Оцінка доказів судом

У статті 212 ЦПК закріплено правила та процесуальний по­рядок оцінки доказів судом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічно­му, повному, об’єктивному та безпосередньому досліджен­ні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова та процесуальна діяльність суду, яка ґрунтується на правилах логіки, що дозволяє уза­гальнити весь матеріал справи і виокремити безпосередні до­кази, вибрати з них найхарактерніші, проаналізувати доводи осіб і за допомогою аналізу виробити власні висновки. Вва­жається, що оцінка доказів являє собою розумову і одночасно процесуальну діяльність судді, яка передбачає пізнання до­казів та аналітичну діяльність судді.

Важливу роль при оцінці доказів відіграє правосвідомість судді, який при оцінці доказів повинен виходити з духу права та мати особливе правове мислення. Враховуючи все вищезаз­начене, слід сказати, що внутрішнє переконання судді - це не несвідоме враження від «театральної гри сторін», яке не піддається контролю, а впевненість у правильності його право­вих висновків, які складають основу судового рішення. Але та­ка правильність висновків можлива лише при всебічному, пов­ному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, відповідно до норм ЦПК та з урахуванням пра­вил належності доказів та допустимості засобів доказування, правил вірогідності та достатності доказів, процедури їх отри­мання та подання і безпосереднього дослідження судом.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого зна­чення. Слід також сказати про достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. При вирішенні питання про прийнят­тя доказів суд не повинен надавати переваги одним доказам над іншими, тобто надавати перевагу показанням свідків пе­ред письмовими доказами або висновком експерта.

На практиці іноді зустрічаються випадки, коли судді імпо­нує позиція позивача або відповідача і це впливає на сприйнят­тя доказів, поданих цією стороною. Формула ж, закладена у ЦПК, не дозволяє нехтувати доказами іншої сторони, оскільки таке рішення буде скасоване як таке, що не відповідає обстави­нам справи через їх недоведеність та неповне з’ясування.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

При оцінці побічних доказів суд повинен враховувати такі правила, вироблені практикою;

- для того, щоб на підставі побічних доказів зробити вірогід­ний висновок, потрібно їх мати не один, а декілька;

- вірогідність кожного з них не повинна викликати сумніву;

- сукупність їх повинна складати певну систему, яка дозво­ляє зробити один можливий висновок про факт.

Докази не повинні суперечити один одному, такі супереч­ності мають бути усунені судом до моменту постановления су­дового рішення. Лише за таких умов та при їхній належній пе­ревірці можна говорити про постановления законного та обґрунтованого рішення.

Вчені виділяють процесуально-правові гарантії правильної оцінки доказів, які називають правилами⁹⁰ чи принципами, серед яких виділяють такі принципи: суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням; докази оцінюються всебіч­но, у повному обсязі і неупереджено; ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили³¹. Погоджуючись із дум­кою М.Й. Штефана, виділяємо ще одне правило про керуван­ня судом законом при оцінці доказів, через те, що діяльність суду має підпорядковуватись закону і по можливості конкрет­но регламентуватись, а тому принципи можуть застосовува­тись лише при відсутності чітких норм, які регулювали б його діяльність.

Дійсно, законодавством не сформульовано чіткі норми, якими має керуватись суд при оцінці доказів, оскільки така діяльність підпорядкована розумовій діяльності. Але слід вра­ховувати те, що суд має усувати все, що не має істотного зна­чення для справи (ст.

Отож можна встановити, що суд має оцінювати докази з мо­менту подання заяви за правилами їх належності і допусти­мості як засобів доказування, а також під час їх подання на підготовчій стадії (попереднє судове засідання). Тобто підго­товча стадія за принципом змагальності має бути переорієнто­ваною з дій судді, який тепер не повинен дбати про збирання доказів у справі, на активність у цьому процесі сторін. Тому пропонуємо визначити законодавчі норми щодо прийняття суддею доказів на підготовчій стадії і обов’язок суду реагува­ти ухвалою на кожну процесуальну дію сторін по збиранню і забезпеченню доказів. Тобто право на подання суду доказів (ст. 27 ЦПК) сторонами має бути регламентованим на кожній стадії цивільного процесу. Інакше виходить, що сторона може подавати докази на стадії підготовки, а суд, застосовуючи пра­вила належності доказів та допустимості засобів доказування може відмовити в їх прийнятті до справи, зокрема, відмовити у клопотанні про виклик свідків, приєднанні до матеріалів справи письмових І речових доказів тощо. Тоді сторона не здатна буде оскаржити дії судді, якщо не буде постановлена така ухвала.

Так, деякі автори вважають, що суд «...не може знати заз­далегідь, яким буде зміст пояснень сторін, висновку експерта тощо. Тому суд не може відхилити клопотання на підставі то­го, що доказ, про збирання якого порушує клопотання учас­ник процесу, можливо, не міститиме потрібних відомостей. Остаточно належність доказів суд першої інстанції має оцінювати під час винесення рішення»³².

Автор не погоджується з позицією тих вчених, які визнача­ють контрольну оцінку доказів властивою лише мотивуваль­ний частині судового рішення³³, оскільки остаточна оцінка (контрольна) може мати місце не тільки в рішенні, айв ухва­лах суду.

Оцінка доказів може здійснюватись не тільки за достатні­стю доказів для підтвердження конкретних обставин справи, але і провадитись щодо мінімальної обґрунтованості заявле­них вимог ще на стадії подання заяви. Оцінка доказів може здійснюватись і на стадії підготовки справи до розгляду та в порядку забезпечення доказів щодо їх належності до справи та допустимості як засобів доказування. При цьому в разі неп­рийняття доказу, що пропонується стороною, можна одноз­начно говорити про остаточну оцінку судом, оскільки в разі відмови суду, наприклад, у виклику конкретного свідка, суд не може змінювати своєї позиції, якщо не зміняться причини, за яких настала відмова. Так, за ст. 136 ЦПК передбачається зазначати в заяві обставини, які може ствердити свідок, якщо ж ці показання допускаються як засіб доказування таких обс­тавин. У тому ж разі, коли, наприклад, необхідно підтвердити обставину нотаріального посвідчення договору, такий доказ як показання свідків буде недопустимим, однак при зміні по­зовних вимог на визнання договору недійсним (якщо не перед­бачено обов’язкову нотаріальну форму посвідчення) внаслідок помилки (ст. 229 ЦК), такий доказ е допустимим засобом до­казування.

В юридичній літературі іноді виділяють одночасно декіль­ка взаємопов’язаних критеріїв для оцінки доказів судом, що ускладнюють їх сприйняття. Наприклад: «Отже, належність доказів — це міра, що визначає залучення до процесу по конк­ретній справі тільки потрібних і достатніх доказів»³⁴.

Наприклад, в одній цивільній справі виникла потреба до­вести факт, що громадянин К. під час перебування в шлюбі придбав гараж, а після смерті дружини його відчужив. Поли постало питання про підтвердження цих двох обставин, то була встановлена невідповідна законодавству юридична практика оформлення договорів купівлі-продажу гаражів, за якою цегляні гаражі фактично продавались, але перехід прав на них здійснювався лише «за рішенням загальних зборів членів кооперативу». При чому реально такі збори не відбува­лись, а оформлялись лише протоколи за заявою «продавця» і «покупця». Тому підтвердити факт купівлі-продажу такого гаражу належними (правовстановлюючими) документами, які посвідчувалися б в нотаріальному порядку, неможливо. Отже, можна ставити питання про потрібні докази, але тоді виникає необхідність встановлювати й реальні докази по конкретній справі, що порушуватиме правило допусти­мості засобів доказування.

Вважаємо, що в разі порушення особами вимог законодав­ства має провадитись перевірка дійсності такої угоди. Коли цегляний гараж переходить до іншого володільця (по суті, власника) лише за рішенням загальних зборів без відповідно­го його оформлення, то така угода з урахуванням порушення прав інших осіб (державі не сплачено мита, спадкоємці зали­шились без належної їм частки спадщини) не може вважа­тись законною І вона має визнаватись недійсною. Тобто у та­кому разі буде переглядатись законність такого правочину, оскільки майнові права однієї особи не можуть передаватися Іншій особі на підставі рішення загальних зборів, а рішення суду стане підставою звільнення від доказування.

Цікавою також була ситуація, коли судом для досліджен­ня розрахунку, зробленого у зв'язку з виходом одного із учасни­ків товариства з обмеженою відповідальністю, судом було призначено експертизу, тоді як одна із сторін просила визна­ти доцільним замість цього залучити до участі у справі для давання висновку районну державну податкову адміністра­цію і такий висновок сприйняти як необхідний і достатній доказ.

Отже, можна встановити, що нове поняття «потрібні дока* зи» не має практичного застосування при розгляді цивільних справ, а таке поняття може застосовуватись лише в діяльності суб’єктів доказування на стадії збирання доказів.

Отже, перед винесенням рішення суд з’ясовує і встановлює всі обставини справи, що мають значення при її вирішенні. Тут слід проаналізувати весь спектр юридичних обставин, по­чинаючи від правильної сплати судового збору і належного оформлення позовної заяви та закінчуючи поданням пояснень у справі та інших доказів. Отож вважаємо, що, незважаючи на обов’язок сторін довести ті обставини, на які вони посилають­ся як на підставу своїх вимог і заперечень, у суду має склас­тись предмет доказування у конкретній справі з урахуванням не тільки її матеріальних, але і процесуальних аспектів. Нап­риклад, передача повноважень щодо участі у справі є багато- аспектним питанням, що може стосуватись як матеріальних аспектів, так і процесуальних. Крім того, сама передача пов­новажень має здійснюватись відповідно до вимог ЦК та ЦПК.

Щодо поняття «обгрунтованість судового рішення», що застосовується в ч. 2 ст. 213 ЦПК, то слід його визнати непов­ним. Так, суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені у судовому засіданні, тобто в цьому визна­ченні говориться про процес доказування. Але під поняттям «обґрунтованість» слід розуміти водночас і доведеність, і до- казаність юридичних обставин, що виявлятиметься в спросту­ванні доказової сили доказів іншої сторони та доведенні дос­татності і юридичної вірогідності доказів, поданих особою.

Отже, поняття «обґрунтування» має включати для сторін процес доказування і доведення, а для суду - оцінку не тільки поданих доказів, але і всіх доводів, висловлених сторонами під час судового засідання, які мають бути відтворені в обґрун­тованому суддею рішенні у справі. Зокрема, від судів вима­гається наводити у рішенні мотивувальну частину, де мають викладатися мотиви (доводи), з яких суд виходив при поста­новлена ухвали чи рішення і їх зв’язок з положеннями зако­ну, яким він керувався. Тому не тільки докази, подані особа­ми, що беруть участь у справі, а й найліпші їх доводи можуть ставати основою рішення суду.

Звідси випливає безпосередній зв’язок судового рішення з такими поняттями, як законність і обґрунтованість, але не­можливо розглядати ці аспекти без суттєвого аналізу процеду­ри фіксації всього процесу розгляду справи, що, безумовно, пов’язано з можливістю суду в подальшому доказати дотри­мання ним процедури розгляду справи та правильності ухва­леного ним рішення.

¹ Гражданский кодекс Квебека. - M.: Статут, 1999. - С.410-419.

² TpeyuiHUKoe М.К. Судебные доказательства. - Мл Городец, 1997. - С. 90, 92.

^s Михеенко М.М., Молдован В.В., Радзіевська ЛЛ. Порівняльне судове право. - Кл Либідь, 1993. - С. 172, 209, 219, 229.

’ Решетникова ИВ., Ярков ВЛ. Гражданское право и гражданський про­цесс в современной России. - Мл Норма, 1999. - С.177-178.

^s Гражданский процесс: Практический комментарий на вторую книгу Устава гражданского судопроизводства / Состав. В.Л. Исаченко. - 1890. -Т.1. - С.741.

ⁱ КонверськийА.Є. Логіка: Підручник. - K., 1998.

^r 3 цією позовною заявою можна ознайомитися в науково-практичному

ТЕМА 12. ДОКАЗИ, ДОКАЗУВАННЯ ТА ДОВЕДЕННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ... посібнику: Процесуальні документи в цивільних справах: Теорія, мето­дика, практика / За заг. ред. С.Я. Фурси. - K.: Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2008. - С.78-89.

⁹ Детальніше див.: Лиюров Б.О.Цивільне провадження за позовом, в яко­му е припущення з ознаками кримінального злочину// Юриспруденція: Теорія і практика. - 2007. — Xs 6(32). - С. 41—43.

⁹ Гражданский процесе / Под ред. К.С.Юдельсона. - M.,1972. - С.180.

¹⁹ Курылев С.В. Основы теории доказывания в советском правосудии. - Минск, 1969. - С.177-179.

¹¹ Цюра Т. Новий погляд на класифікацію доказів в цивільному процесі //Підприємництво, господарство і право. - 2002. - N° 7. - С. 55.

¹² Фурса СЯ. Окреме провадження в цивільному процесі України. - K., 1999. - С.119-120; Фурса СЯ. Окреме провадження як складова частина цивільного процесу: Практикум. - K.: Вілбор,1998. - С.65.

” Гражданский процесе / Под ред. Треушникова М.К. - M.: Новый юрист, 1998. - С. 178-179; Штефан MJI. Цивільне процесуальне право.

- K.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. - С. 295-296.

¹⁴ Советский гражданский процесе/ Под ред. Клейнмана А.Ф. - M.; Изд- во Московского ун-та, 1964. - С. 147-151.

^li Фурса СЯ., Цюра Т.В. Докази та доказування в цивільному процесі. - К.: Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2005. - С. 102-121.

¹⁹ Коломыцев В.И. Письменные доказательства по гражданским делам. - M.,1978. - С.10.

¹⁷ Комментарий к гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации /Под ред. М.С. Шакарян. - M., 2003. - С. 176.

^1еТам само. - С. 176.

¹⁹ Гончаренко В.Г., Бергер В.Є., Булига ЛЛ. Експертизи у судовій прак­тиці. - К.: Либідь, 1993. - С.9.

²⁰ Варфоломеева Т.В. // Експертизи у судовій практиці / За заг. ред.

B. Г. Гончаренка. - К.; Юрінком 1нтер,2005. - С.54.

⁸¹ Сахнова Т.В. Курс гражданского процесса: Теоретические начала и ос­новные институты. - M.: Волтер Клуверс, 2008. - С. 384.

²² Детальніше див.; Фурса СЯ„ Цюра ТВ. Докази та доказування у ци­вільному процесі. - К.: Видавець Фурса С.Я.: KHT₅ 2005. - С.211-216, - проект позовної заяви про захист прав споживачів, де має місце клопо­тання про визнання обставини загальновідомою.

²³ Треушников М.К. Судебные доказательства. - M.: Городец, 1997. -

C. 192.

³⁴ Штефан ММ.,Дрижчаная Е.Г., Гусев Е.В. Представительство граждан в суде. - К.: Лыбидь, 1991.

^2s Правила допиту свідків. - Див.: Фурса СЯ„ Фурса Є.І. Адвокат в ци­вільному процесі. - К.: Видавець Фурса С.Я.: KHT, 2008.

^ss Пискарев И.К. // Научно-практический комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации. — M., 2003. - С. 397.

¹⁷ Гончаренко BJ∖ Бергер В.Є., Булига ЛJI. Експертизи в судовій прак­тиці. - К.; Либідь, 1993. - С. 15.

³⁸ Там само. - С.15.

Цивільне процесуальне право України / Під ред. В.В. Комарова. - X.: Право, 1999. - С. 196-198; Гражданский процесс / Под ред. М.К. Tpeyni- иикова. - M.: Новый юрист, 1998. - С. 172-175.

³⁰ Штефан М.Й. Цивільний процес. - K.: Видавничий Дім *Ін Юре», 1997. - С. 253.

³¹ Гражданский процесе / Под ред. М.К. Треушникова. - M.: Новый юрист, 1998. -С. 174-175.

³² Степанова Т. Поняття і значення належності судових доказів у госпо­дарському процесі /1 Підприємництво, господарство і право. - 2002. - Nsl.-C.19.

™ Гражданский процесе / Под ред. В.А. Мусина, М.А. Чечиной, Д.М. Че- чота. - M.; Проспект, 1998. - С. 196.

³⁴ Степанова Т. Поняття і значення належності судових доказів у госпо­дарському процесі // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - Xsl.-C.19.

^w Голод Б. Труднощі доказування націонал-соціалістських пересліду­вань // Право України. - 2002. -№8. - С. 109-111.