Дослідження письмових доказів

При дослідженні письмових доказів насамперед слід виходити з того, на підтвердження яких обставин вони подані. Ці докази можуть сприйматися візуально, шляхом їх огляду чи прочитування.

Способи дослідження письмових доказів:

1) прочитування (оголошення);

2) огляд;

3) у необхідних випадках - проведення експертизи.

Прокатування (оголошення) документа здійснюється судом в усній формі.

Письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Незалежно від того, що протоколи огляду письмових доказів приєднані до справи та особи, які беруть участь у справі, мали можливість з ними ознайомитися, вони повинні бути оголошені в судовому засіданні. Лише за умови безпосереднього дослідження письмових доказів та протоколів їх огляду у судовому засіданні та у спосіб, визначений законом (проголошення та безпосереднє ознайомлення, а не вільне переказування письмового доказу), вони можуть бути покладені в основу судового рішення.

Після оголошення письмових доказів особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду. Особами, які беруть участь у справі, з приводу зазначених доказів можуть ставитися запитання свідкам, а також експертам, спеціалістам. Усі запитання та думки з приводу дослідження в судовому засіданні письмових доказів повинні бути відображені у журналі судового засідання. Така скоординована процесуальна діяльність учасників процесу сприяє однаковому сприйняттю письмових доказів.

З метою охорони особистих немайнових прав фізичної особи у ЦК передбачено норми, які регламентують право на інформацію (ст. 302 ЦК), право на особисті папери (ст.

Згода особи на оголошення і дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції повинна бути безумовною та може бути висловлена у письмовій формі та належним чином оформлена чи подана суду особою безпосередньо, або заявлена усно шляхом занесення до журналу судового засідання. Якщо особа не надасть такої згоди, то її відсутність є перешкодою для оголошення та дослідження відомостей, які містяться в особистих паперах, листах, записах телефонних розмов, телеграмах та інших видах кореспонденції. Суд відповідно до обставин справи може призначити закритий розгляд справи, оскільки йдеться про нерозголошення таємниці, яка охороняється законом.

У такому розгляді можуть брати участь експерти, перекладачі, спеціалісти, свідки (ч. 5 ст. 6 ЦПК), тому суд повинен їх попередити про необхідність дотримання таємниці, тобто непоширення відомостей особистого характеру, які стали відомі їм під час розгляду справи.

При дослідженні письмових доказів, як зазначає російський вчений І.К.Шскарьов, слід мати на увазі, якщо суд цікавить не зміст самої кореспонденції, а, зокрема, конверт, на якому має місце дата відправлення та отримання листа адресатом, зразки підпису на документі, то процесуальні дії повинні вчинятися згідно з нормами, які регламентують дослідження речових доказів2®.

На практиці дослідження письмових доказів пов’язане з визнанням договору, заповіту недійсним, у разі необхідності їх тлумачення судом тощо. У таких випадках суд цікавитиме зміст цих документів і кожна кома матиме правове значення.

Залежно від виду письмових доказів по-різному здійснюється й їх дослідження, тобто письмовий доказ, крім оголошення, може бути оглянуто.

Огляд документа - безпосереднє сприйняття зовнішнього вигляду документа, його форми, змісту.

Так, при дослідженні офіційних письмових доказів слід перевірити чи відповідають вони встановленій законом формі та змісту {свідоцтво про народження), чи мають вони усі реквізити, які для них передбачено (печатку, підпис), порядок формування цих доказів та їх видачу, повноваження органів та посадових осіб, які склали та видали цей документ.

Офіційні документи повинні мати певні реквізити: вихідний номер, дату видачі, штамп, логотип, печатку. Тому, коли у суду виникає сумнів у їхній достовірності, він може зверну- тися до компетентного органу із запитом щодо видачі такого документа, його змісту, форми, оскільки може мати місце підробка документів. Нотаріально посвідчені чи засвідчені документи виконуються на спеціальних нотаріальних бланках, з нумерації яких можна встановити приблизну дату їх посвідчення. Всі нотаріальні .дії фіксуються в реєстрі вчинюваних нотаріальних дій, електронному реєстрі доручень, заповітів і спадкових справ тощо. Тому за різними критеріями можна встановити підробку відповідного документа.

Якщо після ознайомлення з письмовим доказом є сумніви щодо достовірності доказу, суд може направити його на експертизу.

Заява про фальшивість доказу

На практиці іноді зустрічаються випадки, коли суду надаються фальшиві висновки органів опіки та піклування, розписки, договори, довіреності тощо. Деякі з них не важко кваліфікувати як фальшиві при зовнішньому огляді. Така ситуація мала місце, коли під сумнів ставилося посвідчення нотаріусом приблизно в один і той самий період договору довічного утримання, заповіту і довіреності. Підписи на всіх цих документах були зроблені лише приблизно однаковими, але різними. Досить часто це виявляється, коли підписи ставляться на кожному аркуші договору. Іноді печатка не збігається з назвою організації, позначеною поряд з підписом, тощо.

Якщо особа, яка подала документ, заявить, що доказ фальшивий, вона може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Виключення доказу з числа доказів, які мають місце у справі, не означає його повернення. Навпаки, такий доказ повинен залишатися у справі. Крім того, у журналі судового засідання має бути зафіксовано «реакцію» інших осіб, які беруть участь у справі, на таку заяву про виключення доказу та рішення суду з приводу задоволення такої заяви. Подання стороною недостовірного чи фальшивого доказу свідчить про зловживання нею процесуальними правами. Така заява є позитивним моментом, оскільки сама особа оцінює ті негативні наслідки, які для неї та для інших осіб, які беруть участь у справі, можуть настати в майбутньому. Але, з іншого боку, ця особа повинна нести відповідальність за неналежне виконання покладеного на неї обов’язку щодо добросовісного здійснення своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків (ч. З ст. 27 ЦПК), якщо вона не доведе, що їй не було відомо про фальшивість цього документа на момент подання його до суду. Таку відповідальність доцільно передбачити в ЦПК. Але якщо такий доказ було подано особами, які пред’являють заяви на захист прав та інтересів інших осіб заст. 45 ЦПК, то реакції суду на таку заяву щодо виключення доказу замало. Суд повинен відреагувати на цей факт шляхом постановления окремої ухвали (ст. 211 ЦПК).

Щодо заяви про підробку (фальшивість) доказу, то законодавство Росії вирішує це питання по-іншому. У ЦПК Росії існує ст. 186, яка іменується «Заява про підробку доказу». Таку заяву може зробити будь-яка особа, яка бере участь у справі, але при цьому вона повинна довести суду, в чому ця підробка доказу полягає. З урахуванням результатів перевірки підробки доказів та вбачаючи в діях сторони, інших учасників процесу, посадової особи чи іншої особи ознаки злочину, суд повідомляє про це прокурора (ст. 226 ЦПК Росії).

Огляд письмового доказу па місці проводиться у тому разі, коли письмовий доказ не можна доставити до суду. Дослідження письмового доказу здійснюється у порядку, передбаченому ст. 140 ЦПК.

8.2.5.