2. Земельно-правові норми
Земельно-правова норма є одним із різновидів правових норм, якими регулюються земельні відносини щодо набуття, використання, припинення прав на земельну ділянку та охорони земель.
Земельно-правові норми містяться в ЗК України, земельних законах, а також указах Президента України, постановах й розпорядженнях Кабінету Міністрів України, актах центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також рішеннях органів місцевого самоврядування, які в сукупності складають систему земельного права. За період незалежності України 13 березня 1992 р. був прийнятий Земельний кодекс, чинний у редакції від 25 жовтня 2001 р., зі змінами і доповненнями. На реалізацію норм ЗК України були прийняті закони України: «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р., «Про оренду землі» від б жовтня 1998 р. зі змінами і доповненнями, «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р., «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р., «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 р., «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5 червня 2003 р. та ін.Указом Президента України від ЗО травня 2001 р. були схвалені Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 рр. Були прийняті укази Президента України: «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 р., «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21 квітня 1995 р. та ін. Норми земельного права закладені в постановах Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» від 25 грудня 1998 р. № 2073, «Про затвердження форми державного акта на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 2 квітня 2002 р. № 449; «Про затвердження Положення про технічний паспорт земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги» від 16 травня 2002 р.
№ 648.Серед норм-центральних органів виконавчої влади варто назвати нормативні акти Державного комітету України по земельних ресурсах (Держкомзему України): Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затверджена наказом Держкомзему від 4 травня 1999 р. № 43; Рекомендації щодо визначення вартості землевпорядних робіт при реформуванні колективних сільськогосподарських підприємств, затверджені наказом Держкомзему від 30 грудня 1999 р. № 130, Інструкція про загальні вимоги до оформлення технічного паспорта земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги, затверджені наказом Держкомзему від 10 липня 2002 р.№ 114.
Джерелом земельного права також є деякі нормативні акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані Міністерством юстиції України: Порядок розподілу та використання майна реорганізованих сільськогосподарських підприємств, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 р. № 62 тощо.
У статті 5 ЗК України зазначено, що земельне законодавство базується на таких принципах:
а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу й основного засобу виробництва;
б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави;
в) невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землями, крім випадків, передбачених законом;
г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;
ґ) забезпечення гарантій прав на землю;
д) пріоритет вимог екологічної безпеки.
За своїм функціональним призначенням земельні правові норми можуть бути імперативними, тобто такими, що встановлюють обов'язок здійснювати ті чи інші активні дії.
Так, іноземні громадяни, а також особи без громадянства, які одержали земельну ділянку сільськогосподарського призначення у спадщину, зобов'язані протягом року відчужити її (ст. 81 ч. 4 ЗК України).Заборонні норми зобов'язують не вчиняти дій, заборонених цією нормою. На відміну від зобов'язальної (імперативної) норми, яка вимагає активних дій, заборонні норми приписують утримуватися від учинення дій, які закон вважає небажаними. Так, ст. 103 ЗК України забороняє порушувати права інших власників, землекористувачів, зокрема орендарів.
Уповноважувальні (дозвільні) норми надають учасникам земельних відносин можливість здійснювати певні дії, визначені в певній нормі. Так, учасники земельних правовідносин мають право використовувати земельні ділянки житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку відповідно до містобудівної документації з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (ст. 39 ЗК України). За функціональним призначенням земельні правовідносини можуть бути регулятивними і правоохоронними. Регулятивні правовідносини — це такі правовідносини, які виражаються у здійсненні учасниками певних відносин позитивних дій. Це звичайні відносини, які найбільшою мірою виникають і здійснюються на практиці. Так, до регулятивних правовідносин належать, наприклад, відносини щодо використання фермерськими господарствами земельних ділянок для виробництва товарної сільськогосподарської продукції на землях сільськогосподарського призначення.
Правоохоронні земельні відносини, на відміну від регулятивних, викликані відхиленням учасників земельних правовідносин від норми закону. Такі відхилення мають місце здебільшого у разі вчинення учасником правовідносин порушення земельного законодавства. Перелік таких порушень визначено у ст. 211 ЗК України. Це:
а) укладення угод із порушенням законодавства;
б) самовільне зайняття земельних ділянок;
в) невиконання вимог щодо використання за цільовим призна- ченням та ін.
Правоохоронні земельні відносини виникають тоді, коли наступає необхідність юридичного впливу на порушника земельного законодавства. Правоохоронні відносини можуть мати місце і за відсутності правопорушення, коли є загроза його настання. Наприклад, власник земельної ділянки має намір розпочати будівництво будинку з відхиленням від містобудівної документації та з порушенням земельних стандартів. У таких випадках з боку землевпорядної служби, яка здійснює контроль за використанням та охороною земель, вживаються попереджувальні (охоронні) заходи, щоб не допустити правопорушення, яке мало відбутися.
Земельні правопорушення можуть бути матеріальні — на підставі норм матеріального права, і процесуальні — на підставі процесуальних норм. До матеріальних земельних правових норм належать ті, якими встановлюються відповідні права та обов'язки учасників земельних правовідносин. Це, наприклад, право на отримання громадянином земельної ділянки у власність у разі приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні (ст. 118 ЗК України), або обов'язок власника земельної ділянки не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (ст. 91 ЗК України).
Процесуальними нормами встановлюється порядок набуття чи припинення права власності на земельну ділянку, процедура розгляду земельних спорів, порядок оскарження рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, у разі коли учасник земельних правовідносин не погоджується з такими рішеннями.