§2 Дипломатичні зносини та дипломатичні представництва
Дипломатія як специфічна форма діяльності держав відома з найдавніших часів155.
Відтоді відбувалося становлення міжнародно-правових норм про дипломатичні зносини - дипломатичного права. Протягом тисячоліть ці норми залишалися винятково звичаєво-правовими. З ХІХ ст. держави почали робити спроби їх договірно-правового закріплення. Зокрема, Віденським (1815) й Аахенським (1818) протоколами були закріплені ранги дипломатичних представників. Статус дипломатичних агентів був закріплений Гаванською конвенцією про дипломатичних чиновників 1928 р. З укладенням у 1961 р. Віденської конвенції про дипломатичні зносини дипломатичне право стало однією з найповніше кодифікованих галузей міжнародного права156. Норми дипломатичного права містяться також у договорах про встановлення дипломатичних відносин між державами.Найважливішим органом здійснення дипломатичних зносин є дипломатичне представництво. Держави мають право засновувати свої дипломатичні представництва в інших країнах і приймати іноземні дипломатичні представництва в себе. У сучасному світі дипломатичні представництва діють як постійні органи.
Установлення дипломатичного представництва відбувається, як правило, після визнання de jure і за взаємною згодою держав установити дипломатичні стосунки й обмінятися дипломатичними представниками. Однак на практиці обмін дипломатичними представництвами може відбуватися не відразу після встановлення дипломатичних відносин і затягуватися на десятиліття157. Іноді держави хоча і приймають рішення про обмін дипломатичними представництвами, в інтересах економії їх не створюють, а використовують для цих цілей своє представництво в іншій державі158. Якщо ж дипломатичні відносини за якихось причини не встановлені, але держави мають взаємні інтереси, іноді можуть бути створені «групи зв'язку», «відділи інтересів» і подібні їм органи, що є сурогатами дипломатичних представництв159.
Обмін дипломатичними представництвами між державами можливий у вигляді посольств чи дипломатичних місій.
Міжнародне право не проводить між ними різниці в області прав, привілеїв й імунітетів, але встановлює розходження в рангах голів дипломатичних представництв. Відповідно до ст. 14 Віденської конвенції про дипломатичні зносини голови представництв підрозділяють на три класи: клас послів і нунціїв, клас посланників й інтернунціїв, клас повірених у справах.Кожна держава самостійно встановлює обсяг повноважень своїх дипломатичних представництв у межах функцій, визначених у ст. 3 Віденської конвенції про дипломатичні зносини. У свою чергу країна перебування не вправі перешкоджати діяльності іноземного дипломатичного представництва в межах функцій, зазначених у Конвенції.
§3
Дипломатичні привілеї й імунітети
Для того щоб дипломатичне представництво могло здійснювати свої функції, воно та його персонал відповідно до міжнародного права наділяються спеціальним правовим статусом. Такі спеціальні права та переваги називають привілеями й імунітетами. У різний час обсяг і зміст привілеїв й імунітетів залежали і від могутності держав, і від їхнього ставлення одна до одної, і від титулу монарха як держави, що приймає, так і держави, що направляє, а також від рівня культурного розвитку кожної епохи. Того вигляду, у якому прийняті дипломатичні привілеї й імунітети в сучасному світі, вони набули протягом останніх 500 років.
Перелік дипломатичних привілеїв й імунітетів, визнаних у міжнародному праві, викладений у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 р., у якій було кодифіковано насамперед звичаєве дипломатичне право. Акредитуюча держава зобов'язана забезпечувати однаковий обсяг наданих привілеїв й імунітетів для дипломатичних представництв усіх держав, оскільки відповідно до Преамбули Віденської конвенції 1961 р. «такі привілеї й імунітети надаються не для вигід окремих осіб, а для ефективного здійснення функцій дипломатичних представництв як органів, що представляють держави»160. На умовах взаємності держави можуть розширити обсяг привілеїв й імунітетів. У свою чергу, держава, яку акредитують, повинна не зловживати дипломатичними привілеями й імунітетами та користатися ними винятково з метою здійснення функцій представництва. Дипломатичні привілеї й імунітети розділяються на привілеї й імунітети дипломатичного представництва й особисті дипломатичні привілеї й імунітети.
Еще по теме §2 Дипломатичні зносини та дипломатичні представництва:
- Міжнародне право:4. Дипломатичні представництва
- §5 Особисті дипломатичні привілеї й імунітети
- Міжнародне право:7. Дипломатичні привілеї та імунітети
- §6 Дипломатичні засоби врегулювання спорів
- §6 Консульські зносини та консульські представництва
- Особливості пропуску та оподаткування товарів, які переміщуються через митний кордон України представництвами іноземних держав, міжнародними організаціями та офіційними особами, а також дипломатичними представництвами України, що знаходяться за кордоном
- §J Зовнішні зносини в сучасному світі
- Стаття 385. Поширення митних пільг, що надаються згідно з цим Кодексом членам дипломатичного персоналу представництва іноземної держави, на членів адміністративно-технічного персоналу цього представництва та на членів їхніх сімей.
- Міжнародне право:2. Органи зовнішніх зносин держави
- Глава 56. Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України представництвами іноземних держав, міжнародними організаціями та офіційними особами, а також дипломатичними представництвами України, що знаходяться за кордоном
- §4 Привілеї й імунітети дипломатичних представництв
- § 14 Привілеї й імунітети органів зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій і їхнього персоналу
- 4.4. Кваліфікація статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості
- Розділ 11.ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН
- Стаття 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості