<<
>>

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Згідно зі ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Завдання кримінального судочинства – швидке і повне розкриття злочинів та викриття винних – поєднуються з охороною прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, і забезпеченням правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності і жоден невинний не був покараний (стаття 2 КПК).

Проблемою в Україні є злочинність та у зв’язку з цим великий обсяг кримінальних справ, що розглядаються судами України. Так, у 2001 р. судами першої інстанції розглянуто 527 442, у 2002 р. – 607 101, у 2003 р. – 610 680, а у першому півріччі 2004 р. - 260 560 кримінальних справ. Після проведення в 2001 р. “малої судової реформи” на суд покладається обов’язок не лише розглядати та вирішувати справи, але й розв’язувати питання щодо застосування заходів процесуального примусу в стадії досудового розслідування. У 2002 р. судами загальної юрисдикції з зазначених питань було розглянуто 138 108 подань органів досудового слідства, у 2003 р. – 137 814, у першому півріччі 2004 р. – 67 547 подань. Середньомісячне навантаження у 2001 р. на одного суддю місцевого суду становило 74,7 всіх справ і матеріалів. Це навантаження збільшилося у 2002 р. до 98,6, у 2003 р. до 110,2, а у першому півріччі 2004 р. становило 116,1 справ і матеріалів.*

З огляду на це постає проблема диференціації процесуальної форми, необхідності прискорення і спрощення судового провадження за умови забезпечення прав учасників процесу. Така проблема існує й в інших державах, в яких також намагаються знайти оптимальну модель процесуальної форми. Це особливо необхідно в тих справах, в яких до суду подаються достатні докази вини особи у вчиненні злочину, а сама вона її не заперечує, й тому можливо вирішити справу без повного судового розгляду.

У зв’язку з цим значний інтерес становить інститут угоди про визнання вини, який є розвиненим у державах класичного обвинувального кримінального процесу, особливо в Англії та США, де 70-90% усіх кримінальних справ вирішується у спрощеному порядку, шляхом укладання угоди про визнання вини між сторонами обвинувачення і захисту. Таке вирішення розглядається як важлива умова збереження ефективного функціонування судової системи цих держав, бо дозволяє не проводити повний розгляд справи, що відповідно зменшує навантаження на суди та суддів.

Процедури спрощеного розгляду кримінальних справ набувають все більшого розвитку в державах Європи, зокрема в Німеччині, Італії, Іспанії, державах Бенілюксу, в Польщі, Чехії, Словаччині та Росії.

У кримінальному процесі України вже існують положення щодо скорочення і спрощення провадження у кримінальних справах. Це і протокольна форма досудової підготовки матеріалів (розділ VII КПК України), і положення про примирення потерпілого із особою, що вчинила злочин (підсудним), яке тягне за собою відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття суддею (ч. 1 ст. 27, ст. 251, ч. 3 ст. 282 КПК), про примирення обвинуваченого з потерпілим (ст. 8 КПК, ст. 46 КК), і, нарешті, про можливість для суду не проводити судове слідство, обмежившись лише допитом підсудного, який повністю визнав себе винним у пред’явленому йому обвинуваченні (ст.ст. 299, 301-1 КПК).

У зв’язку з переосмисленням існуючих і пошуками нових процесуальних форм швидкого і ефективного здійснення правосуддя у кримінальних справах в Україні актуальним є наукове дослідження угоди про визнання вини й аналогічних інститутів у кримінальному процесі зарубіжних держав, їх порівняння з відповідними положеннями чинного кримінально-процесуального законодавства України для визначення можливості й доцільності впровадження даного інституту в кримінальний процес України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з цільовою комплексною науково-дослідною програмою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав, інтересів людини і громадянина в Україні” (номер державної реєстрації ТЗ НДР №01 БФ 042-01) та пов’язане з напрямком наукових досліджень кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми удосконалення законодавства про судоустрій та судочинство” (номер державної реєстрації 97165).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теорії кримінального процесу та удосконалення кримінально-процесуального законодавства України шляхом визначення можливості та доцільності впровадження інституту угоди про визнання вини в кримінальний процес України на основі дослідження теорії і практики реалізації угоди про визнання вини в кримінальному процесі зарубіжних держав.

З урахуванням мети дослідження дисертантом було поставлено такі основні завдання:

- визначити поняття і значення угоди про визнання вини в сучасному кримінальному процесі;

- проаналізувати юридичну природу угоди про визнання вини, а також на основі проведеного порівняльного дослідження визначити види угод та їх складові;

- визначити процесуальний статус учасників угоди про визнання вини;

- проаналізувати основні засади угоди про визнання вини та форми її функціонування як механізму спрощеного та скороченого розгляду кримінальних справ у різних державах;

- дослідити особливості укладання угоди про визнання вини в державах загальної та континентальної правової традиції;

- визначити відповідність угоди про визнання вини міжнародно-правовим та національним стандартам захисту прав людини;

- сформулювати конкретні пропозиції щодо можливості та доцільності впровадження угоди про визнання вини у кримінальний процес України.

Об’єктом дослідження є угода про визнання вини та інші процедури спрощеного кримінального судочинства у сучасному кримінальному процесі зарубіжних держав.

Предметом дослідження є правове регулювання та практика застосування угоди про визнання вини в зарубіжних державах і певних процедур спрощеного кримінального судочинства в Україні.

Методи дослідження обрано з огляду на поставлені мету і завдання, з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Основу дослідження становить загальний діалектичний метод наукового пізнання соціальних явищ і практики застосування угоди про визнання вини в кримінальному судочинстві. Використовувалися також системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, формально-догматичний, дедуктивний, соціологічний методи та метод функціонального аналізу.

Системно-структурний метод застосовувався при визначенні поняття та змісту угоди про визнання вини, її співвідношення з іншими інститутами кримінального процесу і основними засадами здійснення правосуддя у кримінальних справах, а також можливості її запровадження у кримінальний процес України.

Використання історичного та порівняльно-правового методів дозволило простежити еволюцію угоди про визнання вини в законодавстві та юридичній практиці зарубіжних держав, проаналізувати різні підходи до розуміння сутності, форми, змісту та значення досліджуваного явища.

Формально-догматичний і дедуктивний методи аналізу норм законодавства зарубіжних держав та практики його застосування сприяли виявленню недоліків процесуального регулювання угоди про визнання вини та формулюванню пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного КПК та проекту нового КПК України з урахуванням природи, цілей і завдань здійснення правосуддя у кримінальних справах.

Соціологічний метод використовувався під час вивчення правозастосовчої практики України та зарубіжних держав, аналізу змісту судових прецедентів Англії та США, а також проведення анкетування фахівців (суддів, прокурорів, адвокатів та інших фахівців у галузі права) щодо доцільності застосування угоди про визнання вини у кримінальному процесі України.

Метод функціонального аналізу дав змогу розкрити угоду про визнання вини як поліфункціональну систему кримінально-процесуальних правовідносин, що виникають у практиці спрощеного та скороченого розгляду кримінальних справ, висвітлити значення існування угоди про визнання вини у кримінальному судочинстві.

У роботі всі методи дослідження використовувалися у взаємозв’язку, що забезпечило вирішення поставлених завдань і повноту дослідження.

Теоретичну основу дисертації становлять наукові праці в галузі загальної теорії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного права, прав людини і зокрема регіональних систем захисту прав людини, а також дослідження з основ судоустрою та юридичної психології, праці зарубіжних вчених.

До проблем удосконалення кримінально-процесуального законодавства, уніфікації та диференціації кримінально-процесуальних форм постійно звертаються провідні вчені-процесуалісти, зосереджуючи увагу на пошуках оптимальних кримінально-процесуальних форм, які б надали можливість більш раціонально і економно використовувати бюджетні видатки, що асигнуються на здійснення правосуддя, скоротити строки розгляду кримінальних справ, зняти надмірне навантаження з судів та суддів.

Наукова розробка диференціації процесуальних форм розгляду кримінальних справ провадилася у дореволюційній правовій літературі Росії такими відомими вченими, як А.Ф.Коні, В.К.Случевський, Д.Г.Тальберг та І.Я.Фойницький.

Вагомий внесок у розробку проблем реформування кримінального процесу зробили вчені-правники колишнього СРСР, держав СНД та України, зокрема: Ю.В.Баулін, Т.В.Варфоломеєва, Ю.М.Грошевий, В.Г.Гончаренко, К.Ф.Гуценко, В.Т.Маляренко, В.Н.Махов, О.Р.Михайленко, М.М.Михеєнко, В.В.Молдован, В.М.Ніколайчик, В.Т.Нор, Г.М.Омельяненко, І.Л.Петрухін, М.А.Пєшков, А.К.Романов, Х.У.Рустамов, А.В.Смирнов, М.С.Строгович, В.М.Тертишник, В.П.Шибіко, М.Є.Шумило та інші.

Вони розглядали різні види можливої диференціації процесуальної форми: звичайної, ускладненої у справах неповнолітніх і спрощеної, з протокольною формою досудової підготовки матеріалів у справах про нетяжкі злочини. За радянських часів угода про визнання вини як підстава для скорочення і прискорення вирішення справ наражалась на різку критику. Проте пошуки шляхів зменшення навантаження на суддів, швидкого розгляду і вирішення справ за умови дотримання достатнього рівня забезпечення прав обвинувачених змусили дослідників змінити своє ставлення до угоди про визнання вини – від різкої критики і повного неприйняття до спроб виявлення переваг її позитивних рис перед негативними. Однак комплексного дослідження угоди, її сутності, змісту, прав і обов’язків учасників угоди тощо з метою виявлення можливості її впровадження у кримінальний процес України не проводилось.

Питання диференціації кримінально-процесуальних форм і спрощених та скорочених процедур розгляду кримінальних справ, зокрема із застосуванням угоди про визнання вини, досліджували такі зарубіжні вчені: А.Альшулер, А.Гольдштейн, Л.Л.Уайнреб, М.Філі, Л.Фрідман, М.Хейманн, В.Штрунц, Р.Веннігер, Г.Веттер, Д.Дресслер, Д.Ленгбайн, В.Макдоналд, Ч.Мірскі та Р.Скотт (всі – США), Д.Болдуїн, Е.Доуб, С.Коен, М.Макконвілл, Д.Роулз, Е.Сандерз та Е.Ешворт (всі – Англія), А.Ж.Арно і Р.Давід (Франція), Бертел (Австрія), Б.Зварт, К.Вінгаерт та Н.Йорг (всі – Нідерланди), С.Трехселл (Швейцарія) та інші.

Емпіричну базу дослідження становлять: а) статистичні дані Верховного суду України за 2002-2004 рр.; б) узагальнення судової практики розгляду кримінальних справ, проведені Верховним Судом України у 1999-2003 рр.; в) результати анкетного опитування науковців, суддів, прокурорів, адвокатів та інших вітчизняних фахівців стосовно угоди про визнання вини та можливості й доцільності її застосування в кримінальному процесі України.

Нормативно-правову базу дослідження становлять правові акти України, міжнародно-правові акти, законодавство та судова практика зарубіжних держав, зокрема Англії, США, Італії, Іспанії, Німеччини, Франції, країн Бенілюксу, Польщі, Чехії тощо.

Наукова новизна одержаних результатів окреслюється самою темою дисертації, а також сукупністю визначених завдань дослідження і засобів їх вирішення. Робота є першим вітчизняним комплексним системним порівняльним дослідженням угоди про визнання вини в сучасному кримінальному процесі.

Підсумком дослідження стали отримані дисертантом такі наукові результати:

1. Визначення угоди про визнання вини як юридичної домовленості сторін обвинувачення та захисту щодо вирішення кримінальної справи на взаємовигідних умовах – визнання обвинуваченим/підсудним своєї вини в обмін на м’якшу міру покарання, ніж та, що визначена законом за злочин, у вчиненні якого його обвинувачено. Угода має на меті, з одного боку, процесуальне спрощення розгляду справ, зменшення навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальних справах, а з іншого – пом’якшення покарання обвинуваченого/підсудного. Угода є ефективним інститутом кримінального процесу, передусім при прискореному розгляді кримінальних справ про злочини невеликої тяжкості;

2. Визначення видів угод про визнання вини за різними критеріями:

- за етапами провадження у справі, на яких вони укладаються: досудова (“рання”) угода та угода, що укладається вже під час судового розгляду;

- за ступенем прозорості: “явна угода” та “презюмована угода про визнання вини”;

- за метою угоди: угода “про визнання обвинувачення”, “угода про визнання міри покарання” та “угода про зменшення обсягу обвинувачення”;

- за обсягом обвинувачення: угода про зменшення обсягу обвинувачення до одного злочину або злочину, що охоплений складом іншого злочину; угода про зняття інших обвинувачень;

- за мірою покарання: угода за рекомендацією прокурора щодо певного виду покарання (штраф, умовне покарання тощо); угода за рекомендацією прокурора щодо пом’якшення покарання (розміру штрафу, тривалості застосовного покарання тощо).

3. Виділення в угоді про визнання вини її стадій: первісна згода сторін вступити у переговори по визнанню вини; погодження сторін щодо фактичних обставин справи; кваліфікація злочину згідно з нормами кримінального права; визнання обвинуваченим/підсудним відповідних обвинувачень; досягнення домовленості про зняття обвинувачення, застосування обвинувачення в меншому обсязі та призначення м’якшого покарання; затвердження угоди про визнання вини судом.

4. Визначення ролі учасників угоди про визнання вини у процесі її узгодження та укладання. Ними можуть бути обвинувачений та його захисник, обвинувач, потерпілий, а в деяких випадках – суддя або суд.

5. Виявлення недосконалостей та процесуальних прогалин у законодавстві та практиці держав загальної та континентальної правової традиції під час укладання угоди з метою їх врахування при розробці відповідних пропозицій до чинного КПК та проекту нового КПК України.

6. Обґрунтування висновку, що угода про визнання вини у такому вигляді, в якому вона існує в Англії та США, певною мірою суперечить традиційним цінностям справедливої системи правосуддя. Проте поряд з негативними рисами угода має значні переваги, які полягають у оптимізації кримінального судочинства, раціональному і економному використанні бюджетних видатків, що асигнуються на здійснення правосуддя, скороченні часу розгляду кримінальних справ, а, отже, і строку тримання обвинуваченого/підсудного під вартою, зменшенні навантаження на суддівський корпус, забезпеченні прав потерпілого тощо.

7. Обґрунтування можливості та доцільності впровадження угоди про визнання вини у кримінальний процес України та формулювання пропозицій щодо внесення змін до проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України з урахуванням положень Конституції України, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), рекомендацій Ради Європи щодо забезпечення прав людини, в тому числі й під час спрощеного та скороченого розгляду кримінальних справ.

Практичне значення отриманих результатів конкретизується в сформульованих автором положеннях, висновках та пропозиціях, які можуть бути використані:

а) у законодавчій діяльності – для удосконалення чинного і проекту нового Кримінально-процесуальних кодексів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють кримінально-процесуальну діяльність та правовий статус її суб’єктів;

б) у правозастосовчій діяльності суддів, прокурорів, адвокатів у галузі кримінального судочинства у разі прийняття законодавцем України внесених дисертантом пропозицій стосовно впровадження угоди про визнання вини;

в) у науково-дослідній діяльності – при подальшому дослідженні проблемних питань принципів кримінального процесу, правового статусу суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, доказового права, прискореного і спрощеного провадження у кримінальних справах;

г) у навчальному процесі – під час викладання курсів “Кримінально-процесуальне право України”, “Порівняльне кримінально-процесуальне право”, “Теорія судових доказів”, для підготовки навчально-методичної літератури з цих курсів, при написанні підручників, навчальних посібників та наукових статей і в науково-дослідній роботі студентів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення, висновки і рекомендації, викладені в дисертації, доповідались автором і обговорювались на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичних семінарах: “Тренінг з прав людини для викладачів Харківської академії внутрішніх справ” (Ялта, 16-18 липня 2004 р.), “Застосування Європейської конвенції з прав людини та спрощені і скорочені процедури судового розгляду кримінальних справ” (Київ, 2001, 2002 рр.), “Практика застосування статті 6 Європейської конвенції з прав людини і спрощені та скорочені процедури судового розгляду” (Ужгород та Київ, листопад 2003); “Прецедентна практика Європейського суду з прав людини. Співвідношення права на справедливий судовий розгляд і скорочених та спрощених процедур розгляду кримінальних справ” (Страсбург; березень та травень 2004 р.) та конференціях: “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” Київ: Національна академія управління. – 28-29 квітня 2004 р. і “Механізм правового регулювання в правозахисній та правоохоронній діяльності в умовах розбудови української демократичної правової держави”- Львів.- 30 квітня 2004 р.

До Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності направлено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України та впровадження скороченого і спрощеного розгляду кримінальних справ на основі угоди про визнання вини, які прийняті до розгляду (лист-відповідь Комітету № 06-19/3-1592 від 29/11/2004).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано сім наукових статей, з яких 5 – у фахових виданнях ВАК України, та тези двох доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена предметом, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновку, списку використаних джерел та 11 додатків. Загальний обсяг дисертації – 225 сторінок (з додатками), обсяг основного тексту – 189, у тому числі список використаних джерел – 276 найменувань).

<< | >>
Источник: ПУШКАР ПАВЛО ВАЛЕНТИНОВИЧ. УГОДА ПРО ВИЗНАННЯ ВИНИ У СУЧАСНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ –2005. 2005

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВСТУП:

  1. 1.2.6. Понятие судебного решения и требования к нему. Вступление решения в законную силу
  2. 6. Подсудность, основанная на безоговорочном вступлении ответчика в процесс
  3. Глава 20. ПЕРЕСМОТР ПО ВНОВЬ ОТКРЫВШИМСЯ ОБСТОЯТЕЛЬСТВАМ РЕШЕНИЙ, ОПРЕДЕЛЕНИЙ И ПОСТАНОВЛЕНИЙ, ВСТУПИВШИХ В ЗАКОННУЮ СИЛУ
  4. ПРАВО НА ВСТУПЛЕНИЕ В БРАК
  5. § 1.2. Внешние свойства приговора, вступившего в законную силу
  6. Тема 17.Пересмотр вступивших в законную силу судебных постановлений в порядке надзора
  7. Тема 19.Пересмотр по вновь открывшимся обстоятельствам решений, определений, вступивших в законную силу
  8. 29.2. Вступление судебных решений в законную силу
  9. Вступление трудового договора в силу
  10. Условия вступления
  11. § 2. Вступление приговора в законную силу и обращение его к исполнению
  12. 2.3. Участие прокурора в пересмотре судебных актов, вступивших в законную силу
  13. ЛЕКЦИЯ №14. Пересмотр вступивших в законную силу решений суда в суде надзорной инстанции
  14. 1. Основания для пересмотра вступившего в законную силу акта по вновь открывшимся обстоятельствам
  15. Образец брачного договора для лиц, вступающих в брак
  16. Статья 100. Вступление в силу настоящего Кодекса
  17. 25. Підстави та порядок вступу до цив.процесу третіх осіб.
  18. Порядок опубликования нормативных правовых актов и вступления их в силу
  19. Вступление нормативных правовых актов в силу и их отмена.
  20. § 1.2. Внешние свойства приговора, вступившего в законную силу
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -