§ 2. Поняття судових доказів

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і запере­чення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (ст.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до наведеної статті основна ознака судових доказів по­лягає в тому, що вони є фактичними даними, тобто це відомості про факти. Однак у правовій літературі судові докази розглядались як відо­мі факти, з допомогою яких можливе встановлення невідомих фактів. Наприклад, С. В. Курильов стверджує, що доказ — це відомий суду факт, який перебуває в певному зв'язку з невідомим^[CCCXII]. Така точка зору суперечить процесуальному законодавству, оскільки судові докази — це не факти, а відомості про факти, тобто фактичні дані.

Судові докази повинні мати й інші ознаки. За допомогою доказів встановлюються не будь-які факти і обставини, а лише ті, які треба встановити в тій чи іншій цивільній справі. Тому істотною ознакою доказів є те, що ними визнаються не фактичні дані взагалі, а лише ті, за допомогою яких можуть бути встановлені обставини, що мають значення для вирішення цивільної справи. Наприклад, позивач за по­зовом, який виник із договору купівлі-продажу, заперечує факт плате­жу відповідачем. Свідок же показує, що сторони за його присутності уклали договір. Викладені свідком дані прямо і безпосередньо обґрун­товують, з одного боку, відсутність юридичних фактів, що лежать в основі вимог позивача, з другого — наявність юридичних фактів, які лежать в основі заперечень відповідача і є доказами.

Нарешті істотною ознакою судових доказів є те, що за їх допомогою встановлюється наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги або заперечення сторін або інші обставини, які мають значен­ня для справи, тільки в передбачених законом процесуальних формах, тобто у визначеному законом порядку.

Процесуальним законодавством передбачено, що обставини в ци­вільній справі встановлюються не довільним шляхом, а лише тими засобами доказування, які названо самим законом — поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речо­вими доказами і висновками експертів. Крім того, закон передбачає також порядок одержання доказів, дотримання якого необхідно для того, щоб одержати в суді свідчення про факти, які мали доказову силу. Так, закон передбачає порядок допиту свідків (статті 180-184 ЦПК), порядок дослідження висновку експерта (ст. 189 ЦПК) тощо.

Таким чином, докази в цивільному процесі являють собою єдність фактичних даних, які мають значення для правильного вирішення справи, та їх процесуальної форми.

Судові докази, як зазначає М. К. Треушніков, — єдине поняття, в якому взаємопов’язані як зміст і процесуальна форма фактичні дані та засоби доказування^[CCCXIII]. Дійсно, якщо свідченням про факти не надано від­повідної процесуальної форми, тобто вони не одержані із передбачених законом засобів доказування, якщо засіб доказування не містить свідчень про факти, то вони не можуть бути використані як судові докази.

Отже, ні свідчення про факти окремо від засобів доказування, ні засоби доказування окремо від свідчень про факти не можуть бути доказами.

Науково-практичне значення має класифікація доказів.

Докази можуть класифікуватися за різними підставами. Залежно від характеру зв’язку змісту доказів із тими фактами, які необхідно встано­вити в тій чи іншій справі, докази поділяються на прямі й непрямі.

Докази називаються прямими, якщо вони безпосередньо вказують на той або інший факт, який має значення для справи. Прямими до­казами є показання свідка-очевидця, розписка, акт про нещасний ви­падок, який відбувся на виробництві, тощо.

До непрямих належать докази, які прямо не вказують на обставини, що лежать в основі вимог або заперечень сторін, а встановлюють лише побічні факти, які в їх сукупності і взаємозв’язку дозволяють зробити правильний висновок про обставини справи.

Значення класифікації доказів на прямі й непрямі полягає в тому, що їх різниця повинна враховуватися судом при їх оцінці. Суд має прагнути того, щоб ухвалити рішення у справі на підставі прямих до­казів. Якщо прямі докази зібрати неможливо, то суд повинен прагнути розширити коло непрямих доказів, що дозволило б зробити висновки про права й обов’язки сторін і виключити всі припущення.

Залежно від засобу утворення доказів вони розподіляються на первісні й похідні. Первісними називають докази, одержані із першо­джерела. Наприклад, первісними будуть дійсні документи, речові до­кази тощо. Докази, які не є першоджерелами і відображають зміст відо­мостей, одержаних з інших джерел, називаються похідними. Напри­клад, похідними будуть копії документів, показання свідків зі слів ін­ших осіб тощо.

Значення поділу доказів на первісні й похідні полягає в тому, що похідні докази відображають встановлені ними обставини не безпо­середньо, а опосередковано. При використанні похідних доказів під­вищується ймовірність неправильного встановлення фактів, тому вони вимагають більш старанної перевірки.

Разом з тим законодавство не містить обмежень використання по­хідних доказів. Однак згідно із ст. 64 ЦПК письмові докази, як прави­ло, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Докази можуть класифікуватися і за їх джерелом. Залежно від того, чи є джерелом доказів людина або матеріальний об'єкт, виділяють особисті й речові докази. Така класифікація тісно пов'язана з проце­суальною формою, тобто із засобами доказування.

До особистих доказів належать пояснення сторін і третіх осіб, по­казання свідків, висновок експертів, а до речових — письмові й речо­ві докази.

При класифікації доказів за їх джерелом деякі вчені, крім особистих і речових, виділяють змішані докази. Обґрунтовується це тим, що про­цес формування змішаних доказів складається з двох частин і інфор­мація про факти надходить із двох джерел — особистого і речового (наприклад, висновки експерта)^[CCCXIV].