Особливості дослідження окремих видів доказів

8.2.1. Дослідження пояснень сторін, третіх осіб, заявників

та заінтересованих осіб і їх представників

На стадії судового розгляду суд заслуховує пояснення сторін, третіх осіб, заявників та їх представників.

При цьому твердження яро існування певних юридичних обставин дій, подій або стану можуть мати місце у поясненнях лише тих суб’єктів, які брали участь у розглядуваних правовідносинах, а їх представникам слід надавати лише правову оцінку відповідним обставинам, висловлювати доводи та міркування.

Давання пояснень цими суб’єктами має відповідати предмету доведення, який формується кожною стороною і на підставі цього має складатись в уяві судді, якому, на відміну від суб’єктивної позиції кожної сторони, необхідно сприйняти об’єктивні межі дослідження. Звідси випливає, що у судді має формуватись уявлення про предмет доведення, який буде враховувати не тільки позицію однієї сторони, але й інших осіб, що беруть участь у справі.

Судова практика

У суді розглядалася цивільна справа про відшкодування шкоди, завданої у результаті ДТП. Позов було пред’явлено до юридичної особи. Водій, що вчинив ДТП має брати учисть у справі як третя особа без самостійних вимог на боці відповідача.

У попередньому судовому засіданні було встановлено, що автомобіль дійсно належить юридичній особі, але вона здала його в оренду іншій юридичній особі, водій якої й здійснив ДТП. У цій ситуації на боці відповідача мають притягуватись не тільки власник автомобіля, але і його орендар та працівник цього підприємства, в результаті дій якого мало місце ДТП та було завдано шкоди позивачеві.

У цій справі позивач обмежився встановленням належного відповідача у справі - власника автомобіля, оскільки його не цікавлять правовідносини власника автомобіля з іншими суб’єктами.

Виходячи з аналізу цього прикладу судової практики виникає запитання: иа кому лежить обов’язок доведення внутрішніх відносин у юридичній особі: на позивачеві або відповідачеві? Такий обов’язок доведення лежить на відповідачеві, який і має відстоювати власні інтереси шляхом залучення до справи співвідповідачів та третіх осіб, Ініціатива суду щодо залучення співвідповідачів (ст. 33 ЦПК) чи третіх осіб (ет, 36 ЦЦК) суперечить принципу змагальності.

Пояснення (заперечення) відповідача мають досліджуватися у межах заявлених позивачем тверджень, доводів та міркувань, на які має відповісти відповідач.

Отже, обставинам, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, має даватись аналіз відповідачем, який повинен висловити свої заперечення проти них, обґрунтувати ці заперечення шляхом посилання на недоведеність вимог позивача чи на підставі власних доказів. У противному разі ці юридичні обставини мають вважатись встановленими. Виходячи з процесуального статусу відповідача він ляше захищається від заявлених позовних вимог.

Заявники ж висловлюють лише твердження, а заінтересовані особи можуть і не спростовувати твердження заявника, якщо із встановленням юридичного факту не порушуватиметься їх суб’єктивне право. Зміст висловлювань заінтересованої особи на стадії пояснень може зводитись до вимоги до- вестц перні юридичні факти на підставі належних і допустимих доказів.

Деякі автори пропонують при дослідженні пояснень сторін і уретізс осіб у судовому засіданні приділяти основну увагу встановленню того, як сформувалось знання про факти, чи були фацтц, ркі вплинули на якість збереження в пам’яті сторін отриманих відомостей, на встановлення та усунення суперечностей у поясненням сторін і третіх осіб23. Така позиція правильна, оскільки на практиці можуть виникати колізії: позивач не подав доказів на підтвердження певної юридичної обставини, а відповідач не заперечив проти встановлення такого факту судом, У подальшому відповідач може вимагати скасування рішення суду, але за принципом змагальності саме «бездіяльність» відповідача призвела до визнання такого факту встановленим.

При дослідженні пояснень сторін, третіх осіб та заявників, які стосуються твердження про існування певних обставин, слід аналізувати і враховувати:

- предмет логічного зв’язку порушеного, оспорюваного, невизнаного права чи охоронюваного законом інтересу з вимогами позивача, заявника та запереченнями відповідача, тобто чи правильно ними визначено предмет доведення;

- правовий зміст вимог та заперечень проти них, які мають ґрунтуватись і доводитись на нормах матеріального права або виходячи з аналогії закону чи права, чи породжуватиме встановлюваний судом факт юридичні наслідки для заявника;

- докази, при допомозі яких позивач доводить певні юридичні обставини, з якими законом пов’язуються права та відповідні обов’язки іншої сторони та докази, якими заявник обґрунтовує свої вимоги;

- пояснення сторони, третьої особи, заявника мають розцінюватися як передбачений законом засіб доказування. Це положення зумовлюється тим аспектом, що, за загальним правилом, для відкриття провадження у справі недостатньо лише позовної заяви, у якій висловлюються твердження позивача про існування певних юридичних обставин, а необхідно подавати суду й інші докази. Тобто мають досліджуватися пояснення позивача та відповідача, а також інші докази у їх сукупності. Заявник повинен також подати докази на підтвердження своїх вимог. У разі виникнення спору про право (ч. 6 ст. 235 ЦПК) заінтересовані особи на доведення порушення їхнього суб'єктивного права встановленням факту також повинні подати суду докази.

Пояснення ж позивачу та його представнику доцільно будувати за певними стадіями викладення матеріалу.

На першій стадії пояснень сторін, третіх осіб слід сконцентрувати увагу на доведенні відповідними особами тих обставин, з якими вони пов’язують випадки правопорушення або оспорювання прав.

Можливість переходу до другої стадії буде пов’язана лише з:

1) встановленням відповідних прав позивача або інших осіб, що заявили відповідні позовні вимоги;

2) вичерпним аналізом всіх пред’явлених доказів.

Друга ж стадія складатиметься з аналізу доказів, що пред’являтимуться на обґрунтування винної поведінки відповідача або щодо виникнення обов’язків відповідача з деліктів.

Третя стадія має бути присвячена встановленню розмірів завданої шкоди і обов’язків відповідача щодо її відшкодування.

Така система дослідження обставин справи може бути застосована й для справ окремого провадження, але для цього виду провадження вона складається лише з першої стадії.

Відповідач може вибрати пасивну форму поведінки, тобто коли він просить розглянути справу без його участі і не подає жодного доказу, зокрема, й у тому разі, коли у справі буде ухвалюватись заочне рішення (глава 22 ЦПК), а тому суд досліджуватиме докази, подані лише однією стороною.

Процедура дослідження показань сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, закріплена у статті 184 ЦПК, де має місце відсилка на статті 180-182 ЦПК, у яких регламентується порядок допиту свідків, тобто процедура дослідження показань сторін, третіх осіб, їх представників аналогічна дослідженню показань свідків.

Слід відмітити, що пояснення осіб, які беруть участь у справі, завершується можливістю ставити питання таким особам, а відповіді на них так само мають характер доказів у справі і вони справляють на судців певне враження. Наприклад, коли постало питання про те, за які кошти була придбана квартира, то позивачу було поставлено запитання: «Як Ви можете довести, звідки у Вашої сім’ї з’явилась така сума коштів?» Вона відповіла, що кожен вечір їх перераховувала, але де вони бралися, вона відповісти не здатна, однак заперечує проти позову третьої особи. Така відповідь красномовно підтверджує: відсутність доказів, наявність боргу і права третіх осіб на майно, що підлягало розподілу.

8.2.2. Дослідження показань свідків

Показання свідків досліджуються у порядку, передбаченому статтями 180-183 ЦПК.

Способи дослідження показань свідків:

1) допит свідка у присутності осіб, які беруть участь у справі, що здійснюється у судовому засіданні, безпосередньо тим судом, який розглядає справу;

2) шляхом оголошення протоколу про допит свідка у порядку окремого доручення іншим судом як забезпечення доказу;

3) відтворення у судовому засіданні технічного запису показань свідка - прослуховування фонограми.

Допит свідка у судовому засіданні

Коли свідок дає суду показання, то його слухає не тільки суд, який розглядає справу, а й усі особи, які беруть участь у справі, які потім вправі ставити йому запитання, чим остаточно формують конкретний доказ - показання свідка. Самі ж показання свідка - це лише озвучена ним інформація, яка має місце в його пам’яті. Фактично особи, які ставлять запитання свідкові, сприяють йому у пригадуванні тих чи інших обставин, тим самим допомагають суду отримати більше інформації про відомі свідку обставини.

При постановці запитань свідку доцільно дотримуватися таких загальних правил, вироблених практикою:

1. Кожне запитання повинно бути спрямоване на встановлення конкретної обставини справи, на яку сторона посилається у своїх вимогах або запереченнях, або на встановлення джерела, з якого отримано певний доказ;

2. Не повинна встановлюватися суб’єктивна думка свідка щодо відомих йому фактів, а має бути знайдено джерело, з якого отримано відповідну інформацію про стан особи (сп’яніння - розширені зіниці, специфічний запах, невпевнена хода тощо) або відповідні дії (перебування на утриманні, факт ведення спільного господарства);

3. Доцільно встановлювати конкретний факт декількома непрямими запитаннями, ніж одним прямим, оскільки це дозволяє робити висновки про факт з декількох відповідей, а не однієї, що дасть можливість отримати точніше враження про факт;

4. Кожне запитання ставиться окремо, наступне запитання слідує лише при відповіді на попереднє. Це дозволить ставити запитання несподівано і не дасть можливості свідку «виграти час для обдумування відповіді», а також не відповісти на одне з них і просити повторити найскладніше;

5. Не можна ставити запитання, відповідь на які може негативно вплинути на власне правове становище, оскільки особи, що мають протилежні інтереси, матимуть можливість ускладнити правову позицію особи, а також запитання, які вже у собі містять відповідь на них, а свідку залишається відповісти «так» чи «ні»;

6.

7. Суд має відвести запитання, в якому відповідь прямо під- казується свідку у змісті запитання і йому можна відповісти на нього «так» чи «ні»2*.

Вирішуючи питання про допит свідка, суд повинен враховувати не лише ту обставину, що свідком може бути особа, якій відомі обставини, що мають значення для справи, а й положення статей 50-52 ЦПК.

Якщо свідок, даючи показання у випадках, передбачених ст. 181 ЦПК, користувався письмовими записами, то вони мають подаватися суду та особам, які беруть участь у справі для ознайомлення та висловлення своєї думки щодо цих письмових показань.

Показання свідка можна розцінювати як потік інформації, яку уточнюють всі особи, які беруть участь у справі. До постановки запитань свідку така інформація має дещо аморфний вигляд, а не форму доказу. Лише після фіксування показань свідка з дотриманням процедури його допиту, такі показання стають відповідним доказом. Однак і у такому разі показання свідка не можна вважати абсолютним доказом, оскільки можуть вноситися зауваження на технічний запис судового засідання, показання свідків можуть суперечити одне одному, такі суперечності можуть усуватися судом шляхом повторного допиту свідка (ч. 11 ст. 180 ЦПК), суд може одночасно допитати свідків (перехресний допит) для з’ясування причин розходжень у їхніх показаннях (ч. 12 ст. 180 ЦПК). Якщо свідок дав неправдиві показання, то після притягнення його до кримінальної відповідальності та набрання вироком суду законної сили, показання свідка можуть уточнюватися і конкретизуватися.

Оголошення протоколу допиту свідка у порядку окремого доручення

Якщо свідок допитаний Іншим судом у порядку окремого доручення, то протокол про його допит оголошується у судовому засіданні судом, який розглядає справу по суті (ст.183 ЦПК). Особи, які беруть участь у справі, мають право висловити своє ставлення до цих показань та дати щодо них свої пояснення або можуть клопотати про виклик цих свідків у судове засідання (ч. 5 ст. 132 ЦПК) та їх допит з метою одночасного допиту їх із свідками, які давали показання безпосередньо у судовому засіданні для з’ясування причин розходжень у їхніх показаннях (ч. 12 ст.181 ЦПК), При цьому має місце технічна фіксація зауважень, питань, пояснень щодо протоколу допиту свідка, до нього можуть вноситися зауваження.

Відтворення технічного запису показань свідка — прос- луховування фонограми може мати місце у судовому засіданні, якщо суд допитував свідків за відсутності іншої сторони. Така сторона може заявити клопотання про прослуховування фонограми допиту свідка з метою висловлення до них ставлень, можливо, з необхідністю заяви клопотання про повторний допит свідка.

Тому суд при оцінці доказів має враховувати усі обставини, які мали місце при дослідженні показань свідків у судовому засіданні.

8.2.3.