Надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку (ст. ст. 279-282 ЦПК)

Надання фізичній особі психіатричної допомоги у примусовому по­рядку здійснюється з дотриманням Закону України від 22 лютого 2000 р. «Про психіатричну допомогу»^[59] (далі — Закон).

У судовому порядку вирішуються питання про: проведення психіат­ричного огляду у примусовому порядку (ч. 7 ст. 11 Закону); надання амбулаторної психіатричної допомоги особі без її усвідомленої згоди або згоди її законного представника у випадках, коли наявні відомості дають підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона завдасть значної шко­ди своєму здоров’ю у зв’язку з погіршенням психічного стану у разі не- надання їй психіатричної допомоги (ч. 2 ст. 12 Закону); продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку понад 6 місяців (ч. 5 ст. 12 Закону); відмову в продовженні на­дання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому по­рядку (ч. 7 ст. 12 Закону); госпіталізацію особи (ч. 1 ст. 16 Закону); про­довження госпіталізації в примусовому порядку понад 6 місяців (ст. 17 Закону); відмову в продовженні госпіталізації особи у примусовому по­рядку (ч. 3 ст. 18 Закону).

Процесуальний порядок розгляду та вирішення справ цієї категорії судом визначаються ст. ст. 279-282 ЦПК України.

Звертатися до суду з відповідною заявою має право: лікар-психіатр про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, надання амбулаторної допомоги у примусовому порядку та її продов­ження в примусовому порядку; представник психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому по­рядку та продовження такої госпіталізації. Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду.

Заява про психіатричний огляд має бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. Останній має право робити запит щодо надання йому додаткових медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття рішення.

У разі необхідності за вирішенням питання про продовження надан­ня особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізації особи понад 6 місяців до суду звертається лікар-психіатр (за умови госпіталізації — представник психіатричного закладу) (ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 17 Закону).

Клопотання про припинення надання особі амбулаторної психіатри­чної допомоги в примусовому порядку, госпіталізації особи може на­правлятися до суду цією особою або її законним представником (ч. 8 ст. 12, ч. 4 ст. 17 Закону).

У випадках, коли відповідно до закону госпіталізацію у примусово­му порядку було проведено за рішенням лікаря-психіатра і визнано до­цільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, в якому пе­ребуває особа, направляє до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 годин.

Заява фізичної особи або її законного представника про припинення надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути подана через три місяці з дня ухвалення рішення суду про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку або її продовження, госпіталізацію у примусовому порядку, її продовження (ст. 280 ЦПК).

Формою звернення у всіх названих справах є заява. Як випливає зі змісту ст. ст. 119, 280 ЦПК, заява має містити у собі: назву суду, до якого вона звернена; точну назву заявника і заінтересованих осіб (лікаря- психіатра, психіатричного закладу, особи, якій надається психіатрична допомога, законного представника цієї особи); зміст клопотання; виклад обставин, якими зумовлена необхідність звернення до суду; обґрунту­вання необхідності вчинення тієї чи іншої дії, що стосується надання особі психіатричної допомоги; підпис заявника або його представника.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіа­тричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря- психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, примусову госпіталізацію чи її продовження — висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали (ч. 7 ст. 11, ч.ч. 3, 5, 8 ст. 12, ч. 2 ст. 16, ч.ч. 2, 4 ст. 17 Закону, ст. 280 ЦПК).

У заяві фізичної особи або її законного представника про припинен­ня амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізації до психіат­ричного закладу у примусовому порядку мають бути наведені обстави­ни і докази, на яких ґрунтуються ці вимоги (ст. 280 ЦПК).

Правові норми про підсудність мають виключний характер, що зу­мовлюється місцем перебування особи, якій надається психіатрична допомога, незалежно від того, хто є заявником.

Питання про надання особі амбулаторної допомоги в примусовому порядку та необхідність її продовження вирішується судом за місцем проживання особи (ч. 5 ст. 12 Закону). Заява представника психіатрич­ного закладу про госпіталізацію особи та про необхідність її продов­ження направляється до суду за місцем знаходження психіатричного закладу (ч. 1 ст. 17 Закону).

Окрім цього, ст. 279 ЦПК України визначені правила підсудності щодо інших випадків. Наприклад, заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги подається до суду за місцем проживання особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку — за місцезнахо­дженням психіатричного закладу.

Справи такого характеру розглядаються судом колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів. Законом визначено необхід­ність дотримання лікарської та професійної (службової) таємниці, що стосується надання особам психіатричної допомоги. Медичні працівни­ки, інші фахівці та особи, яким у зв’язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов’язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за пси­хіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи пере­бування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також відомості про стан психічного здоров’я особи, її приватне життя, не можуть їх розголошувати (ст.

Заява про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку розглядається у триденний строк (ч. 1 ст. 22 Закону), про госпі­талізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку — протягом 24 годин (ст. 22 Закону), про надання особі амбулаторної пси­хіатричної допомоги в примусовому порядку, про продовження надання

особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, заяви представників психіатричних закладів про продовження госпіта­лізації в примусовому порядку — у десятиденний строк. Ці строки об­числюються з дня надходження заяви до суду (ст. 281 ЦПК).

Особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на осо­бисту участь у судових засіданнях при вирішенні питань, пов’язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв’язку з цим їх­ніх прав (ст. 25 Закону). Участь при розгляді цих справ прокурора, ліка­ря-психіатра чи представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника осіб, щодо яких розглядаються питання, по­в’язані з наданням їм психіатричної допомоги, є обов’язковою (ст. 22 Закону, ст. 281 ЦПК).

За результатами розгляду справ, які стосуються надання особі психіа­тричної допомоги, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову у її задоволенні (ст. 282 ЦПК). При винесенні рішення про від­мову у продовженні надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, госпіталізації особи, продовженні госпіталізації, при ухваленні рішення про задоволення заяви про відмову у продовженні надання амбулаторної психіатричної допомоги, а також госпіталізації особи, суд зобов’язує психіатричний заклад провести виписку цієї особи.

Особи, які страждають на психічні розлади, та їх законні представ­ники звільняються від судових витрат, пов’язаних з розглядом питань щодо захисту прав та законних інтересів особи при наданні психіатрич­ної допомоги (ст. 32 Закону). Також їм належить право на безоплатну юридичну допомогу з питань, пов’язаних із наданням такої допомоги, за нормою, яка набрала чинності з 1 січня 2001 року (ст. 25, п. 1 роз. VI Закону).

23.11.