§6 Міжнародна правосуб'єктність народів (націй)

У другій половині ХХ ст. було прийнято низку міжнародно-правових документів, які закріпили право народів на рівноправність та самовизначення23. Кожен народ (нація) незалежно від рівня його політичного, економічного та культурного розвитку, а також чисельності має рівні права з усіма іншими народами (націями)24.

Насамперед міжнародна правосуб'єктність народів пов'язана зі звільненням від колоніалізму.

Одним із засобів реалізації залежними народами права на самовизначення було створення органів національно-визвольних рухів, які репрезентували на міжнародній арені свої народи. Відтак поставала проблема визнання, по-перше, конкретного народу, що виборює свою незалежність, у якості суб'єкта міжнародного права, а по-друге, визнання органів національно-визвольного руху, які дійсно представляють свій народ (націю) у процесі боротьби за незалежну державу. Значну роль відігравали резолюції ООН, у яких визнавалося право конкретних органів національно-визвольних рухів представляти свої народи в міжнародно-правових відноси- нах. Незважаючи на те що внутрішнє право метрополій розглядало збройну боротьбу народів, що боролися проти колоніалізму, як кримінальний злочин, міжнародне право віднесло це питання не до внутрішньої компетенції держав, а до сфери міжнародно-правового регулювання.

Міжнародно-правовий статус народів, що виборюють свою незалежність, обмежений саме питаннями визвольної боротьби та не дорівнює міжнародно-правовому статусу держав (так, за відсутності держави органи національно-визвольного руху не мають можливості укладати міжнародні договори про державні кордони). Але на учасників національно-визвольної боротьби поширюються принципи та норми міжнародного гуманітарного права25, орган національно-визвольного руху може набувати статус спостерігача при міжнародних організаціях, відкривати свої представництва на території іноземних держав, укладати певні міжнародні договори, брати участь у міжнародних конференціях та інше.

Після розпаду колоніальної системи проблема міжнародної правосуб'єктності народів (націй) набула дещо іншого значення.

Постало питання, чи зникає міжнародна правосуб'єктність народу (нації), після того як утворено незалежну державу. Уявляється, що набуття незалежності та створення своєї держави не тільки не веде до знищення міжнародної правосуб'єктності народу (нації), але, навпаки, дозволяє повніше реалізувати та найкраще гарантувати відповідну правосуб'єктність народу (нації). Інша справа, що в науці та практиці міжнародного права досі немає загальноприйнятого визначення народу (нації) як суб'єкта права на самовизначення. Особливо ця проблема актуальна для держав, у яких гостро стоїть проблема міжнаціональних відносин.

§7

Міжнародні організації

Важливу роль у міжнародному співтоваристві відіграють міжнародні організації26, що поділяються на міжурядові (ММУО) та неурядові (МНУО). Найбільш повно врегульовано міжнародно-правовий статус ММУО, членами яких виступають держави. Міжнародна правосуб'єктність ММУО є похідною від міжнародної правосуб'єктності держав, а міжнародно-правовий статус ММУО базується на установчому міжнародному договорі (статуті). Саме держави визначають мету, принципи, функції, обсяг прав і обов'язків ММУО. У разі потреби держави можуть не тільки змінювати міжнародно-правовий статус ММУО, а й повністю припиняти їхню діяльність. Кожна ММУО має свій спеціальний міжнародно-правовий статус, що визначається її статутом. Діяльність ММУО за межами статутних повноважень не є правомірною.

Уперше міжнародну правосуб'єктність ММУО було визнано у Консультативному висновку Міжнародного Суду ООН від 11 квітня 1949 р. Пізніше в рамках ООН було розроблено Віденську конвенцію про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 р.27 та Віденську конвенцію про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 березня 1986 р.28.

Діяльність МНУО регулюється міжнародним правом частково. Так, найбільш широкий міжнародно-правовий статус має Міжнародний комітет Червоного Хреста відповідно до Женевських конвенцій 1949 р.

про захист жертв збройних конфліктів. Взаємовідносини ММУО і МНУО врегульовано так званим консультативним статусом, що встанов- люється для кожної ММУО окремо29. На регіональному рівні було прийнято Європейську конвенцію про визнання пра- восуб'єктності МНУО від 24 квітня 1986 р.

§8

Людина в міжнародному праві

Питання міжнародної правосуб'єктності фізичної особи є одним із найбільш дискусійних у сучасній науці міжнародного права. До середини ХХ ст. більшість вчених вважали, що правосуб'єктність індивіда повністю поглинається правосуб'єктністю держави, громадянином якої він є. Починаючи із прийняття 10 грудня 1948 р. Загальної декларації прав людини30 науковий напрям за визнання міжнародної правосуб'єктності людини набирає все більшого поширення.

У радянській доктрині визнання людини суб'єктом міжнародного права розглядалося як спроба втручання у внутрішні справи держави. Такі погляди подекуди збереглися і у вітчизняній науці міжнародного права31. Проте міжнародна практика все частіше доводить, що індивід має міжнародні права та обов'язки. Фізична особа має право звертатися в позасудові (Комітет з прав людини, Комісія з прав людини та ін.) та судові (Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини) міжнародні органи за захистом своїх прав. Фізична особа може нести міжнародну кримінальну відповідальність за вчинення міжнародних злочинів.

<< | >>

↑

Источник: М. В. Буроменський. Міжнародне право: Навч. посібник - К.: Юрінком Інтер. - 336 с.. 2006

Еще по теме §6 Міжнародна правосуб'єктність народів (націй):