Елементи цивільно-процесуальних правовідносин

Елементи цивільних процесуальних правовідносин — це їх складові частини. До них відносяться: суб’єкти, об’єкт і зміст правовідносин.

Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути тільки між носіями цивільних процесуальних прав і обов’язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, у цивільному судочинстві.

Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин можуть бути кла­сифіковані на дві групи: суд та учасники цивільного процесу, а останні своєю чергою,— на осіб, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК), та ін­ших учасників процесу (ст. 47 ЦПК).

Основним критерієм визначення належності того чи іншого суб’єкта цивільних процесуальних відносин до тої чи іншої групи, є зміст його діяльності та наявність юридичної заінтересованості. Тому доцільно провести поділ суб’єктів на три групи:

• ^СУ^Д;

• особи, які беруть участь у справі;

• особи, які сприяють судовому розгляду та вирішенню справи (інші учасники цивільного процесу).

Суд є обов’язковим суб’єктом цивільних процесуальних правовідно­син. Специфіка його діяльності, призначення та правового статусу пот­ребує віднесення його до окремої групи суб’єктів.

Основним призначенням суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин є відправлення правосуддя, яке належить до його ви­ключної компетенції. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами та особами не допускається.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України від імені суду виступає й суддя, який одноособово розглядає цивільну справу. Повноваженнями судді користуються також народні засідателі, які беруть участь у вирішенні справ, визначених законом.

Особи, які беруть участь у справі, — це учасники (суб’єкти) цивіль­них процесуальних правовідносин, які наділені юридичною заінтересо­ваністю, що визначає їхній правовий статус при розгляді та вирішенні цивільної справи.

У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони та треті особи. У справах наказного та окремого про­ваджень ними є заявники та інші заінтересовані особи. Також особами, які беруть участь у справі, є їхні представники, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. 26 ЦПК).

Особи, які беруть участь у справі, відрізняються від інших суб’єктів тим, що вони мають юридичну заінтересованість у результатах вирішен­ня судом справи і у реалізації ухваленого по ній рішення. Заінтересова­ність особи може бути матеріально-правовою та (або) процесуальною.

Матеріально-правова заінтересованість — це особиста ознака су­б’єкта цивільних процесуальних правовідносин (особи, яка бере участь у справі), яка полягає у прагненні за допомогою судової діяльності по­новити порушене, оспорюване чи невизнане право, законний інтерес (отримати певне майно, благо, встановити певний стан, обставини) або навпаки, не допустити їх порушення. Матеріально-правовою заінтере­сованістю наділені виключно суб’єкти спірних матеріальних правовід­носин.

Процесуальна заінтересованість — це функціональна ознака су­б’єкта цивільних процесуальних правовідносин (особи, яка бере участь у справі), що полягає у прагненні досягти певного процесуального ре­зультату у формі відповідного судового рішення, що відповідає функці­ональному призначенню участі цього суб’єкта у розгляді та вирішенні цивільної справи.

Тому, зважаючи на наявність чи відсутність матеріально-правової заінтересованості у справі, осіб, які беруть участь у справі, можна поді­лити на дві групи:

• особи, які захищають у процесі особисті інтереси — сторони та треті особи, оскільки вони наділені як матеріально-правовою, так про­цесуальною заінтересованістю у справі;

• особи, які захищають інтереси держави, громади, групи осіб або конкретної особи. Такі суб’єкти мають виключно процесуальну заінте­ресованість у справі, не мають і, як правило, не повинні мати матеріа­льно-правової. Якщо вони мають таку заінтересованість, то виступати у відповідному процесуальному статусі не можуть, а повинні бути залу­чені у процес як сторона чи третя особа.

Для визначення спроможності осіб, які беруть участь у справі, ви­ступати самостійним учасником судового процесу, суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин, застосовується поняття цивільної проце­суальної правосуб’єктності. Це встановлена нормами цивільного проце­суального законодавства можливість особи виступати суб’єктом циві­льних процесуальних правовідносин.

У складі цивільної процесуальної правосуб’єктності слід вирізняти два елементи: цивільну процесуальну правоздатність та цивільну про­цесуальну дієздатність.

Цивільна процесуальна правоздатність — це здатність мати цивіль­ні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, за­інтересованої особи (ст. 28 ЦПК). Вона визнається за всіма фізичними та юридичними особами. Однак у даному випадку слід зазначити, що положення ст. 28 ЦПК України не у повному обсязі зазначають коло всіх учасників, які наділяються цивільною процесуальною правоздатні­стю. Тому цивільна процесуальна правоздатність визнається за усіма учасниками матеріально-правових відносин, які можуть стати предме­том судового розгляду та вирішення.

Наділення цивільною процесуальною правоздатністю може бути по­в’язане із досягненням певного віку, з яким матеріальний закон визна­чає можливість вступу у матеріально-правові відносини. Наприклад, суб’єктом трудових відносин особа може бути у певних випадках лише після досягнення 14-річного віку (ст. 188 КЗпП), а тому суб’єктом циві­льних процесуальних правовідносин у трудовій справі може бути тіль­ки за дотримання цих умов.

Цивільна процесуальна дієздатність — здатність особисто здійсню­вати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді (ст. 29 ЦПК). На відміну від правоздатності, цивільна процесуальна діє­здатність залежить від різноманітних чинників (віку, стану здоров’я, інших причин).

За обсягом цивільної процесуальної дієздатності суб’єкти можуть розглядатися як такі, що наділені повною цивільною процесуальною дієздатністю; особи з частковою цивільною процесуальною дієздатніс­тю та особи, які не мають цивільної процесуальної дієздатності.

Повним обсягом дієздатності наділені фізичні особи, які досягали повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 29 ЦПК). Такими також є фізичні особи, які до досягнення повноліття зареєстрували шлюб, а та­кож набули повного обсягу цивільної дієздатності у порядку емансипа­ції. Така фізична особа набуває повного обсягу цивільної процесуальної дієздатності відповідно з моменту реєстрації шлюбу чи набрання за­конної сили рішення про надання повного обсягу цивільної дієздатності у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

Частковий обсяг дієздатності мають неповнолітні (віком від чо­тирнадцяти до вісімнадцяти років), а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена. Вони можуть особисто здійснювати цивільні процесуа­льні права та виконувати свої обов’язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встанов­лено законом. Приміром, якщо справа виникає з правочину, на вчинен­ня якого неповнолітньому потрібна згода батьків, усиновителів або пік­лувальника, суд повинен притягнути останніх до участі у справі для захисту інтересів неповнолітнього.

Відповідно до п. 1 ст. 18, п. 4 ст. 152 CK кожен учасник сімейних ві­дносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє зве­рнення до суду за захистом свого права або інтересу. І ця особа набуває повного обсягу цивільних процесуальних прав та обов’язків у такій справі.

Суд може залучити до участі в справах законного представника не­повнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ч. 2 ст. 29 ЦПК). А також навпаки, при участі законного представника не­повнолітньої особи чи особи, яка обмежена у дієздатності, до участі у справі згідно із ч. 2 ст. 39 ЦПК залучається особа, в інтересах якої діє законний представник.

Малолітні (віком до чотирнадцяти років) та особи, які визнані недіє­здатними, вважаються недієздатними у цивільному процесі. Права, сво­боди та законні інтереси таких осіб захищають у суді їх законні пред­ставники — батьки, усиновителі, опікуни.

Отже, цивільна процесуальна правосуб’єктність (і правоздатність, і дієздатність) виступає складовою частиною загальної правосуб’єктності фізичних та юридичних осіб і тісно пов’язана з цивільною, сімейною, трудовою й іншими видами і визначається характером зв’язку між цими галузями права^[8].

Права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі, поділяють на за­гальні та спеціальні. До загальних слід віднести права та обов’язки, якими наділені усі особи, що беруть участь у справі, незалежно від змі­сту юридичної заінтересованості. Ними є право знайомитися з матеріа­лами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долуче­них до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, стави­ти запитання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо пи­тань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою до­помогою, ознайомлюватися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправи­льності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засі­дання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові за­уваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними права­ми, встановленими законом (ст.

Обсяг спеціальних прав визначається залежно від процесуального статусу учасника у цивільному процесі. Наприклад, правовий статус позивача визначений ст. 31 ЦПК, відповідно до якої він має право про­тягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позо­ву, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову чи укласти із відповідачем мирову угоду.

Обов’язки осіб, які беруть участь у справі, визначаються необхідніс­тю добросовісно користуватися наданими процесуальними правами, а також не посягати на права інших суб’єктів процесуальних правовідно­син. Нормами цивільного процесуального закону визначено також кон­кретні обов’язки у певних випадках. Зокрема, відповідно до ст. 77 ЦПК сторони та інші особи, які беруть у справі, зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) під час провадження у справі. Спеціальним обов’язком для сторін є, наприклад, зобов’язання подати або повідомити про докази до або під час поперед­нього судового засідання (ст. 131 ЦПК).

Інші учасники цивільного процесу — це суб’єкти цивільних процесуа­льних правовідносин, які не мають і не повинні мати у справі жодної юридичної заінтересованості та сприяють встановленню дійсних обста­вин справи, дослідженню доказів, утвердженню засад цивільного проце­суального права. До них належать секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу (ст. 47 ЦПК). Однак цей перелік не є вичерпним, оскі­льки цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати і за участю інших осіб. Ними, наприклад, можуть бути особи, які мають письмові та речові докази у справі при витребуванні їх судом, державний виконавець при виконанні ухвали про забезпечення позову, органи та особи, яким направлена окрема ухвала про порушення закону, особи, між якими від­бувалося листування, щодо надання згоди на його дослідження та ін.

Найменування цієї групи суб’єктів цивільних процесуальних право­відносин вказує на те, що вони не належать до осіб, які беруть участь у справі, а визначальною їх ознакою є відсутність юридичної заінтересо­ваності у справі.

Цих учасників цивільного процесу можна поділити на дві підгрупи: суб’єкти, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті (свідок, ек­сперт, перекладач, спеціаліст), інші — особи, які здійснюють організа­ційно-технічне забезпечення процесу (судовий розпорядник, секретар судового засідання).

Об ’єкт і зміст цивільних процесуальних правовідносин

На відміну від визначення та розуміння суб’єкта цивільних процесу­альних правовідносин, питання щодо їх об’єкта та змісту є одним із найдискусійніших у науці цивільного процесуального права.

Цивільні процесуальні правовідносини виникають у процесі діяль­ності суду, в зв’язку з чим їх об’єкт тісно пов’язаний з об’єктом матері­альних правовідносин, з приводу якого виникає цивільне судочинство, і це ускладнює його визначення. В теорії цивільного процесу під об’єктом розуміють: дії суб’єктів правовідносин або тільки діяльність суду; матеріально-правові відносини, які захищаються судом; спір про право між учасниками матеріально-правових відносин, переданий на розгляд суду; передбачені законом наслідки процесуальних дій, які ви­ступають як мета цивільного судочинства (загальний об’єкт), захист матеріальних прав і законних інтересів сторін і третіх осіб (спеціальний об’єкт), конкретна справа та ін. Висловлювалися також міркування, що процесуальні правовідносини взагалі не мають об’єкта.

Процесуальні дії суб’єктів правовідносин не можуть бути об’єктом відносин, оскільки вони не є тією категорією, з приводу якої виникають самі відносини. Процесуальними діями реалізуються процесуальні пра­ва і обов’язки. Вони необхідні для виникнення правовідносин і наступ­ного їх розвитку. Отже, процесуальні дії входять до змісту процесуаль­них правовідносин й одночасно виступають юридичними фактами, які спричиняють виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуа­льних правовідносин.

Об’єктом цивільних процесуальних правовідносин не виступають і матеріально-правові відносини, які захищаються судом, оскільки ними охоплюються тільки відносини позовного провадження, які характери­зують динаміку розвитку процесуальних правовідносин. Викликає сум­нів правильність положення про наявність загального спеціального об’єкта, оскільки це неминуче призводить до існування з кожної циві­льної справи одних загальних правовідносин і системи простих спеціа­льних правовідносин або ж до визнання того, що кожні цивільні проце­суальні правовідносини мають два об’єкти.

Об ’єктом цивільно-процесуальних відносин є процесуальні наслідки, на досягнення яких спрямовуються процесуальні права, обов’язки і процесуальні дії суб’єктів правовідносин. Беручи до уваги, що обсяг, зміст, характер процесуальних прав та обов’язків встановлюється і ви­значається ЦПК залежно від мети участі суб’єктів правовідносин у су­дочинстві та виконуваних ними цивільних процесуальних функцій у справі, кожне цивільне процесуальне правовідношення в системі право­відносин у справі має свій самостійний об’єкт.

Цивільні процесуальні права та обов’язки суб’єктів правовідносин і процесуальні дії з їх реалізації становлять зміст цивільних процесуаль­них правовідносин.

Права і процесуальні дії одного суб’єкта не можуть бути засобом правового регулювання поведінки осіб у цивільному судочинстві, а от­же — і становити зміст правовідносин. Обгрунтування, що суд як орган держави може і повинен мати обов’язки тільки перед державою, а не перед іншими суб’єктами процесу, не відповідає нормам процесуально­го права, в яких закріплені конкретні обов’язки суду перед конкретни­ми суб’єктами. Праву заінтересованих осіб на порушення процесу (ст. 3 ЦПК) відповідає обов’язок суду розглянути звернену до суду вимогу на порушення цивільної справи; праву сторони чи третьої особи заявити клопотання про виклик у судове засідання свідка відповідає обов’язок суду розглянути таку заяву (ст. 27 ЦПК).

До змісту цивільних процесуальних правовідносин входять разом з правами і обов’язками суб’єктів їх поведінка, тобто процесуальні дії, які існують не самі по собі, а є засобом реалізації суб’єктами своєї во­лі — прав і обов’язків. Від дії суб’єктів залежить виникнення і розвиток самих відносин.

Таким чином, тільки сукупність процесуальних прав та обов’язків і процесуальних дій з їх реалізації заінтересованої особи і суду можуть визначати зміст цивільних процесуальних правовідносин. ЦПК врегу­льовує волю суб’єктів (цивільні процесуальні права й обов’язки) та їх дії. Останні виступають засобом реалізації волі, а тому тільки разом во­ни можуть входити до змісту правовідносин. У зв’язку з цим цивільні процесуальні правовідносини виступають формою (способом, методом) здійснення його учасниками суб’єктивних прав та обов’язків, а самі права й обов’язки ніяк не можуть бути формою правовідносин. Вони разом з процесуальними діями становлять їх зміст.

Цивільним процесуальним законом визначені також зміст, процесу­альна форма, умови і порядок виконання процесуальних дій з реалізації цивільних процесуальних прав. Залежно від характеру процесуальних дій їх цивільна процесуальна форма буває усною і письмовою, безпосе­редньою і опосередкованою, відкритою (гласною) і таємною (закри­тою), безперервною і перериваною (ст. ст. 6 і 159 ЦПК).

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняття цивільних процесуальних правовід­носин.

2. Які підстави та передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин Вам відомі?

3. Розкрийте елементи цивільних процесуальних правовідносин.

4. Назвіть та охарактеризуйте суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин.

5. Назвіть групи суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин згідно з виконуваними ними функціями та нормативним закріпленням.

6. Назвіть обов’язкового суб’єкта цивільних процесуальних право­відносин та охарактеризуйте особливості його статусу.

7. Охарактеризуйте, з чого складається зміст цивільних процесуаль­них правовідносин?

8. Яка специфіка об’єкта цивільних процесуальних правовідносин?

Рекомендована література

1. Паскар А. Єдність і взаємозв’язок цивільних процесуальних пра­вовідносин / А. Паскар // Юридична Україна. — 2005. — № 10. — С. 60—63.

2. Паскар А. Л. Нові підходи до розуміння цивільних процесуальних правовідносин (поняття, ознаки і види) / А. Л. Паскар // Юриспруден­ція: теорія і практика. — 2008. — № 7. — С. 45—53.

3. Паскар А. Л. Теоретичні аспекти визначення форми цивільних процесуальних правовідносин / А. Л. Паскар // Науковий вісник Черні­вецького університету : збірник наукових праць / наук. ред. П.С. Пацу- рківський. — Чернівці, 2006. — Вип. 311 : Правознавство. — С. 80—83.

4. Шутенко О. Загальна характеристика правовідносин, що виника­ють при здійсненні правосуддя / О. Шутенко // Підприємництво, госпо­дарство і право. — 2007. — № 12. — С. 60—63.

5. Шутенко О. В. Поняття цивільних процесуальних правовідносин / О. В. Шутенко // Адвокат. — 2007. — № 5. — С. 3—6.

6. Ясинок М. Встановлення фактів, що мають юридичне значення / М. Ясинок // Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 11. — С. 172—174. — Бібліогр.: 3 назви.