Належність доказів і допустимість засобів доказування

Цивільний процесуальний закон з метою не допустити відволікання уваги суду на дослідження доказів, які не мають значення для справи встановлює вимогу про належність доказів. Згідно зі ст.

Такими, які мають значення для справи, визнаються фактичні дані, що пов’язані з фактами, що підлягають встановленню в справі, і в силу цього зв’язку можуть підтвердити чи спростувати їх. Наприклад, такий зв’язок по справах про стягнення заборгованості за договором позики з позичальника мають наступні докази: письмовий договір позики; роз­писка позичальника в одержанні суми позики; лист позичальника, який свідчить про визнання позики. Ці докази можуть підтвердити чи спрос­тувати факт укладення договору позики.

З метою полегшення суду визначення належності доказів закон ви­магає від осіб, які клопочуть про виклик свідків, витребування докуме­нтів або речових доказів, вказати, які обставини, що мають значення для справи можуть бути встановлені з їх допомогою,

Згідно зі ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інфо­рмацію щодо предмета доказування. При цьому сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не повинен брати до розгляду докази, які не відносяться до предмету доказування.

Суд, підбираючи докази для дослідження в судовому засіданні від­повідно до правила належності доказів, повинен керуватися вимогами достатності доказів. Достатність доказів означає, що вони дозволяють зробити достовірний висновок про існування факту, на підтвердження якого вони зібрані. Якщо такого висновку зробити не можна, то це вка­зує на недостатність доказів.

Принцип допустимості засобів доказування закріплений в ст. 59 ЦПК України і припускає дві вимоги до засобів доказування. По-перше, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, вста­новленого законом. Це означає, що законними повинні бути як засоби доказування, вичерпний перелік яких визначений ЦПК України, так і методи отримання цих доказів.

По-друге, обставини справи, які за законом повинні бути підтвер­джені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ні­якими іншими засобами доказування. Такі конкретні обмеження вво­дяться нормами матеріального права. Так, наприклад, договір позики повинен бути оформлений у письмовій формі. У цьому випадку на під­твердження договору повинні надаватися документи про його оформ­лення, наприклад, розписка позичальника в одержанні суми позики. Ро­зглянуте правило спрямоване на усунення з процесу доказів, які потенційно можуть бути недостовірними.

16.5.