5. Відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва

Група норм земельного права на відшкодування втрат сіль­ськогосподарського виробництва тісно пов'язано з інститутами правової охорони землі та охорони земельних прав громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави та посідає са­мостійне місце в інституті управління в галузі використання й охорони земель.

Правова охорона земель як інститут земельного права включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необ­грунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісо­господарського призначення, захист від шкідливого антропоген­ного впливу, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та істо-рико-культурного призначення.

Охорона земель і відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва здійснюються на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з ураху­ванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіо­нальних особливостей і здійснюються шляхом підвищення ефективності управління в галузі використання та охорони зе­мель (розділ VII ЗК України). Серед організаційно-управ­лінських заходів із цих питань передбачаються заходи з орга­нізації раціонального використання та охорони земель, зокрема економічного стимулювання цих заходів, контроль за викори­стання та охороною земель, а також юридична відповідальність за порушення земельного законодавства. Одним із видів юри­дичної відповідальності за земельні правопорушення є відшко­дування власником земельної ділянки і землекористувачем за­подіяних збитків.

Проте на практиці трапляються випадки, коли втрати сільсько­господарського та лісогосподарського виробництва виникають і без правопорушення, наприклад, у разі вилучення (викупу) або правомірного тимчасового зайняття земельних ділянок, а також обмеження прав власника землі і землекористувачів чи погір­шення якості земель, тобто в результаті здійснення правомірних дій.

Особливістю правового режиму земель сільськогосподар­ського призначення є те, що ці землі виступають не тільки про­сторовим базисом і місцем для розташування поселень, будов і споруд, а й основним засобом виробництва сільськогосподар­ської продукції.

Вилучення (викуп) земель у сільськогосподарських товарови­робників для несільськогосподарських потреб поєднується з виключенням їх із обороту сільськогосподарських і лісових угідь. У цих випадках сільськогосподарські і лісові угіддя перестають бути засобом сільськогосподарського виробництва і лісового гос­подарства. Внаслідок вилучення угідь із обороту їх власники, а також держава і територіальні громади несуть значні ма­теріальні втрати у зв'язку зі зменшенням частини земель як ос­новних засобів назавжди або ж на певний тривалий період. Ці втрати обчислюються розміром щорічно неотримуваних до­ходів. І якщо вартість земельних ділянок, що вилучаються, ком­пенсується власникам чи землекористувачам, то для держави і територіальних громад — це прямі втрати.

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського вироб­ництва для власників земельної ділянки закладаються в ціну на земельні ділянки і відшкодовуються безпосередньо при викупі земельної ділянки. Водночас їм і землекористувачам відшкодо­вуються збитки, які складають витрати на поліпшення якості землі за час використання земельних ділянок, а також неодер-жані доходи.

Збитки, заподіяні вилученням (викупом) або тимчасовим зай­няттям земельних ділянок, відшкодовуються користувачам зе­мель, що вилучаються (викуповуються) незалежно від їх кате­горії, зокрема і сільськогосподарського призначення. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва мають місце в разі вилучення сільськогосподарських і лісових угідь для потреб несільськогосподарського призначення.

До особливостей правового режиму земель сільськогоспо­дарського і лісогосподарського призначення має безпосередній стосунок група спеціальних норм щодо відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, які не застосовуються до земель інших категорій.

До цих норм права належать норми, якими визначається зміст втрат сільськогосподарського виробництва суб'єктів права на їх відшкодування і суб'єктів, зобов'язаних здійснити відшкодуван­ня втрат; врегульовані порядок визначення втрат та їх розмірів, а також використання коштів, що надходять у порядку відшко­дування втрат.

Згідно зі ст. 207 ЗК України втрати сільськогосподарського виробництва, заподіяні вилученням сільськогосподарських угідь, для використання їх з метою, не пов'язаною із веденням сільського господарства, обмеженням прав власників землі і зем­лекористувачів, зокрема орендарів, або погіршенням якості зе­мель у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ і організацій, підлягають відшкодуванню Уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Се­вастопольській міським радам (державним адміністраціям). Ці втрати компенсуються поряд із відшкодуванням збитків відпо­відно до ст. 156 ЗК України. Отже, відшкодування втрат сіль­ськогосподарського і лісогосподарського виробництва мають компенсаційний характер.

Втрати сільськогосподарського виробництва відшкодовуються підприємствами, установами та організаціями, яким відводяться сільськогосподарські угіддя, що вилучаються для потреб, не пов'язаних із веденням сільського господарства, а також під­приємствам, установам і організаціям, навколо об'єктів яких вста­новлюються охоронні, санітарні та захисні зони з вилученням із обороту сільськогосподарських угідь або переведенням їх до менш цінних угідь.

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського вироб­ництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам земельних ділянок та землекористувачам. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва ви­значаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 208 ЗК України від відшкодування втрат сільсько­господарського і лісогосподарського виробництва звільняються громадяни та юридичні особи у разі використання земельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення, державних об'єктів дорожнього будівництва, культурних споруд, релігійних організацій, кладо­вищ, меліоративних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд, під будівництво й обслуговування жилих будинків і господарських будівель, для розміщення внутрігоспо­дарських об'єктів сільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподарських підприємств, видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для поперед­нього використання, під об'єкти і території природозаповідного фонду. Перелік підстав для звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, ви­значених у ст. 208 ЗК України, є вичерпним і розширенню не підлягає. Цей перелік може бути розширений або зменшений лише шляхом внесення доповнень до ЗК України.

Кошти, що підлягають відшкодуванню втрат виробництва, зумовлених вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах: Автономній Рес­публіці Крим, обласним радам — 25 %; районним радам — 15 %; міським, сільським, селищним радам — 60 %, міським радам Києва та Севастополя — 100 %.

Кошти, що надходять у порядку відшкодування втрат сільсько­господарського виробництва, використовуються виключно для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, освоєння зе­мель, поліпшення відповідних угідь та охорони земель відповід­но до розроблених програм та проектів землеустрою. Викори­стання цих коштів на інші цілі не допускається.