<<
>>

Порядокрозгляду цивільно-правових спорів у третейському суді

Порівнюючи третейський розгляд з державним судочинством, можна відмітити високий ступінь його диспозитивності та меншу формалізованість, що як раз і є однією з переваг способів альтернативного вирішення спорів: Законом України «Про третейські суди» закріплено лише мінімально необхідні вимоги до порядку третейського розгляду справи, а решта положень міститься у третейській угоді, укладеній між сторонами, або ж залишається на розсуд самого третейського суду, а для постійно діючого третейського суду відповідні положення викладаються у його регламенті.

Саме тому для аналізу процедури третейського розгляду необхідно звертатися не тільки до норм чинного законодавства, а й використовувати положення регламентів постійно діючих третейських судів, характерними прикладами яких можуть слугувати Регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків [155], Регламент Постійно діючого Третейського суду при ТІ 111 України [157], Регламент Постійного діючого Третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної торгової палати (далі - УНК МТП) [158] та деякі інші регламенти.

Правила третейського розгляду у третейському суді для вирішення конкретного спору визначаються Законом України «Про третейські суди» та третейською угодою сторін, положення якої не можуть суперечити обов’язковим положенням законодавства, а з питань, не врегульованих третейською угодою у третейському суді ad hoc щодо правил третейського розгляду, третейський суд, застосовуючи норми Закону, може визначити власні

правила третейського розгляду лише в тій частині, що не суперечить принципам організації та діяльності третейського суду.

Першою стадією третейського розгляду у постійно діючому третейському суді можна вважати стадію подання позовної заяви однією зі сторін третейської угоди, а точніше - отримання такої заяви третейським судом (оскільки ці моменти можуть не збігатися у часі).

Впродовж цієї стадії третейський суд (в тому числі й в особі його голови, секретаріату, секретаря тощо) реєструють позовну заяву та вирішують питання про її відповідність вимогам щодо форми та змісту, наявності доданих документів та сплати суми третейського збору (третейських витрат), залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків (хоча Законом така процесуальна дія не передбачена), повернення позовної заяви тощо. При надходженні позовної заяви до Третейського суду при АУБ, така заява реєструється та направляється голові суду: саме голова третейського суду чи його заступник приймає рішення про залишення позову без руху та надання строку на усунення недоліків, якщо позов подано без додержання встановлених вимог щодо його форми і змісту. При надходженні позовної заяви до Третейського суду при ТПП України рішення про її відповідність вимогам щодо змісту і форми та надання строку на усунення недоліків приймає секретар третейського суду, однак питання про прийняття позову та порушення провадження у справі, наявність і дійсність третейської угоди, відмову в прийнятті справи до розгляду чи залишення позовної заяви без розгляду у разі неусунення недоліків позовної заяви чи сплати третейського збору вирішується головою третейського суду.

Між тим, для третейського суду ad hoc існує певна особливість: тут, в силу положень ст. 17 Закону, поданню позовної заяви передує така стадія як формування складу третейського суду (оскільки до формування складу третейського суду можливість подання позову фактично відсутня), а тому третейський розгляд розпочинається не з моменту подання позовної заяви, а з моменту одержання іншою стороною прохання (пропозиції) щодо третейського вирішення спору. Сторони на свій розсуд можуть домовитися про кількісний і персональний склад третейського суду, однак у будь-якому випадку третейський суд може розглядати справи в непарній кількості третейських суддів. Якщо ж стороно не погодили порядок призначення (обрання) третейських суддів, застосовується передбачений Законом порядок:

1) якщо сторони погодили одноособовий порядок розгляду спору і після звернення однієї сторони до іншої з пропозицією про призначення чи обрання одноособового третейського судді сторони не призначать (оберуть) третейського суддю, то розгляд спору в третейському суді припиняється і цей спір може бути переданий на вирішення до компетентного суду;

2) якщо сторони не погодили кількісний і персональний склад третейського суду, судовий розгляд здійснюється у складі трьох суддів, а якщо ж погодили - у будь-якій непарній кількості суддів.

Кожна із сторін призначає (обирає) рівну кількість третейських суддів, які в свою чергу шляхом відкритого голосування обирають ще одного третейського суддю не менш як двома третинами від обраного складу суду для забезпечення непарної кількості третейських суддів. Якщо одна із сторін не призначить (обере) належної кількості третейських суддів протягом 10 днів після одержання прохання про це від іншої сторони або якщо призначені чи обрані сторонами третейські судді протягом 10 днів після їх призначення (обрання) не оберуть ще одного третейського суддю, то розгляд спору в третейському суді так само припиняється.

Вже після формування складу третейського суду для вирішення конкретного спору подається позовна заява (про це свідчить зазначення одним з її елементів складу третейського суду для вирішення конкретного спору).

Формою захисту порушеного права у третейському суді є позовна форма, сутність якої, на думку Д. В. Соколянського, є єдиною як для третейського розгляду, так і для цивільного процесу [204, с. 173], чим і пояснюється наявність дискусій, тотожних тим, що тривають щодо позовів та позовної форми захисту порушеного права у цивільному процесі. Викладена у письмовій формі позовна заява має відповідати наступним вимогам щодо форми та змісту, а також містити: 1) назву постійно діючого третейського суду або вказівку на склад третейського суду для вирішення конкретного спору; 2) дату подання позовної заяви; 3) найменування і юридичні адреси сторін, які є юридичними особами, та/або прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, місце проживання і місце роботи сторін, які є фізичними особами; 4) найменування і юридичну адресу представника позивача, якщо він є юридичною особою, або прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, місце проживання і місце роботи представника, який є фізичною особою, у випадках, коли позов подається представником; 5) зміст вимоги, ціна позову, якщо вимога підлягає оцінці; 6) обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, докази, що їх підтверджують, розрахунок вимог; 7) посилання на наявність третейської угоди між сторонами та докази її укладення; 8) перелік письмових матеріалів, які додаються до позовної заяви; 9) підпис позивача або його представника з посиланням на документ, що засвідчує повноваження представника.

До позовної заяви також додаються документи, що підтверджують: наявність третейської угоди; обґрунтованість позовних вимог; повноваження представника; направлення копії позовної заяви іншій стороні (опис вкладення про відправлення цінного листа, виписка з реєстру поштових відправлень тощо); у разі подання позову до постійно діючого суду - сплату третейського (реєстраційного) збору у розмірах встановлених відповідним третейським судом.

Як зазначалося, позовна заява подається у письмовій формі, в той самий час, відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року №851-IV юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму [143]. Враховуючи той факт, що регламенти зазначених вище третейських судів встановлюють датою подачі позовної заяви день її вручення третейському суду чи дату відправлення позовної заяви поштою відповідно до дати штемпеля поштового відомства місця відправлення, можна зробити висновок, що подання позовної заяви в електронній формі регламентами Третейського суду при АУБ, Третейського суду при ТІ 111 України, Третейського суду при УНК МТП не передбачено. Регламентом Третейського суду при УНК МТП додатково акцентовано увагу на тому, що позовна заява, відзив (заперечення) на позов, повістка, рішення, ухвала третейського суду направляються стороні лише рекомендованим листом або вручаються особисто під розписку, а всі інші документи і повідомлення можуть бути направлені звичайним листом, або телефаксом, телеграфом, електронною поштою, іншими засобами зв’язку. Якщо ж регламентом третейського суду передбачено можливість подачі позовної заяви у електронній формі і створено для цього необхідну технічну можливість, позивач може скористатися наданим правом. В українській третейській практиці відомі випадки не тільки подачі електронного позову, а й третейського розгляду виключно в режимі відеоконференції: Постійно діючий третейській суд при Асоціації «Українська третейська спілка» (м.

Одеса) дистанційно розглянув позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича фірма «Інтерон» (м. Київ) до Закритого акціонерного товариства «Акціонерна інвестиційно- фінансова компанія «Укрпривінвест» (м. Київ) та 30 листопада 2009 року виніс рішення у справі [159].

Отримавши позовну заяву, що відповідає встановленим вимогам щодо її форми та змісту, голова постійно діючого третейського суду до відкриття (порушення) провадження у справі може попередньо визначити наявність або відсутність компетенції третейського суду на розгляд даної справи, а також питання про наявність і дійсність третейської угоди (як це, наприклад, передбачено ст. 9 Регламенту Третейського суду при УНК МТП), або ж не здійснювати такої перевірки, поклавши її здійснення на склад суду (наприклад, у Третейському суді при АУБ). Якщо стане очевидно, що компетенція даного третейського суду на розгляд справи відсутня, або третейська угода є недійсною, голова третейського суду повинен відмовити в прийнятті справи до розгляду, про що виноситься мотивована ухвала, яка надсилається сторонам (ст. 20 Регламенту Третейського суду при ТІ 111 України).

В той час, як для третейських судів ad hoc склад третейського суду на момент відкриття провадження вже сформований, в постійно діючих третейських судах сторони чи голова третейського суду приступають до формування складу третейського суду лише після проходження вказаних вище стадій. Оскільки порядок формування складу третейського суду відповідно до Закону віднесено до сфери регулювання регламентів постійно діючих судів, існують значні розбіжності у таких порядках. У Третейському суді при ТПП України сторони спільно призначають одноособового третейського суддю, а при третейському розгляді справи трьома третейськими суддями кожна сторона обирає по одному третейському судді, які призначають третього третейського суддю - головуючого у справі. Якщо ж сторонами не досягнуто згоди щодо одноособового судді, стороною не обрано третейського суддю чи два третейських судді не призначать третього, необраного чи непризначеного третейського суддю призначає голова третейського суду своєю ухвалою.

У Третейському суді при АУБ одноособового суддю призначає голова суду чи його заступник, а при колегіальному розгляді - сторони обирають рівну кількість суддів, які обирають ще одного третейського суддя для забезпечення непарної кількості третейських суддів.

Однак у Третейському суді при УНК МТП формування складу третейського суду (одноособового чи колегіального) здійснюється сторонами вже після відкриття провадження у справі головою третейського суду, і лише у разі, якщо сторони не узгодять кандидатуру одноособового судді, чи одна зі сторін не обере третейського суддю для колегіального розгляду, чи два обрані третейські судді не оберуть третього суддю, правом на призначення такого третейського судді наділяється голова третейського суду. Після формування складу третейського суду даним складом виноситься ухвала про призначення справи до розгляду, в якій вказує дату, час та місце проведення засідань третейського суду, а також необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду.

Таким чином, маючи сформований склад третейського суду, третейські судді можуть вирішити питання про відкриття (порушення) провадження у справі (якщо відповідно до регламенту таке питання не могло бути вирішено головою третейського суду). Щодо дій, які вчиняються на даній стадії, законодавство не містить жодних вказівок, лише вказуючи, що розгляд справи третейським судом починається з винесення відповідної ухвали та направлення її сторонам (ст. 33 Закону), тому тут також доцільніше звертатися до регламентів третейських судів. Розгляд справи відповідно до Закону не обмежений будь-якими строками, якщо інше не встановлено регламентом третейського суду або третейською угодою. Саме тому з метою оптимізації розгляду справи для Третейського суду при ТПП України встановлено конкретний строк розгляду справи, що не може перевищувати двох місяців з дня порушення провадження у справі, хоча може бути подовжений за спільною згодою сторін та складу третейського суду, яким вирішується спір. Також третейським судом можуть встановлюватися конкретні строки для надання пояснень, подання заяв, документів, доказів по справі та вчинення інших процесуальних дій. Третейським судом при УНК МТП аналогічний двомісячний строк відраховується не з дня порушення провадження, а від дня першого засідання третейського суду, а питання про подовження строку розгляду до п’яти місяців вирішується ухвалою голови третейського суду за зверненням складу суду, а за згодою сторін чи в разі наявності інших обставин, що ускладнюють розгляд справи, строк розгляду може бути продовжено і на більший термін.

Відкривши провадження у справі склад третейського суду переходить на стадію розгляду справи по суті, для якої ані Законом, ані досліджуваними регламентами прямо не передбачено таких традиційних для цивільного процесу стадії підготовки справи до судового розгляду, та етапів розгляду справи - підготовчої частини, розгляду справи по суті, судових дебатів та ухвалення та проголошення рішення, а також дій третейського суду, що вчиняються на кожному з таких етапів. Однак аналізуючи нормативні приписи стосовно розгляду спору третейським судом все ж таки можна в найбільш загальному вигляді виокремити підготовку справи до судового розгляду, розгляд справи по суті, ухвалення та проголошення рішення. Зрозуміло, що зміст кожного з етапів буде доволі варіативним, враховуючи особливості регулювання процедури третейського розгляду.

Під час підготовки справи до судового розгляду (тобто з моменту винесення ухвали про відкриття (порушення) провадження) третейським судом здійснюється направлення такої ухвали сторонам (ч. 1 ст. 33 Закону);

встановлення власної компетенції на розгляд справи (навіть якщо попередньо таке питання вирішувалося головою третейського суду). У Третейському суді при УНК МТП на даному етапі попередню підготовку справи до третейського розгляду здійснює Головний секретар (секретарі) третейського суду, який передає справу та усі матеріали призначеному (обраному) складу суду, а остаточну підготовку здійснює вже склад третейського суду, перевіряючи стан підготовки справи до розгляду та вживаючи за необхідності додаткових заходів, наприклад, щодо витребування від сторін письмових пояснень, доказів та інших додаткових документів (ст. 25 Регламенту). Певною особливістю підготовки справи до судового розгляду у Третейському суді при ТПП України є встановлена у ст. 36 Регламенту можливість її проведення у формі попередніх засідань за ініціативи третейського суду або за клопотанням сторони, на яких може бути вирішено питання про надання додаткових доказів, огляд речових доказів, виклик свідків, призначення експертизи тощо.

Оскільки під час попереднього встановлення наявності компетенції на розгляд справи головою третейського суду думка сторін не заслуховувалася, відповідно до Закону до початку розгляду справи по суті склад третейського суду визначає наявність у нього компетенції на розгляд справи, а сторона на даному етапі має право заявити про відсутність у третейського суду компетенції. Якщо заперечень з боку сторін не було, в подальшому вони мають право заявити про перевищення третейським судом меж його компетенції тільки якщо в процесі третейського розгляду виникне питання, розгляд якого не передбачено третейською угодою або яке не може бути предметом такого розгляду відповідно до регламенту третейського суду чи закону, при цьому, як додатково вказано у регламенті Третейського суду при ТПП України, обрання стороною третейського судді або її участь в обранні третейського судді не позбавляє сторону права в подальшому зробити таку заяву. Визначивши наявність компетенції, третейський суд вказує про це у відповідній ухвалі та розпочинає розгляд справи, однак якщо третейський суд дійде висновку щодо неможливості розгляду ним конкретного спору внаслідок відсутності у нього компетенції, третейський розгляд припиняється, а витрати, понесені третейським судом, відшкодовуються сторонами в рівних частках. У разі встановлення наявності у третейського суду компетенції на розгляд даної справи, однак якщо третейський суд дійде висновку про відсутність або недійсність третейської угоди, постановляється мотивована ухвала про відмову в розгляді справи, яка надсилається сторонам, а заявнику разом з ухвалою повертаються подані ним позовні матеріали. В подальшому висновок про наявність компетенції третейського суду та обсяг його повноважень за третейською угодою відображається в рішенні по суті спору як один з елементів третейського рішення (ст. 46 Закону).

В підготовчій частині третейський суд до початку розгляду спору повинен з’ясувати у сторін можливість закінчити справу мировою угодою та в подальшому сприяти вирішенню спору шляхом укладення мирової угоди на всіх стадіях процесу, а сторони мають право закінчити справу укладенням мирової угоди як до початку третейського розгляду, так і на будь-якій його стадії до прийняття рішення третейським судом (ч. 4 ст. 33 Закону). Відповідно до положень Регламенту Третейського суду при УНК МТП (ст. 44) третейський суд не тільки з’ясовує можливість закінчити справу мировою угодою, але й самостійно має запропонувати сторонам укласти мирову угоду, для чого третейський розгляд переривається на час, достатній для складання мирової угоди. Особливістю цього Регламенту є й те, що ним третейському суду надається повноваження поновити припинене провадження у справі за заявою сторони у разі невиконання мирової угоди з метою винесення рішення, що зобов’язує відповідача (відповідачів) виконати умови мирової угоди. В такому разі голова третейського суду поновлює третейське провадження по справі та призначає одноособового суддю для розгляду такої заяви. Під час провадження за заявою про спонукання до виконання умов мирової угоди сторони можуть змінити умови раніше затвердженої мирової угоди чи викласти її в новій редакції, що відбувається в загальному порядку, передбаченому для затвердження мирової угоди: у цьому разі з дня затвердження змін до мирової угоди чи її нової редакції угода в попередній редакції та рішення третейського суду, яким вона була затверджена, втрачають чинність.

Заслуговує на увагу і питання забезпечення позову під час третейського розгляду: така можливість передбачена ст. 40 Закону України «Про третейські суди» та порівнюваними регламентами. Зазвичай, вжиття заходів щодо забезпечення позову або доказів розглядаються в науковій літературі як заходи сприяння третейському розгляду з боку держави [97, с. 7]: гарантуючи сторонам право передачі вирішення спорів на розгляд недержавного «приватного» суду, держава зобов’язується в подальшому визнати таке рішення, однак межі і форми сприяння третейському розгляду вирішуються кожною державою по-різному і можуть бути як суттєво обмежені (фактично залишаючи розгляд спору в приватно-правовій площині), так і максимально розширені, наближаючи третейський розгляд до судового розгляду.

Відповідно до закону, якщо сторони не домовилися про інше, третейський суд може за заявою будь-якої сторони розпорядитися про вжиття стороною таких забезпечувальних заходів щодо предмета спору, які він вважає необхідними, з урахуванням положень цивільно- та господарсько- процесуального законодавства, а також витребувати від будь-якої сторони надати належне забезпечення позову у зв’язку з такими заходами. Такими повноваженнями наділений не тільки конкретний склад третейського суду, а й голова третейського суду, однак лише до формування складу третейського суду (відповідно до Регламенту Третейського суду при ТІ 111 України). Конкретні заходи забезпечення позову вказуються у відповідній ухвалі і можуть бути скасовані в подальшому як іншою ухвалою, так і вказівкою про скасування таких заходів у самому рішенні. Ефективність заходів забезпечення позову третейським судом раніше забезпечувалася наявністю можливості внесення до Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об’єкти нерухомого майна на підставі заяви про реєстрацію (вилучення) обтяження об’єкта нерухомого майна, що подавалася третейським судом. Однак з внесенням та набранням чинності змін до Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, з 02 червня 2008 року третейські суди втратили можливість вжиття заходів забезпечення позову щодо нерухомого майна у такому порядку.

В той же час, ухвала третейського суду про забезпечення позову сама по собі не є виконавчим документом відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», не передбачено і порядку їх звернення компетентним судом до примусового виконання шляхом видачі виконавчого листа. Тому зазвичай третейськими судами при вирішенні питання про забезпечення позову використовується надана їм можливість розпорядитися про вжиття забезпечувальних заходів щодо предмету спору, які третейський суд вважає необхідними, а також зобов’язати будь-яку сторону надати належне забезпечення у зв’язку з такими заходами, тобто не накладаючи жодних заборон відчуження, які б підлягали реєстрації (наприклад, це може бути надання речі чи грошових коштів на зберігання третейському суду тощо). Фактично, за відсутності відповідальності у разі порушення такої ухвали, норма щодо можливості забезпечення позову залишається декларативною, оскільки не передбачено іншого порядку її реалізації, окрім добровільного.

Певні складнощі можуть виникнути й в процесі оскарження та скасування такого роду процесуальних документів. Третейське законодавство взагалі не містить положень щодо можливості оскарження чи скасування ухвал про забезпечення позову, а тому врегулювання даного питання покладено на регламенти третейських судів. Так, Регламент Третейського суду при АУБ встановлює, що питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується третейським судом із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі. Тобто очевидно, що той самий склад суду може скасувати власну ухвалу (як за заявою позивача, скаргою відповідача чи за власної ініціативи). Однак, як відомо, вживання конструкції «третейський суд» в такому контексті може означати не тільки можливість вжиття забезпечувальних заходів складом третейського суду, але й його головою до формування складу суду (як це прямо закріплено в Регламенті Третейського суду при ТІ 111 України). У зв’язку із цим постає питання, чи може склад третейського суду скасувати заходи забезпечення позову, що були вжиті головою цього ж третейського суду? Такі дії видаються цілком можливими, оскільки відмінність процесуальної форми третейського розгляду від цивільного процесу дозволяє приймати частину процесуальних рішень (за деякими регламентам - про відкриття провадження, про встановлення компетенції на розгляд справи тощо) не тільки складом суду, але й головою третейського суду.

В свою чергу, державними судами по-різному вирішується питання щодо можливості оскарження ухвал третейського суду про відкриття провадження та про забезпечення позову. До прикладу, Вищий господарський суд України своєю Постановою від 31 травня 2007року у справі №02-7/74 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СП МДМ» до Приватного підприємства «Брок Сервіс» про скасування ухвали Постійно діючого Третейського суду при Українській товарній біржі «Українська товарна біржа» про порушення провадження у справі та про накладення арешту на майно, підтримуючи позицію судів попередніх інстанцій, зазначив, що можливості оскарження ухвал третейського суду законодавством не передбачено [131]. В той же час, Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2013 року у справі №335/5497/13-ц за заявою про скасування ухвали цього ж третейського суду від 08 грудня 2006року про забезпечення позову така ухвала була скасована, посилаючись на ч. 1 ст. 51 Закону України «Про третейські суди», якою передбачено, що особи, які не брали участі у справі у разі, якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду [194]. Тобто зазначеним державним судом безпідставно ототожнюються ухвала третейського суду та третейське рішення, хоча справедливо зазначити, що підставою для скасування ухвали суд вказав ще й той факт, що на час розгляду заяви державним судом реєстраційне свідоцтво Постійно діючого третейського суду при Українській товарній біржі «Українська товарна біржа» було анульовано.

Така законодавча невизначеність значно послаблює ефективність інституту забезпечення позову у третейському розгляді: неможливість оскарження ухвали про забезпечення позову цілком компенсується можливістю її невиконання, оскільки не передбачено ані способу примусового виконання забезпечувальних заходів, ані відповідальності за невиконання. Способом подолання такого становища може бути законодавче закріплення можливості вжиття забезпечувальних заходів у наступному порядку: за результатом розгляду заяви, виходячи з її обґрунтованості, відповідності обставинам справи та співрозмірності заявленим вимогам, третейський суд, керуючись переліком видів забезпечення позову, передбаченого ст. 152 ЦПК України, може вирішити питання про вжиття запобіжних заходів стороною (як це зараз і передбачено), і тільки у разі неможливості вжиття таких заходів стороною - компетентним судом. Компетентний суд вживає заходів забезпечення позову за третейською ухвалою виключно за заявою заінтересованої сторони. З метою впровадження такого порядку необхідні відповідні законодавчі зміни:

1) ст. 40 Закону України «Про третейські суди» доповнити частиною другою-третьою такого змісту: «2. Якщо забезпечення позову неможливе шляхом витребування від будь-якої сторони надання належного забезпечення позову, третейський суд постановляє ухвалу про вжиття запобіжних заходів, передбачених статтею 152 Цивільного процесуального кодексу України або статтею 67 Господарського процесуального кодексу України в залежності від встановленої законом підвідомчості справи.

3. За заявою сторони третейського розгляду компетентним судом можуть бути вжиті заходи забезпечення позову відповідно до ухвали третейського суду про забезпечення позову.»;

2) ст. 151 ЦПК України доповнити частиною шостою такого змісту: «6. Суд за заявою сторони третейського розгляду може вжити заходи забезпечення позову, передбачені ухвалою третейського суду, в порядку, передбаченому статтею 153 цього Кодексу.

7. До заяви про забезпечення позову, поданого до третейського суду, додаються:

1) належним чином засвідчена ухвала третейського суду про порушення третейського розгляду;

2) належним чином засвідчена ухвала третейського суду про вжиття запобіжних заходів.»;

3) перше речення ч. 2 ст. 153 ЦПК України викласти у такій редакції:

«2. Заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, та заява про забезпечення позову, поданого до третейського суду, розглядаються судом не пізніше двох днів з дня її подання.»;

4) доповнити ст. 154 ЦПК України частиною восьмою такого змісту: «8. Заходи забезпечення позову, поданого до третейського суду, вжиті судом, скасовуються судом за заявою сторони третейського розгляду також у разі:

1) припинення третейського розгляду;

2) відмови рішенням третейського суду у задоволенні позовних вимог, щодо яких було вжито заходів забезпечення позову.».

Як і у цивільному процесі, відповідач наділений правом пред’явити зустрічну позовну вимогу до позивача, що реалізується шляхом подання на будь-якій стадії третейського розгляду (але до прийняття рішення по справі) зустрічного позову, вимоги щодо змісту та форми якого аналогічні вимогам до позовної заяви, в тому числі і щодо сплати третейського збору. Третейський суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані та їх спільний розгляд є доцільним, зокрема, коли вони випливають з одних і тих самих правовідносин або коли вимоги за ними можуть зараховуватися. Додатковою умовою його спільного розгляду, на відміну від зустрічного позову у цивільному процесі, є не тільки зв’язок з первісним позовом, а й відповідність умові підвідомчості третейському суду та можливість бути предметом третейського розгляду відповідно до третейської угоди. Регламентом Третейського суду при ТІ 111 України додатково передбачено, що у разі невиправданої затримки відповідачем пред’явлення зустрічного позову або вимоги до заліку, що призводить до затягування третейського розгляду, на відповідача за рішенням даного третейського суду може бути покладено обов’язок відшкодування додаткових витрат третейського суду та іншої сторони.

Розгляд справи по суті є центральною частиною третейського розгляду, під час якої відбувається дослідження доказів у справі, однак на відміну від цивільного процесу, перебуваючи на даній стадій позивач не обмежується також і у праві змінити, доповнити або уточнити свої позовні вимоги (якщо сторонами не було погоджено іншого). Статтею 39 Закону передбачено, що третейський розгляд здійснюється у засіданні третейського суду за участю сторін або їх представників, якщо сторони не домовилися про інше щодо їхньої участі в засіданні. Тобто звичною формою розгляду справи є усна форма, тоді як регламентом Третейського суду при УНК МТП додатково передбачено такі форми розгляду справ як письмова форма та розгляд справи в дистанційному режимі (із застосуванням технічних засобів зв’язку), з яких третейський судом, враховуючи думку сторін та обставини спору, обирається конкретна форма. Обов’язковою умовою розгляду справи в дистанційному режимі є проведення огляду (дослідження) третейськими суддями оригіналів доданих до позовної заяви документів та інших доказів, а підтвердження повноважень сторін чи їх представників може відбувається в порядку, погодженому сторонами, та схваленому судом, і може передбачати залучення до вказаної процедури третейського судді, розташованого за адміністративно-територіальним принципом, нотаріуса, іншої особи, яка буде уповноважена обома сторонами на такі дії та надасть до матеріалів справи письмове підтвердження виконання покладеного на неї обов’язку (ст. 35 Регламенту). У разі проведення третейського розгляду у такій формі, про це в подальшому зазначається у третейському рішенні з посиланням на письмові докази направлення сторонам кореспонденції з зазначенням часу та місця розгляду третейської справи, а також з додаванням до матеріалів справи технічного носія інформації, на який за клопотанням сторони чи за рішенням складу третейського суду здійснювалася технічна фіксація засідання.

Основними учасниками третейського розгляду, окрім третейського суду, є сторони та їх представники, однак регламентами постійно діючих третейських судів чи угодою сторін у третейському суді ad hoc може бути передбачено можливість добровільної участі третіх осіб, їхні права та обов’язки у третейському розгляді. Відповідно до регламенту Третейського суду при ТПП України питання участі у третейському розгляді третіх осіб та їх процесуальні права у третейському розгляді вирішуються третейськими суддями при вирішенні конкретного спору лише за наявності письмової згоди сторін спору на залучення до розгляду справи третьої особи та письмової згоди про це самої третьої особи. В свою чергу, Регламент Третейського суду при АУБ, окрім іншого, з метою об’єктивного та правильного третейського розгляду дозволяє третейському суду за особистою ініціативою залучати третіх осіб, хоча в будь-якому випадку третя особа бере участь у третейському розгляді добровільно. В той же час, під час розгляду справи Третейським судом при УНК МТП треті особи можуть залучатися не тільки сторонами чи складом суду, а й за власної ініціативи шляхом подачі відповідної заяви. Можливості примусового залучення третіх осіб ані законодавство, ані регламенти третейських судів не містять, оскільки це ставить під сумнів добровільність залучення третейського суду до вирішення цивільно-правового спору та приватно-правові засади його організації.

На відміну від третіх осіб у цивільному процесі, треті особи в третейському розгляді зазвичай позбавлені права пред’явлення позову, оскільки не є стороною третейської угоди, а тому компетенція суду на вирішення спору за їхньої участі відсутня, тобто треті особи можуть брати участь у справі тільки у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Разом з тим, Регламент Третейського суду при АУБ все ж дозволяє третій особі набувати право позивача чи відповідача за умови її приєднання до третейської угоди (ст. 15). Оскільки третейська угода не може бути змінена в односторонньому порядку, зрозуміло, що для такого приєднання необхідна згода позивача і відповідача. Таким чином, обсяг прав такої третьої особи, якщо виходити з буквального тлумачення положень регламенту, в результаті буде подібним до процесуального статусу третьої особи з самостійними вимогами у цивільному процесі, оскільки відповідно до ст. 22 Регламенту кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в третейському розгляді самостійно.

Однак в юридичній науці спірним залишається питання укладення третьою особою третейської угоди з сторонами під час третейського розгляду з метою набуття статусу співпозивача, співвідповідача чи третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору. З одного боку, третя особа набуває більшого обсягу прав відносно предмета спору, однак з іншого - така третя особа знаходиться в нерівному становищі щодо вже наявних позивача і відповідача, оскільки була позбавлена можливості обирати постійно діючий третейський суд чи третейський суд ad hoc, призначати склад суду, погоджувати умови третейського розгляду тощо, а зміна умов укладеної третейської угоди, як зазначає С. А. Курочкін, буде неможлива, оскільки це ставить під сумнів легітимність третейського розгляду, що вже розпочався [99, с. 48]. Однак така позиція видається не зовсім вірною, оскільки обмеження третьої особи у праві обирати постійно діючий третейський суд чи третейський суд ad hoc, призначати склад суду, погоджувати умови третейського розгляду тощо, мають такий самий обсяг, як і укладення третейської угоди так званим «конклюдентним» способом, за яким одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує, тим самим, фактично, погоджуючись з вже обраним третейським судом, призначеними третейськими суддями тощо, що жодним чином не ставить під сумнів легітимність третейського розгляду.

Обсяг прав третіх осіб визначається третейським судом відповідно до регламенту третейського суду або угоди сторін у третейському суді для вирішення конкретного спору. Регламентом Третейського суду при АУБ обсяг прав та обов’язків третіх осіб не визначається, однак зазначено, що правом оскарження рішення третейського суду користуються лише сторони (позивач і відповідач), а треті особи відповідно до ст. 24 Регламенту таким правом не користуються, що не зовсім співвідноситься з положенням ст. 389-1 ЦПК України, відповідно до якої сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду. Аналогічні спірні положення містяться й у Регламенті Третейського суду при УНК МТП.

Як і у цивільному процесі, доказами у третейському розгляді є будь-які фактичні дані, на підставі яких третейський суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 38 Закону). Засоби доказування визначаються регламентом третейського суду чи третейською угодою у третейському суді ad hoc, а якщо це питання залишилось невизначеним - складом третейського суду. Вищенаведені регламенти визначають у якості можливих доказів письмові і речові докази, пояснення осіб, які приймають участь у справі, висновки експертів, показання свідків, аудіо-, відеозаписи та інші документи і матеріали. Звісно, що правовий режим використання таких засобів доказування дещо відрізняється від аналогічних засобів у цивільному процесі з огляду на сутність третейського розгляду: третейський суд не вправі витребовувати докази від осіб, які не є учасниками третейського розгляду, оскільки може лише уповноважити сторони або одну із сторін одержати відповідні документи та надати їх третейському суду. Яскравим прикладом у цьому плані є показання свідків: за відсутності законодавчих приписів щодо приведення свідка до присяги та його відповідальності за надання неправдивих свідчень повноцінне використання даного засобу суттєво обмежується. До того ж і порівнювані регламенти не приділяють уваги порядку допиту свідка (щодо окремого допиту свідків, перебування свідків, які ще не дали показань, в місці проведення розгляду справи тощо), деякі регламенти лише вказують, що явку свідка в засідання забезпечує сторона, яка клопоче про його виклик (Регламент Третейського суду при ТПП України), що логічно, оскільки привід свідка до третейського суду неможливий, чи що третейський суддя або головуючий усуває з місця третейського розгляду свідків до початку їх допиту (Регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Група бізнес партнерів» [153, с. 13]).

З метою правильного вирішення спору третейський суд має право зобов’язати сторони чи одну із сторін замовити проведення експертизи для роз’яснення питань, що потребують спеціальних знань, про що третейський суд виносить відповідну ухвалу. Тобто на відміну від цивільного процесу, де призначення експертизи відбувається лише за клопотанням хоча б однієї зі сторін (окрім деяких категорій справ окремого провадження, де призначення експертизи є обов’язковим), третейський суд наділений додатковими можливостями для забезпечення об’єктивного розгляду. Наслідки невиконання стороною вимог третейського суду щодо проведення експертизи визначаються регламентом третейського суду чи третейським судом для вирішення конкретного спору. Хоча слід зазначити, що серед вказаних вище регламентів лише Регламент Третейського суду при ТПП України у ст. 41 прямо надає право складу третейського суду визначати наслідки невиконання стороною вимог про призначення експертизи з врахуванням всіх обставин, що мають значення для вирішення конкретного спору. Цією ж статтею Регламенту закріплено дещо відмінний від традиційного для цивільного процесу порядок оцінки доказів, який передбачає необов’язковість висновку експерта для третейського суду, якщо іншого не передбачено угодою сторін. Тобто сторони можуть погодити обов’язковість висновку експерта, що змусить третейський суд по суті спиратися при обґрунтуванні рішення тільки на нього, що в свою чергу суперечить ст. 40 цього ж Регламенту, якою зазначено, що жодний доказ не може мати для третейського суду заздалегідь встановленої сили.

Законодавством про третейські суди не передбачено такого притаманного цивільному процесу етапу судового розгляду як судові дебати, на якому сторони можуть виступити з підсумковими промовами, однак це не означає, що можливість проведення судових дебатів у третейському розгляді виключена. Так, Регламентом постійно діючого третейського суду при Асоціації «Об’єднання юридичних компаній України» (ст. 97) передбачається проведення судових дебатів за процедурою, аналогічною судовим дебатам у цивільному процесі [154], відповідний етап також може бути запроваджено за ініціативою складу третейського суду чи передбачено третейською угодою.

Повертаючись до питання відповідальності сторін за невиконання покладених на них регламентом чи складом третейського суду обов’язків (наприклад, щодо неподання доказів, неоплати експертизи, висловлення неповаги до третейського суду тощо), слід відзначити, що чинне законодавство не містить вказівки на конкретні заходи процесуальної відповідальності у третейському розгляді. М. Л. Гальперін, взагалі вважає абсурдною ситуацію, коли третейські суди як недержавні органи стягуватимуть судові штрафи (що характерно для публічно-правових відносин) з учасників третейського розгляду, які знаходяться в рівноправних відносинах між собою та з третейським судом, без згоди останніх або у відсутність відповідної вказівки закону [55, с. 204]. Навіть за існування такої можливості накладення штрафу на сторону, що певним чином порушила правила третейського розгляду, відсутній ефективний механізм виконання такої «владної» волі третейського суду: примусовому виконанню за чинним законодавством підлягають лише рішення по суті спору, а процесуальні ухвали не можуть бути виконані якимось іншим чином, окрім добровільного.

Однак і за відсутності законодавчих вказівок не виключається взагалі можливість застосування заходів процесуальної відповідальності: такі положення можуть бути передбачені як в регламенті третейського суду, так і викладені у третейській угоді. У вищевказаних регламентах конкретних санкцій не передбачається, зазвичай відносячи дане питання на розгляд третейських суддів, що знову ж таки, як і ухвала про забезпечення позову, не має наслідком можливості примусового виконання. Єдиним ефективним інструментом спонукання сторін до належного виконання своїх обов’язків для третейських суддів залишається розподіл витрат, пов’язаних з третейським розглядом. Так, Положення про витрати, пов’язані з вирішенням спору Постійно діючим третейським судом при ТІ 111 України, яке є невід’ємною частиною Регламенту Третейського суду при ТІ 111 України, як виняток із правил розподілу третейського збору між сторонами, передбачає можливість третейського суду стягнути на користь однієї із сторін з іншої витрати, що були понесені внаслідок недоцільних або несумлінних дій другої сторони (наприклад, дії, що призвели до невиправданої обставинами справи затримки процесу) [128].

Заключним етапом розгляду цивільно-правового спору третейським судом є винесення рішення по суті спору або ж постановлення ухвали без винесення рішення. Додатковою стадією третейського розгляду може бути перегляд третейського рішення за нововиявленими обставинами, які мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові та (або) складу суду на момент розгляду справи та винесення по ній рішення що передбачена Регламентом Третейського суду при УМК МТП. Більш детально витання винесення рішення та його перегляду за нововиявленими обставинами будуть розглянуті у наступному розділі.

Зважаючи на вищевикладене, стадійність третейського розгляду дещо подібна до стадійності цивільного процесу, однак у зв’язку з меншою формалізованістю, має свої особливості. Оскільки єдиної процесуальної форми третейського розгляду не існує, слід виділяти лише ті ключові стадії, наявність яких хоча б опосередковано закріплена Законом:

1) отримання позовної заяви постійно діючим судом чи прохання (пропозиції) іншою стороною третейської угоди про призначення чи обрання складу третейського суду для вирішення конкретного спору;

2) формування складу третейського суду;

3) відкриття (порушення) провадження у справі;

4) підготовка справи до третейського розгляду;

5) з’ясування питань про наявність чи відсутність компетенції третейського суду на розгляд даної цивільної справи, наявність і дійсність третейської угоди;

6) розгляд справи по суті;

7) винесення рішення третейського суду.

При цьому, як вказувалося вище, перелік стадій третейського розгляду не є вичерпним: регламентами третейських судів чи третейською угодою сторін про передачу спору на розгляд третейському суду ad hoc додатково можуть бути передбачені й інші стадії (спонукання до виконання затвердженої третейським судом мирової угоди, перегляд третейського рішення за нововиявленими обставинами тощо), так само може змінюватися їхня черговість (формування складу третейського суду до або після відкриття провадження), деякі стадії можуть дублюватися (встановлення наявності чи відсутності компетенції у третейського суду, що попередньо може здійснюватися головою третейського суду, а згодом - вже призначеним складом третейського суду), однак посліжовність стадій отримання позовної заяви третейським судом чи прохання (пропозиції) іншою стороною третейської угоди про призначення чи обрання складу третейського суду для вирішення конкретного спору, розгляду справи по суті та винесення рішення є незмінною, що обумовлено логікою самого третейського розгляду.

Виділення деякими авторами (В. Н. Тарасов [187, с. 17]) такої стадії третейського процесу як укладення третейської угоди можна вважати хибним, оскільки на цій стадії основними є якраз матеріально-правові відносини сторін, а діяльність третейського суду як учасника третейського розгляду виключається. Тим більше, що за наявності третейської угоди третейський розгляд може і не розпочатися зовсім, зокрема у разі відсутності пред’явлення позову, припинення діяльності постійно діючого третейського суду чи смерті третейського судді у третейському суді ad hoc, якщо не передбачено можливості вибору іншого.

При цьому оскарження рішення третейського суду та виконання рішення третейського суду не є стадіями третейського розгляду, оскільки навіть з легального визначення випливає, що третейський розгляд - це процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом. Регламентами третейських судів іноді уточнюється, що третейський розгляд являє собою процес, який починається з моменту порушення провадження у третейській справі та закінчується винесенням рішення третейського суду або ухвали у відповідних випадках. Однак деякими науковцями пропонується вважати самостійними стадіями оскарження рішення третейського суду, яке є перевірочною стадією третейського судочинства, а виконання третейського рішення - заключною стадією третейського судочинства, яка забезпечує втілення в життя висновків третейського суду по вирішуваній ним справі [78, с. 123]. Проте таке твердження не зовсім вірно відображає саму сутність третейського розгляду, обов’язковим учасником якого є третейський суд (що і випливає з легального визначення). В даних же провадженнях третейський суд участі не приймає, а у випадку третейського суду ad hoc, третейський суд був створений тимчасово і припинив своє існування з винесенням рішення, а єдиний обов’язок, що покладається на третейський суд у цих провадженнях - надсилання компетентному суду матеріалів третейської справи.

Такі додаткові стадії охоплюються більш широким поняттям «третейський процес», який як раз і складається з третейського розгляду, перевірки третейського рішення компетентним судом у провадженні щодо оскарження третейського рішення та звернення компетентним судом рішення третейського суду до примусового виконання.

Висновки до розділу 2

1. Третейська угода є підставою виникнення компетенції третейського суду на розгляд певного цивільно-правового спору.

2. За формою укладення третейської угоди можна поділити на:

1) третейські угоди, що включено до тексту основного договору (третейське застереження); 2) третейські угоди, що містяться в окремому документі (третейський запис, генеральний третейський договір, третейська угода proprio vigore тощо). В залежності від спрямованості третейської угоди на вирішення наявного чи потенційного спору виділяються такі види угод: 1) спрямовані на передачу до третейського суду наявного спору (третейський запис);

2) спрямовані на передачу до третейського суду можливих спорів у майбутньому (третейське застереження, третейська угода proprio vigore);

3) змішані (генеральний третейський договір).

3. Надано визначення таким незакріпленим законодавчо, однак застосовуваним на практиці, третейським угодам: 1) багаторівнева третейська угода - третейська угода, відповідно до якої сторони погодили рекомендоване чи обов’язкове застосування будь-якого способу альтернативного вирішення спору, що передує передачі спору на вирішення третейському суду;

2) альтренативна третейська угода - третейська угода, відповідно до якої сторони погодили передати спір на вирішення одному з декількох визначених третейських судів, з правом обрання конкретного третейського суду позивачем;

3) гібридна третейська угода - третейська угода, відповідно до якої сторони погодили передати спір га розгляд третейському та державному суду з правом обрання відповідного суду позивачем.

4. Третейський розгляд цивільно-правових спорів як складова третейського процесу - це сукупність процесуальних дій третейського суду та учасників третейського розгляду (сторін та їх представників, а також третіх осіб, якщо їхня участь передбачена регламентом третейського суду або угодою сторін у третейському суді для вирішення конкретного спору), спрямованих на вирішення цивільно-правового спору, переданого на розгляд третейському суду на підставі третейської угоди;

5. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову під час третейського розгляду має бути закріплена на законодавчому рівні у наступному порядку: за результатом розгляду заяви, виходячи з її обґрунтованості, відповідності обставинам справи та співрозмірності заявленим вимогам, третейський суд, керуючись переліком видів забезпечення позову, передбаченого ст. 152 ЦПК України, може вирішити питання про вжиття запобіжних заходів стороною (як це зараз і передбачено), а у разі неможливості вжиття таких заходів стороною - і компетентним судом. Компетентний суд вживає заходів забезпечення позову за третейською ухвалою виключно за заявою заінтересованої сторони.

6. Для третейського суду ad hoc першою стадією третейського розгляду є отримання прохання (пропозиції) іншою стороною третейської угоди про призначення чи обрання складу третейського суду для вирішення конкретного спору. Решта стадій є спільними для постійно діючих третейських судів та третейських судів ad hoc: 1) отримання позовної заяви; 2) формування складу третейського суду; 3) відкриття (порушення) провадження у справі;

4) підготовка справи до третейського розгляду; 5) з’ясування питань про наявність чи відсутність компетенції третейського суду на розгляд даної справи, наявність і дійсність третейської угоди; 6) розгляд справи по суті; 7) винесення рішення третейського суду.. В свою чергу третейський процес складається з третейського розгляду, перевірки третейського рішення та звернення його до примусового виконання.

<< | >>
Источник: БУТ ІЛЛЯ ОЛЕКСАНДРОВИЧ. РОЗГЛЯД ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ СПОРІВ ТРЕТЕЙСЬКИМИ СУДАМИ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса - 2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме Порядокрозгляду цивільно-правових спорів у третейському суді:

  1. Порядокрозгляду цивільно-правових спорів у третейському суді
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -