Підготовка апеляційним судом справи до судового розгляду

Протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-допо- відач має провести підготовку справи до судового розгляду. У порядку підготовки він вчиняє такі дії:

1) з’ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі;

2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює;

3) з’ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень;

4) з’ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами;

5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції;

6) за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову;

8) вчиняє інші дії, пов’язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

Звернемо увагу на те, що встановлені у ЦПК підготовчі дії провадяться суддею-доповідачем незалежно від складності справи і ставлення до апеляційного провадження осіб, які мають брати участь у розгляді справи.

Щодо п.1 ч. 1 ст. ЗОЇ ЦПК, суд, з’ясовуючи склад осіб, які беруть участь у справі при її розгляді в апеляційній інстанції, зазвичай орієнтується на тих суб’єктів, які брали участь у суді першої інстанції. Але до осіб, які беруть участь в апеляційному розгляді справи, мають бути також включені особи;

- які хоча й не брали участі у справі в суді першої інстанції, але подали відповідні скарги на рішення чи ухвалу суду;

- особи, на інтереси яких, за позицією апеляційного суду, вплине рішення суду.

При визначенні характеру (п. 2 ч. 1 ст, ЗОЇ ЦПК) спірних правовідносин та закону, який їх регулює, слід брати до уваги ієрархію нормативних актів.

Судова практика

При розгляді цивільної справи позивач просив встановити порядок користування приватизованою квартирою, коли йому за актом приватизації належала 1 /6 частка на квартиру і відповідно 8.88 кв. метри житлової площі, а він вимагав встановити порядок користування квартирою, відповідно до якого йому мала перейти у користування кімната житловою площею її.8 кв. метри. При цьому представник позивача посилався на норми ЖК, постанову Пленуму Верховного Суду України від 1991 р., але проти такої постановки питання інша сторона заперечувала на підставі положень ЦК. Так, робилося посилання на те, що лише речові права можуть обмежувати право власності інших співвласників, зокрема сервітут. Незважаючи на те, що встановлення порядку користування більшою кімнатою, ніж належить позивачу, порушує права інших співвласників на користування своєю власністю, суд задовольнив позов і не взяв до уваги необхідність встановити відповідну компенсацію іншим співвласникам квартири.

Отже, при вирішенні питань про те, яким законом має керуватися суд при вирішенні конкретних правовідносин, повинні застосовуватись нормативні акти, які мають вищу юридичну силу. Коли постає питання про врегулювання правовідносин двома чи декількома нормативними актами, то з них слід обирати ті, які більш чітко врегульовують правовідносини.

Щодо з’ясування обставин, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень (п.З), суд повинен виходити з норм матеріального права та доказів, які подаються сторонами на їх підтвердження.

Судова практика

У суді розглядалась цивільна справа про поділ майна, набутого подружжям під час шлюбу. До спільного майна належала квартира, яка була приватизована на ім’я одного із подружжя. Питання про віднесення до спільної сумісної власності квартири, яка була приватизована під час перебування у шлюбі, залишається спірним. У статті 57 СК має місце вичерпний перелік майна, яке вважається особистою приватною власністю чоловіка, дружини, і в цьому переліку не наведено приватизоване майно.

* * *

При розгляді іншбі справи про розподіл спільного майна один з подружжя посилався на те, що квартира йому подарована державою, але й не заперечував, що позивач проживав у зазначеній квартирі на момент и приватизації більше двох років. Досить цікава з моральної і правової позиції думка з цього приводу суду, який вважав, що куплена за гроші позивача квартира розподілу підлягає, а приватизована у цей самий період квартира одним із подружжя розподілу не підлягає, а вважається особистою приватною власністю.

* * А

Подібна ситуація була і в іншій справі, коли позивач умовив свою дружину подавати заяву про відмову від приватизації квартири, а приватизував її сам, оскільки він як військовослужбовець мав пільги щодо приватизації, але через півроку подав заяву до суду про розірвання шлюбу на розподіл спільного майна, не включаючи приватизовану на його ім’я квартиру до спільного майна. Хоча його дружина протягом трьох років до цього проживала у квартирі, спільно з ним її ремонтувала та за власні кошти покращила її стан. Вона заперечувала проти грошової компенсації покращення, а просила визнати за нею право власності на половину квартири, оскільки іншого житла вона не має. Проте суд відмовив дружині у задоволенні зустрічного позову щодо визнання за нею права власності, а виділив їй грошову компенсацію покращення приватизованая у шлюбі квартири.

Щодо з’ясування судом, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами, то у переважній більшості випадків, спірними обставинами будуть ті, які недостатньо обґрунтовані доказами або з приводу яких сторонами було подано різні докази.

Судова практика

При розгляді цивільної справи сторони подавали суду свої варіанти розрахунку частки учасника товариства з обмеженою відповідальністю, підтверджували свій варіант поділу посиланням на статті фахівців у провідних фахових виданнях. Суд, не маючи спеціальних знань, призначив бухгалтерську експертизу і таким чином отримав належний та допустимий доказ і тим самим усунув спірність щодо цієї обставини.

Тому питання, які не обумовлено в апеляційній скарзі, можуть вважатися встановленими і визнаними особами, які оскаржують рішення суду.

При підготовці справи суддя має вирішити питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції (п.4 ч.І ст. ЗОЇ ЦПК). Якщо він дійде висновку, що такі причини були поважними, а суд першої інстанції їх не врахував він має сприяти особі у їх витребуванні та поданні. Бувають випадки, коли суди першої інстанції обмежують сторони у кількості свідків, яких вважається за доцільне допитати у конкретній справі. Якщо судом апеляційної Інстанції буде встановлено суперечність у показаннях свідків сторін, він може додатково допитати заявлених стороною свідків, у допиті яких було відмовлено судом першої інстанції для усунення спірності щодо конкретної обставини.

Якщо судом першої інстанції не був забезпечений позов або у забезпеченні було відмовлено, то апеляційний суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, може вирішити питання щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Судом апеляційної інстанції можуть вчинятися й інші дії, пов’язані із забезпеченням розгляду справи, але з урахуванням специфіки апеляційного провадження.

Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка в разі необхідності вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій та призначення справи до розгляду.

Справа призначається суддею до розгляду у розумний строк, але не пізніше п’ятнадцяти днів після закінчення дій з підготовки справи до розгляду.

4.4. Судовий розгляд справи апеляційним судом

Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V «Перегляд судових рішень».

Суддя-доповідач доповідає зміст рішення (ухвали), яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази,

З урахуванням принципу змагальності на цій стадії судового розгляду в апеляційному суді доцільно оголошувати й доводи заперечень проти апеляційної скарги.

Щодо меж розгляду справи апеляційним судом, то під час розгляду справи в апеляційному порядку суд:

- перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції;

-досліджує докази, які судом першої інстанції було досліджено з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено;

- досліджує нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Щодо перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції, то діяльність суду апеляційної інстанції має бути спрямована на те, щоб виявити можливі недоліки ухваленого рішення і вирішити спір цо суті, Але акцент у діяльності апеляційного суду ставиться лише на тих зауваженнях, які були виявлені скаржником. У цьому випадку апеляційному суду не доведеться переглядати справу з самого початку, а треба буде перевірити доводи апеляційної скарги,

У судах першої інстанції можуть мати місце випадки порушення правил збирання та дослідження доказів. У апеляційній скарзі особа має довести ті факти, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, вона має не тільки зазначити неправомірні дії суду щодо порушення порядку дослідження доказів, але і підтвердити свої заперечення доказами.

Тобто очевидна незаконність має пов’язуватися з відповідальністю судді і викликати певні наслідки - скасування рішення суду, а не перевірку справи у повному обсязі. Доцільно перевіряти рішення суду, якщо воно викликає сумніви в його законності.

Щодо дослідження судом апеляційної інстанції нових доказів, то вони мають подаватися на підтвердження певних фактів, які мають встановлюватися апеляційним судом, тому ці докази мають досліджуватися судом апеляційної інстанції в іншому порядку, а саме - лише після встановлення поважності та об’єктивності причин їх неподання до суду першої інстанції.

У частині 2 ст. 308 ЦПК також не розкрито й інші поняття — «правильне по суті» і «справедливе» рішення. Ці терміни можна сприймати як задоволення вимог позивача або заперечень відповідача, коли допущені судом першої інстанції формальні помилки істотно не впливають на остаточний висновок суду, який є таким, що відповідає обставинам справи.

Згідно з п. 2 повноважень апеляційного суду, то підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Важко встановити, що спричинило неповне з’ясування обставин справи чи їх недоведеність, але в основі запропонованих підстав лежать процесуальні дії суду першої інстанції, який досліджував подані сторонами докази і на цій підставі вирішував питання про правову кваліфікацію правовідносин. У багатьох правових ситуаціях особи, які брали участь у справі, намагаються покласти відповідальність на суд за неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Але суд згідно з принципом змагальності лише сприяє особам у процесі доказування, але не повинен брати на себе ініціативу у цьому процесі. Слід підкреслити складність розмежування тих обставин, що мають значення для справи, але неповне з’ясування яких має призводити до скасування рішення суду у повному обсязі. Повнота з’ясування судом обставин справи залежить не тільки від суду, а й від сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Щодо достатності доказів, то під достатністю слід розуміти мінімально необхідний перелік доказів, які використовуються для доведення тієї чи іншої обставини.

Судова практика

При розгляді цивільної справи на клопотання однієї із сторін було призначено експертизу і потім інша сторона виявила бажання поставити запитання експерту. Протягом години експерт відповідав на запитання сторони і жодного за- уважения з боку цієї сторони не було висловлено, не було заявлено й клопотання про призначення повторної або додаткової експертизи, але в апеляційній скарзі ця сторона висловила зауваження з приводу того, що експерт у висновку не відповів на всі запитання. Тобто у такому разі має місце штучне посилання на недоведеність обставин, що мають значення для справи. Якщо суд визнав, що дослідження певної обставини потребує спеціальних знань, оскільки призначив експертизу, то можна стверджувати, що висновок експерта є достатнім та необхідним доказом, а всі інші докази щодо такої обставини будуть неналежними.

Отже, суд може сприймати доказ як достатній і в тому разі, коли особи, які беруть участь у справі, в своїх поясненнях та у виступі в дебатах не заперечують проти доказів протилежної сторони і проти встановлення такого факту на підставі поданих доказів.

Щодо невідповідності висновків суду обставинам справи (п.З), то цю підставу слід розглядати як відсутність логічного зв'язку між поданими доказами та тими обставинами, на підтвердження яких вони були подані суду.

Щодо порушення або неправильного застосування норм матеріального або процесуального права, то норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. До таких випадків можна віднести застосування норм законів, які перестали діяти на момент виникнення правовідносин, або до правовідносин, які мали місце в минулому, застосування нового законодавства. Тут можна говорити про поширені випадки врегулювання судом правовідносин, які мали місце у різний час, наприклад, КпІІІС та СК - старим і новим ЦК тощо.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Підставами для скасування рішення із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду є підстави, визначені статтями 205 і 207 ЦПК.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для застосування вимог ч.І ст. 310 ЦПК.

Якщо ж сторона - фізична особа у спірних правовідносинах помирає або ліквідовано юридичну особу, то рішення суду пропонується переглядати на предмет його законності і обґрунтованості, навіть в тих випадках, коли правовідносини не допускають правонаступництва. З цим положенням важко однозначно погодитися для тих правовідносин, які втрачають свій правовий сенс у зв’язку з відсутністю правонаступництва. Однак такі рішення можуть мати принципове значення для інших осіб, які брали участь у справі, тому остаточно це питання має узгоджуватися з волевиявленням саме таких осіб.

Рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;

2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;

3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;

4) суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі;

5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

Після скасування рішення і направлення його на новий розгляд до суду першої інстанції висновки і мотиви апеляційної інстанції мають обов’язково враховуватися при новому розгляді справи. У цій ситуації варто зауважити, що апеляційний суд не дає прямих вказівок, як має бути вирішена справа, оскільки суд першої інстанції є незалежним І підкоряється тільки закону. Але він має усунути ті недоліки, які мали місце під час первісного розгляду справи.

За наслідками розгляду скарги на ухвалі/ суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу;

3) змінити ухвалу;

4) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції.

Як бачимо, у наведених повноваженнях не враховуються характерні відмінності порушення норм матеріального і про* цесуального права, оскільки у переважній більшості випадків порушення процесуальних норм призводить до ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення. Водночас застосування норм матеріального права - це кваліфікація правовідносин, яка може бути формально неправильною, але відповідати принципам справедливості, розумності тощо.

Підстави для здійснення судом своїх повноважень щодо ухвал суду першої інстанції

Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд:

1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;

2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;

3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

За своєю суттю діяльність апеляційного суду з перевірки законності ухвал суду першої інстанції відповідає аналогічному провадженню щодо рішень суду. Тому основний сенс у діяльності апеляційної інстанції - це перевірка законності і обґрунтованості ухвал суду першої інстанції та відповідності їх матеріалам справи.