<<
>>

1.4. Види землеустрою

Важливою характерною рисою землеустрою є його види. Чинний Земельний кодекс України, як і Закон України “Про землеустрій” не містять правових положень щодо поділу землеустрою на окремі види.

Між тим слід зауважити, що нормативно-правові акти з питань землеустрою ще радянського періоду (Основи земельного законодавства СРСР та союзних республік 1968 р.), Земельні кодекси 1978 р., 1990 р., 1992 р. вирізняли два окремих його види – міжгосподарський і внутрішньогосподарський, що було їхньою суттєвою перевагою.

Положення, що стосуються характеристики двох зазначених видів землеустрою, знайшли своє відбиття й в учбовій та монографічній літературі [121; 122; 123; 124; 125; 126; 127; 128; 129; 130].

Сучасна практика здійснення дій у сфері землеустрою також свідчить про існування фактично двох названих видів землеустрою. Їм властиві своя специфіка, завдання, зміст і методи проведення. Кожен з них характеризується певною метою, здійснюється на різних рівнях. Тому було б доцільно, щоб самостійні види землеустрою знайшли своє закріплення на законодавчому рівні [131, c.62]. Закон України “Про землеустрій” передбачає здійснення землеустрою на національному, регіональному, місцевому (локальному й господарському) рівнях (ст. 3) [28]. Слід підкреслити, що головним критерієм поділу землеустрою на відповідні рівні є певна територія. Необхідно додати, що сьогодні деякими спеціалістами у сфері землеустрою замість терміну “міжгосподарський землеустрій” у зв’язку із появою його нових проваджень вживається термін “територіальний землеустрій” [46, с.210]. Однак чинне земельне законодавство не містить відповідних положень з цього приводу. Територіальним землеустроєм можна називати, наприклад, заходи із землеустрою щодо встановлення меж територій адміністративно-територіальних утворень, розмежування земель державної та комунальної власності.

Сутність міжгосподарського землеустрою полягає в тому, що він є одним із самостійних видів землеустрою щодо комплексної організації території декількох суб’єктів (власників землі, орендарів) і здійснюється з метою найефективнішого її використання [47, с.124].

Саме в процесі здійснення цього землеустрою створюється можливість визначати цільове призначення землі, вчинювати внутрішньогалузевий і міжгалузевий розподіл і перерозподіл земель між конкретними суб’єктами. Завдяки йому створюються нові і змінюються існуючі суб’єкти господарювання, вирішуються державні, галузеві, регіональні й конкретні внутрішньогосподарські завдання, розробляються заходи оптимізації міжгосподарських економічних зв’язків та ін. Необхідно додати, що міжгосподарський землеустрій здійснюється на національному, регіональному та локальному рівнях.

До прогнозних і передпроектних дій із землеустрою на державному (національному) рівні насамперед належить складання загальнодержавних програм використання й охорони земель. Іншу групу дій у сфері землеустрою становить складання проектів окреслення і зміни меж: а) державного кордону України; б) адміністративно-територіальних утворень; в) територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Окремо у вказаному Законі наводиться перелік дій щодо землеустрою на регіональному рівні. Постає питання, що ж слід вважати регіоном, якими ознаками повинно володіти це утворення. Необхідно зазначити, що на думку Б.П. Курашвілі, поняття “регіон” можна розглядати у широкому аспекті як будь-яке територіальне утворення та у спеціальному – як сукупність близько розташованих одна до одної великих територіальних спільнот, що мають внаслідок цього та особливостей історичного розвитку досить інтенсивний економічний обмін і соціально-культурну спільність [132, c.178 – 179].

О. Заржицький, регіоном визначає окрему область або декілька областей України, які об’єднані єдиним стратегічним напрямком економічного, фінансового, соціального, культурного розвитку [133, c.71]. Деякі науковці розглядають термін “регіон” в аспекті певних географічних територій: Карпати, басейн Чорного моря та ін. [134, с.30]. Відповідно до Концепції державної регіональної політики України від 25 травня 2001 р.

термін “регіон” вжито у значенні “регіон адміністративний”, тобто як вища адміністративно-територіальна одиниця держави (область, Автономна Республіка Крим, місто – регіон) [135]. Відповідно до постанови Верховної Ради України “Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” від 5 березня 1998 р. регіональні інтереси у галузі охорони природи охоплюють територію в межах двох або більше областей та Автономної Республіки Крим чи поширюються на територію суміжних держав та акваторію морської економічної зони; місцеві (охоплюють територію в межах АРК, області, району) [136]. Отже, на регіональному рівні заходи із землеустрою виконуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними радами.

Зазначені дії також можна систематизувати на такі дії як складання: а) регіональних програм використання та охорони земель; б) схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання і охорони земель адміністративно-територіальних утворень; в) проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

На місцевому рівні землеустрій пов’язаний із складанням цілої низки проектів Київськими і Севастопольськими міськими радами, районними та районними у містах радами, сільськими, селищними, міськими радами, місцевими державними адміністраціями, до яких слід додати ще й обласні головні управління земельних ресурсів, Київське та Севастопольське міські головні управління земельних ресурсів, міські (міст обласного та районного значення) управління (відділи) земельних ресурсів, а також районні відділи земельних ресурсів: а) складання проектів землеустрою щодо формування земель комунальної власності територіальних громад і проектів розмежування земель права державної та комунальної власності населених пунктів; б) відведення земельних ділянок; в) впорядкування території населених пунктів; г) створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань; д) робочих проектів землеустрою; є) проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

Також на місцевому рівні виконуються наступні заходи з землеустрою: а) складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; б) складання технічної документації із землеустрою щодо визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); в) спеціальних тематичних карт і атласів стану земель та їх використання.

Заходи із землеустрою можна систематизувати залежно від їх спрямованості щодо об’єктів землеустрою. Відповідно до Закону України “Про землеустрій” об’єктами землеустрою є територія України, територія адміністративно-територіального утворення або його частини, території землеволодіння та землекористування чи окремі ділянки (ст. 5) [28].

Якщо об’єктом заходів із землеустрою є територія України, то виконуються заходи з землеустрою на загальнодержавному (національному) рівні: встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; проектів встановлення та змін меж адміністративно-територіальних утворень; проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; складання загальнодержавних програм використання та охорони земель тощо.

Якщо об’єктом землеустрою є територія адміністративно-територіального утворення або його частини, то будуть здійснюватися заходи регіонального рівня: складання схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень; проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; складання регіональних програм використання та охорони земель тощо.

У тих випадках, коли об’єктом землеустрою виступають території землеволодінь та землекористувань, окремі ділянки чи їх частини, а також земельний пай, то будуть вчинюватися відповідні заходи на місцевому рівні: складання проектів землеустрою щодо формування земель комунальної власності територіальних громад проектів розмежування земель державної та комунальної власності населених пунктів; складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок; проектів землеустрою щодо створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань; робочих проектів землеустрою; проектів землеустрою, що забезпечують еколого- економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; спеціальних тематичних карт і атласів стану земель та їх використання тощо.

Необхідно наголосити на тому, що міжгосподарський землеустрій набуває важливого практичного значення в умовах реалізації земельної реформи, оскільки надання землі у власність чи користування вимагає вжиття певних заходів цього землеустрою. За сучасних умов земельної реформи змінюється зміст останнього, методи його ведення, а заходи набувають договірного характеру, відбиваючи потреби й інтереси всіх суб’єктів земельних правовідносин.

Отже, з перелічених різновидів дій, що складають зміст внутрішньогосподарського землеустрою чинний Закон України “Про землеустрій” закріпив лише наступні: складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь (розробляються з метою організації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь у межах землеволодінь і землекористувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і покращення природних ландшафтів); робочих проектів землеустрою щодо рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, зсувів, ущільнення, закислення, забруднення промисловими та іншими відходами, радіоактивними та хімічними речовинами, покращення сільськогосподарських земель, підвищення родючості ґрунтів (складаються для реалізації заходів, передбачених схемами використання та охорони земельних ресурсів, схемами і проектами землеустрою на основі вишукувань спеціального призначення); спеціальних тематичних карт і атласів стану земель та їх використання (складаються з метою відображення в них стану земель та їх використання, даних зонування і природно-сільськогосподарського районування, визначення заходів із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель.

Між тим, внутрішньогосподарський землеустрій характеризується іншими рисами ніж міжгосподарський. Завдяки йому вирішуються питання комплексної організації території окремого землекористування чи землеволодіння з метою створення територіальних умов для раціонального використання й охорони земель у його межах [47, с.126]. Отже, внутрішньогосподарський землеустрій провадиться в межах сільськогосподарського підприємства, але у певних випадках і несільськогосподарських підприємств, установ і організацій. Цей вид землеустрою здійснюється з метою організації раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та їх охорони. Відповідно до чинного Земельного кодексу України, внутрішньогосподарський землеустрій включає дії з:

а) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;

б) розроблення іншої землевпорядної документації щодо використання та охорони земель (ст. 184) [27]. Разом з тим, ні в чинному Земельному кодексі, ні в Законі “Про землеустрій” не закріплено такий вид робіт, як: упорядкування території садівничих товариств, земельних ділянок для городництва, сінокосіння і випасання худоби тощо. Проте проекти Закону України “Про землеустрій” закріплювали ці види дій у сфері землеустрою.

Інакше кажучи, внутрішньогосподарський землеустрій полягає в раціональному розміщенні господарських центрів і виробничих одиниць, внутрішніх доріг, організації угідь, сівозмін, природоохоронних зон, в економічно оптимальному устрої територій, садів, виноградників, ягідників, кормових угідь тощо. Аналіз положень Закону України “Про землеустрій” дозволяє дійти висновку, що внутрішньогосподарський землеустрій здійснюється на господарському рівні [28]. Слід додати, що його новою рисою в умовах переходу до ринкової економіки стала організація території не лише сільськогосподарських підприємств, а й селянських, фермерських та орендних господарств з урахуванням їх побажань щодо використання землі.

Внутрішньогосподарський землеустрій спрямовано на територіальну організацію землі, яка повинна забезпечувати: раціональне використання земельних ресурсів; ефективність сільськогосподарського виробництва; створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів.

В умовах проведення земельної реформи доцільно говорити про появу ще одного різновиду землеустрою, так званого дрібноконтурного, сутність якого буде розглянуто у наступному розділі.

Дії при здійсненні землеустрою також можна класифікувати залежно від їх безпосереднього спрямованості, їх змісту. Так діями у сфері вивчення стану земель, визначення їх якісних та кількісних характеристик є: проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель, земельно-оціночних робіт, інвентаризації земель тощо.

У сфері організації їх раціонального використання та охорони: природно-сільськогосподарське районування земель, бонітування ґрунтів, розробка загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель, складання спеціальних карт і атласів стану земель та їх використання, схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень, іншої документації у сфері землеустрою, пов’язаної з використанням та охороною земель, здійснення авторського нагляду за використанням та охороною земель, складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розроблення проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

У сфері формування нових і впорядкування існуючих земельних ділянок чи їх частин й встановлення їх меж на місцевості: встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України, складання проектів встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень, формування земель комунальної власності територіальних громад і розмежування земель державної та комунальної власності населених пунктів, проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

У сфері виникнення права власності та права користування: складання технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право власності або право користування землею.

Оскільки основу землеустрою становлять конкретні дії, то буде доцільно надати їм коротку характеристику.

У сучасних умовах важливого практичного значення набувають також дії, пов’язані з обґрунтуванням встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними й заповідними режимами. Збереження відповідних територій та об’єктів забезпечується шляхом встановлення заповідного режиму, проведення систематичних спостережень за станом заповідних і рекреаційних природних комплексів та об’єктів. Таким чином, в умовах проведення земельної реформи з’являється новий різновид міжгосподарського землеустрою, який буде доцільно називати “землеустроєм спеціального призначення”, який здійснюється на національному, регіональному та локальному рівнях. Слід підкреслити, що це є узагальнене поняття, оскільки до нього входять декілька категорій земель: землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового та водного фондів; землі оздоровчого та рекреаційного призначення, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони тощо. “Порядок розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р., містить детальний опис розроблення таких проектів [137].

Аналіз чинного Земельного кодексу дозволяє дійти висновку, що в порядку землеустрою встановлюються охоронні, санітарно-захисні, санітарні та інші зони обмеженого користування. Відповідно до Закону України “Про землеустрій” відповідними проектами землеустрою визначаються місце розташування і розміри земельних ділянок, власники земельних ділянок, землекористувачі, у тому числі орендарі, а також встановлюється режим використання та охорони таких територій. Порядок розробки таких проектів встановлюється Кабінетом Міністрів України. Необхідно зазначити, що землекористувачі та землевласники таких ділянок наділені додатковими обов’язками щодо утримання таких територій, і, навпаки, характер їх прав щодо цих територій є обмеженим.

Встановлення охоронних зон передбачається, крім ч. 1 ст. 112 Земельного кодексу й Закону України “Про природно-заповідний фонд” [138], й іншими нормативно-правовими актами навколо об’єктів, призначених для гідрометеорологічних спостережень та інших видів гідрометеорологічної діяльності [139], електричних мереж [140], ліній зв’язку [141], магістральних трубопроводів [142]. Межі таких зон встановлюються відповідно до проектів будівництва відповідних суб’єктів, а в разі їх відсутності – відповідно до затверджених нормативів з врахуванням місце розташування таких об’єктів, їх призначення, параметрів, конструкції й ступеня впливу на довкілля; межі таких зон відображаються на планово-картографічних матеріалах або черговій земельно-кадастровій карті. До графічних матеріалів додається реєстр режимостворюючих об’єктів і зон із зазначенням відповідних режимів, а також експлікація земель, що включені до зони за видами угідь. Встановлення охоронних зон передбачається й наступними Законами: “Про транспорт” від 10 жовтня 1994 р. [143], “Про електроенергетику” від 16 жовтня 1997 р. [144], “Про залізничний транспорт” від 4 липня 1996 р. [145], “Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність” від 23 грудня 1998 р. [146].

Частиною 1 ст. 113 Земельного кодексу передбачається встановлення зон санітарної охорони. Закон України “Про питну воду та водопостачання” від 10 січня 2002 р. передбачає, крім встановлення зон санітарної охорони, створення окремих поясів особливого режиму цих зон [147]. Встановлення меж зон санітарної охорони джерел та об’єктів централізованого та питного водопостачання здійснюється у процесі розроблення проекту землеустрою. Встановлення меж зон санітарної охорони передбачається і Законом України “Про курорти” [148], і Водним кодексом [149], і “Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. [150].

Частиною 1 cт.114 Земельного кодексу [27], ст. 24 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про охорону атмосферного повітря” [151], ст.19 Закону “Про електроенергетику” [144], п. 3 “Правил охорони електричних мереж” передбачається встановлення санітарно-захисних зон [140].

Частиною 1 ст. 115 передбачається створення зон особливого режиму використання земель. Згідно з Законом України “Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р. з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони [152]. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. “Про прикордонний режим” прикордонна смуга представляє собою ділянку місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень [153]. Захисні зони можуть встановлюватися як у межах земель, наданих для потреб оборони, так і за їх межами, тобто на суміжних земельних ділянках, у зв’язку з чим розрізняють внутрішні і зовнішні захисні зони.

Частина 1 ст. 60 Земельного кодексу у межах водоохоронних зон передбачає виділення земельних ділянок під прибережні захисні смуги [27]. Проект землеустрою щодо розташування водоохоронних зон та прибережних захисних смуг складається в декілька стадій: підготовчі роботи; розробка проектних рішень щодо встановлення меж таких територій з рекомендаціями щодо використання та охорони земель в їх межах; оформлення, погодження та затвердження проектної документації. Відповідно до ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів – з урахуванням містобудівної документації.

Відповідно до ст. 63 Земельного кодексу для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання, розміри та режим використання яких визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються водокористувачами за погодженням зі спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів та водного господарства.

Згідно зі ст. 64 Земельного кодексу на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов’язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги водних шляхів [27]. Розміри цих смуг визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку. У земельному законодавстві відсутнє положення про конкретні розміри земельних ділянок берегових смуг водних шляхів. Проекти землеустрою, які визначають такі розміри, розробляються і затверджуються Міністерством транспорту України за погодженням з відповідними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства і земельних ресурсів. “Порядок встановлення берегових смуг водних шляхів та користування ними” затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 347 [154].

У сучасних умовах новелою земельних відносин постало встановлення в порядку землеустрою охоронних зон навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Відповідно до Закону України “Про землеустрій” розробка проектів землеустрою щодо земель історико-культурного призначення, як і земель природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення є складовою землеустрою на загальнодержавному та регіональному рівнях. Правовий режим земель історико-культурного призначення визначається Земельним кодексом, Законом України від 16 червня 1992 р. “Про природно-заповідний фонд” [138], Законом України від 8 червня 2000 р. “Про охорону культурної спадщини” [155].

Межі та режим використання земель, зайнятими зонами охорони пам’яток, визначаються відповідною науково-проектною документацією та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Порядок визначення меж зон охорони пам’яток встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Межі земель та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на їх території визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України [156], відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

У порядку міжгосподарського землеустрою відбувається і віднесення земель до певної самостійної категорії або зміна цільового призначення земель. В основі поділу земель України на самостійні категорії – основне цільове призначення. Цей критерій враховують уповноважені державні органи та органи місцевого самоврядування, які планують використання, розподіл та перерозподіл земель. Згідно з ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев’ять головних категорій [27]. Крім віднесення земель до певної категорії, законодавству відоме переведення земель із однієї категорії земель до іншої, яке здійснюється в результаті зміни їх цільового призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності юридичних осіб або громадян відбувається відповідно до “Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002. р. [157]. Згідно з вказаним нормативно-правовим актом відбувається складання проекту відведення земельної ділянки, якщо зміні цільового призначення підлягає її частина та перепогодження такого проекту, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка.

Аналізуючи положення Земельного кодексу України, Законів України: “Про планування і забудову територій” [43], “Про основи містобудування” [158], “Про архітектурну діяльність” [159] та розроблених на розвиток зазначених Законів “Типових регіональних правил забудови” [160], “Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт” [161], “Порядку вибору земельних ділянок для роміщення об’єктів” [162], можна зробити висновок, що діяльність щодо планування, забудови і благоустрою територій, прогнозування їх розвитку, проектування, будівництва і реконструкції об’єктів житлово-цивільного, виробничого призначення, спорудження інших об’єктів вимагає проведення заходів із землеустрою. Планування населених пунктів знаходиться у тісному зв’язку із забудовою населених пунктів, оскільки воно може бути реалізовано лише шляхом забудови, а архітектурна діяльність в свою чергу, реалізується шляхом створення об’єктів архітектури на земельних ділянках, що ще раз підтверджує необхідність проведення заходів землеустрою.

Таким чином, в процесі проведення земельної реформи зміст як міжгосподарського, так і внутрішньогосподарського землеустрою значно збагатився. З’являються нові провадження міжгосподарського землеустрою: розробка проектів щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень; проектів щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; проектів землеустрою щодо формування земель комунальної власності територіальних громад і проектів розмежування земель державної та комунальної власності населених пунктів. Збагачується і зміст внутрішньогосподарського землеустрою. Якщо раніше його головним завданням була внутрішньогосподарська організація території колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, установ та організацій з метою максимального збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, забезпечення виконання державного плану, то в умовах проведення земельної реформи його головною рисою є організація території не лише сільськогосподарських підприємств, а й селянських, фермерських та орендних господарств з урахуванням екологічного фактору.

Враховуючи викладене, слід зробити наступні висновки:

1. В умовах здійснення земельної реформи виникають нові різновиди землеустрою.

2. Трансформація земельних відносин зумовлює необхідність уточнення класифікації дій, які утворюють зміст землеустрою.

<< | >>
Источник: Лісова Тетяна Вікторівна. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЛЕУСТРОЮ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків –2004. 2004

Еще по теме 1.4. Види землеустрою:

  1. Статья 82. Землеустроительная документация
  2. Стаття 181. Поняття землеустрою
  3. Стаття 1 83. Завдання землеустрою
  4. Стаття 1 8 4. Зміст землеустрою
  5. Стаття 185. Організація та порядок здійснення землеустрою
  6. Розділ 23 Правове регулювання землеустрою та ведення державного земельного кадастру
  7. § 1. Поняття та зміст землеустрою
  8. § 2. Види землеустрою, система землевпорядних органів та їх функції, землевпорядний процес
  9. Зміст
  10. ЗМІСТ
  11. 1.1. Законодавство про землеустрій: становлення та його розвиток
  12. 1.2. Правові засади землеустрою
  13. 1.3. Суб’єкти, об’єкти і зміст землеустрою
  14. 1.4. Види землеустрою
  15. 1.5. Принципи землеустрою
  16. 1.6. Землеустрій як функція державного управління у сфері використання і охорони земель
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -