суттєвим порушенням процесуального закону.

У відповідності зі змінами, внесеними до ЦПК Законом України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 року, мова цивільного судочинства визначається ст. 14 даного Закону. У відповід­ності з ним, окрім сказаного вище, у межах території, на якій поширена регіональна мова, суди можуть здійснювати провадження цією регіона­льною мовою.

Гласності судового розгляду і його повної фіксації технічними засобами.

Даний принцип закріплений Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони

¹∏po засади державної мовної політики: Закон України від 03.07.2012 № 5029-VI // Урядовий кур’єр. — 2012. — 29 серпня.

державної таємниці. При відкритому судовому розгляді всі учасники процесу та бажаючі мають право входити до залу суду і бути присутні­ми при розгляді справи. Прилюдно проголошуються судові рішення; особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з усіма її матеріалами, обговорювати їх. У той же час за мотивованою ухвалою суду, згідно зі ст. 6 ЦПК України, з метою охорони державної таємниці, запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, забезпечення таємниці усиновлення допус­кається проведення закритого судового розгляду.

В залі засідань суду дозволено робити письмові замітки. Проведення фото- та кінозйомки, теле-, аудіо- і відеозапису та його трансляція до­пускаються за згодою осіб, які беруть участь у справі на підставі ухвали суду. З метою захисту прав громадян та забезпечення контролю за об’є­ктивністю судового розгляду з 1 січня 2008 року здійснюється повна фіксація судового процесу технічними засобами.

Всебічності, повноти та об ’єктивності дослідження обставин справи. Об ’єктивна істина.

Даний принцип юридична наука відносить переважно до криміналь­ного судочинства, визначаючи його як принцип забезпечення доказано- сті вини. В той же час норми, які зобов’язують суд застосовувати всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об’єктивного з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін містяться в ЦПК України (ч.4 ст. 10 ЦПК). Неповне з’ясування чи недоказаність обставин, які мають значення для справи, які суд вважає встановлени­ми, є підставою для відміни рішення суду в цивільній справі. Даний принцип передбачає відсутність будь-якої упередженості чи порушень при формуванні складу суду.

Метою діяльності суду є встановлення об’єктивної істини відповід­ності висновків суду викладеним у рішенні дійсним обставинам справи. Об’єктивне і всебічне з’ясування обставин справи, правильні висновки про фактичний її склад, правову кваліфікацію сторін, їх прав та обов’яз­ків є принципом цивільного процесуального права, порушення якого згідно з ст. 309 ЦПК є підставою для скасування рішення і постанов­ления нового рішення.

Галузеві принципи

Принцип диспозитивності (ст. 11 ЦПК).

Цей принцип є одним з основних цивільно-процесуальних принци­пів. Згідно з ним зацікавлені особи, які беруть участь у справі, можуть вільно здійснювати свої права, розпоряджатися ними, виконуючи від­повідні процесуальні дії.

Основу принципу диспозитивності складає можливість всіх заінте­ресованих осіб (позивача, відповідача, третіх осіб, представників сторін та інших) вільно, за своїм розсудом упорядковувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд: вступати у правовідносини чи ні, визнавати їх зміст, здійснювати свої права або утримуватися від цього. Принцип диспозитивності складається з таких елементів:

- порушення цивільної справи в суді;

- визначення характеру і обсягу позовних вимог і заперечень, мож­ливість їх зміни;

- розпорядження матеріальними правами і процесуальними засоба­ми їх захисту, зокрема, відмова від позову, визнання позову, досягнення мирової угоди;

- порушення апеляційного та касаційного провадження, перегляд судових рішень Верховним Судом України та за нововиявленими об­ставинами;

- вимога примусового виконання судового рішення у цивільній справі.

Принцип процесуальної рівноправності сторін.

Даний принцип закріплений у ст. 27 ЦПК України, його зміст поля­гає в тому, що сторони в цивільному процесі наділяються рівними, хоча і не однаковими процесуальними правами і обов’язками. Він базується на викладеному вище конституційному принципі рівності всіх громадян перед законом і судом, водночас виступаючи конкретним принципом цивільного процесуального судочинства. Згідно з даним принципом кожна з сторін має рівні процесуальні можливості (знайомитись з мате­ріалами справи, виступати в суді, надавати докази тощо). Суд не може винести рішення, не вислухавши пояснень відповідача, третіх осіб. Принцип процесуального рівноправ’я діє в усіх провадженнях і на усіх стадіях цивільного процесу.

Принцип змагальності (ст. 10 ЦПК).

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції суть даного принципу полягає у за­безпеченні широкої можливості сторонам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі, сво­боду надання ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх пере­конливості тощо. Даний принцип близький за змістом з принципом здійснення правосуддя на засадах рівності сторін, однак не ідентичний йому. Якщо принцип рівності стосується учасників правосуддя в ціло­му, то принцип змагальності поширює свою дію лише на осіб, які бе­руть участь у судочинстві, наприклад позивача і відповідача. Реалізую- чи принцип змагальності, сторони можуть активно і на рівних дискутувати, вільно висловлювати свої думки, давати тлумачення фак­тів, подій і доказів, пов’язаних з даною справою, відповідних законода­вчих актів. Таким шляхом іде пошук істини, справедливості, забезпе­чення законності і обґрунтованості акту правосуддя. При цьому суду належить керівна роль в ході судового засідання, пошуку об’єктивної істини, неухильного дотримання всіх правил судового розгляду, вста­новлених законом. Суд вправі надавати процесуальну допомогу особам, які беруть участь у справі, роз’яснювати їхні права та обов’язки, сприя­ти у здійсненні цих прав і за їхнім клопотанням сприяти у витребуванні доказів (ст. ст. 10, 60, 137 ЦПК) тощо. При цьому ми можемо констату­вати той факт, що норми про змагальність сторін є головними, базови­ми нормами, а норми, які допускають у деяких випадках активність су­ду, можна вважати виключеннями з основного правила.

Принцип поєднання усності і письмовості судового розгляду.

Цивільний процес базується на поєднанні двох начал — усного і пи­сьмового. Домінуюче значення в цьому поєднанні надається усності. В ЦПК України закріплені норми, які зобов’язують суд, сторони, інших учасників процесу здійснювати процесуальні дії в усній формі. Так, в ус­ній формі ведеться засідання суду, усно виступає суддя, заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, і експертів, усно задаються за­питання. Усна форма спілкування створює можливість правильного встановлення істини в процесі, підвищує ефективність принципу змага­льності сторін, сприяє винесенню законного і обґрунтованого рішення.

В той же час деякі процесуальні дії повинні здійснюватися лише у письмовому вигляді. Позовна заява як основний процесуальний доку­мент подається в письмовій формі. Письмово подаються апеляційні та касаційні скарги, укладаються мирові угоди.

Усна форма розгляду справи зручніша для учасників процесу, за­вдяки їй легше висловити свої міркування, сприйняті щодо обставин в справі. Вона спрощує процес, робить його доступним для заінтересова­них осіб. Така форма дає більші можливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Процес стає динамічним, строк розгляду справи скорочується. Разом з тим, усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді справи в судовому засіданні, оптима­льно поєднується з письмовою формою відображення і оформлення де­яких з них — викладення вимог до суду в формі письмових заяв, скарг, подання, а владних суджень суду — в судових рішеннях. Чого немає в актах провадження, те визнається таким, що не існує: quod non est in actis, non est in mundo^{[4] [5].}

Усність треба відрізняти від безпосередності. Усність визначає зов­нішню форму, в якій процесуальний матеріал повинен бути наданий су­ду та сприйнятий ним, а безпосередність — спосіб сприйняття матеріа­лу: особисте ознайомлення з ним з першоджерел.

Письмовість слід відрізняти від документування ходу процесу. Є.В. Васьківський вказував, що письмовість стосується розробки дока­зів сторонами та форми надання їх суду, але вона немає ніякого відно­шення до питання про записування вже наданих доказів. Це питання складає частину більш загального питання відносно надання письмової форми, документування, протоколювання судового провадження, за яким необхідно закріпити письмово найважливіші акти та моменти провадження на випадок оскарження рішення суду, для можливої пере­вірки правильності рішення суду.

Принцип безпосередності судового розгляду.

Даний принцип визначає порядок дослідження, способи і методи сприйняття судом матеріалів справи. В силу даного принципу суд повинен базувати своє рішення по справі виключно на перевірених і досліджених в залі суду доказах. Згідно зі ст. 159 ЦПК України ця вимога відноситься в першу чергу до судів першої інстанції, які повинні безпосередньо досліди­ти докази по справі: заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі; показання свідків; ознайомитись з письмовими та речовими доказами. При цьому суд повинен прагнути отримати дані з першого джерела. Лише в окремих випадках, коли особи чи свідки, які беруть участь у справі, не мо­жуть з поважних причин з’явитися в судове засідання (ст. 132 ЦПК), суд за дорученням може допитати їх за місцем знаходження.

Одна з вимог принципу безпосередності полягає в тому, що у випад­ках колегіального розгляду справи склад суду від початку до кінця по­винен бути незмінним. При одноособовому розгляді справи вона по­винна бути, як правило, розглянута одним суддею.

Принцип процесуального формалізму.

Цей принцип передбачає встановлення певних правових формально­стей, обов’язкових форм, термінів і способів здійснення процесуальних дій, які повинні здійснюватись у визначеній послідовності і в закріплені законом терміни. Ці формальності повинні забезпечити і гарантувати від зловживань права учасників цивільного судочинства, при цьому фо­рмалізм не повинен ускладнювати здійснення процесуальних прав. Чинним законодавством встановлені певні формальності подання позо­ву і його прийняття, забезпечення позову, строки його розгляду тощо. Всі випадки спрощення процедури повинні базуватись на нормах про­цесуального закону.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення принципів цивільного процесуального права.

2. Розкрийте значення принципів цивільного процесуального права.

3. Розкрийте поняття «система принципів цивільного процесуально­го права».

4. Класифікуйте принципи цивільного процесуального права.

5. Розкрийте зміст принципів, закріплених Конституцією України.

6. У чому полягає зміст принципів, визначених законодавством про цивільне судочинство?

7. Що характеризує принцип диспозитивності?

8. Які принципи діють тільки у стадії судового розгляду справи?

9. У чому полягає принцип змагальності і рівноправності сторін?

10. Реалізація якого принципу обумовлює виникнення та розвиток процесу?

11. Охарактеризуйте принципи безпосередності судового розгляду та процесуального формалізму.

Рекомендована література

1. Бєлкін М. Л. Застосування принципу розумності в господарських та цивільних спорах / М. Л. Бєлкін, Ю. Л. Бєлкіна // Вісник господарсь­кого судочинства. — 2009. — № 1. — С. 98-103.

2. Волосенко С. О. Джерела формування та значення принципів ци­вільного процесу в Україні / С. О. Волосенко // Часопис Київського уні­верситету права. — 2007. — № 3. — С. 127-132.

3. Волосенко С. О. Принцип змагальності у новелах ЦПК / С. О. Во­лосенко // Часопис Київського університету права. — 2007. — № 1. — С. 132-136.

4. Гетьманцев О. В. Принципи цивільного процесу: поняття, особ­ливості / О. В. Гетьманцев // Юридический вестник. — 2004. — № 1. — С. 86-90.

5. Гураленко Н. Принципи цивільного процесу: поняття та особли­вості / Н. Гураленко // Юридична Україна. — 2006. — № 9. — С. 71-74.

6. Кройтор В. Про мову цивільного судочинства / В. Кройтор // Під­приємництво, господарство і право. — 2009. — № 3. — С. 60-63.

7. Менів О. Проблеми розуміння принципу гласності та публічності цивільного судочинства / О. Менів // Юридичний журнал. — 2009. — № 11. — С. 98-101. — Бібліогр.: 19 назв.

8. Нечипорук С. В. До питання про сутність і значення принципів змагальності та рівноправності сторін / С. В. Нечипорук // Держава і право. — 2010. — № 47. — С. 365-372. — Бібліогр.: 19 назв.

9. Ратушна, Б. П. Змагальність судового процесу — запорука спра­ведливого судового розгляду / Б. П. Ратушна // Часопис Київського уні­верситету права. — 2012. — № 3. — С. 232-236.

10. Романюк, Я. М. Позов про визнання права власності, віндика- ційний та негаторний позови: деякі проблеми практичного застосування / Я. М. Романюк, О. Є. Бурлай // Вісник Верховного Суду України. — 2012. — № 8. — С. 34-40.

11. Сердюк, В. Змагальність як засада судового процесу: щодо пи­тання визначення дефініції / В. Сердюк // Вісник прокуратури. — 2012. — № 8. — С. 97-103.

12. Сердюк, В. В. Право на судовий захист у контексті змагальності сторін / В. В. Сердюк // Адвокат. — 2012. — № 9. — С. 14-18. — Біблі- огр.: 6 назв.

13. Тимченко Г. Зміст змагальності у сучасному цивільному процесі / Г. Тимченко // Право України. — 2005. — № 5. — С. 111-114.

14. Тимченко Г. Принцип об’єктивної (судової) істини: еволюція доктрини та законодавства / Г. Тимченко // Юридична Україна. — 2010. — № 5. — С. 89-95.

15. Тимченко Г. П. Принцип гласності й відкритості судового розг­ляду в цивільному судочинстві / Г. П. Тимченко // Часопис Київського університету права. — 2007. — № 3. — С. 114-118.

16. Шишкін В. Принцип диспозитивності у новому ЦПК України / В. Шишкін // Право України. — 2006. — № 3. — С. 78-81.

17. Ясинок М. Особливості дії принципу диспозитивності в окремо­му провадженні / М. Ясинок // Підприємництво, господарство і пра­во. — 2008. — № 6. — С. 59-60.