6 Права та обов'язки власників земельних ділянок

ЗК України земельні відносини визначаються як суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження зем­лею. Суб'єктами земельних відносин визнані громадяни, юри­дичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (ст.

Проте не кожний із суб'єктів земельних відносин наділений загальною, а тим більше спеціальною земельною дієздатністю і відповідною земельною правоздатністю. Особливо відчутна відмінність у дієздатності і правоздатності суб'єктів права зе­мель сільськогосподарського використання з урахуванням їх цільового призначення.

До таких, наприклад, належать особи, які займаються фер­мерським господарством, особистим селянським господарством, садівництвом, городництвом.

ЗК України конкретизує найменування суб'єктів земельних відносин і виділяє:

— власників земельних ділянок — осіб, яким земельні ділян­ки належать на праві приватної власності;

— землекористувачів — осіб, за якими земельні ділянки закріплені на праві постійного (безстрокового) користування;

— орендарів — осіб, які володіють, користуються і розпоря­джаються земельними ділянками на певний строк в обумовле­них межах за договором оренди чи договором суборенди;

— землекористувачів — осіб, що користуються земельними ділянками на умовах короткострокового користування;

— осіб, які мають право обмеженого користування чужою зе­мельною ділянкою (сервітут).

Суб'єкти земельних правовідносин розрізняються за обсягом прав та обов'язків. Так, органи державної влади та органи місце­вого самоврядування виступають, з одного боку, як суб'єкти пра­ва власності (державної і комунальної), а з другого боку, вони наділені повноваженнями у галузі земельних відносин, що вихо­дять за межі правомочностей власника, а також такими, що сто­суються регулювання загальних земельних відносин, визначен­ня державної політики в галузі використання та охорони земель, іншими повноваженнями, характерними для органів державної влади та органів місцевого самоврядування в інших сферах суспільного життя, і такими, що поширюються на всіх громадян, підприємства та організації незалежно від форми власності, на якій вони засновані.

З огляду на це розглядається загальний обсяг прав та обов'язків власників земельних ділянок і землекористувачів і обсяг спеціальних прав та обов'язків. Обсяг загальних прав та обов'язків визначається щодо власників і землекористувачів зе­мельних ділянок всіх категорій земель, а обсяг спеціальних прав та обов'язків — щодо власників і землекористувачів земельних ділянок земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок всіх категорій земель, зокрема земель сільськогосподарського призначення, мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділян- ку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних по- треб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні ко- палини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші ко- рисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов'язані:

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Законом можуть бути встановлені й інші обов'язки власників земельних ділянок.

Право постійного користування земельною ділянкою ЗК України визначається як право володіння і користування зе­мельною ділянкою, яка перебуває у державній власності, без встановленого строку. Право постійного користування земель­ною ділянкою із земель державної та комунальної власності на­бувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та ор­ганізації.

Право оренди земельної ділянки визначається як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земель­ною ділянкою, необхідною орендареві для провадження під­приємницької та іншої діяльності, зокрема для виробництва сільськогосподарської продукції.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Орен­да земельної ділянки може бути короткостроковою — не більше 5 років та довгостроковою — не більше 50 років.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватися орендарем іншій особі (суборенда). Орендодавцями земельних ділянок можуть бути їх власники або уповноважені ними особи.

Всі землекористувачі, зокрема ті, яким земельна ділянка на­лежить на праві постійного користування або ж на праві оренди, відповідно до ст. 95 ЗК України мають ті ж права, що і землевлас­ники, за винятком права продавати або іншим шляхом відчужу­вати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщи­ну, зокрема право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і

споруди.

Відповідно до ст. 96 ЗК України всі землекористувачі зобо­в'язані:

а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і викори- стання земель та інших природних ресурсів у порядку, встанов- леному законом;

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'я- заних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

ЗК України передбачені спеціальні права й обов'язки, що стосуються земель сільськогосподарського призначення, інших категорій земель. Так, у разі приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій мають право на одержання земельних ділянок працівники цих підприємств, установ та організацій, працівни­ки державних та комунальних закладів освіти, культури, охо­рони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Землі у приватну власність зазначеним особам передаються безоплатно.

ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатне передання їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності:

а) для ведення фермерського господарства — в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогоспо- дарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господар- ство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розта- шовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній серед цих підприємств.

б) для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва й обслуговування жилого будинку, госпо- дарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, в містах — не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок^ що передаються безоплатно гро­мадянину для ведення особистого селянського господарства, мо­же бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Крім цього громадяни та юридичні особи України мають право набувати земельну ділянку сільськогосподарського призначен­ня у власність на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни, інших цивільно-правових угод, прийняття спадщини, виділення в натурі (на місцевості) належної їм частки (паю). Іно­земні громадяни, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право набувати у власність земельні ділянки несільськогосподарського призначення на підставі цивільно-правових угод. Проте вони не мають права набувати у власність за цими підставами земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення, прий­няті у спадщину іноземними громадянами, особами без грома­дянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчу­женню протягом одного року. Для здійснення права власності на земельну ділянку чи права землекористування їх власники чи землекористувачі зобов'язані дотримуватися встановлених правил та умов використання земельної ділянки для земель відповідної категорії земель, зокрема земель сільськогоспо­дарського призначення.

Право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення:

а) заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку;

б) заборони на передачу в оренду (суборенду);

в) права на переважну купівлю у разі її продажу;

г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем; ґ) умови розпочати і завершити забудову або освоєння земе- льної ділянки протягом встановлених строків;

д) заборони на провадження окремих видів діяльності;

е) заборони на зміну цільового призначення земельної ділян- ки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна;

є) умови здійснювати будівництво, ремонт або утримання до­роги, ділянки дороги;

ж) умови додержання природоохоронних вимог або виконан- ня визначених робіт;

з) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку;

й) інших зобов'язань, обмежень або умов.

Обмеження прав на використання земельної ділянки підляга­ють державній реєстрації і діють протягом терміну, встановле­ного законом або договором.

Законами України можуть бути встановлені й інші права й обов'язки громадян та юридичних осіб щодо земель сільськогос­подарського призначення та інших категорій.