Порядок застосування окремих заходів процесуального примусу
Заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановления ухвали.
2,1. Попередження і видалення із залу судового засідання
У статті 92 ЦПК закріплено процедуру застосування двох заходів процесуального примусу, передбачених у ст.
91 ЦПК, у певній черговості. Спочатку здійснюється застосування такого заходу процесуального примусу, як попередження до учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого заходів процесуального примусу. У разі повторного вчинення зазначених дій - видалення із залу судового засідання. У частині 2 ст. 92 ЦПК законодавцем регламентується окремий випадок щодо застосування спеціального заходу процесуального примусу до перекладача. Якщо перекладач повторно вчинить дії, спрямовані на порушення порядку під час судового засі- дання, або не виконає розпорядження головуючого, то суд оголошує перерву і надає час для його заміни. До перекладача за аналогією як до особи, вперше буде застосовуватись такий захід процесуального примусу, як попередження.Про застосування таких заходів суддя постановлюе ухвалу.
У контексті аналізу цієї норми слід зазначити, якщо дії особи підпадають під ознаки адміністративного порушення, то до неї може бути застосовано адміністративну відповідальність.
У статті 91 ЦПК йдеться про заходи процесуального примусу, серед яких у контексті аналізу діяльності судового розпорядника доцільно звернути увагу на попередження і подальше видалення із залу судового засідання. Так, якщо суддя або за його дорученням судовий розпорядник зробить особі попередження, у протоколі має бути зафіксовано, кому було зроблено зауваження. Судовий розпорядник має встановити цю особу. Якщо вона продовжує порушувати порядок під час судового засідання і не реагує на зроблене зауваження, судовий розпорядник може видалити її із залу судового засідання на підставі ухвали суду про застосування такого заходу процесуального примусу.
Якщо особа перешкоджатиме судовому розпоряднику у виконанні його обов’язку, то можна апріорі вважати, що наступні дії судового розпорядника - викликати наряд міліції та у примусовому порядку видалити таку особу із залу судового засідання, а далі до неї може бути застосовано відповідні санкції, передбачені КпАП.2.2. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом
У разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, витребуваних судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом.
Підстави тимчасового вилучення письмових чи речових доказів:
- неподання без поважних причин письмових чи речових доказів;
- неповідомлення причин неподання їх суду.
У таких випадках суддя постановлюе ухвалу про тимчасове вилучення таких доказів для дослідження їх судом.
Зміст ухвали:
- ім’я (найменування) особи, у якої знаходиться доказ;
- її місце проживання (перебування) або місцезнаходження;
- назва або опис письмового чи речового доказу;
- підстави проведення його тимчасового вилучення.
Стаття 93 ЦПК не зазначає, чи підлягає така ухвала суду оскарженню. У пункті 23 ст. 293 ЦПК має місце лише положення про оскарження ухвали про примусове проникнення до житла. Адже серед осіб, які є стороною у справі та у яких тимчасово вилучаються докази, можуть бути банки, на які поширюється принцип банківської таємниці. Виникають запитання: чи узгоджується тимчасове вилучення документів із банку з процедурою розгляду судами справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (статті 287-290 ЦПК)? Чи може поширюватись такий захід процесуального примусу на нотаріусів, які можуть бути стороною у справі? Чи узгоджується він із Законом «Про нотаріате, яким передбачено нотаріальну таємницю (ст. 8 Закону «Про нотаріат»)? Нотаріуси на вимогу суду повинні подавати довідки, тобто лише інформацію про вчинені нотаріальні дії? Наприклад, реєстр вчинюваних нотаріальних дій не може навіть тимчасово вилучатися судом, оскільки від наявності цього реєстру залежать права інших осіб, які можуть звернутися до нотаріуса за витребуванням дубліката нотаріального акта. У зв’язку з цим, на думку авторів, у ЦПК повинна мати місце норма, яка передбачала б винятки із загального правила щодо неможливості застосування такого заходу процесуального примусу, як тимчасове вилучення доказів для дослідження судом із зазначенням конкретних осіб, органів та документів, які не можуть тимчасово вилучатись на підставі такої ухвали.
Але у цій нормі нічого не сказано, яким чином (яка процедура) та ким буде проводитись таке вилучення. Відповідно до ч. 2 ст. 93 ЦПК доказ може знаходитись за місцем проживання (перебування) або знаходження особи. Тому виникає запитання: хто може проникнути у житло особи, якщо вона буде проти цього, та витребувати доказ, адже це порушення конституційного принципу - охорони житла? Чи, може, таке вилучення доказу здійснюється у примусовому порядку, наприклад, державним виконавцем чи органами внутрішніх справ? Закон «Про виконавче провадження » не визначає процедуру такого вилучення або ж у такому випадку можлива аналогія щодо виконання постанов суду у цивільних справах.
2.3. Привід свідка
Такий захід процесуального примусу, як привід застосовується до свідків. Саме так називається ст. 94 ЦПК. Проте серед засобів процесуального примусу, передбачених у ст. 91 ЦПК, йдеться лише про привід. Крім свідків, такий захід, як привід застосовується також до відповідача. Так, згідно зі ст. 146 ЦПК у разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи.
Належно викликаний свідок зобов’язаний з’явитись на виклик суду (ч.2 ст.50 ЦПК). Частиною 3 ст. 50 ЦПК на свідка покладається обов’язок завчасно повідомити суд про неможливість прибуття за викликом суду. Якщо він без поважних причин не з’явиться в судове засідання або не повідомить суд про причини неявки, а суд дійде висновку про необхідність його допиту, він повинен постановити ухвалу про його привід через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.
Зміст ухвали:
■ ім’я фізичної особи, яка підлягає приводу;
- місце проживання, роботи чи навчання;
- підстави застосування приводу;
- коли і куди ця особа повинна бути доставлена;
- кому доручається здійснення приводу.
Копія ухвали про привід свідка направляється для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження у справі або за місцем проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу.
Привід не може бути застосований до осіб, які згідно зі ст. 51 ЦПК не підлягають допиту як свідки. Не можуть доставлятися приводом до суду також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди першої і другої груп, особи, які доглядають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів.
Особа, яка виконує ухвалу про привід свідка чи відповідача до суду, повинна оголосити їм ухвалу суду, щоб ті знали, на якій підставі вони підлягають приводу. Оскільки свідок може заперечувати проти приводу, якщо матиме передбачені ст. 51 та ч. 4 ст. 94 ЦПК підстави, то може подати особі, яка виконує цю ухвалу, докази на підтвердження обставин, що не може бути допитаним як свідок чи доставленим приводом до суду.
У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання. Такими причинами може бути також смерть свідка, безвісна відсутність чи оголошення останнього померлим, відсутність за місцем проживання, перебування у місцях позбавлення волі, на стаціонарному лікуванні, на військовій службі, у тривалому службовому відрядженні тощо.