Класифікація доказів

Класифікація доказів має теоретичний характер, але вона є підгрунтям для правильного сприйняття конкретних доказів всіма учасниками судочинства. В основу класифікації доказів різними вченими покладено різні критерії.

I. За характером зв’язку фактичних даних (зміст дока­зу) з фактами, які підлягають встановленню цим дока­зом, - прямі та побічні:

- прямі докази більш вагомі для пізнання, оскільки вони дають можливість зробити однозначний висновок про на­явність чи відсутність фактів, які підлягають доведенню. Нап­риклад, розписка - прямий доказ для підтвердження обстави­ни про те, що позика мала місце та згідно з якою гроші мали бути повернуті у визначений у ній строк;

- побічні докази характеризуються чисельністю зв’язків з фактом, тому у процесі пізнання дають можливість зробити декілька вірогідних висновків про нього. Наприклад, лист, у якому йдеться про те, що гр. К. просив у свого брата гр. Л. по­зичити йому гроші. Лист гр. Л. до його брата гр. К. з прохан­ням повернути йому борг, оскільки строк, на який він давав гроші у борг, закінчився.

II. За процесом формування - первинні та похідні:

- первинні докази (першоджерела, безпосередні) форму­ються під безпосереднім впливом фактів, що підлягають вста­новленню (безпосередніх фактів), від носія інформації (джере­ла доказів);

- похідні докази (опосередковані, копії) відтворюють дані, одержані з інших джерел, тобто формуються під впливом опо­середкованих джерел.

III. За джерелом отримання - речові, письмові, особисті, змішані:

1) речові докази - докази, джерелом яких є речі матеріаль­ного світу;

2) письмові докази - предмети, на яких за допомогою зна­ків закріплено інформацію (відомості про факти), яка має зна­чення для справи;

3) особисті докази - докази, джерелом яких є люди;

4) змішані докази - поєднання особистих і речових (висно­вок експерта).

Щодо критерію класифікації доказів за джерелом отриман­ня російські науковці⁹ поділяли їх на особисті та речові дока­зи.

С.В.Курильов додатково вводить змішані докази і відно­сить до них висновок експерта, факти пізнання, факти - ре­зультати слідчого експерименту. Свою позицію він аргументу­вав тим, що об’єктом дослідження є речовий об’єкт, а висно­вок експерта ґрунтується на узагальненні отриманого резуль­тату експертом¹⁰. Автори вважають, що в деяких висновках експертів комп’ютерна та інша техніка може практично не за­стосовуватись, а можуть використовуватися відповідні знання самого експерта.

Пропонується поділяти докази не тільки на особисті та ре­чові, а й на отримані за допомогою технічних засобів і змішані. У такому разі можна буде більш чітко провести межу між різними видами доказів за джерелом доказу. Це положен­ня з урахуванням способу отримання доказу може певною мірою свідчити про їхню юридичну вірогідність.

Тому до особистих доказів слід віднести: пояснення сторін, третіх осіб, представників, заявників та заінтересо­ваних осіб (окреме провадження), заявника та боржника (наказне провадження), показання свідків, висновки екс­пертів та письмові докази за умови, якщо при формуванні останніх не застосовувались технічні прилади (комп’ютерна техніка).

До речових доказів слід відносити ті речі, доказове значен­ня яких у цивільному процесі не залежить від певних техніч­них та інших наукових знань і які можуть бути досліджені су­дом для отримання інформації, що матиме значення для вирі­шення справи. Так, суд може шляхом огляду речового доказу прийти до відповідних висновків, коли це стосується нерухо­мого майна. Зокрема, в одній із справ про розподіл спадщини на технічному плані земельної ділянки не було нанесено са­рай, тому сторона просила суд пересвідчитися на місці в тому, що він існує, шляхом огляду на місці.

Докази, отримані за допомогою технічних засобів, про­понується виділити в самостійний вид через необхідність особ­ливого ставлення до їх доказового значення.

До них можна віднести: звуко- і відеозаписи, фотографії, інформацію, отриману через Інтернет, комп’ютерні програми, наприклад бухгалтерські розрахунки, висновки експерта, що ґрунтуються насамперед не на його досвіді або знаннях, а на комп’ютерній обробці наданого матеріалу, тощо.

Це положення зумовлено тим, що у багатьох випадках такі висновки залежатимуть не тільки і не стільки від досвіду екс­перта або особи, яка застосовувала техніку, скільки від доско­налості програми, що застосовувалась, та надійності роботи самої комп’ютерної техніки. У багатьох розвинених країнах світу комп’ютерна техніка застосовується не тільки для об­робки певного об’єкта, але нею й пропонується певний гото­вий висновок, що позбавляє користувача потреби і, головне, можливості робити власні узагальнення і висновки. Але досить часто речові докази не можна доставити до суду, тому їх відображення фіксуються за допомогою фотоапарата на плівку і таким чином суд отримує необхідну інформацію, але такі фотографії є похідним доказом і залежать від майстер­ності фотографа.

До змішаних пропонується відносити ті докази, які немож­ливо без певного наближення віднести до певного виду. Нап­риклад, при дослідженні висновку експерта суд або сторони може цікавити иа чому базується його висновок і якою мірою він відображає реальність: чи він зроблений ним особисто чи за допомогою певних апробованих програм, чи перевірялися зроблені висновки за допомогою інших програм тощо¹¹.

Виходячи із природи справ окремого провадження доціль- но розширити загальноприйняту систему класифікації до­казів шляхом доповнення новою підставою для класифікації, а саме - за характером зв’язку доказу з предметом доведення. Доцільно виділити два види доказів:

1) предметні доколи ~ будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність даного факту, безпосередньо пов’язані з предметом доведення та які зале­жать від мети встановлення певного факту;

2) додаткові докази - безспірні фактичні дані, які нада­ються суду та необхідні для підтвердження, що встановлюва­ний факт матиме юридичне значення і немає іншої можливо­сті його встановити (довідка РАЦС про те, що архів не збе­рігся)¹*.

Вважаємо, що ця класифікація може бути поширена й на справи позовного провадження та на випадки перегляду судо­вих рішень в апеляційній та касаційній інстанціях. Тобто при оскарженні рішень або ухвал суду розглядатимуться обстави­ни, які виникли в цивільному судочинстві при розгляді справ по суті судами першої інстанції і які безпосередньо пов’язані із застосуванням норм процесуального права.

3.