Поняття позовного провадження та його характерні ознаки
2.1. Поняття позовного провадження та його характерні ознаки
Позовне провадження є основним видом цивільного судочинства, оскільки у порядку цього провадження розглядається більшість справ, для яких закріплені у ЦПК найбільш загальні правила.
Російські вчені виходячи з аналізу природи позовного провадження називають його універсальним. Вони аргументують свій висновок тим, що процесуальний регламент розгляду справ позовного провадження застосовується не тільки для справ цього виду провадження, а й до справ, що розглядаються у провадженні, що виникає із публічних правовідносин (ч. 1 ст. 246 ЦПК РФ), в окремому провадженні (ч, 1 ст. 263 ЦПК РФ), у певній мірі в інших провадженнях, передбачених ЦПК РФ (глави 45 47 ЦПК РФ). Тому, як зазначають ці вчені, вивчення позовного провадження дозволяє одночасно отримати інформацію та зрозуміти основні правила розгляду практично усіх справ, підвідомчих судам загальної юрисдикції12.Сутність цього провадження можна визначити через певні критерії. Для виокремлення даного виду провадження насамперед слід звернути увагу на матеріально-правову природу справ, яка зумовила особливості процесуального порядку та розгляду їх вирішення, суб’єктного складу, особливості процесуального засобу порушення судової діяльності та реалізації судових рішень.
Дане провадження характеризується:
- об’єктом судового захисту є порушене, невизнане або оспорюване суб’єктивне право (матеріальне та особисте немайно- ве), яке поглинає інтерес.
Під порушенням права слід розуміти такий стан суб’єктивного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку порушника, внаслідок якого суб’єктивне право зазнало зменшення або ліквідації як такого.
Порушення права пов’язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Невизнання - це дії учасника цивільних правовідносин, який несе юридичний обов’язок перед уповноваженою особою, які спрямовані на заперечення в цілому або у певній частині суб’єктивного права іншого учасника цивільних правовідносин, внаслідок якого уповноважена особа позбавлена можливості реалізувати своє право.
Оспорювання - це такий стан цивільних правовідносин, при якому між учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності суб’єктивного права у сторін, а також ненадежности такого права певній особі.
Оспорене цивільне право ще не є порушеним, але виникає певна невизначеність у праві, зумовлена поведінкою другої сторони щодо уповноваженого13;- розглядаються справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, житлових, земельних, трудових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого (ст. 15 ЦПК);
- наявністю двох сторін з протилежними юридичними інтересами - позивача і відповідача;
- наявністю спеціальних суб’єктів - третіх осіб як з самостійними, так і без самостійних вимог щодо предмета спору між сторонами;
- позову як засобу порушення в суді справи на захист суб’єктивного права, в якому матеріально-правова вимога позивача до відповідача тісно пов’язана з процесуально-правовою вимогою позивача до суду про захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права;
- предметом провадження - наявністю спору про право;
- способом захисту права - вирішенням спору по суті;
- цивільною процесуальною судовою позовною формою;
- можливістю застосування примусових заходів виконання судового рішення.
Враховуючи вищезазначені ознаки можна сформулювати поняття позовного провадження.
Позовне провадження - врегульована нормами цивільного процесуального права діяльність суду з розгляду та вирішення спорів про порушене, невизнане або оспорюване право суб’єктивне, що виникають з цивільних, сімейних, житлових, земельних, трудових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
3.