Класифікація доказів. Забезпечення доказів. Судове доручення.
Класифікація доказів — це зведення доказів в окремі групи за пев- ною ознакою (підставою).
За джерелом їх одержання судові докази поділяються на особисті, тобто такі, джерелом яких є люди (відомості про факти, одержані від сторін, свідків і т.д.), речові (джерелом є речі — письмові і речові докази) і змішані (висновок експерта).
За способом утворення судові докази поділяються на первісні і похідні. Первісними називаються докази, отримані з першоджерела. Ними можуть бути, наприклад, фактичні дані, отримані за допомогою показань свідка-очевидця, оригінали документа і т.д.
Похідними називаються докази, отримані «із інших рук», наприклад, відомості, отримані з копії документа чи за допомогою фотозйомки та ін.
У силу принципу безпосередності суд зобов’язаний прагнути до використання головним чином первісних доказів, тому що при передачі відомостей про факти від однієї особи іншій, при знятті копій з документів і тощо збільшується можливість перекручування фактичних даних.
За характером висновку судові докази поділяються на прямі і непрямі. Прямий — це такий доказ, з якого можна зробити достовірний висновок про існування (чи неіснування) доказуваного факту; доказ, з якого можна зробити ймовірний висновок про існування доказуваного факту, називається непрямим.
Класифікація завжди має як теоретичне, так і практичне значення. Класифікуючи докази, ми звертаємо увагу на особливості дослідження і оцінки доказів у залежності від того місця, яке вони зайняли в класифікаційній системі. Так, оцінюючи можливість достовірного висновку на підставі окремо взятого побічного доказу, практика виробила правило, що одного такого доказу недостатньо, і тільки їх сукупність дає можливість зробити правильний висновок про доказуваний факт.
У відповідності зі ст. 133 ЦПК України особи, які мають підставу побоюватись, що подача потрібних для них доказів згодом стане неможливою або утрудненою, мають право просити суд під час розгляду справи або суддю, як до, так і після подачі позовної заяви забезпечити ці докази.
Забезпечення доказів являє собою спосіб закріплення відомостей про факти у випадках, коли є підстави побоюватися, що їх джерела можуть бути знищені, зникнуть чи використання їх стане ускладненим. Наприклад, якщо очікується від’їзд свідка у віддалену місцевість, тяжкий стан його здоров’я, що дає підставу припускати можливість смерті; можливість знищення або зникнення об’єкта експертизи тощо.
Докази забезпечуються допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових і речових доказів, у тому числі за їх місцем знаходження. П.2 ст. 133 ЦПК України закріплює, що у необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.
ЦПК України допускається, що за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази до пред’явлення нею позову.
У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом трьох днів з дня постановления ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов’язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв’язку із забезпеченням доказів (п.3,4 ст. 133 ЦПК). Така заява відповідно до Закону України «Про судовий збір» оплачується судовим збором у розмірі 0,1 мінімальної заробітної плати. Встановивши таке правило, законодавець намагається запобігти зловживанню правом з боку учасників процесу.
Про забезпечення доказів суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає порядок і спосіб її виконання. Протоколи і всі зібрані в порядку забезпечення доказів, матеріали надсилаються до суду, який розглядає справу (ч. 5 ст. 135 ЦПК).
Заяву про забезпечення доказів розглядає протягом п’яти днів відповідно суд чи суддя того суду, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінтересованих осіб. Однак їх неявка не перешкоджає розглядові заяви (ч.1 ст. 135 ЦПК).
В разі необхідності суд, який розглядає справу, може доручити збирання доказів іншому суду.
Судове доручення оформляється у вигляді ухвали на адресу відповідного суду. В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, вказуються обставини, які підлягають з’ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення. Ця ухвала обов’язкова для суду, якому вона адресована. Протоколи і всі зібрані при виконанні судового доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу (ст. 132 ЦПК).Контрольні запитання
1. Дайте визначення поняття доказів в цивільній справі.
2. За якими підставами зводяться докази в окремі групи ?
3. Що становить предмет доказування у цивільній справі?
4. Дайте класифікацію засобів доказування у цивільних справах.
5. На кого покладається обов’язок доведення обставин у цивільній справі ?
6. Назвіть підстави і способи для забезпечення доказів по цивільній справі.
7. Охарактеризуйте факти, які не підлягають доказуванню у цивільній справі
8. Розкрийте поняття належності доказів і допустимості засобів доказування
Рекомендована література
1. Гетманцев, М. Аналіз взаємозв’язку прямих та побічних речових доказів у цивільному процесі України / М. Гетманцев // Юридична Україна. — 2013. — № 2. — С. 67—72.
2. Диба І. Можливості застосування заходів із забезпечення доказів: [цивільний процес] / І.Диба // Юридичний вісник України. — 2005. — № 25. — С. 8.
3. Іванченко О. П. Процедура розкриття доказів на стадії підготовки справи до судового розгляду у цивільному процесі України / О. П. Іванченко // Часопис Київського університету права. — 2010. — № 1. — С. 173—178. — Бібліогр.: 15 назв.
4. Кучер, Т. М. Теоретичні основи процесу доказування у цивільному судочинстві України / Т. М. Кучер // Часопис Київського університету права. — 2012. — № 2. — С. 167—170.
5. Лазько О. М. Докази та засоби доказування у цивільному процесі / О. М. Лазько // Юриспруденція: теорія і практика. — 2008. — № 5. — С. 35—38.
6. Ляшенко, Р. Д. Загальна характеристика та властивості преюдиції як засобу судової аргументації / Р. Д. Ляшенко // Часопис Київського університету права. — 2012. — № 3. — С. 22—25.
7. Масюк В. В. Щодо сутності обставин, які не підлягають доказуванню в цивільному судочинстві / В. В. Масюк // Проблеми законності : республіканський міжвідомчий науковий збірник / відп. ред. В. Я.Тацій. — Харків, 2007. — Вип.90. — С. 54—60.
8. Шкребець, Д. В. Стадії доказування у цивільному процесі України / Д. В. Шкребець // Держава та регіони. Серія: Право. — 2012. — № 2. — С. 113—117. — Бібліогр.: 5 назв.
9. Ясинок М. Висновок експерта як доказ у справах щодо обсягу правосуб’єктності фізичних осіб / М. Ясинок // Право України. — 2010. — № 3. — С. 146—152. — Бібліогр.: 4 назв.