1. Поняття конфлікту: види та структура конфлікту.

Знання природи, видів, структури та причин конфліктів, уміння правильно обрати стратегію поведінки в конфлікті чи втручання в конфлікт є необхідною компетентністю як для юриста, так і для медіатора.

М. Вебер позначив його як боротьбу;

Л. Гумплович, Т. Веблен, К. Левін, Г. Зіммель визначали його як спір та форму соціалізації індивіда;

Р. Парк включав конфлікт до числа чотирьох основних видів соціальної взаємодії поряд зі змаганням, пристосуванням та асиміляцією; Л. Козер розглядав конфлікт як ідеологічне явище, яке відбиває спрямованість та почуття соціальних груп або індивідів у боротьбі за об’єктивні цілі — владу, зміну статусу, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей тощо. Він вважав конфлікт важливим елементом соціальної взаємодії, який сприяє припиненню або зміцненню соціальних зв’язків.

Важливо розпізнавати конфлікти та вміти їх відрізняти від інших явищ, які схожі за своїми проявами на конфлікт. Зокрема, у конфліктах, як правило, обов’язково існує напруження між сторонами та взаємне виключення інтересів. Натомість таким явищам, як змагання, конкуренція чи випробування, попри те, що для них характерна наявність протиборства сторін, не властиво переходити у ворожу поведінку, що й відрізняє їх за своїм характером і природою від конфлікту.

Для найбільш повного розуміння відмінностей цих явищ варто відокремити властивості та ознаки конфлікту, якими є:

• наявність ситуації, яка сприймається учасниками як конфліктна; • неподільність об’єкта конфлікту, тобто предмет не може бути поділений справедливо між учасниками конфліктної взаємодії;

• активність сторін та бажання продовжувати конфліктну взаємодію задля досягнення своїх цілей, а не пошуку шляхів вирішення конфлікту; • невизначеність результату, розходження цілей і поведінки кожної зі сторін2.

З огляду на вищевказане цілком логічним є те, що, коли люди думають про конфлікт, вони найчастіше асоціюють його з агресією, погрозами, суперечками, ворожістю тощо. У результаті існує думка, що конфлікт — явище завжди небажане, що його слід негайно вирішувати, як тільки він виникає, або взагалі уникати. Звичайно, конфлікт не завжди має позитивний характер. Але в багатьох випадках конфлікт допомагає виявити різноманітність точок зору, дає додаткову інформацію про ситуацію, що склалася у взаєминах між людьми, допомагає виявити більше число альтернатив або проблем, які слід вирішити для розвитку відносин. Розуміння природи конфлікту робить процес прийняття рішень більш ефективним, оскільки дає людям можливість висловити свої думки й тим самим задовольнити особисті потреби та інтереси.

Вигоди та втрати від конфлікту

У науковій літературі доволі часто можна зустріти співвідношення поняття «конфлікт» з поняттям «спір». Так, в етимологічному розумінні поняття «конфлікт» походить від латинського «confliсtus» (зіткнення) й означає зіткнення протилежних інтересів, поглядів, прагнень, серйозних розбіжностей. Слово «спір» в українській мові вживається у таких значеннях:

1) словесне змагання; обговорення чого-небудь двома або кількома особами, в якому кожна з сторін обстоює свою думку, свою правоту;

2) взаємні домагання щодо володіння чим-небудь, посідання чогось і т.

Таким чином, ми можемо говорити про те, що поняття «конфлікт» на відміну від поняття «спір» є ширшим, оскільки передбачає зіткнення інтересів, поглядів чи прагнень сторін, яке не завжди супроводжується порушенням прав та інтересів тієї чи іншої сторони і не завжди завершується зверненням до юрисдикційних чи неюрисдикційних способів захисту прав.

Безпосереднім каталізатором конфлікту є конфліктогени — слово чи дія, що сприймаються як негативні опонентом і провокують початок конфліктної взаємодії. Типовими конфліктогенами або саботажниками» спілкування можуть бути погрози й накази, негативна й необґрунтована критика, перехід на особистості, насмішки, знущання, хвастощі, нав’язування порад, порушення етики, брехня або спроба обману, перекладання відповідальності тощо. Конфліктоген завжди зачіпає ту чи іншу потребу або той чи інший інтерес суб’єкта соціальної взаємодії — сторони майбутнього конфлікту. Нижче наводиться таблиця типових конфліктогенів, які уражають потреби чи інтереси людини, створена з урахуванням піраміди потреб Абрахама Маслоу.

Таблиця 2

Типові конфліктогени

За джерелом виникнення конфлікти поділяють на:

Ž об’єктивно зумовлені — конфлікти, породжені складними ситуаціями, у яких опиняються люди (наприклад, незадовільні умови праці, нечіткий розподіл функцій та відповідальності в колективі);

Ž суб’єктивно зумовлені — конфлікти, які є наслідком дій конфліктуючих сторін, які гостро проявляють себе, наштовхуючись на перешкоди в задоволенні своїх прагнень, бажань, інтересів.

Стосовно суб’єкта розрізняють:

Ž Внутрішньоособистісний конфлікт — конфлікт, однією з найпоширеніших форм якого є рольовий конфлікт, коли до людини висувають суперечливі вимоги щодо результатів її роботи. Такі конфлікти можуть породжувати: • необхідність вибору між двома взаємовиключними варіантами дій, кожний з яких однаковою мірою бажаний; • розбіжність зовнішніх вимог і внутрішніх позицій; • неоднозначність сприйняття ситуації, цілей і засобів їх досягнення, потреб і можливостей їх задоволення; • неузгодженість між обов’язками і різного роду інтересами. Ž Міжособистісні конфлікти — це протиріччя, незгоди та зіткнення між двома або кількома людьми; ситуація протистояння учасників, що сприймається і переживається ними (принаймні одним із них) як значуща психологічна проблема, що потребує вирішення та викликає активність сторін, спрямована на подолання протиріччя в інтересах обох або однієї зі сторін. Ž Міжгрупові конфлікти виникають при взаємодії як між групами людей, так і між окремими представниками цих груп, коли вони взаємодіють у міжгруповому вимірі, сприймаючи один одного й себе особисто як членів різних груп.

Ž Конфлікт між групою та особою, як правило, зумовлюється суперечністю особистісних і групових інтересів, зокрема, протиріччями між правилами та нормами, які панують у групі, тим становищем або роллю, яку відіграє в групі «конфліктна» особистість.

Приклад: Прикладом конфлікту між особою і групою є булінг у закладі освіти, коли ініціатора цькування учня підтримує група прихильників, у зв’язку з чим знущання, псування майна жертви набувають колективного характеру, що і є типовою ознакою булінгу.

Ž Внутрішньогрупові конфлікти — конфлікти, характерною ознакою яких є залучення до конфлікту всієї групи, утворення мікрогруп, які починають діяти як суб’єкти. Внутрішньогрупові конфлікти нерідко є продовженням діадного міжособистісного конфлікту, до якого поступово залучається вся група, створюючи нестерпну психологічну атмосферу.

Можуть вони бути й наслідком розходження принаймні двох поглядів із приводу вирішення того чи іншого питання. На думку деяких авторів, такі конфлікти не становлять самостійний вид, з огляду на те, що вони, зазвичай, приймають форму або міжособистісних, або міжгрупових конфліктів.

Приклад: Новий художній керівник театру, спочатку прихильно прийнятий колективом, запропонував програму реформування театру, зокрема, зміни у його репертуарній, фінансовій та кадровій політиці. Молода частина трупи підтримала дії керівника, але більшість колективу театру сприйняла майбутні нововведення негативно. Результатом став конфлікт між керівником, підтримуваним меншістю колективу, та більшістю колективу театру. Найпоширенішою ознакою для класифікації конфліктів є співвідношення між об’єктивним станом справ і тим станом, який реально склався в конфліктуючих сторін. М. Дойч виокремлює за цією ознакою шість типів конфлікту.

Ž «Реальний конфлікт» – це конфлікт, який об’єктивно існує й адекватно сприймається. Ž «Випадковий, або умовний конфлікт» – залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими торонами. Ž «Зміщений конфлікт» – це реальний конфлікт, за яким приховується інший, що є справжнім чинником конфліктуючої сторони.

Ž «Помилково дописаний конфлікт» – конфлікт, що помилково тлумачиться. Ž «Латентний конфлікт» — конфлікт, який має відбутися, але не виникає, тому що не усвідомлюється.

Ž «Хибний конфлікт» — у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об’єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації6.

Під структурою конфлікту розуміють сукупність взаємопов’язаних та взаємозумовлених елементів, які характеризують його як явище соціального життя та забезпечують його цілісність. Кожен конфлікт складається з об’єктивних і суб’єктивних складових.

До об’єктивних складових конфлікту належать: 1. Учасники конфлікту — окремі індивіди, групи людей, організації, держави, коаліції держав.

Головними учасниками конфлікту є протидіючі сторони, або супротивники. Наявність протидіючих сторін у конфлікті є головною його умовою, оскільки якщо одна зі сторін вийде з конфлікту, то він припиняється.

Також залежно від ступеня участі в конфлікті називають: • групи підтримки – окремі індивіди або група індивідів, які своїми діями або бездіяльністю можуть впливати на перебіг конфлікту;

• інші учасники – суб’єкти, які частково впливають на розвиток конфлікту. Це можуть бути підбурювачі, організатори конфлікту або медіатори, що допомагають сторонам вирішити конфлікт.

2. Предмет конфлікту – матеріальні, соціальні або духовні цінності, що здатні задовольнити потреби сторін та за оволодіння якими виникає протистояння. 3. Об’єкт конфлікту– матеріальні, соціальні або духовні цінності, до володіння або користування якими прагнуть сторони конфлікту.

Відмінності між об’єктом і предметом конфлікту полягають у тому, що: • об’єкт конфлікту — це та сторона реальності, яка включена в процес взаємодії із суб’єктами конфлікту, а предмет конфлікту — це відмінності, розбіжності, що виникають між протидіючими сторонами, які вони намагаються вирішити. • об’єкт конфлікту може бути істинним або помилковим, потенційним або ілюзорним, а предмет конфлікту завжди реальний.

• об’єкт конфлікту може бути прихованим, тоді як предмет завжди яскраво виражений7. Приклад: На підприємстві виник конфлікт між двома його співробітниками через те, що одного з них було затверджено кандидатом на посаду директора. У той же час цю саму посаду волів зайняти інший співробітник. Об’єктом конфлікту в цій ситуації буде посада директора, на яку претендують дваспівробітники, а предметом – проблема влади та першості співробітників.

4. Умови, у яких відбувається конфлікт, — це обставини, за яких виник та розвивається конфлікт і які складають його макро- та мікросередовище. Кожен конфлікт має свої просторові (географічні), часові та соціально-просторові (кількість та інтереси людей) межі.

До суб’єктивних складових належать:

• образ конфлікту — це сприйняття предмета конфлікту його учасниками та відображення його в їхній свідомості;

• мотиви конфлікту — сукупність зовнішніх і внутрішніх спонукань, які провокують активність сторін та бажання вести конфліктну взаємодію задля досягнення своїх цілей (потреби, інтереси, цілі, переконання, позиції).

• позиції сторін конфлікту — це заявлені та відкрито підтримувані вимоги, бажання, пропозиції сторін конфлікту.

В основі кожного конфлікту незалежно від його перебігу лежать причини його виникнення — явища, події, факти, ситуації, які передують конфлікту і за певних умов викликають конфлікт. Різні конфліктологи по-різному підходять до визначення основних причин конфлікту. Однак досить повною є класифікація причин конфлікту, яку запропонував В. П. Ратников:

• протиріччя інтересів як фундаментальна причина конфлікту: бажання досягнути своєї мети будь-якими засобами, бачення проблеми лише з того боку, що стосується конкретного індивіда чи групи індивідів;

• об’єктивні фактори виникнення конфлікту – обставини або умови, що з’являються або існують незалежно від волі індивіда (наприклад, недосконалість законодавчих і правових норм, напружена соціально - економічна ситуація в країні тощо);

• особистісні фактори виникнення конфлікту: основні психологічні домінанти поведінки особистості, риси характеру й типи особистості, установки особистості, неадекватні уявлення, оцінки й самооцінки стилю поведінки, етичні цінності.

У реальному житті всі ці фактори / причини конфлікту можуть поєднуватися в найрізноманітніший спосіб.

Підсумовуючи, ми можемо дійти висновку, що конфлікт є двигуном прогресу, орієнтиром того, що потрібно змінити. Саме конфлікт допомагає людям переосмислити й задуматися над тим, що відбувається, виробивши при цьому правильне рішення в ситуації, що склалася. Для більшості конфлікт сприймається як щось страшне й небезпечне. Але, на жаль, саме в цей момент багато хто припускається головної помилки. Головне під час конфлікту – це перестати себе переконувати, що бездіяльність або опір ефективні. Замість цього варто зосередитися на збереженні здатності об’єктивно оцінювати ситуацію і згенерувати можливі шляхи і способи вирішення конфлікту.

Конфлікт як будь-яке соціальне явище може розглядатися як процес, який має свою тривалість у часі. Конфлікт складається з певних періодів (етапів, фаз), у ході яких він виникає, розвивається і завершується.

Як правило, початок конфлікту має такий перебіг:

1) перший учасник конфлікту свідомо й активно діє, завдаючи шкоди іншому учаснику (опоненту), при цьому під дією розуміється як передача інформації, так і фізична дія;

2) другий учасник (опонент) усвідомлює, що зазначені дії спрямовано проти його інтересів;

3) другий учасник починає у відповідь агресивні дії, спрямовані проти першого.

Тільки з цього моменту можна вважати, що конфлікт розпочався10. Таким є типовий початок конфлікту, але важливо розуміти, що відповідь другого учасника конфлікту може бути різноманітною, аж до ухиляння від конфлікту, принаймні від активної відповіді на конфліктні дії ініціатора конфлікту. Конфлікт триває, сягаючи свого піку. Сторони конфлікту вдаються до дедалі гостріших нападок одна на одну. Але кожен конфлікт має й свої часові межі. Закінчення конфлікту теж може бути неоднозначним. Конфлікт може бути вичерпаний (наприклад, примирення сторін), але може припинитися й через вихід із конфлікту однієї зі сторін або її фізичного знищення (під час війни або при вчиненні зло чину). Можливе поступове згасання конфлікту та часткова чи повна нормалізація відносин сторін. Нарешті, можливо припинення розвитку і припинення конфлікту в результаті втручання третіх осіб. Закінченням конфлікту потрібно вважати припинення дій усіх протиборчих сторін, незалежно від причини цього. Динаміка конфлікту (грец. dinamicon — сильний, могутній) — процес розвитку, зміни конфлікту під впливом діючих на нього чинників11. Динаміка конфлікту складається з трьох періодів, які, у свою чергу, містять 7 етапів (рис. 1).

П Е Р Ш И Й П Е Р І О Д Д Р У Г И Й П Е Р І О Д Т Р Е Т І Й П Е Р І О Д

Рис. 1. Динаміка конфлікту (періоди та етапи)